Археологічні
джерела
у дослідженнях побуту мешканців козацької Самарі – Новобогородицької фортеці (завершення)
Про спрямування першорядної господарської діяльності ‒
рибальства свідчать знахідки решток човна разом із горщиком зі смолою та
квачем, також ставних сіток, керамічних грузил до них, рибальських гачків,
блешень та ін. Роль рибальства у харчовому раціоні населення підтверджують
знахідки величезної кількості кісток та луски риб, серед яких наявні зниклі
нині осетр, стерлядь, вирізуб. Про заняття полюванням свідчать кістки оленя,
косулі, дикого кабана, зайця. Свійські тварини представлено свиньми, вівцями,
меншою мірою великою рогатою худобою і кіньми. Речовий комплекс утримує в собі
побутові речі і, в першу чергу, керамічний посуд, представлений горщиками,
глеками, макітрами, латками, мисками, кухлями та ін. Його вивчення відкриває
можливість для етнографічних спостережень, зокрема встановлення центрів
виробництва, технології, змін у художніх уподобаннях. Окрему категорію
керамічних виробів становлять кахлі.
Вони сполучають у собі архітектурно-будівельну функцію із
художньою, становлячи невід’ємну складову народного мистецтва України. Їхні
орнаменти сягають язичницьких часів, втілюючи народні уявлення про Всесвіт.
Якоюсь мірою ці уявлення знаходять втілення у розписі на посуді.
Духовна культура мешканців Самарі та Новобогородицької фортеці
знайшла втілення у численних витворах церковного вжитку: іконах-складнях,
застібках від книг, головне ж – у натільних хрестах. Останні несуть на собі
етнічні ознаки, що дозволяє провести поділ на російські та українські вироби.
Дослідженням фортечного кладовища встановлено присутність
поховань у дерев’яних колодах чи родинних склепах за старим обрядом – без
хрестів, іноді із чаркою в головах. Серед похованих переважають чоловіки, хоча
і є жінки у супроводі дітей. Відкриття численних поховань між житлами або в них
підтвердило свідчення писемних джерел про спалах епідемії чуми і безпорадність
влади у боротьбі із нею. Тяжкі побутові умови, в котрих опинилися перші
будівельники фортеці, засвідчують поховання так званих «лопатників», зігнаних з
Гетьманщини за наказом гетьмана І. Мазепи у 1687–1688 рр.
На завершення слід визнати, що саме речові (археологічні) джерела, дали
можливість відновлення картини життя мешканців двох видатних пам’яток пізнього
українського середньовіччя ‒ ранньомодерного часу.
Фото: Пічні кахлі з м.
Самарь.
Джерело:
Історія та культура Придніпров’я:
невідомі та маловідомі сторінки: науковий щорічник. Вип. 10. – Д.: Видавництво
НГУ, 2013. – с. 4-12.
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар