Луї де Фюнес. Непередбачуваність
моменту
Свого часу він кинув навчання в престижному
ліцеї, який закінчили Поль Верлен, Тулуз-Лотрек, Марсель Пруст, Жан Кокто та
випробував багато професій. Напевно, щось із цього переліку він вигадував саме
для інтерв`ю, але факт такий насправді був.
Мова, наприклад, про досвід оформлювача вітрин,
бо олівцем він володів так само спритно, як клавішами роялю. Майбутній актор
писав наївні пейзажи й супроводжував малюнки гумористичними нотатками: «Дехто малює кріпака, обсипає його образами,
а потім стирає, щоб той не зумів йому відповісти».
При відвідуванні залів Музею Ватикану його
художній смак та серце хвилювала «Pieta» Мікеланджело, у Сікстинській капелі
надовго завмирав перед фрескою «Страшний суд». Актор зупинявся перед якимось
полотном, скульптурою чи триптихом, захоплено дивуючись гармонії ліній, барв «або відчуваючи погляд автора, який зворушує
його. При цьому незмінно високо оцінюючи талант художника: «Який разючий! Яка
потужна хватка, як він примудряється передавати найдрібніші деталі!».
Ближні були для нього найвищим сенсом,
подарунки від нього іноді здавались дивними, але завжди виявлялися від щирого
серця. Він вигадав історію про те, що Санта-Клаус повинен подарувати велосипеди
всім дітям на землі і, поцікавившись у знайомих садівника, сторожів, сільських
ремісників чи є в їхніх дітей велосипеди, надіслав новенькі пристрої щасливим
обранцям. «Бажаний ефект досягався не
завжди, бо дехто сприймав їх як приниження та подачки багатія біднякам».
Після історії з велосипедами почалась історія з кольоровими телевізорами.
Що стосується подарунків родинних. Доволі часто
Луї купував для Жанни електричний ніж чи кухонний комбайн. Інструкція
сприймалась завжди однаково: «Який ідіот
її написав! Нічого не можна зрозуміти! Доведеться прочитати заново!».
Перехід до практики виявлявся ще гіршим, кнопки були зламані сотнями спроб
невдало їх натиснути й десятки комбайнів знаходили останній притулок у коморі.
Його ставлення до часу теж було кумедним,
поважно кумедним. Перед сном траплявся справжній ритуал, він ставив поряд три
будильники, що дозволяло йому обчислити середній, найточніший час і починав
багатосерійно-складний вечірній догляд за носом і вухами.
Луї завжди любили діти. Люблять і зараз,
дивлячись кінострічки за його участі. Сини згадують, як батько перетворював на
комедії навіть їхні спільні уроки з арифметики.
«Щоб бути
ближчим до турбот молодого глядача, батько залишався дитиною. – Читаємо в спогадах
Олів'є. – Для цього він не шкодував
зусиль. Він увесь час переглядав своє ставлення до дрібниць життя і вибирав
поведінку, яка відрізнялася від тої, якій віддав би перевагу, діючи
інстинктивно. Йому довелося б тоді багато з чим погоджуватися. Він же залишився
таким чудовим актором, бо весь час ставив під сумнів свою гру. Він навіть
увірував у те, що не мав рації в минулому і зумів викорінити недоліки надалі».
Сюжети його вистав та кіноробіт здавалися б
іноді занадто фантастичними або гротескними, але «він ніколи не допускав ні тіні вульгарності, ні загравання з глядачем,
інакше безсумнівно глядачів би втратив.. завдяки цьому й залишився в серцях».
Багато розмірковував Фюнес і про вплив влади,
властиві людству вади. Він вважав, що люди в більшості своїй погані, бо їм
комфортно залишатися саме такими, більш того переконувати себе в цьому.
А ще йому був близький Мольєр, але більше любив
він Жана Ануя і «…стрибав від захоплення, коли в 1955 отримав роль Машетю в його п'єсі
«Орніфль, або Наскрізний вітерець», де грав з одним із великих акторів того
часу, «священним чудовиськом», П`ером Брасером…».
Олена Ємельянова
«Як би
мені хотілося пообідати у простій піцерії! На жаль, я позбавлений цієї насолоди».
«Якби
мирські справи робили митці, все було б не так гидко!».
«Я колись
зніму фільм під назвою «Базікання». Розмови політиків та переговорні пристрої у
в'язницях роблять однаковий шум. Ми покажемо школу базікань, в якій навчаються
парламентарі, які прагнуть осягнути мистецтво говорити ні про що. Я
звертатимусь до них як вождь, розповідаючи всілякі дурниці з таким апломбом, що
мене нагородять громом оплесків. У смішній ході можна буде побачити всіх
великих людей – великих і маленьких. В одних буде пір'я на капелюхах, в інших
на ногах черевики в метр завдовжки».
«Які
жалюгідні люди ці політики, які тільки й думають про владу! Вони не помічають
краси, що оточує їх: лілей, троянд, метеликів...»
«Я мрію
про телефон, який дзвонив би по-різному: у тих випадках, коли мене домагався
неприємний пан, лунало б «брум-брум!», а якщо гарна жінка – «дзинь-дзинь!». А,
це збирач податків! А це Марі!».
«Я
навмисне ніколи не дочитував книжки до кінця, бо не хочу стати надмірно освіченою
людиною, глядач це відчує».
Немає коментарів:
Дописати коментар