Хадра,
Ясміна. Те, що день винен ночі / Я. Хадра ; пер. фр. Г. Малець = Ce que le jour
doit à la nuit. – Київ : Пульсари, 2016. – 408 с. – (Бібліотека сучасної
прози).
Я люблю
Алжир, бо пропустив його крізь свою душу.
Габріель
Гарсія Маркес
Ясміна Хадра – псевдонім сучасного
франкомовного алжирського письменника, колишнього кадрового офіцера алжирської
армії Мохаммеда Мулессеуля. Перші свої твори, які отримують численні
літературні нагороди, він публікує з 1984 по 1989 рік під власним ім'ям. Книжки
мали неабиякий успіх у масового читача, якого привабили його невигадливі
сюжети, взяті ніби з повсякденного життя, – «Хурія» (1984); «Атен» (1984);
«Дівчина на мосту» (1986); «Привілей Фенікса» (1989). Він протягом 11 років
пише під різними псевдонімами, а також співпрацює з різними алжирськими й
іноземними виданнями, відстоюючи права алжирських письменників. Остаточно
зупиняється на псевдонімі Ясміна Хадра, що складається з двох імен його
дружини.
Він надзвичайно популярний у Франції та світі,
його твори перекладені 42-ма мовами, а 4-ма з них – «Ті, що йдуть на смерть»,
«Те, що день винен ночі», «Замах» і «Кабульські ластівки» – екранізовані.
2004 року журнал «Newsweek» назвав Ясміну Хадру
«одним із небагатьох письменників, здатних дати пояснення насиллю, шо коїться
сьогодні в Алжирі».
«Те, що день винен ночі» – роман про багатолику
любов різних народів до жорстокого колоніального Алжиру 1936–1962 років, про
жорстоке протистояння двох культур, які існували на його землі…
Дні та ночі, світло і темрява, горе та
радість – життя як воно є. Життя як спогад завдовжки в кілька десятиліть – пізнавши темряву
«колоніальної ночі» та світанок надій на свободу корінних алжирців, подібним до темряви
Судного дня, – роман складний, психологічний, поетичний про долю алжирця Юнеса.
У першій частині роману «Дженан Джато» оповідь
відбувається від особи головного героя, Юнеса, де змальоване його дитинство. З
висоти своїх вісімдесяти років згадує, як у дев'ятирічному віці його життя
докорінно змінилося після пожежі, що знищила врожай, а з нею – і надії викупити
заставлену землю. Родина змушена перебратися до міста Орана шукати кращої долі,
та злигодні переслідують сім’ю і там. Батько, бажаючи позбавити сина злиднів,
віддає дев'ятирічного Юнеса багатому братові-фармацевту, і хлопчик потрапляє у
світ білих європейців.
У другій частині, «Ріо-Саладо», йдеться про те,
як Юнес переселяється з дядьком і тіткою до однойменного заможного
колоніального містечка, де вулиці
з заможними будинками потопають
у зелені. Там Юнес росте, здобуває освіту, веде безтурботне
життя, сповнене дружби з вірними товаришами: француз Жан-Крістоф, італієць
Фабріс і єврей Сімон, яких поєднала любов до моря та сонця, жили щасливо, не
переймаючись майбутнім, цінуючи кожну мить теперішнього, впевнені у
завтрашньому дні. Саме там, у мирному Ріо-Саладо, зароджується й розквітає
драматичне кохання до француженки Емілі, яке переверне все життя Юнеса. На них чекає
багато змін і
випробувань.
Третя частина роману – «Емілі» – за ім'ям
коханої Юнеса, присвячена жінці та коханню, а не ненависті, яка затопила обидва
світи. Обоє однаково палко люблять алжирську землю і вважають її своєю. Юнес
стає свідком кривавої війни за незалежність Алжиру. Безтурботність і
веселість молодості змінюються розчаруванням, зрадами, розривом дружніх
зв'язків,
адже вони надто довго відмовлялися бачити життя за пагорбом, де в нелюдських
умовах жили корінні мешканці. У країні починається повстання, жорстоко вбивають
одного з друзів головного героя, а його самого змушують вибирати, на чиєму він
боці. Але єдино незмінним залишається любов Юнеса до Емілі, яка після звільнення
Алжиру від колонізаторів змушена виїхати до Франції. І він, і вона створені
один для одного, але доля розсудила інакше.
Олена
Коваленко, бібліотекарка відділу комплектування
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар