До Дніпропетровської обласної бібліотеки я
приїхала 26 серпня 1982 року після закінчення Рівненського інституту культури. Директорка
Зінаїда Миколаївна спитала, чи хочу я працювати в методичному відділі. – «Ні,
ні, тільки не в методичному», – у нас на курсі, та й, мабуть в усьому інституті
методичну роботу ніхто не любив, цю нелюбов прищепила нам викладачка предмету
Людмила Обарчук, яку ми називали просто Люся. – «Ну, тоді в патентний». Проти
цього я не заперечувала, хоча, напевно, з більшим задоволенням пішла б до
читального залу, де була література і читачі, які більше відповідали моїм
уподобанням.
За кілька хвилин, а, може й секунд, до
приймальні впурхнула якась істота, світла, легка і майже невагома. Якась фея,
чи що? Саме таке тоді склалося в мене враження про Тетяну Неділько, яка виконувала
обов’язки завідувачки відділу Лідії Захарівни Горпиняк на час відпустки
останньої. Тетяна Василівна і привела мене до патентного відділу вже
працівницею бібліотеки. Так я пов’язала своє життя з Дніпропетровською обласною
універсальною науковою бібліотекою, яка тоді ще іменувалась «імені Жовтневої
революції».
Тетяна Василівна в першу чергу провела мені
екскурсію по відділу, показала всі рослини, частину з яких я тоді побачила
вперше (гінуру золотисту, лантану камару, ізолому хірзуту), це вона їх
вирощувала і плекала. Я теж любила рослини, і ми тут же знайшли спільну мову і
засимпатизували одна одній. Мене посадили за стіл, за яким перед цим працювала
Раїса Карпухіна, котра нещодавно звільнилась. За якийсь доволі короткий час
вона повернулась до відділу, і мене пересадили за крайній стіл Оксани Гайдук,
яка саме була в декретній відпустці.
У патентному відділі на той час працювали завідувачка Лідія Захарівна Горпиняк, Тетяна Василівна Неділько, старійшина відділу Лілія Василівна Шевченко, невтомна гумористка Наталя Гохіна, і двоє молодих дівчат – Таня Новак і Наталка Горяна.
Усі співробітниці відділу працювали на
обслуговуванні, з фондом, на проведенні масових заходів, крім цього кожна мала
свою ділянку, за яку відповідала. Уже не пригадую конкретного розподілу цих
напрямів роботи серед усіх. Запам’яталась тільки, що Лілія Василівна
відповідала за роботу з ГОСТами, її робоче місце було в залі обслуговування під
пальмою в куточку біля шаф із цими документами. Вона у відділі була найстарша
за віком, мала років п’ятдесят, мені вона видалася дуже строгою і серйозною, я
її трохи побоювалась.
Мені дали час, щоб я ознайомилась із фондом,
всією роботою, загадували різні завдання. Технічна література мене не цікавила,
я чистий гуманітарій, але у фонді були й розділи, які привернули мою увагу –
кулінарія, квітникарство, рукоділля, особливо книжки про популярне тоді
макраме. Ці книжки, а також про ремонт будинку чи машини, шиття, плетіння,
журнали мод були на вагу золота. Описи винаходів не були для мене чимось
незнайомим, у Рівному розташовувався Центр патентної документації, під час
навчання нас, студенток, туди водили.
Початок роботи запам’ятався перенесенням
частини фонду «Изобретений стран мира» на горище. Першого числа кожного місяця
(якщо цей день не припадав на вихідні) у бібліотеці проводили санітарний день.
Бібліотеку закривали для читачів і пилососили, чистили, мили, переставляли
фонди. 1 вересня в патентному санітарний день був особливим. Місця для фондів у відділі, як і у всій
бібліотеці, катастрофічно не вистачало, тому щороку цього дня переносили на
горище ІЗРи за попередній рік, звільняючи місце для нових надходжень
майбутнього року. Патентний відділ розташовувався на першому поверсі, а на
горищі над третім поверхом зберігалося все, що не вміщалося внизу – найстаріші
описи винаходів з 1924 року, ІЗР, щось іще. Щоб не бігати туди-сюди по вузьких службових
сходах, співробітниці ставали в ланцюжок і кидали підшивки одна одній, а ті, що були на горищі,
розкладали їх просто на підлозі. Співробітниць у відділі було семеро, але для цієї
роботи нас не вистачало, тому прислали з методичного відділу трьох новеньких,
випускниць Київського інституту, які прийшли до бібліотеки одночасно зі мною.
День видався спекотним, вікна на сходових
площадках ніколи не відчинялись, тому задуха була неймовірна. Ми ледве дихали і
обливались потом у робочих халатах з грубої тканини. Юні помічниці з методичного
виявилися кмітливими, вони роздягнулися до… купальників, і їм було трохи легше.
Під час цієї роботи завітала директорка і була трохи шокована виглядом дівчат.
Не знаю, як кому, а мені цей перший санітарний день запам’ятався.
Ірина Голуб,
головний бібліотекар редакційного-видавничого центру
Далі буде
Фото 3 Ірина Голуб верхній ряд перша праворуч.
Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Ірино Станіславівно, дуже цікаво читати Ваші спогади. Чекаю на продовження з нетерпінням.
ВідповістиВидалити