Пунктир

Автор однієї з найулюбленіших українських пісень «Два кольори», провідний український поет, перекладач, визначний громадсько-політичний діяч. Людина, перу якої належить антологія перекладів «Світовий сонет», сонетів Шекспіра, антології польської, хорватської поезії. Який він – Дмитро Павличко? Дізнаємося у “Пунктирі”.

“В мені є Україна — моє головне почуття. А є ж іще сім’я, і дружба, і вороги… І тому, якщо говорити про центральне дерево моїх почувань, то воно все ж таки є Україною. Але це дерево не самотнє: я знаю традиції великих людей інших народів, я належу до світу свободи і сонця, але моя родина — то щоденне життя, хліб і молитва”.

"Дмитро Павличко — це мислитель, достойний продовжувач Івана Франка, каменяр нової доби" (Олесь Гончар).

“Життя народу – головний натхненник творця культури, який підсвідомо прагне свого вічного перебування у вічному житті нації”.

“Нас виховують наші перемоги і наші поразки”.

"Поет має гостре око, він уміє не тільки дивитись, а й бачити" (Максим Рильський).

“Політична культура – це глибоке розуміння й безкомпромісне відстоювання національної ідеї, що формується з найвищих досягнень національної і світової культури. А світова культура, власне, задля того існує, щоб творчі духовні таланти особистостей переходили в надбання світової цивілізації, в надбання окремих народів та влади окремих держав”.

“Ще у 40-ві в мене з’явилося відчуття, що поезія — це не фотографія, а дійсність, яку творить поетична уява людини. Дійсність, створена фантазією людини, набагато краща за фотографію, і живе вона вічно”.

Про Дмитра Павличка [Текст] : зб. Ст. / упоряд., ред. Д. Пилипчук. – К. : ВЦ Просвіта, 2019. – 1040 с.

Дмитро Павличко в Січеславі: [Зустріч у Палаці студентів з поетом] [Текст] // Бористен. – 2004. –№7. – С. 21.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

Що читають бібліотекарі

Корній Дара. Зірка для тебе / Д. Корній; поет. оздоблення Люби Долик. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2014. - 304 с.

«Не дозволяй нікому обтинати тобі крила…»

Запорукою успіху книги є вміння і бажання її автора знайти ключик до серця читача. Мабуть, саме цим пояснюється незабутньо витончений шарм захопливого роману Дари Корній «Зірка для тебе». На сторінках книги дивовижним чином сплітається містика та легенди з усіма суперечностями сьогодення. Ніжна та щира історія кохання астронома-сироти Сергія та поетки-повії Зоряни. Історія двох абсолютно різних складних доль та тяжких випробувань, але ці знедолені герої зберегли людяність та віру у світлі почуття. Крізь призму почуттів своїх героїв авторка ставить перед читачем болісні та невирішені дилеми нашої сучасності: чи заслуговує на щастя дівчина «легкої поведінки», чи може знайти свою долю самотній хлопець  без гроша за душею…

«Можна мати все – володіти державами, рабами, підданими. Та чи можна володіти людською душею?»

Для мене ця книга виявилася приємним сюрпризом, літературний стиль Дари Корній магічний та поетичний, соковиті метафори, гарно виписані образи. Символічним доповненням зворушливої історії кохання є вірші талановитої львівської поетеси Люби Долик. А ще авторка зачаровує атмосферою міста Львова, притчами, міфами, та, звичайно, зоряним небом та історіями сузір'їв та їх назв. 

Книга для романтиків та мрійників, для тих хто шукає свою Зірку та свою Зорю.

Оксана Шевченко, заступниця директора з внутрішньобібліотечної роботи

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

Портрет в бібліотечному інтер'єрі

 

Ірина Барабан. Людина, закохана у життя

Якщо вам випаде нагода завітати до відділу наукової інформації та бібліографії Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія, ви неодмінно зустрінете її – енергійну, стрімку, непосидючу, завзяту милу пані. 

Наша героїня – Ірина Вікторівна Барабан, завідувачка відділу. 

Ірина Вікторівна виросла у дружній, освіченій, інтелігентній родині. Мама – Надія Павлівна, працювала завідувачкою відділу МБА у технічній бібліотеці КБ «Південне», а тато – Віктор Михайлович, – провідним конструктором у тому ж КБ. Іринка була татусевою донечкою. Саме від батька вона отримала у спадок непосидючу вдачу, потяг до пригод, жагу звершень. Енергійна дівчинка встигала всюди – добре навчалася, займалася спортом, відвідувала безліч гуртків, стала лідером серед однолітків, відчула потяг до громадської роботи.

Дієва натура, Ірина першою професією обрала благородну справу виховання дітей. Закінчивши Дніпропетровське педагогічне училище, вона працювала вихователькою в дитячому садочку і зовсім не дивно, що діти прагнули опинитися саме у її групі. Творчий підхід, володіння всіма навичками та методиками професії, душевне ставлення до кожної дитини, ініціатива та новаторство виокремлювали ще зовсім молоду дівчину серед педагогічного колективу.

Попри всі схвальні відгуки й очевидний успіх у професії, дівчина мріяла розширювати власні горизонти і вступила на денне відділення Харківського інституту культури, обравши, так би мовити, спадкову професію – бібліотекаря. Роки навчання запам'яталися нашій героїні цікавими лекціями і не менш цікавою громадською роботою. Очільник інститутського педзагону, профорг групи, учасник агітаційної бригади – її вистачало на все. 

Роки навчання пролетіли, як один день, і наша героїня повернулася до рідного міста. На дівчину чекала Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека. Покликанням Ірини відразу стала бібліографія. Довідково-бібліографічний відділ поповнився кваліфікованим спеціалістом та ініціативною молодою співробітницею. Ірина відразу увійшла до складу профспілкового комітету бібліотеки, відгукувалася на всі ініціативи, навчалася практичної складової професії. Велику підтримку на цьому шляху їй надали завідувачка довідково-бібліографічного відділу Лариса Іванівна Загайна, корифей бібліографічної справи Світлана Григорівна Карнаух і провідний бібліограф Євген Дмитрович Прудченко. 

Після невеликої перерви на приємні події – створення сім'ї та народження доньки Маринки, Ірина Вікторівна повернулася до рідного відділу, й у 1994 році очолила довідково-бібліографічний відділ. Розпочалася нова сторінка у житті та професії. До всього цього додалася громадська діяльність – наша героїня очолила профспілкову організацію ДОУНБ, а згодом увійшла й до президії обкому працівників культури. Все це співпало зі значними перетвореннями у суспільно-політичному житті країни. Стрімкий розвиток суспільства вимагав адекватної реакції, й уся енергія та набутий досвід стали у нагоді Ірині Вікторівні. Початок комп’ютеризації бібліотечних процесів, велика кількість нових періодичних видань, нові цілі й завдання відділу вимагали нових видів діяльності та швидкого просування уперед. Початок нового сторіччя висунув нові вимоги і виклики.

Довідково-бібліографічний відділ було переформатовано. Відокремлено напрямок розпису періодичних видань, змінилася навіть назва – з’явився відділ наукової інформації та бібліографії. Розпочалася епоха соціально-культурних проєктів. Першою ластівкою стало створення на базі відділу Центру правової інформації та Центру європейської інформації. Довелося чим скоріше набувати нового досвіду: пошук шляхів реалізації поставлених завдань, співпраця із громадськими та державними організаціями, укладення договорів про співпрацю з євроклубами навчальних закладів усіх рівнів, організація диспутів, флешмобів тощо. Все це стало підґрунтям для наступного кроку – плідної проєктної діяльності. Протягом більш ніж двадцяти років відділ працював із Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області. Стараннями Ірини Вікторівни забезпечувалися зустрічі з кваліфікованими юристами, під час яких мешканці міста отримували безкоштовні юридичні консультації, учнівська та студентська молодь брала участь у правових уроках, бесідах, круглих столах, юридичних всеобучах. Безліч проєктів – просвітницьких, інформаційних, профорієнтаційних, навчальних було реалізовано у відділі наукової інформації та бібліографії.

Інформаційні виклики сучасності – велике різноманіття джерел і можливостей їхнього пошуку та використання. Усередині цих процесів і перебуває бібліограф, який має всі можливості керувати цим процесом і допомагати всім, хто потребує бібліографічних консультацій. 

Завдяки ініціативі Ірини Вікторівни протягом семи років у бібліотеці функціонував просвітницький проєкт «Культура академічної доброчесності: можливості ДОУНБ і вимоги ВНЗ». Він поєднав сервісні можливості ДОУНБ і освітні вимоги Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Дніпропетровського університету митної справи і фінансів, Дніпровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна, Дніпропетровської медичної академії МОЗ України. Студенти отримали кваліфіковані консультації бібліографів із використання всіх можливостей ДОУНБ і навичок пошуку релевантної інформації у мережі «Інтернет», досвіду використання державної бібліографії, методики складання бібліографічних списків та практики оформлення залікових робіт, основ академічного цитування та посилання... Результат багаторічної діяльності – сотні студентів, які стали користувачами ДОУНБ, десятки видань, переданих викладачами до фонду бібліотеки, подяки за плідну співпрацю вишів з ДОУНБ.

Тривала взаємодія бібліотеки з Дніпровською академією неперервної освіти – показник організаторських здібностей Ірини Вікторівни. Спільна робота надала можливість створити проєкт «Освітянські студії» для педагогів області. Було укладено договір про інформаційну співпрацю, у межах якого освітяни області декілька років поспіль отримують інформацію про можливості обласної бібліотеки та матеріали, створені бібліографами ДОУНБ на допомогу кропіткій праці навчання та виховання майбутнього української нації. 

Із радістю та задоволенням згадує Ірина Вікторівна дванадцять років роботи головою профспілкового комітету ДОУНБ. Чого тільки не було за цей час: укладання першого колективного Договору бібліотеки, створення Положення про ветерана бібліотеки, організація відпочинку – Днів здоров’я, великих святкових вечорів, костюмованих заходів. Все це згуртовувало колектив і додавало настрою та наснаги працювати. У тандемі з адміністрацією ДОУНБ створювався професійно комфортний мікроклімат праці та відпочинку одного із провідних закладів культури області. 

Творча й енергійна вдача Ірини Вікторівни вдало поєднує власні уподобання і захоплення та професійне коло. Багаторічне захоплення створенням квіткових композицій та юнацькі мрії про професію флориста трансформувалися у новий напрямок діяльності, співзвучний сучасним вимогам до просування читання – книжкові інсталяції. Креативний напрямок, втілений Іриною Вікторівною зі смаком і знанням справи був схвально прийнятий і читачами, і колегами, і навіть отримав широкий розголос у засобах масової інформації. За останні роки таких інсталяцій набралося чимало, вони стали підґрунтям створення цікавої презентації, використовуються як особистий досвід для курсів підвищення кваліфікації бібліотекарів області. 

Усі гарні справи нашої героїні мали гідну нагороду. Неодноразово Ірину Вікторівну відзначено почесними грамотами адміністрації ДОУНБ, обласної державної адміністрації, голови обласної ради, управління культури, центрального комітету профспілки працівників культури та почесною відзнакою Міністерства культури України «За багаторічну плідну працю в галузі культури».

Весь цей шлях неможливий без підтримки міцної родини. Ірина Вікторівна дбайлива донька, щаслива дружина і матуся і, як летить час, бабуся чудових онучки та онука!

Минають роки, але головне відчуття нашої героїні – закоханість у життя лишається незмінним.

Ірина Вікторівна не зупиняється на досягнутому, продовжує плідну працю, очолює відділ наукової інформації та бібліографії ДОУНБ, і, як завжди, має безліч креативних ідей, далекоглядних намірів, гарних задумок і знає шляхи їхньої реалізації.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

Обличчя ріднокраю

До історії кустарного відділу на виставці 1910 року в Катеринославі  (продовження)

З дерев’яних виробів заслуговували уваги фарбовані скрині. Виробництво це скупчувалося біля села Ігрені (нині також у складі м. Дніпра). Плетені кошики були виставлені в достатній кількості, аби судити про якість виробів. Промисел цей зосередився під самим містом Новомосковськом. Кошики з лози тривкої роботи були досить чисто зроблені.

З лимарських виробів експонувалися селянські шори та німецька упряж. Експертна комісія відзначила експонента К.Г. Корсунського бронзовою медаллю за працьовитість і міцність роботи. Були й окремі експонати з кустарного сільськогосподарського машинобудування. Декілька плугів, складна борона, оранка були привезені з Петриківки. На думку організаторів цей промисел, якщо він тільки в повіті був, заслуговував особливої уваги та підтримки з боку земства.

Решта експонатів, на кшталт моделей велосипеду та церкви, картини українського весілля, різьбленого підгодинника чомусь не викликали зацікавлення з боку П. Дерябкіна. Вони, на його думку, були «незначні та маловажливі і їх узяли, напевне, для кількості». Час минає, й змінюється уявлення про народну творчість. Нині в доречності таких експонатів на кустарній виставці ніхто не сумнівався б, а тоді ще обстоювали «чистоту жанру».

Проте новомосковським кустарям на виставці 1910 року присуджено 40 нагород. З ремісничих закладів Новомосковського земства експоновано в земському павільйоні вироби п’ятикласного ремісничого училища, зокрема, бричку селянського типу. Тут же виставлялися предмети селянського побуту: рогач, кочерга, підкова і навіть віялка та плуг.

На жаль, у відділі не було подано жодних даних, котрі пояснювали б становище кустарних промислів у цьому повіті. З бюджету повітового земства (в земському павільйоні) було видно, що 1910 року на заходи з кустарного виробництва асигновано було всього 700 карбованців.

Від Павлоградського повіту виставили колективний експонат винятково жіночого рукоділля. Представником було Богданівське сільськогосподарське товариство. Усі виставлені зразки вишивок, скатертин і рушників нічим не відрізнялися від звичайних жіночих рукоділь цього типу. Олександрівське повітове земство експонувало лише кошики своєї власної майстерні. Катеринославське повітове земство демонструвало свої кустарні вироби у відділі земського самоврядування. Воно виставило роботи Томаківської навчальної ткацької майстерні та Солонянської школи ткацтва.

Досить чисто й акуратно були виготовлені брички та екіпажі в навчальній ремісничій майстерні в селі Військовому біля Ненаситецького порогу над Дніпром і слюсарно-ковальські вироби майстерні в с. Лошкарівці. Столярно-лялькова майстерня в с. Михайлівці подала роботи досить грубі, кращими з-поміж них були моделі сільгоспзнарядь, млинів і будинків. Експонати сільгоспмайстерні з села Біленького (нині це Запорізька область) розмістили в науково-навчальному павільйоні.

Від Верхньодніпровського земства виставлялися дерев’яні вироби і домашнє начиння з жерсті, виготовлені учнями Богодарівського училища. Особливої уваги привертали самостійні малюнки учнів молодших класів. Куцеволівська школа навчально-кошикової майстерні експонувала роботи з плетіння кошиків, а Саксаганське ремісниче училище – задовільно виконані учнівські малюнки. Можна було бачити на виставці й вироби, надані Бахмутським і Харківським повітовими земствами.

Та, звісно, найцікавішим і найбагатшим представником дрібної сільської промисловості в кустарному відділі був кустарний відділ Полтавського губернського земства з ремісничим училищем, Миргородською художньо-промисловою школою імені М.В. Гоголя та 27-ма навчальними майстернями. Діяльність Полтавського губернського земства з розвитку кустарних промислів тоді посідала перше місце в Російській імперії. У середньому за період з 1899 по 1908 роки щорічні витрати земства на підняття і розвиток місцевих кустарних промислів становили 154 300 карбованців. Свою діяльність в цьому напрямку земство зосереджувало в розповсюдженні серед сільського населення професійної освіти та цілої низки показових майстерень.

Окремо був представлений на виставці в Катеринославі Московський кустарний музей. Разом із південним своїм суперником – Полтавським вони були кращими представниками на виставці кустарних промислів і ремесел. В альбомі-звіті з виставки докладно розповідалося про позитивний досвід цих інституцій. 

В окремому павільйоні, збудованому коштом тюремного відомства, зібрали роботи в’язнів 22-х різних місць ув’язнення й експонати головного тюремного управління. За раціонально поставлене навчання в’язнів корисним ремеслам експертна комісія по кустарному відділу присудила дев’ять нагород, у тому числі малі срібні медалі Катеринославському виправному відділенню та Катеринославській губернській в’язниці.

Далі буде

Микола Чабан

Література:

Путеводитель-каталог Южно-русской областной выставки, устроенной Екатеринославским Губернским Земством в г. Екатеринославе с 1-го июля по 25-е сентября 1910 года / Сост. А. Авчинников.– Екатеринослав, 1910.– 140 с.

Фоменко А. Міський сад – Парк ім. Глоби // Дніпропетровськ: минуле і сучасне. Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 243–248: фото

Южнорусская областная сельскохозяйственная промышленная и кустарная выставка // Стародубов А.Ф., Самодрыга В.В., Иванов С.С. Память истории. г. Екатеринослав (г. Днепропетровск) по литературе и воспоминаниям.– Дніпропетровськ, 2001.– С. 178–184.

Южно-русская сельскохозяйственная, промышленная и кустарная выставка 1910 года в Екатеринославе.– Екатеринослав, 1912.– 666 с., ил.

* * *

Екатеринославские ярмарки // Дніпров. кур’єр.– 2001.– № 6.– С. 30.

Невский В. «Выставка удалась на славу» // Вісті Придніпров’я.– 2000.– 27 черв.– С. 13.

Рекуненко Н. Провинциальные истории: Екатеринославская выставка // Недвижимость в движении.– 2004.– 28 июня.– С. 10–11

Рекуненко Н. Провинциальные истории: Чем бы публика не тешилась... // Недвижимость в движении.– 2004.– № 29 (36).– 4 авг.– С. 10–11.

Симонова Е. Небольшое путешествие по Екатеринославской сельскохозяйственной выставке 1910 года // Дніпров. кур’єр.– 2003.– № 4.– С. 44–47.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

Неймовірно, але правда

Протягом 1903 року загальна книговидача склала 35 654 документи (на 13 625 книг більше ніж торік), в середньому виходить, що 3 відвідувачі міняли 4 книги в день. З них у читальні було видано 6 196 документів (17%). Передплатники отримали 29 458 джерел. Майже 5% запитів не було задоволено через відсутність або недостатню кількість документів у фондах. 

Серед книг затребуваних користувачами у відділах найбільшою популярністю користувалася белетристика – 45% загальної кількості запитів, далі періодичні видання – більш ніж 20% та книги дитячого відділу - близько 11%. Запит же на документи спеціальних відділів залишався незначним  - майже по 2% філософія і педагогіка, історія і біографія, літературознавство і мовознавство. Не добігав 1% запит на книги інших відділів. Взагалі не видавалася література з розділу мистецтв, антикварного та довідкового розділів. 

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1903 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Тип. А.І. Цеткина, М.А. Синайского, 1904. – 52 с. – Текст. дан. – Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=103 (дата звернення: 18.01.2021). – Загл. с экрана.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

Пунктир

Поет, перекладач, публіцист, громадський діяч із Чернігівщини, чиї життя та творчість перебували під постійним тиском з боку влади. Та це не завадило йому стати одним із найпопулярніших творців 20-х років минулого століття. Ніхто з письменників не породив стільки пародій на власні твори та анекдотів про своє життя. Павло Тичина у “Пунктирі”.

“Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі”.

“Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне”.

“Лиш правда є вічна, а то все трава”.

“Труд переростає у красу”.

«Ніби щойно прокинувшись, він [П. Тичина] відкрив очі на світ і основне начало Всесвіту побачив у ритмічному русі, гармонійному звукові, музиці. Цей ритм Всесвіту і є «Сонячними кларнетами» (Олександр Білецький, літературознавець).

«Сонячні кларнети» явили вже поета сформованого і високо оригінального в художньому розумінні. Наче відбувся якийсь могутній внутрішній стрибок… Звідки взяв молодий поет ці розливи сонячного світла, що струменять у його віршах? Звідки прийшла до нього, нарешті, дивовижна, незрівнянна музика, якою все перейняте в його поетичному світі, музика, що поступає не лише як провідний принцип віршованої форми, але й однією з основ образної системи і всього світовідчуття поетового? Марно шукати відповіді на подібні питання, тут — таємниця таланту» (Леонід Новиченко, український літературний критик, літературознавець).

«Феномен Тичини — феномен доби… поет жив у час, що заправив генія на роль блазня. І поет погодився на цю роль… Поет помер, але Тичина лишився жити і мусив, уже як чиновник, виконувати поетичні функції… Тичину репресували визнанням. Покара славою — одна з найновіших і найефективніших форм боротьби з мистецтвом» (Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк).

Українські поети ХХ століття: Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра [Текст]. – К. : Наукова думка, 2006. – 256 с. – (Бібліотека школяра).

Цалик, Станіслав Миколайович. Таємниці письменницьких шухляд. Детективна історія української літератури [Текст] / С. Цалик, П. Селігей. – К. : Наш час, 2010. – 352 с. – (Невідома Україна). 

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

На долоні історії

Людина, яка жила за принципом, що обставини не важливі, головне – сила опору кепським обставинами, різним обмеженням і забобонам. Оптиміст, інтриган, улюбленець жінок, Фігаро продовжує «На долоні історії».

(Продовження)

Незважаючи на те, що наш герой – вигадка, в нього доволі яскрава біографія.

Пригоди почалися ще з народження. Адже він – нешлюбна дитина доктора Бартоло та колишньої служниці Марселіни. Перш ніж кинути жінку з немовлям, лікар розпалив свій шпатель і наклав клеймо на руку сина, щоб впізнати його, якщо коли-небудь зустріне знову. Коли хлопчикові було шість років, мати попросила циган, які кочували тоді по Андалузії, передбачити синові майбутнє, проте ті викрали немовля. З тих пір Фігаро отримав своє ім'я та шахраює, не здогадуючись, хто його батьки. Багато де працював, в тому числі, у графа Альмавіви.

Опісля наш герой вирушив до Андалусії, де працював помічником ветеринара на кінному заводі. Однак пристрасть до поезії зіпсувала всі плани, через що він повернувся до Мадрида. Там знову зустрічає графа, якому допомагає одружитися з   Розіною, вихованкою місцевого лікаря.

Так Фігаро знову потрапляє до вельможі на службу, де знаходить і власне кохання. І тут пригоди лише продовжуються. Адже на його наречену має власні плани Альмавіва. І знову ж таки завдяки хитрощам та інтригам юнак висміює дворянина й отримує перемогу у суперечці. За цей же час він знаходить власних батьків.

Незважаючи на низку неприємних ситуацій, Фігаро не покидає графа, отримує посаду камердинера. Вже літній слуга, забувши кривди, відстоює мир у сім'ї, якій служить. Заради спокою господарів, викриває молодого секретаря, який задумав розлучити подружжя і заволодіти хазяйським майном.

Так несподівано змінюється характеристика героя – з сатиричного блазня і жартівника на відданого друга, який забув образи і приниження. Хоча літературознавці бачать у його перетворенні інший підтекст: можливо, Фігаро, нарешті, знайшов сім'ю, якої так потребував.

Ось такий він, наш герой. Так, вигадка. Але, такі люди, як ми з вами знаємо, існують насправді. І кожному з них просто чогось не вистачає у житті. Наприклад, сім’ї, коханням, розуміння ближніх.

https://24smi.org/person/1264-figaro.html

Бомарше, П'єр Огюстен Карон, де. Севільський цирульник [Текст]: комедії / П. О. К. де Бомарше; пер. з фр. – Харків: Факт, 2013. – 291 с. 

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут