Таня Малярчук: «Геніальних людей небагато …
Вони, як твої нічні райдуги, приходять.., щоб трохи прикрасити собою цей світ» (продовження)
Один зі способів писання для неї – це вигадати людину з вигаданою історією, «…її, річ, феномен, образ, і навколо
будувала цілий світ». Але спосіб цей трансформується та доповнюється новими
озоріннями.
В планах написати детектив про бароко, а якщо
вона припиняє писати якийсь з текстів, це означає, що він вмер.
Критику вона не слухає та не читає і на деяких
проміжках життя має впевненість, що ніколи не зробить того чи іншого. Написати
може про все.
На її думку, розказана історія дуже часто стає
правдою. «Найбанальніший приклад – слово
"Ґренландія". …побачили здалеку зелені дерева і подумали, що це
зелена земля. Так і назвали. При чому, що на березі були тільки три дерева.
Розказали історію, і вона стала правдою».
Вона є стипендіаткою за програмами Gaude
Polonia (Польща) та Junge Akademie der Künste (Берлін, Німеччина). Колумністка
в українських та німецьких інтернет-виданнях Deutsche Welle та Die Zeit Online.
Її роман «Забуття» (2016) про українського історика та політика В'ячеслава
Липинського отримав літературну премію «Книга року BBC-2016».
Членкіня Українського «ПЕН- клубу» Таня Малярчук
у продовженні «Пунктиру».
«…занадто
впевнені голоси теж викликають підозри».
«Люди
мають свій розум і можуть вибирати, якою дорогою йти. Може, вони для цього й
народжуються, щоб робити вибір. Тоді видно, ким вони є насправді».
«Маю два
улюблених міста Івано-Франківськ та Відень. У цих містах мені приємно жити. В
одному я народилася, в іншому помру – гарна була б біографія».
«Мені
цікаво написати німецькомовний текст. Але це інша річ – писати іншою мовою. Для
мене українська, як би я добре не знала німецької, – материнська, і писання німецькою
– це інший процес».
«Мені
важливіше гарна історія, аніж корисна. Тому я не стала журналістом, а стала
письменником. Із мене нікудишній журналіст, бо я допридумувала заради гарної
історії. Відчуття гарного – це мій єдиний критерій. І якщо я досягла його –
мені більше нічого не потрібно».
«Між
божевіллям і здоровим глуздом немає чіткого кордону, як немає кордону дощу».
«Народ
без грошей страшний, бо втрачає різноманіття виду. Бідні люди стають злодіями
або філософами, третього не дано».
«Немає
такого, що хтось скаже: "Це добра книжка" – і всі в це повірили.
Натомість є так, що хтось скаже: "Це добра книжка", а другий із ним
не погодиться. Потім обов’язково з’являться люди, які будуть заперечувати других,
і люди, які будуть заперечувати третіх. І немає кінця у цьому. Немає правди».
«Не знаю,
чи я віддячила долі за те, що вона мені дала – можливість писати. І чи я пишу
достатньо добре – не можу судити. Але мені щастить».
Далі буде.
Немає коментарів:
Дописати коментар