Таня
Малярчук: «Розповідь продовжиться за мить, ми просто видихнемо»
У 2022 в німецькому видавництві Verlag
Kiepenheuer & Witsch вийшла друком збірка німецькомовних есеїв Тетяни
Малярчук «Розповідь продовжиться за мить, ми просто видихнемо» («Gleich geht
die Geschichte weiter, wir atmen nur aus»). В анотації зазначено: «Ці есеї – подарунок: вони відкривають вікно
до розуміння того неймовірного, що зараз відбувається в Україні. Лауреатка
премії Інґеборґ Бахманн Таня Малярчук у захопливій та аналітично гострій манері
демонструє, що войовнича експансіоністська політика росії робить із країною та
її народом. І не тільки з 2022 року, а вже понад десять років».
Її колонки з соціальної проблематики – про насилля в родині, творення
національно-політичної ідентичності, проблеми усвідомлення себе носієм культури
за кордоном. Відповідати на питання про власні причини такого формату
висловлювання, для неї важко. Іноді здається, що й так чимало коментаторів, які
можуть це робити, з іншого ж боку – розуміє, що багато хто може подумати саме
так …тому все ж пише. «…в якийсь момент
здається: а хто тоді зможе сказати, якщо не ти?! Всі думають, що не треба
нічого говорити, бо є інші люди. І тоді я себе примушую».
Їй не цікаво робити героїв щасливими, бо вона
не вірить в те, що на нашу думку є щастям, що воно є стабільним.
Таня Малярчук у продовженні «Пунктиру».
«Не дай
боже потрапити під приціл цих новітніх демонів постсовєцького інтернету. Один
раз дослухавшись до їхнього зміїного шепоту, ти вже в сітях, ти піймався,
вважай – пропав».
«…прочитала
блискучу книгу Олександра Бойченка «Мої серед чужих». Я чекала від нього чогось
такого з часів "Щось на кшталт шатокуа" і дочекалася. Люблю розумні
іронічні дослідження про дорогих мені письменників. А найбільше враження цього
року – романи швейцарської франкомовної письменниці Аготи Крістоф «Товстий
зошит» та «Неписьменний». Українського перекладу нема, а це без перебільшення
геніальні тексти. Переведіть хтось їх, будь ласка!».
«Перша
книжка, яку я отримала у шкільній бібліотеці після "Букваря",
називалася "Тобі, рідний краю, і честь, і любов". Це була патріотична
лірика маловідомих галицьких поетів початку 20-го століття. Більшість віршів я
досі знаю напам’ять».
«Роблячи
свою роботу, потрібно перестати її оцінювати як добре чи погане, реагувати на
критику як добру чи погану. Тому що не має значення, як хто критикує; має
значення, що ти зробив, що ти віддав цьому. Я ще не досягла цього рівня – все
одно падаю в провалля зневіри. Я не буддистка».
«Самотні
люди сповнені темряви, їх дуже легко злякати».
«Так
завжди стається з тим, що ненавидиш, воно ніколи тебе не відпускає».
«Треба
бути відкритим до всього, що світ вам каже. Бо після того, як ви покинете його –
в жоден інший не потрапите. Не варто потішати свою лінь небилицями про інші
світи, де ви зможете надолужити втрачене в цьому. Інших світів нема. Якби вони
були, то Бог не приховував би від нас їх існування. У Бога немає причин
приховувати свою велич».
«У момент
писання ти відчуваєш, що написано добре. Бо людина відчуває, коли робить щось
добре. Коли вона дійсно тут і тепер віддана справі і не розуміє, що
відбувається навколо неї. Ось це і є момент повної концентрації, певна форма
медитації. А потім я читаю, що це, наприклад, найбільше розчарування. І потому
потрапляю у ситуацію, коли перестаю вірити собі. Забуваю, як було добре, коли я
це писала. Ці реакції викликають у мене сумніви. Тому найкраще – не читати, не
реагувати».
Далі буде.
Немає коментарів:
Дописати коментар