Бібліотечна універсалка: Пунктир

понеділок, 7 жовтня 2024 р.

Пунктир

Таня Малярчук:

«Чим далі я живу, тим більше вигадую»

Вона немов приростає до текстів, які пише, та важко й довго їх відпускає, особливо, коли створює власний прекрасний світ. Так було, коли писала про підлітків, бо мала бажання віддзеркалити максимальну деталізацію, немов сама жила в цьому просторові.
Вона не вважає свої книжки насправді дорослими, журналісти ж, у свою чергу, сприймають її героїв більш за реальних ніж із життя. Вона не сперечається та уточнює, що герої настільки справжні, наскільки нереальне все навколо в самому тексті. Реальність для неї поняття дуже об'ємне з максимальною кількість граней. І, коли віддзеркалює – це завжди нове неупереджене, цікаве та художне відкриття, як для неї, так і для читача.
Українську письменницю та публіцистку Таню Малярчук, називають майстринею історичної прози. Уродженка Івано-Франківська, випускниця Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника з відзнакою, за фахом «філологія».
Друкувалася в часописах «Березіль», «Четвер», «Критика», «ШО». В Києві мала досвід журналістський на 5 каналі та в програмі журналістських розслідувань «Попередження з Миколою Вереснем». Оповідання й есе перекладені польською, румунською, англійською, чеською та білоруською мовами. В австрійському видавництві «Residenz» побачили світ книжки у перекладі німецькою («Говорити» 2009 р., «Біографія випадкового чуда» 2013 р.). «Von Hasen und anderen Europäern» – у берлінському видавництві FotoTAPETA в 2014.
Часто називає себе «не то жінка, не то прозаїк». Перша дитяча книжка «MOX NOX» з`явилась у 2018 у «Видавництві Старого Лева». У перекладі з латинської назва означає «надходить ніч».
З 2011 року мешкає в Австрії.
Творець власного світу Таня Малярчук у «Пунктирі».

«…Але скільки можна виправдовуватися і намагатися переконати імперський розум в тому, що Теофан Прокопович – не русскій мислітєль, а Дімітрій Ростовській – це Данило Туптало?
Скільки можна розказувати про те, як у 1627 році у Москві публічно були спалені книжки, видані в українських та білоруських типографіях, "за слог еретический" (сучасною мовою це означає – бо були занадто європейські)? І все далі перебирати в пам’яті імена професорів Києво-Могилянської академії, які століттям пізніше були вислані Петром Першим хто куди просвіщати темний народ і творити міф великого русского міра….».

«В останні дні писання роману "Забуття" я відчувала таку силу в руках – мені здавалося, що я можу написати цими руками будь-що. Я була така сильна і впевнена. Але цей стан також минає. Якби ви зараз мені сказали написати хоча б одне речення, я б не змогла цього зробити. Я втратила зв’язки між словами».

«В українській мові я відпочиваю і насолоджуюся, а в німецькій я насолоджуюся, але історія куца. Бо я знаю, наприклад, три слова на позначення чогось німецькою, в той час українською цих варіантів може бути сто. Тому в німецькому тексті я мушу говорити тільки по суті. Я повинна розуміти, що я хочу сказати… А ти ж не завжди знаєш, що ти хочеш сказати».

«Говорити про людську гідність даремно, мені і так ніхто не повірить. Натомість перефразую чудесний вислів (той в, якому замість слова "обдури" в усному мовленні вживається більш наочне): обдури ближнього свого, будь ласка, на здоров'я, але пам'ятай, що в такому разі дальній обов'язково прийде і обдурить вас обох. Але ви цього не помітите, бо будете надто зайняті один одним».

«Геніальних людей небагато, …Вони, як твої нічні райдуги, приходять дуже рідко, так тільки, щоб трохи прикрасити собою цей світ».

«Живу у Відні, займаюся тим, чим займалася завжди. Формально моє життя мало змінилося. Додалася ще одна мова, яку треба вчити, але вимушена самоосвіта для такої ледачої людини, як я, тільки на користь. Загалом я сприймаю зміни по-буддистські спокійно – отже, так мало бути. Щось я втратила, щось отримала. Мій маленький світ став ширшим. Але чим ширший світ, тим більше самотньо в ньому почуваєшся. Я втратила якесь фізичне відчуття коріння, але з іншого боку зрозуміла, що коріння – категорія ілюзорна. Я ніколи їх не мала».

Далі буде.