Креативна. Непередбачувана. Захоплена життям і людьми. П'ятнадцять років тому вона прийшла працювати у відділ читальних залів ДОУНБ. Кожен її захід, виставка, інсталяція, кожна фотографія – авторські.
Вікторія Бажкова народилась у Дніпрі в родині робітників. Змалечку не мала ніяких перепон у бажаннях і виборі вподобань. Разом із тим мала простір відповідальності. Доглядала молодшого брата Михайла: водила до ясел, садочка, школи, музичного класу, спортивної секції. Ні, вона не жалкувала, що її дитинство, мрії та їхнє втілення якось відходили на другий план. Хоча з віком зрозуміла, що напевно хотілося чогось і на своєму просторі. А він в неї був, зокрема, простір соло у дванадцять рочків у шкільному хорі та хореографічному гуртку. Відвідувала разом із братом театри та кіно. До того ж вона полюбляла лазити по деревах (мала постійно збиті коліна), та грати у шашки.
Читання – так. Федір Достоєвський цікавив своїми психологічними ракурсами, Лев Толстой – картиною світу в кожному герої. Статті у журналі «Наука и религия» теж входили до кола вподобань. У часи ідеологічних шор це був світ неймовірно привабливий.
Перша мрія про професію – міліціонер, теж доволі відповідальна, погодьтеся. Пізніше замислювалася про шлях у юриспруденції, хотілось займатися реставраційними роботами та навчатись у відомому «Мухінському» училищі (Санкт-Петербурзька художньо-промислова академія імені О.Л. Штиглиця). Завадив, як вважає сьогодні, у першому випадку – прагматизм, у другому – відсутність гідних, на її погляд, малюнків, які було необхідно представити на вступні іспити.
Уже в дев`ятнадцять вектор бажань сублімувався у громадську діяльність, у тодішній Дніпропетровській міській раді обіймала секретарську посаду в комісії державної законності, доволі часто виступала перед великими аудиторіями.
По закінченню школи вступила до училища при заводі «Дніпрошина». Через рік до вступу обрала Хіміко-технологічний інститут (зараз Український державний хіміко-технологічний університет), як каже, тому, що розуміла хімію. Навчалася майже п`ять років на заочному, поєднуючи хімічні науки з роботою у лабораторії навколишнього середовища при «Дніпрошині», але ВИШ не закінчила.
І тоді, і зараз Вікторія Олександрівна постійно «закохується» у нові теми. Безліч курсів із психології лідерства, масажу, скоропису, друку, плетіння гачком – це теж про неї. Не все отримало своє втілення, але цікавість і пошук нового – понад усе.
1 серпня 2005 року її прийняли на посаду бібліотекаря у відділ читальних залів ДОУНБ. Це була для неї атмосфера природня, гармонійна, ніби працювала тут завжди, ніби зробила крок у рідний дім. Спочатку обслуговування користувачів, невдовзі з червоним дипломом закінчила Дніпропетровський коледж культури та мистецтв за спеціальністю «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа».
П'ятнадцять років на одному місці, зараз вона провідний бібліотекар. У колі її обов`язків консультаційно-довідкове обслуговування відвідувачів за їхніми запитами, користувачів Інтернету, виконання замовлень на літературу, вивчення складу й інтенсивності використання фонду, підготовка звітів про роботу «Електронної читальної зали». Веде вона та картковий індикатор на підсобний фонд відділу читальних залів, виконує просвітницьку функцію модератора інформаційно-освітніх і соціокультурних проєктів, бере участь у популяризації фонду в форматі інформаційних і тематичних оглядів літератури, відеопрезентацій, ілюстративно-документальних виставок, проводить інформаційно-освітні заходи. «Ніколи не боялася виступати перед аудиторією, незважаючи на вік слухачів. Завжди хотілось вигадати якийсь інтерактив, зробити захід мультицікавим. Головне питання – гідно підготуватися».
Відповідає вона і за контроль розстановки книг у належному порядку, і збереження фонду розділів «Історія», «Держава і Право», «Юридичні науки», і за наповнення сторінки «Студенту на замiтку» на вебсайті ДОУНБ з правової тематики, який користується неабиякою популярністю у рейтингу переглядів (нагадує про себе юнацька мрія про правовий фах). Підтримує зв'язок із партнерами відділу та представниками ЗМІ, готує матеріали для преси, здійснює довідково-інформаційне обслуговування користувачів.
Кожен захід у неї інакший, кожна виставка-інсталяція, майстер-клас із родзинкою. У нагоді може стати гілочка, ґудзик, аркуш, особливо поставлена або ж розгорнута книга, що завгодно, якщо це потрапляє у простір її творчих фантазій і максимально розкриває фонди та означену тему. 
Ще одна її історія пов`язана з фотоапаратом. «Побачила та закохалась», – каже Вікторія. Камера завжди з нею, куди б не подорожувала. Вона бере участь у конкурсах, вела відповідні сторінки сайту, займається на фотокурсах у школі «Зелений квадрат».
Її репортажні та портретні світлини – неймовірні. «Мені радісно від усього, що бачу. Книги, природа, люди. Хочу розповісти про це, краса ж, як відомо, в очах спостерігача. Світ прекрасний, і я щаслива, що і в цьому можу себе реалізувати, до всього підхожу творчо. Перш за все, тому, що це цікаво мені».
Ще одна історія любові – її родина. Чоловік, донька, внук. Зять Євген працює у ДОУНБ провідним інженером-програмістом у відділі комп`ютерізації. І в ньому теж спостерігається щира відкритість і зацікавленість, увага до всіх процесів, що відбуваються у бібліотеці, бажання всім підставити плече.
Коли, Вікторія розповідає про родину, щасливо посміхається: «Близькі мене радують, вони навчили швидко переключатись і, якщо не складається, як планувалось, я ніколи не сумую, а рухаюсь в іншому напряму, де обов`язково все буде добре».
Не сприймає вона фанатизму та насилля в будь-якому прояві, войовничу тупість і посередність. Від таких людей відходить. Але, якщо вважає за необхідне, завжди відстоює власну точку зору.
Щастя для неї – це гармонія з собою та світом навколишнім. Спроможність зберігати у собі дитячі відчуття безпосердности – райдужний погляд на життя, що виходить зсередини і дає головні акценти.
Немає коментарів:
Дописати коментар