Артем Чапай
(Антон
Васильович Водяний):
«Іноді буває, що
близькі люди розуміють тебе краще, ніж ти себе сам»
Рішення піти добровольцем після початку повномасштабного
російського вторгнення в Україну 2022 року ухвалив в перший день після того, як
почув перші вибухи за вікном. Пропозиції посади прес-офіцера або роботи на
кухні чи діловодом – не сприйняв. Зараз охороняє стратегічні об’єкти і каже, що
це якраз для нього. Не приховує, що бувають моменти, коли страждає від свого
рішення. Але водночас розуміє, що інакше
вчинити не міг, бо «є така банальна фраза,
що доля – це характер. Напевно, якби не пішов у перший день, коли дістався до
свого військкомату – пішов би через тиждень. Через місяць. Все одно. Може, й
краще не вагатися: стрибнув зі скелі в річку, а там пливи». І ще: «Я розмовляв з Любком Дерешем, ми жартували,
що романісту інколи самого себе важко зрозуміти. Я про це досі думаю. Напевно,
якби на момент, коли все почалося, я був у Львові чи Івано-Франківську – то,
можливо, повівся б по-іншому. Але коли ти прокидаєшся від того, що гримить будинок,
і можуть влучити у твоїх дітей, то рішення ухвалюються на якомусь тваринному
рівні: я мушу захистити своїх дітей».
Він доволі однозначно відповідає на питання про
середовище, в якому зараз опинився та чому воно інакше та ближче йому за
літературне, розмірковує як це бути письменником на війні і що насправді допомагає
українцям пережити всі ці страхіття.
Артем Чапай (Антон Васильович Водяний) у
продовженні «Пунктиру».
«Є такий давній жарт
про те, що любов буває різна. Приїжджає лектор в село, і має бути лекція зі
слайдами, він каже: "Любов буває жінки до чоловіка". Всі одразу: "Слайди,
слайди". "Буває любов чоловіка до чоловіка". Всі тим більше: "Слайди,
слайди". "Буває любов жінки до жінки". Усі знов: "Слайди,
слайди". Він: "Почекайте, а буває любов до Батьківщини. От тепер
слайди"».
«Іноді буває, що
близькі люди розуміють тебе краще, ніж ти себе сам».
«Коли ти йдеш містом у
військові формі чи отримуєш малюнки від незнайомих дітей, то відчуваєш, як тебе
люблять навколо».
«Коли у перші тижні
одна з книжкових мереж відкрила безкоштовний доступ до своєї електронної
бібліотеки, то перші книжки, які я почав читати, були саме про війну. Причому –
про найгірше, що є на війні: геноцид, концтабори. Це своєрідний спосіб
осмислити ірраціональність та безглуздість того, що відбувається. Я ходив
нещодавно у звільнення, був травень місяць, світ прекрасний, але водночас у
цьому світі є такі люди, як путін, котрі розпочинають війни, в яких гинуть
десятки тисяч людей. І книжки про війну, як не дивно, у своїх описах жахіть є
психологічною підтримкою. Це спосіб надати сенс та "філософізувати"
те, що відбувається… Книжки про війну потрібні. Вони не запобігають війні. На жаль.
Вони надають сенс абсурду…».
«Колись я вважав себе
міцним революціонером. А після того, як 2014-го наживо побачив, як гинуть люди
на Майдані, мене сильно хитнуло в бік ненасильницького спротиву. В 2016-му
навіть переклав книгу Ґанді про ненасильницькі методи боротьби».
«…мій теперішній досвід
– це щось на кшталт включеного спостереження. Я намагаюся ловити деталі, інколи
щось записую собі у телефон, щоби не забути. Наприклад, смішні або цікаві
фрази. Психологічно досвід письменника мені допомагає. Що стосується
попереднього досвіду
(військового – ред.), безумовно, без
нього складно. Відбувається значне зіткнення очікувань з реальністю. Наприклад,
тобі можуть зробити зауваження за зовнішність, що стосується радше армії, аніж
війни. Водночас професіоналізм важить: коли я прийшов, то навіть не знав, у
який бік автомат тримати, якщо він у тебе на плечі: дулом вверх чи вниз.
Я все одно сприймаю
себе як цивільного. Усвідомлюю, що я в армії винятково до демобілізації. Не маю
жодних інших планів та хотів би, щоби це все швидше завершилося нашою
перемогою…».
«Насправді я сам себе
здивував тим, що пішов до військкомату. Ми пішли з дружною "в місто
прогулятися". Коли сказав мамі,
куди "гуляв", то почув у відповідь: "Я так і думала, що ти це
зробиш". Коли значно пізніше вже по зуму говорив із дружиною, частково виправдовуючись,
вона сказала: "Ну, ти ж не міг не піти". Я, здивовано: "Як це не
міг? Я ж четверта хвиля мобілізації" – "Ні, не в тому сенсі не міг не
піти. Постійно мучився б"».
Далі буде.
Фото:
https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2022/10/12/7371531/
Джерела:
Чапай
А. Авантюра XL / А. Чапай.– Харків: Віват, 2017.– 348 с.
Чапай
А. Вивітрювання / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2021.– 172 с.
Чапай
А. Дивні люди: поема (рондель) / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2019.– 302 с.
Чапай
А. The Ukraine / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2018.– 240 с.
Чапай
А. Понаїхали: роман / А. Чапай.– Київ: Нора-друк, 2015.– 240 с.– (Читацький
клуб).
Чапай
А. Тераріум: повість / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2022.– 437 с.
Чапай
А. Червона зона: роман / А. Чапай.– Київ: Нора-друк, 2014.– 304 с.– (Читацький
клуб).
***
https://chytomo.com/soldat-artem-chapaj-iakby-ia-ne-pishov-u-pershyj-den-pishov-by-cherez-tyzhden/
https://ostroh.info/publications/tsikave/6-tsytat-artema-chapaia-pro-the-uk
https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2022/10/12/7371531/
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар