«Літературне Придніпров`я: пряма мова»

«Літературне Придніпров`я: пряма мова»

 

Музей «Літературне Придніпров’я» і Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека  ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія  починають цикл публікацій «Літературне Придніпров’я: пряма мова».
Статті присвячені письменникам краю XIX–XXI століть.  Прологом до літературно-краєзнавчих мандрів буде короткий коментар дослідників. А потім ви разом із нами відкриєте стару або зовсім нову книгу і почуєте голос її автора, отримаєте естетичне задоволення від краси літературного тексту, від Слова.
Сьогодні ми тримаємо в руках видання 1905 року з творами першої письменниці Придніпров’я Олени Ган. Пропонуємо вам уривок з її повісті «Утбалла» в перекладі українською науковиці літмузею Анастасії Теплякової.

 210 років тому, 23 січня 1814 року у Ржищові на Київщині народилася письменниця Олена Андріївна Ган (у дівоцтві Фадєєва).
Більша частина її короткого життя пов’язана з Придніпров’ям та його «столицею» – Катеринославом.
Природа обдарувала Олену Фадєєву літературним і музикальним талантом, вишуканою красою і тонкою чутливою душею. У 1830 р. вона стала дружиною капітана артилерії, барона, вихідця зі знатного німецького роду Петра Олексійовича Гана (1799–1875). У 1831 р. у подружжя Ган народилася донька, Олена Петрівна Блаватська ( 1831–1891), яка в майбутньому стане всесвітньовідомою дослідницею стародавніх релігійних і філософських вчень, письменницею, публіцисткою, засновницею руху, що втілився в цілому ряді товариств і духовних громад у всьому світі. В 1835 р. у Олени і Петра Ганів народилася друга донька – Віра Петрівна Желіховська (1835–1896), яка стане дитячою письменницею, твори її із задоволенням читатимуть діти та підлітки в часи її життя.
Незважаючи на життєві колізії, родинні та материнські обов’язки, творча натура Олени Ган розвивалася,  вимагала реалізації – і в 1836 р. вона написала свою першу романтичну повість «Ідеал», яку опублікувала під псевдонімом Зенеїда Р-ва. Протягом наступних п'яти років були видані 11 її повістей. Серед них «Утбалла», «Медальйон», «Теофанія Аббіаджио» та інші.

Життя Олени Ган обірвалося, коли їй було всього двадцять вісім років. Похована письменниця в Одесі.

 

***
У повісті «Утбалла» Олена Ган емоційно змальовує дніпрові пороги, які вона багато разів бачила. Пропонуємо насолодитися красою і вишуканістю художнього слова.

«…там хвилі вічно киплять та вирують, прориваючись крізь гранітні стіни; і можна подумати, що дух імли нагромадив каміння на скелі, скелі на скелі, щоби перекрити шлях хвилям чи викинути ріку з її ложа. Але горда ріка, свідок слави князів наших, не поступається: зібравши усі сили, вона продирається з каменя на камінь, кидається в безодні, крутиться, б’є фонтанами і, не знаходячи виходу, з ревом відчаю знову піднімається на кручі. У вічній боротьбі коливається граніт; ріка, нарешті, вибивається на волю, і там, утомлена, лине тихими струмками до рідного моря.
З настанням весни, промисловці поспішають скористатися повінню, щоб перепливти страшні пороги. Кілька пнів, з’єднаних дерев’яними цвяхами, утворюють їхній флот, та відважні сини Вкраїни довіряють цим хистким суднам своє багатство і своє життя. Вони очікують ясного дня, відстоюють молитву, зодягають чисті сорочки, ніби готуються до смерті, і пускаються вниз рікою. У мовчанці мчать їхні барки між мальовничими берегами; зрідка чути рев хвиль, і ось зухвалі люди наблизилися до фатального місця… Усі весла, знаряддя відкинуті; чого варті людські зусилля проти несамовитої стихії?
Плавці кидаються на коліна; хвилі уже щуляться до їхніх ніг, киплять, зрошують їх бризками, і швидко мчать до загибелі. Хто з цих плавців цієї миті не звертає погляду назад? Там зеленіють береги, там їхні мирні помешкання, дружини, діти рідні; тут перед ними пекло! Чорні кручі грізно надимаються з води, перешкоджаючи шлях, і в кожному порухові хвиль чути стогони нещасних, які загинули ще до них у ненаситній безодні. Ще крок – і вони натрапили на підводний камінь. Колода з тріскотом відривається від судна; плавець відчуває у жилах своїх холод смерті; він простягає руки назад, хоче повернути втрачену мить, вростає у кожен кущ, що випадково виріс серед каменю, гнучка гілка висковзує з рук, а хвилі, одна від другої грізніші, несуть його до страшної миті!...
Та не кожне судно розбивається, не всі плавці гинуть: часто ріка, з перемогою над ворожим гранітом, виносить їх на могутніх хребтах своїх, і вони спокійно продовжують путь».

Олена Аліванцева,

завідувачка відділу-музею «Літературне Придніпров`я»

Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І.Яворницького

 

Фото 3, 4 : Олена Ган. Ілюстрації з книги Желиховская, В.П. Как я была маленькой [Текст] / В.П.Желиховская - СПб: Издательство А.Ф. Девриена, 1898.
 
 
Джерела ДОУНБ:

Ган Елена Андреевна. О Всеблагое Провиденье...: сб. повестей и рассказов / Е. А. Ган, Е. П. Блаватская, В. П. Желиховская; [сост. : В. Ф. Бак, А. Д. Тюриков].– Донецк: НОУЛИДЖ, 2011.– 215 с.
Ган Е. А. Утбалла / Е.А. Ган. Девочка Царцаха / И.В. Корженевская / Е.А. Ган, И.В. Корженевская.– Элиста: Калм. кн. изд-во, 1990.– 281 с.

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут