Досліджуємо край

 

Археологічні джерела у дослідженнях побуту мешканців козацької Самарі – Новобогородицької фортеці

(продовження)

 

Вивчення житлової забудови внутрішньої площі Богородицької фортеці має першорядне значення для вирішення складних питань стосовно етнічного складу її гарнізону на різних етапах існування пам’ятки. Всього на 2012 р. площа розкопів досягла 2930 м²; ними було відкрито 25 жител. Частину з них являла собою наземні глинобитні хати із печами, від котрих залишилася лише цегельно-глиняна основа, разом із обмазкою і рештками керамічних кахлів. Характерною рисою є влаштування припічних ям для вигрібання попелу і сміття, серед котрого зустрічаються рештки глиняного чи скляного посуду. Незначна глибина залягання культурного шару та його інтенсивне розорювання майже знищили цей тип жител. Лише в окремих випадках вдається встановити якісь деталі, зокрема, поділ «на дві хати», оформлення входу тощо.
Значно інформативнішими виявилися заглиблені у ґрунт житла – землянки та напівземлянки – всього 19. Сьогодні є підстави для виділення двох типів останніх – зі входом через колодязь із використанням драбини чи ступінчастим входом або пандусом, що примикав до житла звичайно з півдня – південного заходу. Лише одним випадком представлена землянка із поділом на два приміщення: передпокій і житло, розділені стовпово-дощаною перегородкою. Іноді спостерігалося облицювання стін горизонтально укладеними так званими корабельними дошками. Стовпові конструкції присутні у більшості землянок. Привертає увагу вкрай економне ставлення до використання деревини; майже у всіх випадках після завершення експлуатації житла облицювання і стовпи знімалися, що потребувало неабияких зусиль, оскільки глибина стовпових ям сягала 0,7–0,8 м і їх було забутовано камінням.
Поки що відсутні знахідки наземних жител, збудованих за зразком російських «ізб» , про які згадується у документах часів будівництва фортеці. Також відсутні будівлі з використанням каміння, за винятком землянки № 1 розкопу VІІ, в якій східці викладено з граніту.
 

Далі буде.

 

Ірина Ковальова,

доктор історичних наук, професор ДНУ ім. Олеся Гончара, археолог та громадська діячка

 

Фото: Поліхромна миска та пічні кахлі з м. Самарь.

Джерело: Історія та культура Придніпров’я: невідомі та маловідомі сторінки: науковий щорічник. Вип. 10. – Д.: Видавництво НГУ, 2013. – с. 4-12.

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Досліджуємо край

Археологічні джерела у дослідженнях побуту мешканців козацької Самарі – Новобогородицької фортеці
(продовження)

 

У 2012 році В.М. Шалобудовим здійснено розкопки культурного шару Самарі (300 м. кв.), що разом із матеріалами попередніх робіт дозволяє зробити деякі висновки стосовно господарства та побуту її мешканців. Житлова забудова, на відміну від дослідженої на території фортеці, характеризується «садибним» типом, тобто передбачає поєднання житла і господарських приміщень із незабудованими ділянками, в котрих можна вбачати т. зв. «левади»; останні орієнтовані вздовж річки. Відстань між житловими комплексами (на прикладі досліджених трьох будівель) становить в середньому 20–30 м, на відміну від щільної забудові фортечної площі.
Тривалість використання садиб і належних до них ділянок доводиться присутністю різночасових ям від надвірних туалетів. Для житла характерні такі риси: домінування видовжених, прямокутних у плані землянок чи напівземлянок, на відміну від переважно квадратних жител фортеці; відсутність входів через колодязь, при наявності східнів або ходу у вигляді пандуса; відсутність стовпових ям (наявні лише в одній землянці), що передбачає іншу систему несучих конструкцій стелі і покрівлі. Погана збереженість не дала можливості встановити типологію опалювальних пристроїв, однак, присутність величезної кількості кахлів, серед яких є лицьові, кутові і карнизні, а також фрагментів димарів, дозволяє припустити існування т. зв. «варистої печі» чи груби. За типологією і декором кахлі Самарі відповідають кращим зразкам пізнього бароко, що вказує на кінець XVI‒XVII ст.
Вперше було відкрито землянку, котра складалася із двох приміщень: передпокою із лежанкою та грубою, і житлової кімнати. В ній зафіксовано основу відкритого вогнища. Загальні розміри споруди 6,5×3,8 м (рис. 1).
Етнографічні особливості досліджених будівель вказують на їх належність до української традиції спорудження житла. Вона добре документована за пам’ятками Середнього Подніпров’я і Слобожанщини, для котрої І. Голубєвою запропоновано критерії розподілу на українські і російські землянкові житла.
Для датування Самарі 2012 р. виключне значення мають монетні знахідки з житлових комплексів, які вражають численністю і хронологічною єдністю. За визначенням В.М. Шалобудова, серед загальної кількості знайдених у житлах, господарських ямах та культурному шарі 120 монет лише 1 денга датована 1748. р. Інші представляють російські гроші – півкопійки та копійки часів Івана Грозного, Федора Івановича, Михайла Федоровича Романова, Олексія Михайловича, раннього Петра І – тобто укладаються в діапазон XVI–XVII ст. Запропоноване датування підтверджує присутність польських, шведських, німецьких грошей того ж часу. Інші речові знахідки – керамічний та скляний посуд, кахлі, вироби з металів – цілком відповідають вказаному датуванню.
 

Далі буде.

 

Ірина Ковальова,

доктор історичних наук, професор ДНУ ім. Олеся Гончара, археолог та громадська діячка

 

Фото: План та розріз землянки № 3 з козацької Самарі.

 Джерело: Історія та культура Придніпров’я: невідомі та маловідомі сторінки: науковий щорічник. Вип. 10. – Д.: Видавництво НГУ, 2013. – с. 4-12.

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Досліджуємо край

Археологічні джерела у дослідженнях побуту мешканців
козацької Самарі – Новобогородицької фортеці

 

У контексті сучасного «нового матеріалізму» або «повороту до речей», який становить авангардний напрямок сучасної гуманітаристики, актуальною проблемою стає залучення речей – артефактів матеріальної, побутової, соціальної, духовної, інтелектуальної культури – до розкриття усіх видів та форм творчої діяльності людини. В цьому сенсі історія, обмежена лише письмовими джерелами, втрачає своє значення.
Особлива роль археологічних джерел полягає у їхній сутності як матеріального свідчення свідомої і підсвідомої людської діяльності. Вдале, на наш погляд, визначення ролі археології в цьому процесі належить акад. П.П. Толочку: «Адже цілком зрозуміло, що крім археологів, які мають специфічну джерельну базу і методику її дослідження, ніхто не в змозі запропонувати історичні реконструкції і побачити за речовими рештками живих людей. Історія, втілена в речових (археологічних) джерелах, є дієвим засобом впливу на ментальність, емоційні відчуття; вона «доводить безперервність культурно-світоглядного і життєдіяльного генофонду попередників». В нашому випадку особливою мірою це стосується великого пласту артефактів козацької – ранньомодерної доби, здобутих протягом 2002–2012 рр. під час археологічних досліджень НДЛ археології Подніпров’я Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара пам’яток пониззя р. Самари.
Першорядними за значенням досягненням вважаємо: 1 – уточнення місцезнаходження пойменованої фортеці і її стаціонарні дослідження; 2 – відкриття козацької Самарі і встановлення її часового та територіального передування Богородицькій фортеці, також визначення часу їхньої спільної історії як фортечного посаду чи «города». За плануванням на місцевості культурні шари обох пам’яток займають мис, утворений з’єднанням річки Самари з її притокою – р. Кримкою. За нашими спостереженнями, містечко Самарь займало південну частину; Новобогородицька фортеця розташована на північ від неї, контролюючи як Самару, так і Кримку, відлогі береги котрої не створювали природного захисту від татарської кінноти. Шляхом співставлення свідчень документальних джерел часів будівництва Богородицької фортеці із археологічними матеріалами було доведено, що вирішальне значення при обранні місцем забудови низового Присамар’я мала можливість використання лісових масивів та болотяних очеретів в системі захисту від нападів з Півдня.
Дослідження із залученням підводної археології підтвердили існування давнього перевозу через Самару, поруч з яким знаходилося поселення золотоординського часу; саме на ділянці, прилеглій до перевозу, зосереджені знахідки золотоординських монет – пулів, стріл, жіночих прикрас 1380-тих рр. Це дає підстави для досить відповідального висновку щодо існування поселення XIII–XIV ст. зі змішаним в етнічному та соціальному сенсі населенням, до котрого належали так звані бродники, що в історичному вимірі продукувало виникнення козацького осередку – Самарі.

Далі буде.

 

  

Ірина Ковальова, доктор історичних наук,  професор ДНУ ім. О.Гончара, археолог та громадська діячка

 

Фото: Залишки Новобогородицької фортеці

 

Джерело: Історія та культура Придніпров’я: невідомі та маловідомі сторінки: науковий щорічник. Вип.10. –  Д.: Видавництво НГУ, 2013. – с. 4-12.

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

Пунктир

Таня Малярчук: «Треба бути відкритим до всього, що світ вам каже» (завершення)

 

«Забуття», за її словами, коротка історія двадцятого сторіччя в Україні з усіма її трагедіями та падіннями. І про те, що робити з цією спадщиною, тим, хто вижив і дітям, тих, хто вижив. І про те, що під час писання вона йшла наосліп в цю тему.
Великим поштовхом для неї був рік 2014 і Майдан, як етап дорослішання. Сатирична сюрреалістика перших текстів, коли крізь сльози смієшся на повний голос. «Тому, що історії твоєї землі, з якими ти виріс настільки жахливі, що без захисного сміху їх ніхто не буде слухати і це єдиний спосіб їх розповісти». І до «Забуття» вона так і розповідала і почувалася в них добре, і вони не були політичними в класичному значенні. Це був перший роман, в якому вона хотіла серйозно взятися за тему та віддатися їй та «не грати клоуна» або не намагатися бути смішною там, де це недоречно.
Вона хотіла розповісти первісну історію головного героя в ракурсі історичного фікшена, але з дуже серйозним ставленням до фактів. Але під час написання з`ясувалось, що без аlter ego – це неможливо.
З сучасних українських авторів до перекладу письменниця рекомендує Артема Чеха, Ганну Улюру, Олександра Михеда, Артема Чапая, останню поетичну збірку Артура Дроня.
Для неї писання – це процес думання, бо і кожного разу по-новому потрібно складати цілий світ, «мені хочеться абсолютно чогось нового і я вже інша … Головне, завершити війну, яка є надзвичайно великим тригером. І нова література з`явиться…».
 

«Є добрі письменники, які вміють добре писати. А ті письменники, які добре пишуть постійно, тобто не одну книжку, а багато книжок підряд – то ці письменники-професіонали. Така моя теорія. (Усміхається)».
 
«Є у мене один гріх – терпіти не можу дурних людей. І хоч я розумію, що дурість – це річ відносна, а моя нетерпимість більше говорить про мене, ніж про тих, кого я вважаю дурним, але все одно не можу нічого з собою вдіяти і грішу.
 
«Я вірю, що є люди, які будуть, як Кафка – відомі після смерті. Але переважна більшість добрих книжок писана тоді, коли в людини є час. А також, коли в людини є за що купити їжу чи вирушити в подорож».
 
«Я щаслива людина. Мені завжди щастило на людей, які мені допомагали».
 
«Я не пишу біографії і більше не робитиму цього. Тому що мене не цікавить правда, реальність. Мене цікавить процес писання, а він ніяк не залежний від реальності».
 
«…я розумію, що є константні речі, які ніколи не будуть релевантними, тобто відносними. Є демократичні цінності, права людини, і від них можна відштовхуватися».
 
«Я навчилася пишучи довіряти собі і своїй совісті, моральності чи естетичному відчуттю: що є добрим, а що – ні. Іноді гарне і корисне входять у суперечність – це правда, але тоді я віддаю перевагу гарному. Ось це, мабуть, моя відмінність від людей, які не пишуть художньої прози».
 

 
Фото: https://starylev.com.ua/news/tanya-malyarcuk-zdobula-premiyu-usedomer-literaturpreis-2022-za-roman-zabutya
 

Джерела: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D1%8F%D1%80%D1%87%D1%83%D0%BA_%D0%A2%D0%B5%D1%82%D1%8F%D0%BD%D0%B0_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0

https://life.pravda.com.ua/culture/2017/08/07/225746/

https://www.pravda.com.ua/rus/authors/4e02ffc2407db/

https://day.kyiv.ua/ru/article/ukraincy-chitayte/tanya-malyarchuk-grazhdanskoe-obschestvo-nachinaetsya-s-melkogo

***

Малярчук, Таня. Біографія випадкового чуда: роман / Т. Малярчук. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2012. – 238 с.

Малярчук, Таня. Забуття: роман / Т. Малярчук. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2016. – 256 с.

Малярчук, Таня. За такі гріхи Бог ще подякує / Т. Малярчук; колажі Т. Малярчук. – Чернівці: Меридіан Черновіц, 2020. – 136 с.: кольор. іл.

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Пунктир

Таня Малярчук: «Щастя – це коли ти сконцентрований, коли ти тут і тепер»

 

Доволі часто вона відмовляється від інтерв`ю: «Якби я знала, що хочу сказати, я б це сказала, а не писала цілий текст….». Найбільш обговорюваний роман «Забуття» лишився в зоні її абсолютного мовчання навіть після антинагороди «ЛітАкцент року-2016» – «Золота булька». Єдина можливість дізнатись її думки у медійному полі – колонки з соціальної проблематики і більш  пізні за часом зустрічі із журналістами.
Вона є володаркою численних премій, лауреатств, нагород. В інфо-джерелах позначено «Kristal Vilenica-2013» (Словенія) за оповідання «Жінка і її риба»; лауреатство Літературної премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського (2013); перемога з літературною премією «Книга року ВВС-2016» за роман «Забуття», в 2018 в конкурсі німецькомовної літератури, який проводиться в м. Клагенфурт (Австрія) і лауреатство премії імені Інґеборґ Бахман (Ingeborg-Bachmann-Preis). 2018 – повість «Mox nox» отримала спецвідзнаку в номінації «Політ в дитліт» в «Топ БараБуки» та  увійшла до каталогу «Білі круки 2018» («White Ravens 2018»).
Переклади її книжок продовжують підкорювати світ: «Говорити» / Wien: Residenz, 2009); Von Hasen und anderen Europäern: Geschichten aus Kiew («Звірослов» / Berlin: edition.fotoTAPETA, 2014); Повінь / Überflutet (Ottensheim/Donau: Edition Thanhäuser, 2016); A biography of a chance miracle («Біографія випадкового чуда» / Cadmus Press, 2018); Blauwal der Erinnerung ("Забуття" / Köln: Kiepenheuer & Witsch, 2019); Zapomnienie («Забуття» / Wrocław: Warstwy, 2019) Vinvis der vergetelheid ("Забуття" / Amsterdam: Meulenhoff, 2022); Forgottenness ("Забуття" / New York: Liveright, 2024) .
Українська письменниця світу, реально-нереальна Таня Малярчук у продовженні «Пунктиру».

 

 «У мене була мрія. Щоправда, я починаю думати: може це вже й не така добра мрія – мати будинок. І я порахувала, що якщо я напишу книгу німецькою мовою (а я вже це можу зробити), її видадуть у німецькому видавництві і куплять 700 тисяч людей – то я зможу купити собі будинок. Я навіть думала так розпочати роман: "Я б хотіла купити собі будинок… Це може бути ціллю, але чи є це цінністю? Я можу бути абсолютно самотньою у цьому будинку і нікому не потрібною. Це ж не буде щастя...»
 
«Українські ж герої швидше розкажуть на пам'ять пів "Кобзаря", ніж прочитають підручник з історії України. Натомість вони зовсім не вміють бути хитрими, а хитрість часто куди важливіша для перемоги, аніж сміливість. Ахіллес вбив Гектора, але Одіссей зі своїм дерев'яним конем взяв Трою».
 
«Чому в Україні зараз розвинута поезія (а у нас вона прекрасна)? Тому що поезію легше написати – не в енергетичному сенсі, а в сенсі часу. Тому що прозовий текст – це щоденна робота. Маєш ти настрій чи не маєш. Настрій приходить зазвичай в процесі».
 
«Чим далі я живу, тим більше вигадую, пишу не-правди. Правди художньої, але не правди тої, яка відбувається навколо мене».
 
«Щастя – це коли ти сконцентрований, коли ти тут і тепер. Коли ти повністю віддаєшся. Навіть коли ти страждаєш – це також щастя. Нещастя – бути маріонеткою, потьмареною людиною, не керувати своїм життям… щастя – це ясне мислення. Його складно досягнути. Я його не досягла. До нього неможливо дійти».
 
«Щоб від цього всього неминучого відволіктися, людина вірить. Тут варіантів багато. Можна вірити в Бога або в щось йому подібне. Можна вірити в те, що все буде добре. Можна вірити в краще майбутнє, в ліву ідею, як це робить безпечна європейська молодь, у свою країну, як це роблять американці і росіяни, у депутатів і президентів, що вони нарешті отямляться, бо, чесне слово, скільки можна?! Вірити можна у що-завгодно, головне, щоб цей орган, який відповідає за віру, не атрофувався».
 
Далі буде.
 

 

Фото https://www.pravda.com.ua/rus/authors/4e02ffc2407db/
 
 
 
Джерела: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BB%D1%8F%D1%80%D1%87%D1%83%D0%BA_%D0%A2%D0%B5%D1%82%D1%8F%D0%BD%D0%B0_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0
 
https://life.pravda.com.ua/culture/2017/08/07/225746/
 
https://www.pravda.com.ua/rus/authors/4e02ffc2407db/
 
https://day.kyiv.ua/ru/article/ukraincy-chitayte/tanya-malyarchuk-grazhdanskoe-obschestvo-nachinaetsya-s-melkogo
 
***
 
Малярчук, Таня. Біографія випадкового чуда: роман / Т. Малярчук. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2012. – 238 с.
 
Малярчук, Таня. Забуття: роман / Т. Малярчук. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2016. – 256 с.
 
Малярчук, Таня. За такі гріхи Бог ще подякує / Т. Малярчук; колажі Т. Малярчук. – Чернівці: Меридіан Черновіц, 2020. – 136 с.: кольор. іл.