Археологічні джерела у дослідженнях
побуту мешканців
козацької Самарі – Новобогородицької фортеці
У контексті сучасного
«нового матеріалізму» або «повороту до речей», який становить авангардний
напрямок сучасної гуманітаристики, актуальною проблемою стає залучення речей –
артефактів матеріальної, побутової, соціальної, духовної, інтелектуальної
культури – до розкриття усіх видів та форм творчої діяльності людини. В цьому
сенсі історія, обмежена лише письмовими джерелами, втрачає своє значення.
Особлива роль
археологічних джерел полягає у їхній сутності як матеріального свідчення
свідомої і підсвідомої людської діяльності. Вдале, на наш погляд, визначення
ролі археології в цьому процесі належить акад. П.П. Толочку: «Адже цілком
зрозуміло, що крім археологів, які мають специфічну джерельну базу і методику
її дослідження, ніхто не в змозі запропонувати історичні реконструкції і
побачити за речовими рештками живих людей. Історія, втілена в речових
(археологічних) джерелах, є дієвим засобом впливу на ментальність, емоційні
відчуття; вона «доводить безперервність культурно-світоглядного і
життєдіяльного генофонду попередників». В нашому випадку особливою мірою це
стосується великого пласту артефактів козацької – ранньомодерної доби, здобутих
протягом 2002–2012 рр. під час археологічних досліджень НДЛ археології
Подніпров’я Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара
пам’яток пониззя р. Самари.
Першорядними за
значенням досягненням вважаємо: 1 – уточнення місцезнаходження пойменованої
фортеці і її стаціонарні дослідження; 2 – відкриття козацької Самарі і
встановлення її часового та територіального передування Богородицькій фортеці,
також визначення часу їхньої спільної історії як фортечного посаду чи «города».
За плануванням на місцевості культурні шари обох пам’яток займають мис,
утворений з’єднанням річки Самари з її притокою – р. Кримкою. За нашими
спостереженнями, містечко Самарь займало південну частину; Новобогородицька
фортеця розташована на північ від неї, контролюючи як Самару, так і Кримку,
відлогі береги котрої не створювали природного захисту від татарської кінноти.
Шляхом співставлення свідчень документальних джерел часів будівництва
Богородицької фортеці із археологічними матеріалами було доведено, що
вирішальне значення при обранні місцем забудови низового Присамар’я мала
можливість використання лісових масивів та болотяних очеретів в системі захисту
від нападів з Півдня.
Дослідження із
залученням підводної археології підтвердили існування давнього перевозу через
Самару, поруч з яким знаходилося поселення золотоординського часу; саме на
ділянці, прилеглій до перевозу, зосереджені знахідки золотоординських монет –
пулів, стріл, жіночих прикрас 1380-тих рр. Це дає підстави для досить
відповідального висновку щодо існування поселення XIII–XIV ст. зі змішаним в
етнічному та соціальному сенсі населенням, до котрого належали так звані
бродники, що в історичному вимірі продукувало виникнення козацького осередку –
Самарі.
Далі буде.
Ірина Ковальова, доктор історичних наук, професор ДНУ ім. О.Гончара, археолог та громадська діячка
Фото: Залишки Новобогородицької фортеці
Джерело: Історія та культура Придніпров’я:
невідомі та маловідомі сторінки: науковий щорічник. Вип.10. – Д.: Видавництво НГУ, 2013. – с. 4-12.
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар