На рекламу конкурсу «Коронація слова», яка була
постійною, уваги не звертала. Але раптом подумала, чи не спробувати?
Українських письменників на той час вона
взагалі не знала, окрім Оксани Забужко. Читала Жадана, Андруховича.
Збірка з 10 новел «Забавки з плоті і крові» з`явилась
за два тижні.
Мову опановувала саме під час написання: «…тоді українська стала для мене викликом,
який я прийняла. І мені це вдалося. …вивчала її завдяки кодексам, Конституції
та… інструкції Міністерства юстиції й наказів».
Подобався сам процес, про результат вона не
замислювалась, зупинитися не могла. На роботі шліфувала якійсь закон,
розмовляла з клієнтами і продовжувала набирати на комп’ютері дебютні рядки.
Сліпа дівчинка, яка співає біля Андріївської церкви має реальний прототип
сліпої рудої дівчини, яку Лариса якось побачила на Андріївському узвозі. «Коли вони («Забавки») виграли, для мене це
було щось зі сфери фантастики. Я знала, що в конкурсі беруть участь професійні
літератори, і раптом – перше місце!». Голосували Василь Шкляр, Марія
Матіос, що для неї й досі є великим дивом. «Конкурс
проводився анонімно без авторських імен і журі вирішило що історію про кохання
сліпої дівчини і парубка, який іноді полюбляє перевдягатись в жіноче плаття,
написав молодий чоловік, до речі, так само як в книзі «Кавовий присмак кориці»...
тому дуже здивувалися, коли побачили мене – далеко не хлопця і не студентку, а
жінку бальзаківського віку».
Їй на той час виповнилось тридцять, здавалося б,
цілковито зреалізована. Але коли вона отримує якесь підтвердження власних здібностей, кинути це вже не може. «Це в неї ще з дитинства, коли навчалася в
музичній школі, в якусь мить дико набридло грати на фортеп’яно, нестерпно! Але
всі казали, що в неї талант, гарні пальці та розтяжка й вона мусить».
Літераторство її захопило, вона й досі не знає,
як складеться далі, має сумніви виходить в неї, чи вона – графоман. До того, за
власним зізнанням має один пунктик – довіру до академічної освіти. Вона не є
філологом, журналістом, лінгвістичної основи професійного письменництва теж не
має. «Постійно мучуся й сумніваюся: може,
й справді, грець із ним, покинути і займатися собі тихо юриспруденцією? А
писати ж кортить, воно в голові крутиться! Але крутиться й у графомана... Проте
закінчивши «Забавки», я відразу ж почала писати «Кавовий присмак кориці». Не
думаючи про те, чи вийде книжка. Все одно писала для себе».
У 2004 році вона надіслала на «Коронацію слова»
п'єсу «Посібник з полювання на дідусів», «яку
встигла написати, коли вдавалося перепочити від революційного процесу, п'єса
стала лауреатом…».
Швидкісна Лариса Денисенко у продовженні
«Пунктиру».
«…мене
більш цікавлять люди та їхні думки, більш ніж їхня робота, дії чи вчинки…».
«24:33:42»… Знаєте,
можливо, це неправильно, але Шу - це жінка, яка всотувала від мене майже 80%
мене самої. Звичок, переконань, уподобань, характера, почуття гумору, ігор,
прагнень, відношення до життя. Я не можу сказати, що ця історія автобіографічна
цілком й повністю, але я багато чого прописала з того, що пережила сама. Можна
сказати, що Шу - це моє дзеркальне відображення. Знаєте ж таку язичеську
прикмету, коли ти забув щось в хаті та повернувся за цим додому, перед тим, як
йти, подивися у дзеркало. Навіщо? Щоб не забути забрати з собою свого
дзеркального янгола. Шу - мій дзеркальний янгол».
«Можливо,
в мене вивернуте ставлення до сучасною молоді, але мені здається, що сучасна
молодь не виглядає дуже зацікавленою в сучасній українській літературі. Тому на
даний момент мені б хотілося (якщо в мене виходить, якщо я здатна) писати
тексти, які б цікавили молодь, привертали її до української мови. На мій
погляд, старше покоління, особливо жінки, завжди хочуть відчувати себе
молодшими. Хоч трохи. Тому насправді їх також можна зацікавити моїми текстами –
якщо людині цікаво жити, їй буде цікаво це читати. Взагалі, я важко уявляю собі
спеціальну літературу для людей похилого віку. Це що, спеціальний контингент? Я
пораджу почитати новий роман Софії Андрухович «Старі люди», і, можливо, він вас
переконає в тому, що старі люди не такі вже й старі».
«На мій погляд,
не буває жіночої прози або чоловічої прози, це – штучний поділ. Таке поняття,
як і жіноче щастя, вигадав якийсь хитрун, і це навряд чи була жінка. Є хороша
проза, а є погана проза. Що тут скажеш? Мені не подобається феномен одноразової
літератури, тому я вживаю певні заходи, спрямовані на протидію цьому явищу:
по-перше, не читаю таку літературу сама, по-друге, намагаюсь не писати подібних
текстів. А чи виходить це друге в мене, чи ні – вирішувати вам, мої шановні
читачі».
«На сім’ю
часу залишається дуже мало. Людина вибирає. Я вибираю розвиток, і мені
здається, якщо я розвиватимуся, це буде корисно для всієї моєї сім’ї. По-моєму,
основний приклад, який ти можеш подати і дітям, і коханим, і батькам, – це жити
насиченим життям, учитися, шукати себе. Вони це бачать і теж так житимуть.
Цілком можливо, я таке виправдання собі вигадала, оскільки справді дуже
заклопотана і мало приділяю часу друзям і близьким. Але мені здається, коли я
їм приділяю увагу, їм зі мною дуже цікаво».
«Наші
письменники – цікаві та приємні люди, правда. Толя Дністровий – це неймовірний
персонаж, Сергій Пантюк, Олесь Ул'яненко, Сергій Жадан. Іван Андрусяк так
виголошує дитячі вірші, що миттю перетворюєшся на дитину. Марина Гримич,
Марічка Матіос та Леся Вороніна вражають почуттям гумору та легкою вдачею.
Фантастичний нарід».
«…пишу
усюди. Якщо я побачу щось смішне в туалеті, а там частіше буває щось смішне,
ніж щось сумне, я пишу на туалетному папері, звісно, якщо взяла із собою ручку,
хоча в туалеті природніше писати чимось іншим. А якщо без жартів, користуюся
комп'ютером, втім коли в мене немає його з собою – а трапилося чи побачилося
щось надзвичайне – занотовую на папірці, які часто гублю, а потім знаходжу в
несподіваних місцях, чи хтось з моїх друзів знаходить. Нещодавно телефонував
приятель, який знайшов в кишені своєї дублянки (здавав у чистку) мої нотатки.
Він їх злякався спочатку, подумав, що вклав їх йому невідомий маніяк. Дуже
зрадів, коли збагнув, що маніяк йому відомий».
«Письменницька
мімікрія це про те, щоб відчувати свого героя, бо вони бувають різні. за
статтю, віком, соціальним положенням, за сімейним станом. Треба вміти відчути
себе в образі будь-кого: від дитини, яка вперше торкається шкіри особи
протилежної статі, до вдовиці».
Далі буде.
Фото,
https://tomorrowslawyer.org/expert/larisa-denisenko/
Джерела:
Денисенко,
Лариса. Відлуння: від загиблого діда до померлого: роман / Л. Денисенко. –
Харків : Клуб Сімейного Дозвіля, 2012. – 320 с.
Денисенко,
Лариса. Ліза та Цюця П. / Л. Денисенко. – Київ Грані-Т, 2007. – 112 с. –
(Сучасна дитяча проза).
Денисенко,
Лариса Володимирівна. Нова стара баба: [повісті] / Л. Денисенко; авт. передм.
Т. Трофименко. – Харків : Кн. Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2013. –
272 с.: іл.
Денисенко,
Лариса. Про Анжеліну Ісадору Дункан, Максима Рильського, Ігора Стравінського,
Астрід Ліндгрен, Джонні Хрістофера Деппа ІІ / Лариса Денисенко. – Київ:
Грані-Т, 2008. – 128 с. – (Життя видатних дітей).
Денисенко,
Лариса. Танці в масках: роман / Л. Денисенко. – Київ: Нора-Друк, 2006. – 212 с.
– (Сер. ПК (Популярні Книжки)).
Денисенко,
Лариса. Усміхаки. Все, що треба знати про собак / Л. Денисенко. – Львів :
Вид-во Старого Лева, 2018. – 123 с.
Денисенко,
Лариса. Майя та її мами / Л. Денисенко ; худож. М. Фоя. – Київ: Видавництво,
2017. – 64 с.: кольор. іл.
Денисенко,
Лариса. Я і Конституція / Л. Денисенко [та ін.] ; худож. Ж. Олійник. – Львів :
Вид-во Старого Лева, 2019. – 88 с.: іл.
***
https://pen.org.ua/shhodennyky-pro-vijnu-larysa-denysenko
https://web.archive.org/web/20070928142703/http://larysa.com.ua/content/view/12/26/
https://web.archive.org/web/20080929005825/http://life.pravda.com.ua/columns/47fca8474b75c/
https://tomorrowslawyer.org/expert/larisa-denisenko/
https://womenua.today/en/projects/larysa-denysenko/
https://coollib.net/a/36879
https://marieclaire.ua/uk/obshhestvo/bookshelfy-larisa-denisenko-pismennitsya-pravozahisnitsya
https://zmina.info/articles/pravozahisna_terapijia_5_korotkih_istorij_vid_larisi_denisenko-2/
https://wz.lviv.ua/interview/174208-larysa-denysenko-ya-ne-vidpochyvaiu-ia-zminiuiu-typ-roboty
https://zn.ua/ukr/SOCIUM/larisa_denisenko_korporatsiya_idiotiv_e_skriz.html
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар