Перші враження і перші кроки
Уже в перші дні роботи мене послали на так
звані курси цивільної оборони, чи як там він називався, цей захід. В інституті
нам два роки щосереди викладали медичні предмети, після чого ми здали державний
іспит, отримали дипломи медсестер цивільної оборони, і нас поставили на
військовий облік. Курси мали тривати тиждень, відривати на такий час досвідчену
співробітницю було нераціонально, а я ще все одно не мала конкретної ділянки
роботи, моя відсутність у відділі ні на що не впливала. Кілька днів невеликій
групі таких, як і я, офірних цапів, начитували про ядерний вибух, зарин, зоман
і як від них рятуватись за допомогою таблеток і протигазів, а потім мене і ще
двох учительок послали «на практику» до лікарні неподалік. Старша медсестра, літня
жіночка, до якої нас спрямували, спитала: «Дівчата,
ви звідки?» Ми чесно зізналися в своїх професіях. Тоді вона розповіла нам
анекдот про ЛОР-лікаря, який перекваліфікувався на гінеколога, і сказала: «Ідіть, дівчата, в кіно».
Пізніше, в перший рік роботи як молодий
фахівець, тобто «старший, куди пошлють» я двічі брала участь у якихось
спортивних змаганнях від бібліотеки, перший раз довелося бігати, стрибати і ще
щось там робити на майданчику уверху парка Чкалова, другий – у стрільбі зі
спортивної рушниці. «У мене поганий зір, я
не втраплю в мішень, – сказала я на вимогу увійти до команди від
бібліотеки. – Нічого, будеш капітаном
команди», – була відповідь. Мені таки довелося пульнути кудись, зрозуміло,
в ціль я не втрапила, та і з наших, мабуть, майже ніхто не втрапив, проте нашій
команді присудили друге (!) місце. Очевидно, наші суперниці, представниці
закладів культури й освіти, були ще сліпіші та криворукіші, ніж ми.
У межах комсомольських навантажень мені також
дали список ветеранів Другої світової війни, треба було обійти їх і взяти
інтерв’ю.
Питання були традиційні: де воював, в яких боях брав участь, поранення, нагороди
тощо. Кому і нащо це було потрібно – не знаю. Оскільки я ще не була знайома з
містом, мені дали ділянку з адресами по вулиці Шмідта (нині – Степана Бандери) від
перехрестя з проспектом Пушкіна (нині Лесі Українки), перший будинок був саме
на розі вулиць. Навіть тоді, 1982 року справжніх ветеранів було вже мало, вони
були старі й хворі, а частина тих, хто був у списку, як виявилось під час
обходу, відійшла в інший світ. Десь мене впускали в квартиру, в одного дідуся
немічного і кволого, обставленого з усіх боків ліками, я навіть щось
розпитувала і записувала в анкету. Десь брали аркуш з питаннями і казали прийти
пізніше. Десь відповідали, що такий тут не проживає, а десь взагалі не
відчиняли. Я добросовісно обійшла всіх за списком, відчуваючи сором за цю
показуху і здала результати свого обходу в комітет комсомолу. Тим усе й
закінчилось, не впевнена, що ці результати справді були кудись передані, та й
чи були вони взагалі комусь потрібні, але головне – галочку поставили.
Ще я відпрацювала один свій вихідний у
книгосховищі. Саме готувалося звірювання величезного фонду книгосховища, сил
лише працівників цього відділу не вистачало, тому, в «кращих традиціях»
комсомолу, усі членкині організації «добровільно» працювали там один день,
потім відпрацьовуючи у вихідний в своєму відділі. Чи відпрацьовували члени
партії та безпартійні – не відаю. Але така допомога була реально потрібна,
здається це звірювання фонду тривало років десять.
Ще мені, за традиціями радянських часів,
довелося за рознарядкою раз чи два попрацювати на консервній фабриці. Я
опанувала повний цикл промислового консервування огірків – від миття банок і
овочів у не дуже чистій воді до недокладання огірків у банки, економного
додавання туди лаврового листя і перцю (за цим ретельно слідкували робітниці
підприємства, бо ж приправи їм і додому були
потрібні) і аж до виймання стерилізованих банок з автоклава. Хоча,
згадуючи зараз події таких давніх літ, сумніваюсь, чи саме в перші місяці
роботи я практикувалась на консервній фабриці. Мабуть, в подальші роки, адже
огірки відходять раніше, ніж я почала працювати.
До роботи в колгоспі мені якось пощастило не
втрапити.
Ірина Голуб,
головний бібліотекар
редакційного-видавничого центру
Далі буде.
Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Немає коментарів:
Дописати коментар