Сторінки

вівторок, 29 жовтня 2024 р.

Пунктир


 Олександр Михед: «Погодьтесь, буде прекрасно, коли всі ті іноземці, котрі почали вивчати українську мову,.. могли би приїхати в Україну та вільно розмовляти українською»

 

Він поєднує у своїй багатовимірній діяльності теоретичні дослідження з мистецькими практиками. Йдеться про цілісну триєдність сучасної масової культури. А саме література – кінематограф – мистецтво. Є автором збірки оповідань «Понтиїзм», що вийшла друком 2014 р. у «Видавництві Кальварія» та включена в список «Книги року Бібісі-2014». Позначений  у списку «Української правди» – «Молоді письменники, з якими варто познайомитись».

Своєрідний польовий щоденник про подорож Олександра Михеда містами Донецької та Луганської областей, а також історії, заховані в архівах – основа видання «Я змішаю твою кров із вугіллям. Зрозуміти український Схід» (2020 р.). Після 24 лютого 2022 року вийшли його «Котик, Півник, Шафка» та «Позивний для Йова». Тема війни – центральна в обох виданнях. Над книгою «Позивний для Йова» Михед працював упродовж 13 місяців повномасштабного вторгнення, в неї чотири розмови, в тому числі з мамою, літературознавицею Тетяною Михед. «Позивний» отримала премію імені Юрія Шевельова у 2023 року.

Олександр Михед у завершенні «Пунктиру».

 

«Погодьтесь, буде прекрасно, коли всі ті іноземці, котрі почали вивчати українську мову, не маючи попереднього досвіду вивчення російської, могли би приїхати в Україну та вільно розмовляти українською з людьми, яких зустрічатимуть. Я хотів би, щоб їхні зусилля з вивчення української були немарними».
 
«Речі та справи, якими займався раніше, виявилися такими, без яких можна прожити. Виявилося, що ключовою моєю ідентичністю залишається письменник».
 
«Сміятися не просто можна, а необхідно. Це один із секретних інгредієнтів Збройних Сил України, що мають свій особливий фольклор. Тут на всі ситуації є заготовлена цитата зі старого бородатого анекдоту. Оскільки в мені цей шар культури відсутній, та й анекдоти забуваю миттєво, то я дуже вдячний слухач. Проте, як показав досвід стендаперів, часом для того, щоби спробувати пожартувати про повномасштабне вторгнення, варто залишатися в рамках здорового глузду. Наша суспільна травмованість така, що краще ти будеш іронічним, ніж саркастичним. Краще ти не кидатимешся обіймати людину, а запитаєш, чи можна її обійняти. Краще ти не поставиш болісне запитання і спробуєш зважити – чи можна з цими людьми зараз поділитися розповіддю про свою травму»
 
«Ще одна важлива штука – максимальна щирість. Ти не ховаєшся за маскою. На дев’ятій книжці та тридцять п’ятому році життя й попереднього не-говоріння про власний досвід у текстах, я зрозумів, що щире говоріння є найпростішим способом розказування. Це не «свідомий вибір стратегії наратора», а найпряміший спосіб викричати біль. Ти ніби й знаєш себе, але, розказуючи цю історію, опиняєшся в темній кімнаті, де починаєш обмацувати предмети, намагаючись зрозуміти, де межі цього простору».
 
«Я не хочу узагальнювати, але важко сприймати промови «хороших русскіх» у відриві від їхньої приналежності до російської культури. В їхній оптиці дотепер Україна залишається якщо не «братнім народом», то країною в орбіті «пострадянських країн». Але «пострадянського простору» більше не існує… Ми хочемо з ними різних цілей».
 
«Я радію всім, хто лиш тепер відкривають для себе українську культуру. Заразом мені дуже складно бути в просторі, де люди й далі говорять російською. Я розумію, що російська, якою вони говорять, – апропрійована, це не «російська російська», ця мова вже анексована в росіян і має свої правила. Та мені здається, що в молодшого покоління українців немає жодних виправдань, аби залишатися в інформаційному просторі російськомовної культури.
Проте я не розумію молодих, цивільних людей в тилу, котрі живуть життя російською мовою. Чому б не спробувати говорити українською? Коли, як не тепер?»
 
«Я щойно здав у друк книжку «Позивний для Йова. Хроніки вторгнення», де в післямові говорю, що мені зараз потрібне дуже просте мистецтво – світ, який живе за законами Старого Заповіту, де є помста, лють і любов до ближнього. На цьому тримається і «Позивний для Йова», і моє розуміння того, яким би мало бути релевантне мистецтво – прямим і функціональним».
 

Фото: https://suspilne.media/chernivtsi/569357-kniga-spovnena-viri-oleksandr-mihed-prezentuvav-vidanna-pozivnij-dla-jova-na-meridian-czernowitz/
Джерела:
Михед, Олександр. Астра : роман / О. Михед. – Львів : Вид-во Анетти Антоненко, 2015. – 212 с.
Михед, Олександр. Позивний для Йова. Хроніки вторгнення / О. Михед. – Львів : Вид-во Старого Лева, 2024. – 335 с.
Михед, Олександр. Понтиїзм. Казки кінця світу. Недитяча книга : [оповідання] / О. Михед. – 2-ге вид. – Львів : Вид-во Анетти Антоненко, 2015. – 215 с. : іл.
Михед, Олександр. Транзишн / О. Михед. – Харків : Віват, 2017. – 222 с.
Михед, Олександр. «Я змішаю твою кров із вугіллям». Зрозуміти укранський Схід / О. Михед. – Київ : Наш формат, 2020. – 368 с. : іл.
***
https://starfort.in.ua/page/master-mykhed
https://www.village.com.ua/village/knowledge/knowledge-interview/350949-ukrayina-literaturna-derzhava-oleksandr-i-pavlo-mihedi-rozpovidayut-u-chomu-sut-ukrayinskoyi-lite
https://theukrainians.org/oleksandr-mykhed/
https://chytomo.com/mystetskykh-tandemiv/
https://kultura-poltava.gov.ua/news/literaturoznavec-pismennik-ta-zhurnalist-oleksandr-mihed



Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут





 

Немає коментарів:

Дописати коментар