Пунктир

Артем Чапай 
(Антон Васильович Водяний):
«Я зрозумів, що завжди був частиною народу»

 

Він дуже природній, відкритий до світу.  Український письменник, перекладач, репортер, мандрівник. З лютого 2022 – солдат Збройних Сил України. На сторінці в соцмережах позначить про новий статус: «Починає працювати в компанії «Збройні сили України».
Народився й виріс у Коломиї, закінчив міську гімназію. Вищу освіту спочатку отримував в Академії Служби безпеки України, згодом здобув ступінь бакалавра в Києво-Могилянської академії. Життям просочувавсмя завдяки досвіду роботи вантажником, кур'єром, редактором дитячого журналу, перекладав фільми на телеканалі «Інтер», був репортером від МЗС. За результатом повільних мандрів Україною, які називає «сковородування», з'явилися книги «Подорож із Мамайотою. У пошуках України» та «The Ukraine».
Вважає, що його найбільше знають «через трагікомічну історію про тата двох малюків різного віку, який іде у декрет, щоб бути основним доглядачем за своїми дітьми в доволі патріархальному суспільстві». Мова про книжку «Тато в декреті» – переможницю в номінації «Батьківська книжка року-2016» (конкурс сайту БараБука). Але все ж таки справжню популярність отримає після виходу відомого світові та визнаного літературною спільнотою видання «The Ukraine». Книжка насправді отримала чимало відзнак – вона фіналістка Книги року ВВС-2018 в категорії «Есеїстика», помічена в короткому списку премії міста літератури ЮНЕСКО та списку  найкращих українських книг 2018 року за версією Українського ПЕН; фіналістка премії Літакцент; відзначена серед найкращих книжок 2018–2019 років за версією Українського інституту книги; дипломантка Міжнародної літературної премії імені Олеся Ульяненка,  номінована на літературну Премію імені Юрія Шевельова; у 2021 році, за версією сайту Yabl.ua, увійшла до списку найкращих книг за тридцять років незалежності України.
Про своє звучне видання «The Ukraine» англійською у США та Великій Британії дізнається «з автоматом через плече та чотирма магазинами патронів у розгрузці».
Артем Чапай (Антон Васильович Водяний) у «Пунктирі».

 

«В Україні ось ця «згуртованість» є ознакою народу, але не є якоюсь етнічною рисою. Наприклад, у нас є офіцер – наполовину росіянин. Але він – наш. На противагу йому – мій дядько, народжений в Україні, який виїхав до Росії і в голові своїй став росіянином».
 
«Війни різні. І деякі з них треба воювати. Якби ми зараз здалися, це була б катастрофа для всього світу. Якщо порівнювати Першу та Другу світові – це теж зовсім різні ситуації. У Другій світовій треба було перемагати Гітлера.  Крім того, я зрозумів, що все-таки є для мене річ, цінніша за власне життя – це життя інших людей. Принаймні, деяких».
 
«Габріель Гарсіа Маркес, коли писав свої "100 років самотності" говорив, що є таке романтичне уявлення: наче для романіста – чим гірше, тим краще. Але це неправда. Щоби писати, ти маєш бути у хорошій психічній та фізичній формі. Я зараз не у формі, щоби писати».
 
«Для мене «The Ukraine» на рівні першої реакції – це провокація. На рівні ж глибшому, якщо подумати, це продумано. Тому, що сама обкладинка – це теж не "фотошоп". Для мене "The Ukraine" – це саме та Україна, яка поза фасадом».
 
«Зараз кожен другий українець – це унікальний персонаж та особистість. Якщо ми говоримо про персонажів романів, то все-таки це мають бути збірні образи. Від когось ти візьмеш фразу, від когось – жест. Я перебуваю з тими самими людьми впродовж місяців і розумію, що все одно не досить добре знаю їх. Той, хто спочатку здавався похмурим, зрештою виявився добряком, і навпаки: той, хто здався душею компанії, виявився…. І як романіст, ти можеш лише уявляти, що насправді твориться всередині душі людини».
 
«Зараз я між усіма цими Сцилами і Харибдами. Не можу похвалитися тим, що мені вдалося знайти точку рівноваги між ними.
Ти довго варишся у своїх почуттях, не маєш із ким обговорити їх, і через те "заганяєшся". Намагаєшся себе чимось врівноважити, засолодити життя. Інколи буквально. Раніше я майже не вживав цукру, зараз жеру шоколад тонами. Є стереотип, ніби це допомагає».
 
«З одного боку особисто відчуваю ніжність до тих, хто в армії, з іншого – певну сухість до інших чоловіків. І справа не в тому, що зникає емпатія, мотиви кожного окремо я розумію – той надто боязкий, у того маленькі діти й дружина сама не впорається, той запевняє себе у власній більшій ефективності "як платника податків" і так далі. Але коли бачиш, що таких людей – абсолютна більшість, не можеш не робити узагальнень».
 

Далі буде.

 

Фото: https://chytomo.com/soldat-artem-chapaj-iakby-ia-ne-pishov-u-pershyj-den-pishov-by-cherez-tyzhden/

 

Джерела:

Чапай А. Авантюра XL / А. Чапай.– Харків: Віват, 2017.– 348 с.

Чапай А. Вивітрювання / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2021.– 172 с.

Чапай А. Дивні люди: поема (рондель) / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2019.– 302 с.

Чапай А. The Ukraine / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2018.– 240 с.

Чапай А. Понаїхали: роман / А. Чапай.– Київ: Нора-друк, 2015.– 240 с.– (Читацький клуб).

Чапай А. Тераріум: повість / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2022.– 437 с.

Чапай А. Червона зона: роман / А. Чапай.– Київ: Нора-друк, 2014.– 304 с.– (Читацький клуб).

***

https://chytomo.com/soldat-artem-chapaj-iakby-ia-ne-pishov-u-pershyj-den-pishov-by-cherez-tyzhden/

https://ostroh.info/publications/tsikave/6-tsytat-artema-chapaia-pro-the-uk

https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2022/10/12/7371531/

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут