Вулиці нашого міста

Законодавець архітектурної моди Дніпропетровська 1930-х років

 

У 2015 році вулиця Яшина в Новокодацькому районі Дніпра була перейменована на честь видатного дніпропетровського архітектора Володимира Самодриги.
Володимир Васильович Самодрига народився у 1899 р. у Катеринославі. Трудову діяльність розпочав ще у 1916 р., під час Першої світової війни креслярем у Міській управі. Згодом, уже під час радянської влади, працював техніком-конструктором у міському комунгоспі.
У 1929 р. В.В. Самодрига закінчив Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут (нині Придніпровська державна академія будівництва та архітектури) за фахом інженера з цивільного будівництва та архітектури.

В.В. Самодрига надалі сформувався як талановитий учень видатного міського архітектора – О.Л. Красносельського. Вже з кінця 1920-х рр. архітектурна кар’єра В.В. Самодриги різко пішла вгору. Думається, це було наслідком як безсумнівного таланту молодого зодчого, так і покровительства його вчителя, який у тридцяті роки XX ст. став справжнім законодавцем архітектурної моди Дніпропетровська.

Працюючи архітектором, Володимир Самодрига виконав багато проєктів житлових і громадських будівель. Відзначився на ниві проєктування багатоповерхових житлових споруд одразу в двох архітектурних стилях – конструктивізму та неокласицизму. Перший значний спроєктований ним об’єкт – «Будинок товариства політкаторжан» (площа Шевченка, 6) зведений у 1930 року. Одним з найвідоміших і найбільших проєктів архітектора стала будівля обласного управління НКВС (Народного комісаріату внутрішніх справ (1935 р.). Нині в будівлі розташовуються обласні управління СБУ та МВС України. Володимир Самодрига зі своїми учнями виконав проєкт Будинку радгоспів (1935 р.), де повинні були розміщуватися обласні адміністративні установи в галузі сільського господарства (вул. Старокозацька, 52).
У 1936–1939 рр. Володимир Самодрига в співавторстві зі своїм учителем Олександром Красносельським виконав реконструкцію корпусу Дніпропетровського державного університету (нині 2-ий корпус ДНУ по проспекту Дмитра Яворницького, 36). Старовинна будівля реального училища (1890–1891 рр.) була надбудована двома поверхами, а фасади змінені у стилі неокласики. Зведена у 1940 році школа № 23 добре вписалась до ансамблю будівель неокласичного стилю – двома корпусами історичного музею. Останньою значною роботою архітектора стала реконструкція на початку 1950-х років «Будинку спеціалістів», що розташовувалася на розі проспекту Дмитра Яворницького та Соборної площі.

Володимир Самодрига відомий також як краєзнавець. Він багато років очолював архітектурну секцію товариства охорони пам'яток. У 1976 році разом з краєзнавцем А. Стародубовим і архітектором С. Івановим написав книгу «Пам’ять історії» з архітектури Дніпропетровська, яка була видана  в 2001 році.
Володимир Васильович Самодрига помер 18 травня 1981 року в місті Дніпропетровську.

 

Фото https://midnipro.museum/vulytsi-dnipra/volodymyra-samodryhy/
https://www.dnipro.libr.dp.ua/Volodimir_Samodriga_arhitektor
 

Джерела:
Андрущенко Н.П., Кавун М.Э., Лопатюк Н.А. и др.; Под общей ред. Н.Н. Кондель-Перминовой. Владимир Самодрыга // Днепропетровск. Архитекторы. Киев: Идательский дом А+С, 2006. – С. 240–241.
Кавун М. Э. Архитектор первых элитных «высоток» и днепропетровской «Лубянки» / М. Э. Кавун // Недвижимость в движении. – 2011. – № 18. – С. 9.
Кавун М. Володимир Самодрига: видатний архітектор Дніпропетровська середини ХХ ст. // Моє При-дніпров’я: Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2014 рік : бібліограф. видання / Дніпропетр. обл. універс. наук. б-ка ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія ; упоряд. І. Голуб. – Дніпропетровськ : ДОУНБ, 2013. – С. 252.
 

Посилання на відеоподкаст https://www.youtube.com/watch?v=kG_T3SGLPaA

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

 

 

Пунктир

Артем Чапай 
(Антон Васильович Водяний):
«Писати про велику подію можна, коли вона завершиться»
(завершення)
 

Окремі його оповідання та репортажі видано англійською, польською, чеською та словенською мовами. Зокрема, оповідання «Сынок, пожалуйста» включено до збірки «Best European Fiction» (2016). Роман «Понаїхали» в перекладі Жюстін Донш французькою (2021). Відомий як перекладач книжок Магатми Ґанді, Едварда Саїда.
Про «The Ukraine» каже, що ця книга про те, що ми насправді  бачимо як люди, що там народилися, виросли і продовжують жити; ті, хто не туристи, що приїхав». Саме  «…така Україна для українців, для тих, хто добре її знає, по справжньому».
Він сонячний і щирий. Таких, як він, хочеться мати в друзях. Література для нього – життя в житті і з точки зору людини і, з точки зору письменника. Він розмірковує, в якому саме жанрі створюватиме нові книжки, неодноразово акцентує на філософізації. «Але наразі це просто думки. Треба, щоби все закінчилося, бо, як казав Гегель, "сова Мінерви вилітає опівночі". Писати про велику подію можна, коли вона завершиться. Найконкретніший план зараз – вижити».
Артем Чапай (Антон Васильович Водяний) у завершенні «Пунктиру».

 

«Осмислити можливо все. Але не все варто переводити у літературу. Наприклад, є такий афганський письменник Халед Госсейні, який написав книжку «Ловець повітряних зміїв». У ній кілька разів у деталях описано, як ґвалтують хлопчика. Я не певний, що така сенсуалізація потрібна. Це як омбудсменку Денісову критикували за деталі, які вона оприлюднювала про те, що росіяни робили з малолітніми дівчатами. Це потрібно пам’ятати. Але треба бути обережним з тим, щоби конвертувати це у літературу. Бо це може бути експлуатацією чужого горя. І це ще одна причина, чому я думаю про фентезі. Бо зібрати всі ті жахіття, що зараз відбуваються та написати про них – можна. Але чи це потрібно? Я не впевнений в етичній складовій цього…».

 

«….у мене був випадок, коли у мого сина був день народження, і мені було дуже погано в той день. Дитині десять років, а між нами – дві тисячі кілометрів. І тоді до мене підійшов хлопець з автоматом та обійняв. Це було несподівано, адже це не те, що ти очікуєш від маскулінного колективу».

 

«У нас у частині є дуже цікаві люди, від деяких я в захваті. Приміром, мій головний сержант. Людина жила собі в Фінляндії багато років. А після російського вторгнення він вирішив, що не може дозволити собі ходити в сауну, поки в Україні люди гинуть. У вільний час грає в шахи, й то майже завжди мене обігрує. І грає на бандурі».

 

«Україна – це протилежність росії. Наприклад, наша армія значною мірою функціонує знизу вверх. У нас немає такого "ти начальник, а я дурак". Наш народ будується знизу вверх. путін – виразник імперськості росії на цю мить. Але стосунки з народом інші: в росії все йде якраз зверху вниз. Слава царю-батюшці, найстрашніший гріх – царевбивство, навіть символічне. Це докорінно різні моделі побудови суспільства». Цю війну їй запам’ятають надовго. Якщо сам світ не повернеться в бік автократії, а залишиться більш-менш демократичним – до росії ще довго ставитимуться як до країни, яка породила жахіття».

 

«Я не сильно відрізняюся від інших. Ніхто тут ….не знає, що я письменник, крім нашого куратора зі спецслужб. Всі інші знають, що я якийсь там журналіст, але особливо ніхто не читає, дивляться радше ТікТок».

 

«…я усвідомлюю, що коли все закінчиться, будуть елементи, за якими я буду ностальгувати. Грубо кажучи, те, що називається "побратимство", справді існує. Ті люди, які поряд зі мною зараз, мені психологічно ближчі, зокрема, за багатьох цивільних друзів. Ця "бульбашка" стала мені значно комфортнішою. Більше солідарності та взаємної підтримки, адже ми всі в одному човні, у нас однакове буття. Хоча люди дуже різні. У нас є класний хлопець, він не може написати два слова без помилок у спільний чат, але це один із найкращих, хто тут є. Між нами панує почуття довіри, мені дуже пощастило з місцем та людьми, де я опинився».

 

«Я тепер розумію, що книжка "The Ukraine" була доволі точно написана. Недосконалі, але прекрасні люди. Там остання фраза у книжці: «Люди прекрасні, навіть коли самі цього не розуміють. І я зараз бачу все те саме, але за інших обставин та іншої ситуації. За значно  трагічніших обставин. Кожна людина зараз стає легендарною по-своєму».

 

«Я почав розглядати для себе інші жанри. Раніше зневажливо ставився до фентезі. Зараз розумію: якщо описувати щось таке, як зараз, то, можливо, найкраще підходить фентезі. Про всіх цих людей-орків, які сунуть, як навала. Водночас хтось там у кремлі гниє живцем та хоче з собою "загарбать і з собою взяти в домовину ще одну країну", якщо переінакшити цитату Шевченка. Занадто багато крові та м’яса, щоб описувати це реалістично. Тому потрібен інший жанр. Певна, так би мовити, філософізація. Але наразі це просто думки. Треба, щоби все закінчилося, бо, як казав Гегель, "сова Мінерви вилітає опівночі". Писати про велику подію можна, коли вона завершиться. Найконкретніший план зараз – вижити».

 

 Фото https://novynarnia.com/2024/01/22/6-ukr-pysmennykiv-jaki-vojujut/
 
https://chytomo.com/soldat-artem-chapaj-iakby-ia-ne-pishov-u-pershyj-den-pishov-by-cherez-tyzhden/
https://ostroh.info/publications/tsikave/6-tsytat-artema-chapaia-pro-the-uk
https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2022/10/12/7371531/
Джерела:
Чапай А. Авантюра XL / А. Чапай.– Харків: Віват, 2017.– 348 с.
Чапай А. Вивітрювання / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2021.– 172 с.
Чапай А. Дивні люди: поема (рондель) / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2019.– 302 с.
Чапай А. The Ukraine / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2018.– 240 с.
Чапай А. Понаїхали: роман / А. Чапай.– Київ: Нора-друк, 2015.– 240 с.– (Читацький клуб).
Чапай А. Тераріум: повість / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2022.– 437 с.
Чапай А. Червона зона: роман / А. Чапай.– Київ: Нора-друк, 2014.– 304 с.– (Читацький клуб).
***
https://chytomo.com/soldat-artem-chapaj-iakby-ia-ne-pishov-u-pershyj-den-pishov-by-cherez-tyzhden/
https://ostroh.info/publications/tsikave/6-tsytat-artema-chapaia-pro-the-uk
https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2022/10/12/7371531/

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Пунктир

Артем Чапай 
(Антон Васильович Водяний):
символи, що надають нам силу (продовження)
 

Він народився через тридцять шість років після Другої світової війни,  в дитсадку малював, як горять фашистські літаки. «З часом внуки моїх дітей сприйматимуть росію так само, як я сприймав нацистів у дитинстві. путін створив собі антиросію. І не лише в Україні». Справедливо вважає, що весь світ змінився, й те, що зараз робить Україна, насправді чудово. «Ніхто цього не очікував. Навіть ми самі від себе цього не очікували».
Під час роботи репортером на Донбасі   від «Інсайдеру» у 2014-му, був впевнений, що загине і в той момент зрозумів, що почуття власної гідності для нього має більшу цінність ніж життя.
На питання, чому пацифіст бере до рук зброю, має декілька відповідей: по-перше, йому дуже не подобається бути жертвою, тому хочеться «бути озброєним: якщо раптом загинеш, принаймні почуваєшся бійцем, а не жертвою. І, мабуть, головне. Коли мій син був у дитячому садочку, на якомусь святі він грав олов'яного солдатика. Коли я побачив сина у військовій формі, ледь не розплакався. Сказав йому тоді: "Синку, хоч би тобі ніколи не довелося вдягнути форму насправді". Зараз, коли накриває, я собі кажу, що я тут заради того, щоб йому в майбутньому не довелося».
Він тригерить людей, які зараз серйозно обговорюють черги в McDonald's та, як письменнику, йому цікаво продовження історій людей, про яких колись писав у «The Ukraine».
Чотири його твори потрапляли до топ-5 конкурсу Книга року Бі-Бі-Сі. Двічі фіналіст журналістської «Честі професії». Декілька донбаських  репортажів з дуетної книги «Война на три буквы» з Катериною Сергацковою номіновано на міжнародну журналістську премію Kurt Schork Awards.
Артем Чапай (Антон Васильович Водяний) у продовженні «Пунктиру».

 

«Не всі ми "ельфи", як ото хочуть уявляти. Є дуже неоднозначні особистості. Я й сам не "ельф", як бачите, зі своїми сумнівами, ваганнями, емоційною гойдалкою.
Але є відчуття, що в армії зараз зібралися найкращі люди. Колись я жартома сказав ротному: якщо робитимете військову хунту, кличте мене. Таке враження, що сьогодні військові в середньому по палаті адекватніші за цивільних. В середньому, повторюю.
Ось така дивна трансформація пацифіста. Мабуть, про це довго буду з психотерапевтами говорити. Мені не подобається в собі, коли я зриваюсь і думаю про цивільних чоловіків дещо зверхньо. З цим треба працювати, звісно».
 
«Найбільше щодня криє від того, що не вистачає родини, ніжності, можливості щиро поговорити з дружиною на розумні теми. Десь у 2015-му чи в 2016-му ми з другом напилися раз і почали обговорювати, куди будемо тікати, якщо путін нападе. Зараз, коли в мене поганий настрій, я кажу дружині: "Ми переможемо, а за кілька років він знову нападе, але тоді я вже не піду в армію". А вона відповідає: "Ага, згадай, як ти казав, що тікатимеш на Румунію". Вона мене, мабуть, краще розуміє, ніж я себе…».
 
«Незалежно від результату війни – це створення українського народу як легенди. Просто, на жаль, можуть бути різні варіанти... Втім, наприклад, розгромивши музей Сковороди, росія зробила ідею «світ ловив мене та не спіймав» ще більш потужною. Так само, незалежно від результату цієї війни, путін зараз допомагає українському народові стати легендарним. А крім найгірших варіантів, є багато кращих. Наприклад, легендарна вільна Україна та її дефашизований сусід, який покаявся і сплатив репарації – як свого часу гітлерівська Німеччина. Й поміж цими крайнощами – купа реалістичніших середніх варіантів».
 
«…причина, чому я думаю про фентезі. Бо зібрати всі ті жахіття, що зараз відбуваються та написати про них – можна. Але чи це потрібно? Я не впевнений в етичній складовій цього, коли ти чужі страждання перетворюєш на текст. Бо все-таки текст – це всього-на-всього текст. І якщо ти ще й робиш це, щоби здобути славу – це гидко.
 
«Що нам зараз психологічно найбільше допомагає? З моїх спостережень, – це три речі. По-перше, почуття гумору, зокрема чорний гумор. По-друге, це матюки та прокльони, типу «рускій воєнний корабль…» та все інше. І третє – це міфологізація та філософізація. Наприклад, селяни вкрали танк. Це стало легендою на весь світ. Це ті символи, які надають нам силу».
 

Далі буде.

 

Фото: https://mybookshelf.com.ua/artem-chapaj
 
Джерела:
Чапай А. Авантюра XL / А. Чапай.– Харків: Віват, 2017.– 348 с.
Чапай А. Вивітрювання / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2021.– 172 с.
Чапай А. Дивні люди: поема (рондель) / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2019.– 302 с.
Чапай А. The Ukraine / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2018.– 240 с.
Чапай А. Понаїхали: роман / А. Чапай.– Київ: Нора-друк, 2015.– 240 с.– (Читацький клуб).
Чапай А. Тераріум: повість / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2022.– 437 с.
Чапай А. Червона зона: роман / А. Чапай.– Київ: Нора-друк, 2014.– 304 с.– (Читацький клуб).
***
https://chytomo.com/soldat-artem-chapaj-iakby-ia-ne-pishov-u-pershyj-den-pishov-by-cherez-tyzhden/
https://ostroh.info/publications/tsikave/6-tsytat-artema-chapaia-pro-the-uk
https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2022/10/12/7371531/

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

 

Пунктир

Артем Чапай 
(Антон Васильович Водяний):
«Іноді буває, що близькі люди розуміють тебе краще, ніж ти себе сам»
 

Рішення піти добровольцем після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну 2022 року ухвалив в перший день після того, як почув перші вибухи за вікном. Пропозиції посади прес-офіцера або роботи на кухні чи діловодом – не сприйняв. Зараз охороняє стратегічні об’єкти і каже, що це якраз для нього. Не приховує, що бувають моменти, коли страждає від свого рішення. Але водночас розуміє, що  інакше вчинити не міг, бо «є така банальна фраза, що доля – це характер. Напевно, якби не пішов у перший день, коли дістався до свого військкомату – пішов би через тиждень. Через місяць. Все одно. Може, й краще не вагатися: стрибнув зі скелі в річку, а там пливи». І ще: «Я розмовляв з Любком Дерешем, ми жартували, що романісту інколи самого себе важко зрозуміти. Я про це досі думаю. Напевно, якби на момент, коли все почалося, я був у Львові чи Івано-Франківську – то, можливо, повівся б по-іншому. Але коли ти прокидаєшся від того, що гримить будинок, і можуть влучити у твоїх дітей, то рішення ухвалюються на якомусь тваринному рівні: я мушу захистити своїх дітей».

Він доволі однозначно відповідає на питання про середовище, в якому зараз опинився та чому воно інакше та ближче йому за літературне, розмірковує як це бути письменником на війні і що насправді допомагає українцям пережити всі ці страхіття.

Артем Чапай (Антон Васильович Водяний) у продовженні «Пунктиру».

 

«Є такий давній жарт про те, що любов буває різна. Приїжджає лектор в село, і має бути лекція зі слайдами, він каже: "Любов буває жінки до чоловіка". Всі одразу: "Слайди, слайди". "Буває любов чоловіка до чоловіка". Всі тим більше: "Слайди, слайди". "Буває любов жінки до жінки". Усі знов: "Слайди, слайди". Він: "Почекайте, а буває любов до Батьківщини. От тепер слайди"».

 

«Іноді буває, що близькі люди розуміють тебе краще, ніж ти себе сам».

 

«Коли ти йдеш містом у військові формі чи отримуєш малюнки від незнайомих дітей, то відчуваєш, як тебе люблять навколо».

 

«Коли у перші тижні одна з книжкових мереж відкрила безкоштовний доступ до своєї електронної бібліотеки, то перші книжки, які я почав читати, були саме про війну. Причому – про найгірше, що є на війні: геноцид, концтабори. Це своєрідний спосіб осмислити ірраціональність та безглуздість того, що відбувається. Я ходив нещодавно у звільнення, був травень місяць, світ прекрасний, але водночас у цьому світі є такі люди, як путін, котрі розпочинають війни, в яких гинуть десятки тисяч людей. І книжки про війну, як не дивно, у своїх описах жахіть є психологічною підтримкою. Це спосіб надати сенс та "філософізувати" те, що відбувається… Книжки про війну потрібні. Вони не запобігають війні. На жаль. Вони надають сенс абсурду…».

 

«Колись я вважав себе міцним революціонером. А після того, як 2014-го наживо побачив, як гинуть люди на Майдані, мене сильно хитнуло в бік ненасильницького спротиву. В 2016-му навіть переклав книгу Ґанді про ненасильницькі методи боротьби».

 

«…мій теперішній досвід – це щось на кшталт включеного спостереження. Я намагаюся ловити деталі, інколи щось записую собі у телефон, щоби не забути. Наприклад, смішні або цікаві фрази. Психологічно досвід письменника мені допомагає. Що стосується попереднього досвіду (військового – ред.), безумовно, без нього складно. Відбувається значне зіткнення очікувань з реальністю. Наприклад, тобі можуть зробити зауваження за зовнішність, що стосується радше армії, аніж війни. Водночас професіоналізм важить: коли я прийшов, то навіть не знав, у який бік автомат тримати, якщо він у тебе на плечі: дулом вверх чи вниз.

Я все одно сприймаю себе як цивільного. Усвідомлюю, що я в армії винятково до демобілізації. Не маю жодних інших планів та хотів би, щоби це все швидше завершилося нашою перемогою…».

 

«Насправді я сам себе здивував тим, що пішов до військкомату. Ми пішли з дружною "в місто прогулятися".  Коли сказав мамі, куди "гуляв", то почув у відповідь: "Я так і думала, що ти це зробиш". Коли значно пізніше вже по зуму говорив із дружиною, частково виправдовуючись, вона сказала: "Ну, ти ж не міг не піти". Я, здивовано: "Як це не міг? Я ж четверта хвиля мобілізації" – "Ні, не в тому сенсі не міг не піти. Постійно мучився б"».

 

Далі буде.

 

Фото: https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2022/10/12/7371531/
 
Джерела:
Чапай А. Авантюра XL / А. Чапай.– Харків: Віват, 2017.– 348 с.
Чапай А. Вивітрювання / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2021.– 172 с.
Чапай А. Дивні люди: поема (рондель) / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2019.– 302 с.
Чапай А. The Ukraine / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2018.– 240 с.
Чапай А. Понаїхали: роман / А. Чапай.– Київ: Нора-друк, 2015.– 240 с.– (Читацький клуб).
Чапай А. Тераріум: повість / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2022.– 437 с.
Чапай А. Червона зона: роман / А. Чапай.– Київ: Нора-друк, 2014.– 304 с.– (Читацький клуб).
***
https://chytomo.com/soldat-artem-chapaj-iakby-ia-ne-pishov-u-pershyj-den-pishov-by-cherez-tyzhden/
https://ostroh.info/publications/tsikave/6-tsytat-artema-chapaia-pro-the-uk
https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2022/10/12/7371531/

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут