Сторінки

четвер, 14 січня 2021 р.

Що читають бібліотекарі

Ахерн, Сесилия. Время моей Жизни: роман / С. Ахерн; пер. с англ. Л. Гурбановской. - М.: Иностранка, 2016. - 464 с.


Життя в ілюзії? Елементарно. Саме так думає і живе головна героїня роману Сесілії Ахерн «Время моей жизини» – Люсі. 

Нестерпна робота, невдалі стосунки, відсутність планів та цілей. Та хіба це проблема? Люсі запевняє себе, що в неї все під контролем. Та чим більше героїня вірить в свою брехню, тим більше життя грузне в проблемах.

Звісно, жити в безкінечній ілюзії легше, ніж дивитись реальності в очі. У видуманому світі Люсі добре, там тепло і затишно, але для того щоб змінити все на краще їй потрібен добрий копняк. І такий копняк робить їй саме Життя, що приходить до Люсі під виглядом чоловіка. 

Неохайний, хворий та кремезний чоловік заявляє Люсі, що він – це її життя. Саме так він став виглядати, коли головна героїня начхала на себе і, звісно, на нього. 

Життя заявляє Люсі, що вона повинна взяти себе в руки, повернутись до реальності та все виправити.

Ця легенька книга говорить всім таку давно зрозумілу істину – ти сам будуєш своє життя! Пам’ятай, все лише в твоїх руках. 

Альона Шолохова, завідувачка сектору рідкісних і цінних документів




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

середа, 13 січня 2021 р.

Портрет в бібліотечному інтер`єрі

Валентина Гайдаш. Дихати спокоєм


Біля неї все наче дихає спокоєм: книги, повітря, бібліотека і ти сама починаєш відчувати врівноваженість і затишок. Своєю присутністю вона забезпечує «домашню» атмосферу справжнім книгоманам. 

Валентина Василівна Гайдаш, а ми звемо її «по-домашньому» просто Валя, народилася в селі Ольшана Ічнянського району Чернігівської області. Її село має давню цікаву історію, тут і понині живуть її рідні, сюди Валя повертається знову і знову. 

У 1983 році закінчила десятирічку і вступила до Сумського культосвітнього училища на бібліотечний факультет. Мріяла стати фармацевтом, та чи здогадувалася Валя, що її майбутня професія буде теж «лікувальною», тільки пацієнтами стануть читачі, аптекою для душі – бібліотека. З дитинства носила батькові стоси книг із сільської бібліотеки при Будинку культури і підсвідомо тягнулася до книги. 

У 1985 році Валю направили до районної бібліотеки м. Ромни Сумської області, де вона два роки пропрацювала у відділі абонемента (а чи не випадковий збіг у подальшому? Цей факт візьмемо до уваги). Здає екзамени до інституту культури, та доля посилає їй гарну людину – Жоржа, вони одружуються, і сім'я стає для неї сенсом житті. «Щастя для мене – це, в першу чергу, мій душевний спокій і комфорт. Якщо він є – то будь-які проблеми здаються не такими вже й страшними. Що дає мені цей душевний спокій? Це близькі люди, які мене оточують, їхня любов і підтримка. Щастя – це, коли всі рідні здорові, від цього так добре», – каже Валентина. А щастя любить тишу. 

Скромна, терпляча, виважена, завжди до всіх привітна, хазяйновита, гарна господиня, достойна мати, по справжньому домашня – кажуть про неї  колеги. В неї є цінний талант – це вміння слухати, яким сьогодні наділені далеко не всі. Тільки деякі володіють даром чути співрозмовника. Це вміння дуже знадобилося Валі в подальшій роботі у відділі абонемента, за це їй вдячні читачі. 

Доля напророчила їй працювати на абонементі вже вдруге. У 1987 році, курсуючи автобусом №27, випадково побачила на ж/м Клочко напис на даху будівлі великими жовтими літерами «БІБЛІОТЕКА». Шукаючи роботу, зайшла і повернулася сюди через 12 років у 1999 році. А до того з 1987 року працювала у відділі наукового опрацювання документів та організації каталогів у головному приміщенні. Відповідала за технічне опрацювання, класифікацію та передачу партій художньої літератури до відділів ДОУНБ. Захоплювалася літературою з домоводства, полюбляла в’язання, кулінарію, особливо випічку. З вдячністю згадує свій «немаленький», дружній колектив. 

Після декретної відпустки Валя прийшла на абонемент. Домашня атмосфера відділу вабила Валентину – тут вона своя. У відділі спочатку працювала на секторі обліку, в читальній залі, згодом на абонементі. Тут завжди панувала атмосфера довіри, затишку, поваги. Робота з обслуговування читачів завжди була нелегкою, тут і цікаво і відповідально, почуваєшся розкутим, самостійнішим, маєш миттєво приймати рішення. А ще треба досконало знати 40-тисячний  книжковий фонд. Валя з ним на «ти», ба навіть більше: знає авторів, зміст книги, постійно займається штрихкодуванням і введенням творів у електронну базу книг.

Більш полюбляє працювати з людьми літнього віку. Вони радо діляться з нею своїми сімейними історіями, не забувають спитати, як рідні Валі. А вона вміє їх терпляче слухати, дасть пораду, що почитати. «Головне, – каже Валентина, – щоб читач повернувся знову і знову. От у цьому і є сенс нашої професії, і хочеться працювати!» 

Свій вільний час Валя приділяє рідним і близьким. По життю в неї статус Старшої сестри, а може навіть і більше. Вона завжди на зв’язку. Дзвонить мама, за порадою звертаються племінники, бо вона їм, як мати. Дочка і чоловік теж хочуть уваги, а вона їх слухає, когось заспокоює, комусь радить, до когось знаходить підхід, теплі слова, і так спокійно і по-домашньому. 




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 





 

вівторок, 12 січня 2021 р.

Світ знань нових видань

Горлач, Леонід. Скрижалі. Історичні романи у віршах / Л. Горбач. – К. : АВІАЗ, 2015. – 806 с.

 

Леонід Горлач –  відомий український поет, відданий історії.  Упродовж кількох десятиліть  він створював цілу поетичну епічну панораму: від доби київських князів Аскольда й Діра, великого зодчого Ярослава Мудрого, воїна, новгород-сіверського князя Сигізмунда Корибутовича – до козацької героїки Івана Сірка, від епохи одного з найпотужніших гетьманів Івана Мазепи – до легендарного характерника козака Мамая. Все це автор зібрав у виданні, під назвою «Скрижалі».

П'ять віршованих романів чекають на вас під однією палітуркою. Знаходьте їх у фондах ДОУНБ.





 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

понеділок, 11 січня 2021 р.

Неймовірно, але правда

Протягом 1903 до читальні записалися 3 312 осіб, серед них майже 19%  - жінки. Найбільша кількість припала на січень – 632 користувачі, у лютому записалося 355 осіб, а далі кількість користувачів потрошку зменшувалась, хоча у  травні знову зросла до 290. При  цьому неможливо не пожалкувати, що християнське народонаселення не поспішає скористатися можливістю безоплатного читання, що видно із процентного співвідношення: записалися до читальні 23,62 %, а відвідали ще менше – 17,35%. Пік відвідувань прийшовся на початок навчального року: у вересні читальну залу відвідали 4 464 рази. Серед користувачів найбільшу кількість складає учнівська молодь – 23,67%, 16% службовці, майже 11% - педагоги. Лікарів та вчених до читальні записалося по 2%, біля 6% -екстернів. Кількість військових, поліцейських, юристів та артистів не добігла навіть 1%. 


Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1903 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Тип. А.І. Цеткина, М.А. Синайского, 1904. – 52 с. – Текст. дан. – Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=103 (дата звернення: 04.01.2021). – Загл. с экрана.





Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

середа, 6 січня 2021 р.

На долоні історії

Іспанець із Севільї, спритний пройдисвіт і шахрай, слуга графа Альмавіви. Мабуть, усі ви чули про нього. Хлопець, який з легкістю сплітає інтриги і завжди досягає своєї мети. Чи існував він насправді? Які витівки влаштовував? Про це і більше – в рубриці «На долоні історії».


Фігаро. Хтось знає його з серії комедій П'єра-Оґюстена Карона де Бомарше, дехто – з опери-буфф Вольфганга Амадея Моцарта, можливо – з сучасного новорічного мюзиклу. 

Так чи інакше, не знайдеться людини, яка не чула про нього. Тож, з чого все почалося?

Вже згаданий нами французький драматург і публіцист Бомарше став «відкривачем» цього персонажа – розумного і кмітливого брехуна, нерозбірливого у засобах. Завжди в доброму гуморі, хороброго, хоча часом його слова гіркі та цинічні. Автор зізнається, що наділив юнака деякими власними рисами характеру. Ім’я також вигадав сам. У рукописі першої п'єси, «Севільського цирульника» він використовував замість Figaro інший варіант написання – Fiquaro. Але пізніше змінив і зробив не тільки аудиально, але й візуально схожим на іспанське «picaro», що означало «хитрий, лукавий».

Звісно, такий чоловік мав бути неймовірно талановитим. У передмові до «Севільського цирульника» автор перераховує його якості: балакун, поет, співак і гітарист, з однаковим успіхом володів і ланцетом хірурга, і аптекарським товкачем, був грозою чоловіків і улюбленцем жінок». 

Перед тим, як стати камердинером у графа Альмавіви, Фігаро друкував власні твори в періодиці, через що був звільнений з державної служби. Працював у театрі. У складний період життя – обійшов пішки всю Іспанію та сидів у в'язниці.

(Далі буде)

https://24smi.org/person/1264-figaro.html

Бомарше, П'єр Огюстен Карон, де. Севільський цирульник [Текст]: комедії / П. О. К. де Бомарше; пер. з фр. – Харків: Факт, 2013. – 291 с. 




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

понеділок, 4 січня 2021 р.

Неймовірно, але правда

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1903 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Тип. А.І. Цеткина, М.А. Синайского, 1904. – 52 с. – Текст. дан. – Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=103 (дата звернення: 04.01.2021). – Загл. с экрана.


Зміна Правил бібліотеки найбільше відбилася на відвідуванні читальні. Якщо порівнювати з минулим роком, то вийде на 32 770 відвідувань більше, ніж у 1902-му. Таке величезне збільшення насамперед зумовлене безкоштовністю користування. І це число постійно зростає. Але, на жаль, приміщення читального залу розраховане лише на 60 осіб. Через це, і в новому приміщенні приходилося обмежувати вхід до читальні, що викликало незадоволення користувачів. Дані причини ведуть до того, що Раді бібліотеки знову прийдеться відшукувати можливості розширення читальних залів. Протягом року до читальні записалися 3 312 осіб, які відвідали її 38 816 разів: більше 113 чоловік у день, в середньому майже 12 відвідувань на особу.


Фото: https://4tololo.ru/content/18982




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

пʼятниця, 1 січня 2021 р.

ПАМ’ЯТАЄМО


 САША


«Время нашей жизни бежит, проходит и не возвращается назад. А время нынешней жизни – это время жатвы и собирания плодов. И каждый собирает пищу, насколько возможно чистую, и откладывает для другой жизни».

(Преподобный Иосиф Исихаст)


Все мы, ведая о том или нет, собираем плоды прожитого времени. Кто-то научается истинному пути по прошествии многих лет, а кого-то Господь умудряет в дни юности.

2 января сего года исполнится ровно 20 лет с того дня, как Господь призвал в вечность человека, оставившего яркий след в памяти всех, кому посчастливилось его знать. Александр Владимирович Абраимов. Для многих –  просто Саша. (12.04.1977 –  02.01.2001. Занимал должность заведующего отделом компьютеризации ДОУНБ с 3.06.1998 года). 

Всего 23 года он был среди нас. Его возраст позволял обращаться к нему просто по имени. Но знакомые признаются, что испытывали к нему большой пиетет и, будучи гораздо старше, чувствовали в нём глубокую духовную зрелость, которую невозможно измерить только жизненным опытом. 

Впрочем, вы сами можете рассказать о нем. Давайте вспомним время, проведённое вместе с Сашей. Каким мы его увидели? 

"Такую короткую, но такую яркую жизнь суждено прожить далеко не каждому. Наверное, только избранным на Небесах. Саша прожил именно такую жизнь". 

"Есть люди, пообщавшись с которыми однажды, хочется общаться ещё и ещё. Именно к таким и относился Саша. От него исходил глубокий внутренний свет ".

"Маленький философ – в раннем детстве; вдумчивый, рассудительный –   в младшей школе; умный, благородный – в старших классах; надёжный, трудолюбивый, увлеченный, ищущий совершенства во всём –  в юности. Кажется, что можно успеть в жизни за неполные 24 года? А он жил настолько насыщенно и с такой духовной наполненностью, что, кажется, прожил очень долгую жизнь. Он спешил жить всегда"...  

"Мы помним тебя маленьким мальчиком –  тихим, спокойным, смышленым и любознательным. Казалось, что ты никогда никому не доставлял хлопот. Прошли годы, ты незаметно стал студентом. И в то время ты тоже отличался от своих сверстников культурой, обходительностью, желанием познать больше. И вот ты дипломирован. Твои знания, твоя приветливая улыбка, тактичность, доброжелательность и увлечённость, умение общаться с людьми и понимать их снискали тебе глубокое чувство уважения и любви ".  

"Всегда ты находил в своём сердце и такт, и тепло, и дружеское приветствие. Сколько же в тебе было внимания ко всем. Ты поражал своей, казалось бы, недоступностью, но в то же время – искренностью и открытостью". 

"Меня всегда поражала его готовность прийти на помощь к другим. От него постоянно исходили тепло и доброта. Казалось, он излучал какой-то внутренний свет, и его хватало на всех: и на родных, и на друзей, и на коллег ". 

"Он как Солнце, вокруг которого всегда тепло и светло". 

"В нём была заложена огромная энергетическая сила, которая помогала двигаться всем, кто был с ним рядом". 

"Внешне мягкий, приветливый, молчаливый, застенчивый, с каждым, кто рядом –   без лишних слов, скорее в поступке –  он внимателен, уважителен, всегда готов помочь. Саша очень много работал над собой. Мы все ощущали его интеллект, незаурядную эрудированность и ещё –   истинную, природную интеллигентность. И немного робели перед ним, и не совсем понимали. Но, на уровне подсознания, знали, что Саша – Личность, личность незаурядная". 

"Обаятельный, весёлый, жизнерадостный, обязательный – он заслуживал в свои 23 года, чтобы к нему относились с огромным уважением".

"Богатый внутренний мир, тонкое восприятие всего, умение ценить прекрасное и стремление сделать вокруг себя всё лучше, целеустремлённость и трудолюбие – эти редкие качества были собраны в одном человеке – Саше".

"С ним приятно было просто посидеть и пообщаться, от него исходила притягательность молодого интеллектуала, которому многое было дано от Бога... "

"Это был очень чуткий к чужим бедам человек. Он абсолютно со всеми мог найти общий язык. Человек с большой буквы ". 

"Сашу не только уважали – его просто любили. Он никогда не подчёркивал своё преимущество над другими, ко всем относился ровно".  

"Общение с Сашей настраивало на правильный лад, как камертон – оно успокаивало и вызывало умиротворение. Раскрываясь в общении не до конца, он будил самые благородные мысли, желания и надежды в окружающих его людях. Саша не выделяясь, выделялся. Он нес в себе нечто состоявшееся, многоступенчатое, в рисунках его поведения просматривались глубина и самостоятельность, знания и ум. И всё это без нарочитости, важности, тщеславия. Недосказанность его была более выразительной, чем наше многословие". 

"Доверить Саше свои сомнения, тревоги совершенно безопасно. Он выслушает, выскажет свой взгляд, не осудит. И от этого ты становишься увереннее".

"Для многих, кто знал Сашу, он являлся идеалом, которому хотелось подражать. С ним было очень легко. Он обладал удивительным спокойствием, большими знаниями и недюжинным умом". 

"Над собой Саша работал постоянно. Он "цеплялся" за какой-то свой недостаток и работал, пока не получит нужных результатов". 

"Такой всеобщей любви немногие удостаиваются в столь молодом возрасте. Как ярко и самоотверженно прожил он свою короткую жизнь! Такая жизнь достойна подражания".

"Время определило твою жизнь. Так не должно было быть: слишком рано, столь неуместно, так несправедливо ". 

И вот, словно ответ нам, Сашина фраза в дневнике: "Когда окружающие считают тебя лучше, чем ты есть на самом деле, не надо пытаться разубедить их. Надо стать лучше". 


(Цитаты из сборника: Саша...: Сб. воспоминаний и документов / Сост. Т. Абраимова, И. Груба. –  Днепропетровск: ДОУНБ, 2004. –  151 с. Сборник включает в себя воспоминания людей, работавших с Сашей в ДОУНБ, выдержки из его дневников и записных книжек, а также обширный графический материал и фотоархив). 


Наши слова, произносимые вслух... Но сокровенно в сердце у каждого хранится не гасимый временем свет памяти и любви, который не хочется предать огласке, невозможно выразить словами, трудно изъяснить самому себе. Они-то и останутся с нами: любовь и память, любовь и вера, любовь и благодарность. От избытка сердца произнесем сегодня: вечная тебе память, Саша, вечная жизнь и наша вечная любовь.


***

Открыть бы окошко да плечи расправить

И в тёплые брюки футболку заправить,

Надеть сапоги на сухие портянки

И на рюкзаке подогнать лучше лямки.

Найти бы штормовку, палатку, подстилку

И в поисках денег разбить бы копилку...

Собрать бы рюкзак, у окошка поставить,

Все мысли плохие на свалку отправить

И сесть на окно, свесив ноги наружу,

На брюках ремень затянуть бы потуже,

И так посидеть, поболтать бы ногами,

И вспомнить друзей, попрощаться с врагами,

А после –   уйти и шагать бы по свету...

Да только на всё это времени нету.

(Из записных книжек Саши)




Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter