Вацлав Ніжинський. Останній Tour en l’air
Він випередив не час.
Вічність. Максимальне втілення, успіх, всесвітне визнання. Більший за генія, його
космічні таланти немов розіп`яли його зсередини перед небом.
Народжений в
Києві неперевершений і неповторний танцівник і хореограф польського походження,
новатор танцю Вацлав Хомич Ніжинський (польськ. Wacław Niżyński). Найбільший
актор у світі для Сари Бернар. Жан Кокто дивувався легкості його почування у
повітряному просторі, що спростовувала всі закони земного тяжиння. «Коли він – бог балету – зависав у стрибку
над сценою, здавалося, що людина здатна стати невагомою».
Він і справді
був кришталевим і невагомим для життя, яке звіряло його з прозою історії та
людських вчинків доволі жорстко. Але,.. пам`ятаєте притчу-дзен про вагу снігу,
який поступово нахиляє тоненьку гілку, намагаючись зламати. А вона, вклоняючись
нижче та нижче, скидує сніг й єдиним змахом злітає догори. Наш
герой теж злетів. Назавжди. В реальності, пам`яті та в історії мистецтва.
Високо та недосяжно.
«Будь-який жест Ніжинського, навіть найменший
– наприклад, коли він повернув до нас підборіддя або коли його маленька голова
раптово хитнулася на довгій шиї, був чудовий; у кожному їх була життєва сила,
одночасно люта і ніжна, і переважна владність. Навіть коли він був нерухомий,
здавалося, він непомітно для ока танцює…», –
читаємо у відомого французького поета, драматурга, есеїста XX століття Поля
Клоделя.
Напередодні
дня народження «восьмого дива світу» на центральній площі Києва відбувалися
масничні гуляння. Кожен прагнув принести з ярмарку приз. Комусь дістався
свисток, комусь – бублик, але ніхто не міг зірвати з високого стовпа
найдорожчий бонус – срібну чарочку. Ніхто, крім відомого у місті танцюриста та
красеня Томаша Ніжинського. Злетівши в стрибку, він спіймав заповітний приз.
Чарочка стане подарунком дружині Елеонорі, яка наступного дня народить сина
Вацлава, приреченого долею на танець.
Ваца стане другим
сином у родині провідних польських балетних танцівників –Томаша Ніжинського та
Елеонори Береди. Його охрестили у Варшаві за кілька місяців після народження за
обрядом Римо-католицької церкви, до якої належала мати. «Бажаючи врятувати сина від майбутньої служби в російській армії, вона відвезла
його для хрещення до столиці Польщі, щоб він саме там отримав свідоцтво про
народження. Вона навіть вказала в документах інший рік народження – 1889,
оскільки діти, які народилися того року, мали привілеї щодо військової служби».
Томаш Ніжинський – танцівник у четвертому поколінні, знаменитий, популярний,
але через польське походження і через те, що не був випускником хоча б якоїсь з
Імператорських шкіл, не зміг здійснити найбільше бажання – стати артистом
Імператорського театру. Це була справжня трагедія його життя, тим більше, що,
за спогадами Вацлава, батько перевершував у техніці його самого. Показовим для визнання та рівня майстерності є і той
факт, що Томашеві було дозволено з власною трупою наприкінці сторіччя
Танцівник безпомилково відчував, що серед
талановитих нащадків найобдарованішим є саме
Вацлав і прагнув його навчати. Ваца знову і знову прохав батька показати п'ять
початкових балетних позицій, які йому подобалось та не втомлювався їх повторювати.
Його сценічний дебют станеться у три рочки. Разом зі старшим братом Станіславом
та сестрою Броніславою, вони виконають матроський танець, у хореографії батька.
З 1882 по 1894 родина заробляла гастролями у
складі балетної трупи Йозефа Сетова, до тих пір поки та не припинила існування.
Томаш пробує створити власну трупу, але дарма. Починаються роки поневірянь і
випадкових заробітків.
Брат Станіслав хворів, маленька сестра Броня
потребувала постійної уваги. Хвороба старшого сина почнеться ще до народження.
Коли Елеонора була вагітна, в маленькому гірському селі, де зупинились
Ніжинські, на трупу напали бандити. Молода жінка дуже злякалась, а невдовзі
після цього, народився первісток. Але на цьому невдачі не припинились: у
Варшаві під час гастролей під вікном зупинився катеринщик, Станіслав виліз на
підвіконня та впав з вікна третього поверху. Все це й підштовхнуло психічну
хворобу. Вацлав докладе чималих зусиль, щоб забезпечувати родину та надавати
братові необхідну допомогу. Після більшовицького жовтневого перевороту, коли з
в`язниць і лікарень відпустять і хворих, і злочинців, Станислав загине при
пожежі, яку сам і влаштує.
Ваца був справжнім матусиним сином, єдиним
помічником в усьому. Робота у домі давала справжню радість. «Чищення посуду, в якому мати готувала їжу,
завжди доручали йому. Він дуже любив солодке і тому з величезною радістю чистив
казанки, в яких вона готувала різні глазурі та шоколадні креми. Вацлав став вмілим
кулінаром». Все, за що б протягом життя він не брався – хореографія, малювання,
наукові дослідження, політ на аероплані, грим, спортивні вправи – в його втіленні були вершиною
інтелекту, інтуїції та досконалості, доказом здатності бачити на сторіччя
вперед. Знаменитий угорський математик Професор Пічлер дивувався, що Вацлав не
тільки розуміється на його предметі, але може обговорювати його майже на
рівних. Після винаходу очищувача лобового скла автомобілів Ніжинський став
конструювати олівець, який не затуплюється. Зразок надіслав Гендріку Лоренцу, й
той отримав патент. «Ніжинський був
чудовим плавцем і натовпи народу збиралися подивитися, як він пірнає. Вацлав
так довго був під водою, що глядачі думали – він уже ніколи не вирине. Ще він пробував грати в теніс і
стрибав так високо, з таким вражаючим почуттям швидкості та дистанції, що міг
відбити будь-який м'яч. Ніяк не вірилося, що він ніколи не грав». Талановита
людина – талановита в усьому, це стовідсотково красномовно відзеркалено в
нашому герої. Тиражованість цього вислову у випадку їз Ніжинським переможно
заперечена його власним ствердженням: «те,
що дається навчанням, має межу; уроджене розвивається безмежно». Так, він
був безмежним, тому й випередив вічність.
Матінку Вацлав дуже любив, і, коли почався його
великий шлях, він незмінно щодня з різних куточків земної кулі буде писати та надсилати
їй листи, хоча ніколи та нікому не любив писати. Через роки після неймовірного
успіху сина Елеонора буде дивитись на гордість світового балету з тим же
напівдиханням, як під час недільного відвідування церкви.
Невдовзі Томаш Ніжинський закохається та піде з
родини. Елеонора з трьома дітьми вирушила до Петербурга, де друг її молодих
років, польський танцівник Станіслав Гіллерт, викладав у балетному училищі та
обіцяв допомогу. Жінка відкриє пансіон, грошей ледь вистачає, але Вацлава та
Броню в майбутньому вона бачить лише на сцені. Елеонора радиться з чоловіком та
прохає про допомогу. Томаш, на той час зовсім розгублений невдалою кар`єрою та
хворобами, заявляє, що найкраще віддати обох хлопчиків в учні якомусь ремісникові-годинникарю,
бо той, на відміну від найвеличнішого танцівника, завжди зможе заробити собі на
життя. Він категорично не хоче для дітей повторювання хореографічних поневірянь
і страждань.
Востаннє з батьком Вацлав зустрінеться в
Казані, коли вже буде солістом Маріїнки. Томаш зрозуміє, що син його справжній
геній, розчулиться та подарує йому запонки – маленькі золоті гудзики з самоцвітами. Єдину речову
пам'ять про батька, Ніжинський носитиме майже завжди.
Далі буде.
Олена Ємельянова
Фото:
https://bialczynski.pl/wielcy-polacy/waclaw-nizynski-1889-1950/
https://whulewicz.org/ireneusz-st-bruski/
https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3165726-bronislava-nizinska-1-bez-ruhu-tanec-mertvij.html
https://podsluchaj.wordpress.com/2016/07/01/nizynski-bog-seksu/
Джерела:
Кокто, Жан.
Портреты-воспоминания: эссе / Ж. Кокто ; пер., сост., авт. предисл. В. Кадышев,
пер. Н. Мавлевич. – М.: Известия, 1985. – 159 с.: портр., ил. – (Библиотека
журнала "Иностранная литература"). – Рисунки Жана Кокто.
Красовская,
Вера Михайловна. Нижинский / В.М. Красовская. – Л.: Искусство, 1974. – 208 с.:
ил.
Нижинская,
Ромола. Вацлав Нижинский / Р. Нижинская. – М.: ТЕРРА-Книжный клуб, 2004. – 392
с. – (Мастера).
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар