Карсон МакКалерс (Lula Carson Smith): Люди, як відчуття
(продовження)
«Серце – самотній
мисливець» увійде до списку найкращих книг XX століття. Напевно, це головний її
твір, від якого підуть емоційні вібрації до інших творів із
сюжетно-стилістичною інтонацією саме сердечною. Безліч змістовних відгуків
різних часів, де переплетені враження літературні й особисті креслять портрет
молодого таланту неупереджено та красномовно. Здається, це окремий роман крізь
століття, зізнання у любові, пошуки необхідних інтонацій життя, літературна
історія в особистостях.
Роуз Фельд у
«Книжковому огляді» 1940 року переконаний, що успіх і визнання авторки були
раптовими, але передбачувано-стійкими. «Незалежно
від віку автора «Серце – самотній мисливець» була б чудовою книгою. Коли хтось
з`ясовує, що Карсон МакКалерс – дівчина двадцяти двох років, успіх стає більш
значущим, бо відсутність зрілості не перекриває якості роботи. Це щось поза
цим, щось більше схоже на покликання болю, для якого народжується великий поет.
Вона пише з приголомшливим розмахом і впевненістю».
«Видавничий світ любить історію Попелюшки та придумає її,
якщо знадобиться. МакКалерс була справжньою. «Серце – самотній мисливець» був
опублікований, коли їй було всього 23 роки, і літературний Манхеттен упав до її
ніг. Її фотографували для Harper's Bazaar та Vogue. Трумен Капоте називав її
«високою, стрункою дівчиною-паличкою», чий голос мав «ніжне тепло, як блаженний
літній полудень, повільний, але не сонний». Вона була незграбною, високою та андрогінною;
вона носила накрохмалений чоловічий одяг, з особливою любов'ю до білих сорочок
і бездоганно білих кросівок», – акцентує в 2024 книжковий критик The New York Times Дуайт Гарнер.
Рецензуючи біографію
Вірджинії Спенсер Карр в «Серці – самотній мисливець» у 1975 році, Роберт
Філліпс підкреслить, що книга позначає «непомірну
залежність МакКалерс від інших і розплутує стосунки, набагато дивніші, ніж ті,
що висвітлені в «Вірджинії Вулф» Квентіна Белла чи в «Портреті жінки» Найджела
Ніколсона».
Гідні зразки для
порівняння, хоча в мистецтві справжньому всі паралелі – цілковита трік-трак
умовність, бо «покликання болю» в кожного власне. Лаконічно сформулювати найпростіше
та найточніше враження, вдалося американській поетесі, романістці та мемуаристці
Мэй Сартон : «коли людина відкладає (цю
книгу), вона відчуває, що її сповнила істина».
Американський
письменник і літературний критик Альфред Кейзін, образно та виразно додає: «Карсон була чистою чутливістю, чистим
нервом, яким проходили всі страждання Півдня і сім'ї Сміт. Вона була вся в
почуттях; ковадла, на яку життя обрушувало удари… Тремтлива ельфійська,
жаліслива чарівність. Вічні проблеми ідентичності…».
Усі, хто згадував її
або досліджував життя та творчість, відкривали у собі цілковитих романтиків і
справжніх дослідників літературної історії, здатних знайти влучні та співзвучні до Карсон слова, «…піднятися над тиском навколишнього
середовища та охопити як біле, так і чорне людство одним поривом розуміння та
ніжності», як наголошував, зокрема, письменник Джеймс Райт.
Необмежена в почуттях і
таланті «Попелюшка», яка, безумовно, відшукала свою ідентичність – Карсон МакКалерс
у продовженні «Території особистості».
Олена Ємельянова
«Коли люди страждають,
вони стають підлими, злими, і в них щось вмирає».
«Люди
здатні в одну чудову хвилину відмовитися від усього особистого і, перш ніж воно
почне бродити і отруїть душу, кинути його в дар якійсь людині».
«My advice to you is this. Do not attempt to stand alone…. The most fatal thing a man can do is try to stand alone».
«Мік сіла на сходинку і поклала голову на коліна і подумки пішла у свою внутрішню кімнату».
Фото: https://www.historiccolumbus.com/post/carson-mccullers-the-lonely-hunter
https://legacyprojectchicago.org/person/carson-mccullers
На фото з чоловіком Рівзом
МакКалерсом
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар