Сторінки

понеділок, 7 вересня 2020 р.

Неймовірно, але правда

У 1902 році кількість вимог на документи збільшилась у порівнянні з минулим роком на 3 337, незважаючи на те, що бібліотека була закрита більш ніж на 3 місяці. Збільшення кількості запитів зумовлене зростанням числа відвідувань читального залу після переїзду до нової будівлі. Розташування приміщення у зручному місці, тепла і затишна атмосфера читальні, чуйне та відповідальне ставлення бібліотекарів до читачів – всі ці чинники сприяли тому, що користувачі заходили до книгозбірні декілька разів на добу, щоб почитати вподобану книжку або погортати журнал.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1902 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Типо-литогр. Губерн. Правления, 1903. – 57 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=96 (дата звернення: 10.08.2020). – Загл. с экрана.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

пʼятниця, 4 вересня 2020 р.

На долоні історії

Роман, створений усією сім’єю Стівенсонів
(завершення)

Письменник хотів назвати роман «Морський кок» («Корабельний кухар»), та згодом його назва змінилася, а першочерговий варіант отримала одна з частин твору. Стівенсон згадував: «Я намалював карту безлюдного острова; вона була дуже старанно і (так мені здавалося) чудово розфарбована. Форма того острова невимовно мене зачарувала, там були затоки, які радували мене і підсвідомо я написав назву: «Острів скарбів». Образи моїх майбутніх персонажів пригодницького роману почали проявлятися крізь уявний ліс, і коли я вдивлявся в свою карту острова... то їхні засмаглі обличчя з блискучою зброєю в руках визирали на мене з несподіваних схованок, вони бігали туди і сюди, намагаючись знайти скарби, билися за них всього на декількох дюймах зображення... Я не вмів керувати бригом (а саме бригом мала була бути «Еспаньола»), але сподівався, що якось зможу повести корабель…».
Роман ще далеко не був закінчений, коли власник респектабельного дитячого журналу «Янг Фолкс», ознайомившись із першими главами і загальним задумом твору, почав друкувати його з жовтня 1881-го по січень 1882 року під псевдонімом «Капітан Джордж Норт». Однак, спочатку успіх був незначним, до редакції надходили незадоволені й обурені відгуки.
Окремим виданням «Острів Скарбів», уже під справжнім прізвищем автора, вийшов тільки наприкінці листопада 1883 року. На цей раз успіх був безперечним. Книга перевидавалася кілька разів, а в 1885-му навіть була проілюстрована. 
«Рано чи пізно, мені судилося написати роман. Чому? Просте питання», – згадував Стівенсон наприкінці життя в статті «Моя перша книга – «Острів Скарбів», ніби відповідаючи на питання допитливого читача. Вона була написана в 1894 році на прохання Джером К. Джерома для журналу «Айдлер», який затіяв тоді серію публікацій уже відомих письменників про їхні перші видання.
Твором зачитувалися люди різних кіл. Роберту Льюїсу стало відомо, що англійський прем'єр-міністр Гладстон читав книгу довго за північ із надзвичайним задоволенням.
Та й зараз можна знайти велику кількість людей, які захоплено читають або перечитують роман. 
Книгу про неймовірні морські пригоди неодноразово перевидавали, перекладали, екранізували та, навіть, пародіювали. Одне з останніх видань, а саме новий український переклад від фахівця з історії піратства Віктора Губарева, посів 6-те місце у переліку найкращих книжок, виданих українською мовою у 2018 році.

http://fenixsetta.ru/istoriya-sozdaniya-romana-ostrov-sokrovishh/
Стивенсон, Роберт Льюис. Остров сокровищ [Звукозапись] : аудиокнига в спектакле : 4 часа 28 мин. / Р.Л. Стивенсон, Д. Крюс ; текст чит.: Ю. Яковлев, А. Борзунов. – Винница : Мед, 2006. –  эл. опт. диск (CD-ROM); МР3.
Стівенсон, Роберт-Луїс. Острів Скарбів [Текст] : роман / Р.-Л. Стівенсон ; пер. з англ. В. Губарев ; худож. Ю. Симотюк. – Львів : Урбіно, 2018. – 272 с. : іл.
Шпилька, І.В. Історія створення роману Р.Л. Стівенсона «Острів скарбів» / І.В. Шпилька // Зарубіжна література в школах України. – К., 2014. – № 3. – С. 42.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 3 вересня 2020 р.

Що читають бібліотекарі

Кокотюха, Андрій. Називай мене Мері...: роман / А. Кокотюха.– К.: Нора-Друк, 2018.– 352 с.– (Морок).

Ця глибока і повчальна детективна історія з відбитками «чорного» роману захопила мене одразу, бо тут яскраво і без прикрас зображена гірка правда нашого життя. 
Головний герой, колишній поліцейський і ветеран війни на Донбасі Олег Кобзар переживає особисту світоглядну кризу, спостерігаючи за відразливими проявами буденного громадського життя. Він працює приватним таксистом, удень завантажує себе роботою, ночами багато п’є. 
Далі починається класична детективна схема.
Прокинувшись вранці у власній квартирі біля мертвого тіла випадкової знайомої дівчини, весь у крові жертви, нічого не пам'ятаючи з минулої ночі, Олег Кобзар опиняється поза законом. Земля горить під ногами, його оголошено в розшук, ще й полюють убивці, яких направляє невідома і жорстока рука. Тільки здаватися – не в правилах Кобзаря. Врятувати власне життя і знайти справжнього вбивцю йому допомагає слідча Віра Холод, жінка залізної витримки – єдина, хто вірить у непричетність Олега і готова навіть порушити правила, аби відновити справедливість.
Почавшись як банальний детективний трилер, роман перетворюється на багатовимірне соціально-кримінальне полотно, де яскраво простежуються сучасні українські реалії з війною на Сході, шаленим прагненням вирватися зі злиднів будь-якою ціною та політичними аферами у столиці.
У книгах Кокотюхи важливим є кожен штрих, який майстерно доповнює образи героїв і зображену дійсність, адже все таке впізнаване і буденне. У Києві, на відміну від Донбасу, не стріляють, проте страшно не лише під кулями. Політичні переслідування, злочинні угруповання та відчайдушні намагання врятуватися ціною життя інших – ось жорстокі реалії сьогодення.
Водночас найвагомішою проблемою, яку порушує автор, є війна та всі її наслідки для людських доль. Думки героїв про неї дуже різні: для когось це «пропаганда», хтось вірить, що все швидко закінчиться, для когось – вигідний шанс заробити, бо «крадуть», а когось ця війна позбавила майже всього, поставивши хрест на житті.
Саме тому, не знайшовши гідної роботи, стають повіями дівчата-біженки зі Сходу, а поліцейські за «провину» йдуть воювати, аби «очиститися» і повернутися героями: «Придумавши собі казку про захисника та його величну місію, Олег Кобзар намагався бодай уникнути мутацій». Показуючи донецькі міста, війну і сучасну Україну, автор твердить, що кровопролиття не тільки там, де стріляють. Недарма Кокотюха промовляє словами одного з героїв істину: «В столиці більше смертей, ніж на війні». 
У романі багато персонажів. Кожен із них – уособлення особливої віри та надії, ілюзій і сподівань, знівеченої долі або надто великих розчарувань, щоб сприймати життя з вдячністю. У сплетінні доль цих людей читачеві відкриваються мудрі життєві істини, здобуваються цінні уроки, знаходяться відповіді на вічні питання, правильно розставляються пріоритети.

Тетяна Сівач, провідна бібліотекарка відділу зберігання основного фонду



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 2 вересня 2020 р.

Портрет в бібліотечному інтер'єрі

Вікторія Бажкова.  Історії  любові

Креативна. Непередбачувана. Захоплена життям і людьми. П'ятнадцять років тому вона прийшла працювати у відділ читальних залів ДОУНБ. Кожен її захід, виставка, інсталяція, кожна фотографія – авторські. 
Вікторія Бажкова народилась у Дніпрі в родині робітників. Змалечку не мала ніяких перепон у бажаннях і виборі вподобань. Разом із тим мала простір відповідальності. Доглядала молодшого брата Михайла: водила до ясел, садочка, школи, музичного класу, спортивної секції. Ні, вона не жалкувала, що її дитинство, мрії та їхнє втілення якось відходили на другий план. Хоча з віком зрозуміла, що напевно хотілося чогось і на своєму просторі. А він в неї був, зокрема, простір соло у дванадцять рочків у шкільному хорі та хореографічному гуртку. Відвідувала разом із братом театри та кіно. До того ж вона полюбляла лазити по деревах (мала постійно збиті коліна), та грати у шашки. 
Читання – так. Федір Достоєвський цікавив своїми психологічними ракурсами, Лев Толстой – картиною світу в кожному герої. Статті у журналі «Наука и религия» теж входили до кола вподобань. У часи ідеологічних шор це був світ неймовірно привабливий. 
Перша мрія про професію – міліціонер, теж доволі відповідальна, погодьтеся.  Пізніше замислювалася про шлях у юриспруденції, хотілось займатися реставраційними роботами та навчатись у відомому «Мухінському» училищі (Санкт-Петербурзька художньо-промислова академія імені О.Л. Штиглиця). Завадив, як вважає сьогодні, у першому випадку – прагматизм, у другому – відсутність гідних, на її погляд, малюнків, які було необхідно представити на вступні іспити.
Уже в дев`ятнадцять вектор бажань сублімувався у громадську діяльність, у тодішній Дніпропетровській міській раді обіймала секретарську посаду в комісії державної законності, доволі часто виступала перед великими аудиторіями.
По закінченню школи вступила до училища при заводі «Дніпрошина». Через рік до вступу обрала Хіміко-технологічний інститут (зараз Український державний хіміко-технологічний університет), як каже, тому, що розуміла хімію. Навчалася майже п`ять років на заочному, поєднуючи хімічні науки з роботою у лабораторії навколишнього середовища при «Дніпрошині», але ВИШ не закінчила.
І тоді, і зараз Вікторія Олександрівна постійно «закохується» у нові теми. Безліч курсів із психології лідерства, масажу, скоропису, друку, плетіння гачком – це теж про неї. Не все отримало своє втілення, але цікавість і пошук нового – понад усе. 
1 серпня 2005 року її прийняли на посаду бібліотекаря у відділ читальних залів ДОУНБ. Це була для неї атмосфера природня, гармонійна, ніби працювала тут завжди, ніби зробила крок у рідний дім. Спочатку обслуговування користувачів, невдовзі з червоним дипломом закінчила Дніпропетровський коледж культури та мистецтв за спеціальністю «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа».
П'ятнадцять років на одному місці, зараз вона провідний бібліотекар. У колі її обов`язків консультаційно-довідкове обслуговування відвідувачів за їхніми запитами, користувачів Інтернету, виконання замовлень на літературу, вивчення складу й інтенсивності використання фонду, підготовка звітів про роботу «Електронної читальної зали». Веде вона та картковий індикатор на підсобний фонд відділу читальних залів, виконує просвітницьку функцію модератора інформаційно-освітніх і соціокультурних проєктів, бере участь у популяризації фонду в форматі інформаційних і тематичних оглядів літератури, відеопрезентацій, ілюстративно-документальних виставок, проводить інформаційно-освітні заходи. «Ніколи не боялася виступати перед аудиторією, незважаючи на вік слухачів. Завжди хотілось вигадати якийсь інтерактив, зробити захід мультицікавим. Головне питання – гідно підготуватися».
Відповідає вона і за контроль розстановки книг у належному порядку, і збереження фонду розділів «Історія», «Держава і Право», «Юридичні науки», і за наповнення сторінки «Студенту на замiтку» на вебсайті ДОУНБ з правової тематики, який користується неабиякою популярністю у рейтингу переглядів (нагадує про себе юнацька мрія про правовий фах). Підтримує зв'язок із партнерами відділу та представниками ЗМІ, готує матеріали для преси, здійснює довідково-інформаційне обслуговування користувачів.
Кожен захід у неї інакший, кожна виставка-інсталяція, майстер-клас  із родзинкою. У нагоді може стати гілочка, ґудзик, аркуш, особливо поставлена або ж розгорнута книга, що завгодно, якщо це потрапляє у простір її творчих фантазій і максимально розкриває фонди та означену тему. 
Ще одна її історія пов`язана з фотоапаратом. «Побачила та закохалась», – каже Вікторія. Камера завжди з нею, куди б не подорожувала. Вона бере участь у конкурсах, вела відповідні сторінки сайту, займається на фотокурсах у школі «Зелений квадрат».
Її репортажні та портретні світлини – неймовірні. «Мені радісно від усього, що бачу. Книги, природа, люди. Хочу розповісти про це, краса ж, як відомо, в очах спостерігача. Світ прекрасний, і я щаслива, що і в цьому можу себе реалізувати, до всього підхожу творчо. Перш за все, тому, що це цікаво мені». 
Ще одна історія любові – її родина. Чоловік, донька, внук. Зять Євген працює у ДОУНБ провідним інженером-програмістом у відділі комп`ютерізації. І в ньому теж спостерігається щира відкритість і зацікавленість, увага до всіх процесів, що відбуваються у бібліотеці, бажання всім підставити плече. 
Коли, Вікторія розповідає про родину, щасливо посміхається: «Близькі мене радують, вони навчили швидко переключатись і, якщо не складається, як планувалось, я ніколи не сумую, а рухаюсь в іншому напряму, де обов`язково все буде добре». 
Не сприймає вона фанатизму та насилля в будь-якому прояві, войовничу тупість і посередність. Від таких людей відходить. Але, якщо вважає за необхідне, завжди відстоює власну точку зору. 
Щастя для неї – це гармонія з собою та світом навколишнім. Спроможність зберігати у собі дитячі відчуття безпосердности – райдужний погляд на життя, що виходить зсередини і дає головні акценти. 

Ось такі вони історії життя та любові Вікторії Бажкової. 






Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

понеділок, 31 серпня 2020 р.

Неймовірно, але правда

Завдяки переїзду бібліотеки до зручного просторого приміщення для читальні був виділений великий світлий зал, який вміщував 60 користувачів одночасно. Щоб впоратися з напливом відвідувань і в зв’язку з розширенням діяльності бібліотеки було збільшено кількість помічниць завідуючої. На ці посади призначено У. Дикарєву й О. Іванову. До їхніх обов’язків, окрім виконання бібліотечних процесів, входив і нагляд за публікою в читальній залі. Вони стежили, щоб відвідувачі поводилися пристойно, не заважали одне одному та дотримувались тиші. Також через збільшення кількості відвідувань Рада бібліотеки поставила питання про скасування 3-х копійчаного збору за користування читальнею. Це питання було розглянуто на засіданні Міської Думи та затверджено з 1 січня 1903 р.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1902 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Типо-литогр. Губерн. Правления, 1903. – 57 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=96 (дата звернення: 10.08.2020). – Загл. с экрана.






Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 27 серпня 2020 р.

На долоні історії

Роман, створений сім’єю Стівенсонів

Якими захоплюючими бувають пригоди! Особливо, коли поринаєш у світ піратів, скарбів і корабельних боїв. Можливо, найкращим у цьому напрямку літератури можна назвати роман шотландського письменника Роберта Луїса Стівенсона. Дізнаймося ж історію створення роману, який надихнув у свій час багатьох митців на продовження, пародії та різноманітні екранізації.
Усе почалося влітку 1881 року. Пасинок письменника, Ллойд Осборн, повернувся додому та й сів малювати. Роберт Луїс вирішив йому допомогти. Митець любив географічні карти за їхню змістовність і «за те, що їх не нудно читати». Тому не дивно, що саме мапа в них і вийшла. На ній були позначені пагорб Підзорної Труби, острів Скелета, затоки і бухти, гори та ліс, а під трьома червоними хрестами – напис: «Тут заховані скарби». Контур же виявився схожим на товстого дракончика. Подивившись на малюнок, Стівенсон раптом чітко уявив собі картину: блакитне небо, корабель з білими вітрилами та «джентльмени удачі», що пливуть за скарбами. «Це має бути бути книга для хлопчиків!» – оголосив письменник рідним. 
«Я опустив замислений погляд на карту острова, – розповідав Стівенсон, – і серед вигаданих лісів заворушилися герої моєї майбутньої книги... Я не встиг отямитися, як переді мною опинився чистий аркуш паперу, і я вже складав перелік глав». 
Уже наступного дня на столі лежав рукопис першої глави майбутнього роману. Митець продовжував писати з дивовижною швидкістю – по розділу в день, а вечорами читав їх домашнім. 
Батько письменника також доклав руку. Старий містер Томас Стівенсон був морським інженером. Саме він витратив цілий день, складаючи список предметів, які зберігалися в скрині книжкового пірата Біллі Бонса, та підказав епізод, у якому юнга Джим Гокінс ховається на кораблі в бочці з яблуками і підслуховує розмову піратів про їхні підступні плани. 
«Мій батько, доросла дитина і романтик в душі, одразу ж загорівся ідеєю цієї книги», – згадував Стівенсон.
(Далі буде)

http://fenixsetta.ru/istoriya-sozdaniya-romana-ostrov-sokrovishh/
Стивенсон, Роберт Льюис. Остров сокровищ [Звукозапись] : аудиокнига в спектакле : 4 часа 28 мин. / Р.Л. Стивенсон, Д. Крюс ; текст чит.: Ю. Яковлев, А. Борзунов. – Винница : Мед, 2006. –  эл. опт. диск (CD-ROM); МР3.
Стівенсон, Роберт-Луїс. Острів Скарбів [Текст] : роман / Р.-Л. Стівенсон ; пер. з англ. В. Губарев ; худож. Ю. Симотюк. – Львів : Урбіно, 2018. – 272 с. : іл.
Шпилька, І.В. Історія створення роману Р.Л. Стівенсона «Остров скарбів» / І.В. Шпилька // Зарубіжна література в школах України. – К., 2014. – № 3. – С. 42.


Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут


На долоні історії

Герберт Веллс. 
Четвертий вимір крізь сторінки закінчення

Та нагадуємо, що усі видання роману не були повними і, на жаль, лише один видалений фрагмент зберігся до наших часів. Що ж такого «злодійського» міг написати Герберт Веллс?
Як виявилося, в останньому видаленому епізоді, одразу після знаходження машини часу та втечі від морлоків, Мандрівник у часі опиняється на покритій інієм рівнині. Він бачить невеликих істот, покритих сірим хутром, яких описує подібними на кроликів чи кенгуру, і вбиває одну каменем. На цих істот нападають велетенські багатоніжки, тож Мандрівник переноситься у наступний день. На тому місці залишилися кістки, з чого герой робить висновок, що з'їдена багатоніжками істота походила від людини. Він продовжує власну подорож, спостерігаючи сповільнення обертання Землі.
Цей епізод під номером 11 входив до складу твору в травневому номері «New Review» (1895), однак був видалений із подальших видань редактором Вільямом Ернестом Генлі через зображення «повної дегенерації людства». Але, якщо можна так сказати, нам пощастило, адже фрагмент публікувався й надалі як додаток під назвою «Сіра людина». У наш час його повернули до видання. 
До речі, ви знайдете цей та інші твори Веллса у фондах нашої бібліотеки. І не тільки, адже на основі роману створено велику кількість адаптацій: чотири фільми, телевізійну виставу, анімаційний фільм, серіал, комікси і, звісно, книги. 

Уэллс, Герберт. Машина времени [Звукозапись] : аудиокнига : 3 ч. 55 мин. / Г. Уэллс ; текст читает С. Горбунов ; звукореж. М. Киршенштейн. – [Б. м. : б. и.], б/г. –  эл. опт. диск (CD-ROM) ; МР3. 

Веллс, Герберт. Машина часу [Текст] : науково-фантастичні романи / Г. Веллс ; авт. передм., авт. прим. Т.Н. Денисова, пер. з англ.: М. Іванов,  Д. Паламарчук ; Ін-т літ. ім. Т.Г. Шевченка НАН України. – Харків : Фоліо, 2017. – 477 с. – (Бібліотека світової літератури).







Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут