Люди, які завжди в серці

Марія Олександрівна Пушкар.

Творець дружнього обличчя координації

 

У 1970-ті роки до штатного розкладу обласної універсальної наукової бібліотеки  була введена посада головного бібліотекаря з координації роботи бібліотек усіх систем і відомств. Адміністрація Бібліотеки виважено підходила до призначення на цю посаду відповідного фахівця. Серед тих, хто займався цим напрямом, найяскравішою особистістю та успішним фахівцем була Марія Олександрівна Пушкар, яка працювала на цій ділянці з 1979 по 1995 роки.

Чи варто розповідати, які вимоги були до претендентів на таку посаду? Адже головний бібліотекар із координації входив до складу центрального органу міжвідомчих зв’язків – міжвідомчої ради, під керівництвом обласного управління культури. Виконавчим органом цієї ради була обласна бібліотека в особі директорки З.М. Рижкової, заступниці директора Т.В. Васеніної і головного бібліотекаря з координації М.О. Пушкар.

 В обласному центрі було визначено 10 бібліотек-методичних центрів, із керівниками яких підтримувались постійні зв’язки. Роботу організували так, що кожен методичний центр і його профільна мережа бібліотек обслуговували певний контингент читачів зі своїми запитами, були створені секції з основних напрямів роботи:

Робота з кожного напряму була нелегкою. Уявіть собі, наскільки різні потреби та можливості у бібліотек різних видів, як різняться їхні головні задачі. Але ж знаходились такі рішення, щоб задовольняти інтереси всіх бібліотек.

 Питання комплектування бібліотечного фонду було вирішено шляхом зведеного координаційного планування, при якому були визначені профілі комплектування і базові бібліотеки. Наприклад, усіма питаннями з придбання спеціальної літератури з будівництва й архітектури займалася бібліотека Будівельного інституту (нині – Придніпровська державна академія будівництва і архітектури Українського державного університету науки і технологій), а літературу для широкого кола читачів із будівництва комплектувала Центральна міська бібліотека тощо. Таке профільне комплектування давало можливість раціональніше використовувати фінансові кошти і вичерпніше задовольняти запити читачів різних категорій.

 Вирішення конкретних питань потребував високого рівня професійних знань і вміння співпрацювати з різними спеціалістами, враховувати характери, амбіції колег, йти на розумні компроміси та вміти запропонувати альтернативні пропозиції. Саме такі якості були притаманні Марії Олександрівні Пушкар. Вона входила в суть справ бібліотек, допомагала сама або залучала колег-фахівців обласної бібліотеки в рішенні різних проблем. Марія Олександрівна була нагороджена найціннішими якостями: людяністю, терпінням, умінням спокійно міркувати.  Навколо цієї людини створювалась доброзичлива аура, яка дбайливо накривала всіх, хто з нею спілкувався або був поруч. У відповідь зміцнювалась повага та довіра до обласної бібліотеки в особі головного бібліотекаря М.О. Пушкар. Головні методичні центри щорічно надавали їй свої плани і звіти. Це давало можливість аналізувати роботу бібліотек усього регіону за основними напрямами їхньої діяльності.

У результаті аналізу, якій здійснювала Марія Олександрівна, Бібліотекою було видано кілька довідників «Бібліотечна справа області в цифрах і фактах», які відображали стан мережі бібліотек області, кадровий склад, а також основні події в житті бібліотечних систем області: огляди-конкурси, ювілейні дати окремих бібліотек, нагородження працівників, одержання додаткових дотацій окремими системами і бібліотеками тощо.

 Марія Олександрівна була ініціатором багатьох форм міжвідомчої взаємодії бібліотек, які завжди мали підтримку адміністрації. Ось як вона сама згадувала у 1995 році про організацію міжвідомчих науково-практичних конференцій: «Це був справжній форум бібліотек області, все одно як теперішній перший Всеукраїнський день бібліотек. Для запрошених це було свято зустрічей, спілкування, а для нас, організаторів, – кропітка підготовча робота: визначення теми, підготовка виступаючих, складання програми і її оформлення, розсилання листів керівникам підприємств, організацій, навчальних закладів із проханням відряджати працівників бібліотек для участі у конференції та інші організаційні питання, – аж до аудиторії та організації харчування і проживання відряджених. Такі форуми проводилися один раз на рік, потім скоротилися до одного разу в два роки. Нас завжди радувало те, що збиралася численна аудиторія – у 180–200 чоловік, а іноді і більше, з усіх регіонів області і різних відомчих підпорядкувань. А ми, у свою чергу, намагалися спланувати питання, з якими працюють бібліотеки різних відомств. Нагадаю основні: формування бібліотечних фондів, організація обслуговування читачів, інформаційна діяльність тощо»

 Постійною формою підвищення кваліфікації фахівців усіх видів бібліотек області були міжвідомчі семінари. Головними учасниками семінарів були представники профспілкових бібліотек і публічні (масові) бібліотеки. Час від часу коло учасників розширювалося, приєднувались бібліотеки вишів і науково-технічні. Для багатьох із них цікавими були актуальні питання того часу: впровадження ББК, списання літератури, її перерозподіл, створення депозитаріїв та багато інших.

 У 1980–1990 р. за активної участі Марії Олександрівни та інших її колег-фахівців ДОУНБ вдалося  зорганізувати та регулярно проводити заняття двох міжвідомчих шкіл передового досвіду: на допомогу промисловому виробництву та на допомогу сільськогосподарському виробництву. Базами шкіл були визначені  м. Дніпродзержинськ (зараз – м. Кам’янське) і Покровський район (зараз – Синельниківський, Покровська сільська територіальна громада). Саме Марія Олександрівна обґрунтувала вибір цих баз, ось як вона про цей час згадувала: «У Дніпродзержинську є багатопрофільне промислове виробництво з розгалуженою мережею підвідомчих бібліотек, у яких склалася злагоджена система обслуговування фахівців та інших категорій працівників. Крім того, у Центральній міській бібліотеці на всіх ділянках працювали висококваліфіковані працівники. Директор ЦБС Фесун Олена Григорівна зуміла організувати роботу як централізованої системи, так і великих бібліотек інших відомств міста.

 Вивчивши це питання взаємодії, і організували школу. Учасниками її стали три системи: державні, профспілкові і науково-технічні бібліотеки. Програма занять складалася на 2 навчальні роки і була розрахована на різні категорії працівників, найчастіше це були зав. відділами обслуговування і бібліографи. При складанні програми занять нам, працівникам ОУНБ, в особі директора, зам. директора з науки, зав. відділом патентно-технічної документації і завідувачами методичними відділами базової профспілкової бібліотеки при ДК ім. Ілліча і НТБ Міністерства чорної металургії доводилось ламати голову над тим, як представити програмний матеріал, як знайти точку дотику і зацікавити учасників школи. Хотілося, щоб матеріал був зрозумілим і прийнятним для всіх присутніх. І це нам вдавалося. Працювала школа плідно, поки не вичерпала свою програму. Всього вона пропрацювала шість років».

 Ніколи Марія Олександрівна не підходила формально до будь-якого напряму роботи і завжди чесно аналізувала підсумки своєї діяльності, могла виважено признати невдачі, щоб зробити правильні висновки. А невдачі були, наприклад, в організації міжвідомчої школи передового досвіду на допомогу сільськогосподарському виробництву на базі Центральної районної бібліотеки Покровського району. Причини та висновки про неефективність роботи школи Марія Олександрівна зробила такі: «Позначалася віддаленість від бази. Наприклад, у П’ятихатському районі дві бібліотеки-філії (Ерастівського сільгосптехнікуму і дослідної станції), і працівникам з одного кінця області до іншого складно було добиратися, були потрібні додатковий час на дорогу, фінансові витрати, і, до того ж, заважала нечисленність працівників бібліотек. Це одне. А інша причина в тому, що в райбібліотеці мінялося керівництво, і уже функціонувала міжвідомча система державних і профспілкових бібліотек. Але, у першу чергу, вважаю, позначилося те, що ми, ОУНБ, нечітко продумали питання створення цієї школи, не зважили всіх нюансів, тому ефективності від її двох занять не було, і в результаті школа припинила своє існування».

Дуже цікавою формою взаємодії бібліотек різних систем і відомств були заняття так званого Університету культури, організацією роботи якого займалась Марія Олександрівна у 1980 році. Під її керівництвом Університет працював десять років. Требо сказати, що це був один із найбільш улюблених її, кажучи сучасною мовою, проєктів. Заняття проводили щомісяця, в найбільшому на той час читальному залі патентно-технічного відділу ДОУНБ. І щоразу до 80 читацьких місць приносили додаткові стільці. Крім обласної бібліотеки, заняття проводили в інших бібліотеках, закладах культури, музеях міста. Для проведення занять запрошували висококваліфікованих фахівців із провідних бібліотек країни. Запам’яталися зустрічі зі вченими – авторами класичних підручників із бібліотечних фондів, бібліотекознавства, бібліографії, письменниками, акторами, викладачами вишів. Доводилось іноді допомагати Марії Олександрівні обдзвонювати слухачів на чергове заняття і слухати від них прохання не забути і  наступного разу їх запросити.

 Університет культури бібліотечних працівників у Всеукраїнському огляді-конкурсі роботи університетів культури одержав Диплом «Кращий університет культури республіки». Марію Олександрівну Пушкар як керівника університету управління культури нагородило туристичною путівкою.

 Одним зі складних і у відомому сенсі делікатних напрямів міжвідомчої діяльності бібліотек були виїзди комплексних бригад до бібліотеки для аналізу їхньої роботи і надання методичної допомоги. Марія Олександрівна згадувала: «Такі виїзди здійснювалися в основному у міста, де функціонували бібліотеки різних відомств, це Дніпродзержинськ (Кам’янське), Кривий Ріг, Марганець, Нікополь. Бригади для виїздів на місця формувалися з представників бібліотек різних відомчих підпорядкувань, в основному це були  директори або зав. методичними відділами. Керівником завжди був фахівець ДОУНБ – директор або заступник директора з наукової роботи, іноді – зав. методичним відділом.

 Для об’єктивного аналізу діяльності бібліотек використовувався перехресний метод. Так, фахівець профспілкової системи, наприклад, знайомився з роботою державної бібліотеки, і навпаки, фахівець технічної бібліотеки – з роботою профспілкової бібліотеки і т.д.

 Мені запам’яталися  виїзди в кожний регіон, але найбільше – у м. Кривий Ріг. Чому? По-перше, тому, що бригада змогла ознайомитись і проаналізувати роботу великої кількості бібліотек, а по-друге, охопити «нічийні», як говориться, «одиночні» бібліотеки, що не мали своїх методичних центрів, а значить, не мали консультаційного підживлення і варилися у власному соку. Це бібліотеки деяких НДІ, конструкторських і проектних організацій та інші. Що й говорити про ці бібліотеки, якщо бібліотекар технікуму (тепер уже не пам’ятаю якого, пам’ятаю тільки, що технічного профілю) 6 років  не підвищувала свою кваліфікацію і в очі не бачила журналу «Бібліотекар».

 Але цих прикрих фактів було менше, ніж позитивних. На підсумкову нараду зібралася дуже велика і професійна аудиторія зі своїми проблемами, досягненнями і недоліками в роботі. Радувало те, що і бригада з області, і працівники бібліотек Кривого Рогу прийшли до загального знаменника – переборюючи труднощі, поліпшувати обслуговування читачів. І ми, і вони розуміли, що всіх назрілих питань нам не вирішити, однак підказки, спілкування, рекомендації, внесли свіжі, а для декого і нові аспекти в роботу».

 Делікатність цього напряму була і в тому, що ДОУНБ  не мала юридичного права вирішувати питання бібліотек різного відомчого підпорядкування. Робота відбувалася і давала результати за рахунок професійного авторитету її працівників і насамперед – головного бібліотекаря з координації Марії Олександрівни Пушкар.

Зрілість результатів координаційної роботи в області віддзеркалилась у пропозиції керівних структур бібліотечної галузі ДОУНБ – створити на базі обласного центру територіальне бібліотечне об’єднання (ТБО). Про це згадувала директорка Бібліотеки того часу З.М. Рижкова: «…була проведена велика організаторська робота, яка дозволила змінити зміст роботи, матеріальну базу цілої низки відомчих бібліотек, зокрема профспілкових бібліотек ДТТУ, заводу Комінтерна, обласної медичної бібліотеки, бібліотеки інституту кукурудзи та інших. І лише через нерозуміння цього питання з боку облрадпрофу не було прийнято рішення облвиконкому. Та, незважаючи на це, бібліотеки укріпили свої зв’язки й можливості у вдосконаленні роботи з координації питань комплектування, методичної та науково-дослідної роботи.

Маючи досвід цієї роботи в обласному масштабі, ми провели величезну роботу щодо створення ТБО в м. Жовті Води і наблизили вирішення цього питання у Верхньодніпровському й Томаківському районах, об’єднавши зусилля всіх бібліотек району. Говорячи про це, хочеться добрим словом відзначити роботу головного бібліотекаря з координації Пушкар Марії Олександрівни. Любов до роботи та відповідальність, вміння працювати з людьми значно підняли престиж обласної бібліотеки як головної бібліотеки в регіоні. І її допомога у вирішенні багатьох питань щодо ТБО була неоціненною». Марія Олександрівна своєю працею творила атмосферу дружнього бібліотечного товариства в області, вона близко до серця брала проблеми колег, їй довіряли, до неї зверталися по допомогу і завжди отримували підтримку. За шістнадцять років на посаді головного бібліотекаря з координації роботи бібліотек усіх систем і відомств області Марія Олександрівна стала душею бібліотечного товариства Дніпропетровщини.

У 1995 році вона закінчила роботу на цій ділянці, перейшла до відділу краєзнавства і до 2001 року займалася новим для себе напрямом – краєзнавчою бібліографією. Участь у роботі з упорядкування науково-бібліографічних посібників, популяризація краєзнавчої літератури в місцевих ЗМІ – коло її нових творчих досягнень. А ще важлива складова – її вплив на якість взаємин в колективі відділу. Співробітникам, які працювали в ті часи, пощастило працювати з людиною, яка при своїй м’якості, доброті, ніколи не втрачала людської гідності. Неможливо було почути від неї недобрі слова про будь-кого. А якщо була незадоволена, завжди прямо, а головне – доброзичливо, висловлювала свою думку, щоб зрозуміти людину. Приклади високої внутрішньої культури і доброзичливості для багатьох були зразком для наслідування.

Цього року виповнюється 10 років, як Марія Олександрівна пішла у вічність, з 2001 року  не працювала в Бібліотеці, але чомусь здається, що вона десь поруч – спокійна, виважена, зацікавлена і така рідна…

І сьогодні колеги – фахівці ДОУНБ продовжують забезпечувати на обласному рівні взаємодію бібліотек різних видів. Сучасна робота з цього питання проводиться на новому рівні, з урахуванням сучасних науково-технічних досягнень і впровадження IT-технологій: бібліотекарі намагаються не втрачати поза увагою один одного завдяки спільним заходам, публікаціям у соціальних мережах, підведенням підсумків статистичних показників, обміну досвідом, реалізації корпоративних проєктів. Залишається побажати всім нам, бібліотечним працівникам, не втрачати духу дружньої взаємодії та бути нащадками добрих традицій, які залишили нам  колеги, серед яких ім’я Марії Олександрівни Пушкар.

Тетяна Абраїмова

 

Фото 1. Пушкар М.О.

Фото 2. Пушкар М.О. разом із редактором Наталією Олександрівною Меднік, 1989

Фото 3. Пушкар М.О разом із редактором Галиною Володимирівною Романенко

Фото 4. Пушкар М.О.  (праворуч) у методичному відділі

Фото 5. Пушкар М.О. (третя ліворуч). Зустріч із ветеранами Бібліотеки, 2005

Фото 6. Пушкар М.О., Шекшуєва Тетяна Григорівна, 2009

Фото 7. Рижкова З.М.  – директорка  бібліотеки 1974-1994

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут