Артем Чапай
(Антон
Васильович Водяний):
«Писати про велику подію
можна, коли вона завершиться»
(завершення)
Окремі
його оповідання та репортажі видано англійською, польською, чеською та
словенською мовами. Зокрема, оповідання «Сынок, пожалуйста»
включено до збірки «Best European Fiction» (2016). Роман «Понаїхали» в
перекладі Жюстін Донш французькою (2021). Відомий як перекладач книжок Магатми
Ґанді, Едварда Саїда.
Про
«The Ukraine» каже, що ця книга про те, що ми насправді бачимо як люди, що там народилися, виросли і
продовжують жити; ті, хто не туристи, що приїхав». Саме «…така
Україна для українців, для тих, хто добре її знає, по справжньому».
Він сонячний і щирий. Таких, як він, хочеться
мати в друзях. Література для нього – життя в житті і з точки зору людини і, з
точки зору письменника. Він розмірковує, в якому саме жанрі створюватиме нові
книжки, неодноразово акцентує на філософізації. «Але наразі це просто думки. Треба, щоби все закінчилося, бо, як казав
Гегель, "сова Мінерви вилітає опівночі". Писати про велику подію
можна, коли вона завершиться. Найконкретніший план зараз – вижити».
Артем Чапай (Антон Васильович Водяний) у
завершенні «Пунктиру».
«Осмислити можливо все.
Але не все варто переводити у літературу. Наприклад, є такий афганський
письменник Халед Госсейні, який написав книжку «Ловець повітряних зміїв». У ній
кілька разів у деталях описано, як ґвалтують хлопчика. Я не певний, що така
сенсуалізація потрібна. Це як омбудсменку Денісову критикували за деталі, які
вона оприлюднювала про те, що росіяни робили з малолітніми дівчатами. Це потрібно
пам’ятати. Але треба бути обережним з тим, щоби конвертувати це у літературу.
Бо це може бути експлуатацією чужого горя. І це ще одна причина, чому я думаю
про фентезі. Бо зібрати всі ті жахіття, що зараз відбуваються та написати про
них – можна. Але чи це потрібно? Я не впевнений в етичній складовій цього…».
«….у мене був випадок,
коли у мого сина був день народження, і мені було дуже погано в той день.
Дитині десять років, а між нами – дві тисячі кілометрів. І тоді до мене
підійшов хлопець з автоматом та обійняв. Це було несподівано, адже це не те, що
ти очікуєш від маскулінного колективу».
«У нас у частині є дуже
цікаві люди, від деяких я в захваті. Приміром, мій головний сержант. Людина
жила собі в Фінляндії багато років. А після російського вторгнення він вирішив,
що не може дозволити собі ходити в сауну, поки в Україні люди гинуть. У вільний
час грає в шахи, й то майже завжди мене обігрує. І грає на бандурі».
«Україна – це протилежність
росії. Наприклад, наша армія значною мірою функціонує знизу вверх. У нас немає
такого "ти начальник, а я дурак". Наш народ будується знизу вверх. путін
– виразник імперськості росії на цю мить. Але стосунки з народом інші: в росії
все йде якраз зверху вниз. Слава царю-батюшці, найстрашніший гріх –
царевбивство, навіть символічне. Це докорінно різні моделі побудови
суспільства». Цю війну їй запам’ятають надовго. Якщо сам світ не повернеться в
бік автократії, а залишиться більш-менш демократичним – до росії ще довго
ставитимуться як до країни, яка породила жахіття».
«Я не сильно
відрізняюся від інших. Ніхто тут ….не знає, що я письменник, крім нашого
куратора зі спецслужб. Всі інші знають, що я якийсь там журналіст, але особливо
ніхто не читає, дивляться радше ТікТок».
«…я усвідомлюю, що коли
все закінчиться, будуть елементи, за якими я буду ностальгувати. Грубо кажучи,
те, що називається "побратимство", справді існує. Ті люди, які поряд
зі мною зараз, мені психологічно ближчі, зокрема, за багатьох цивільних друзів.
Ця "бульбашка" стала мені значно комфортнішою. Більше солідарності та
взаємної підтримки, адже ми всі в одному човні, у нас однакове буття. Хоча люди
дуже різні. У нас є класний хлопець, він не може написати два слова без помилок
у спільний чат, але це один із найкращих, хто тут є. Між нами панує почуття
довіри, мені дуже пощастило з місцем та людьми, де я опинився».
«Я тепер розумію, що
книжка "The Ukraine" була доволі точно написана. Недосконалі, але
прекрасні люди. Там остання фраза у книжці: «Люди прекрасні, навіть коли самі
цього не розуміють. І я зараз бачу все те саме, але за інших обставин та іншої
ситуації. За значно трагічніших
обставин. Кожна людина зараз стає легендарною по-своєму».
«Я почав розглядати для
себе інші жанри. Раніше зневажливо ставився до фентезі. Зараз розумію: якщо
описувати щось таке, як зараз, то, можливо, найкраще підходить фентезі. Про
всіх цих людей-орків, які сунуть, як навала. Водночас хтось там у кремлі гниє
живцем та хоче з собою "загарбать і з собою взяти в домовину ще одну
країну", якщо переінакшити цитату Шевченка. Занадто багато крові та м’яса,
щоб описувати це реалістично. Тому потрібен інший жанр. Певна, так би мовити,
філософізація. Але наразі це просто думки. Треба, щоби все закінчилося, бо, як
казав Гегель, "сова Мінерви вилітає опівночі". Писати про велику
подію можна, коли вона завершиться. Найконкретніший план зараз – вижити».
Фото https://novynarnia.com/2024/01/22/6-ukr-pysmennykiv-jaki-vojujut/
https://chytomo.com/soldat-artem-chapaj-iakby-ia-ne-pishov-u-pershyj-den-pishov-by-cherez-tyzhden/
https://ostroh.info/publications/tsikave/6-tsytat-artema-chapaia-pro-the-uk
https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2022/10/12/7371531/
Джерела:
Чапай
А. Авантюра XL / А. Чапай.– Харків: Віват, 2017.– 348 с.
Чапай
А. Вивітрювання / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2021.– 172 с.
Чапай
А. Дивні люди: поема (рондель) / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2019.– 302 с.
Чапай
А. The Ukraine / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2018.– 240 с.
Чапай
А. Понаїхали: роман / А. Чапай.– Київ: Нора-друк, 2015.– 240 с.– (Читацький
клуб).
Чапай
А. Тераріум: повість / А. Чапай.– Чернівці: Книги-ХХІ, 2022.– 437 с.
Чапай
А. Червона зона: роман / А. Чапай.– Київ: Нора-друк, 2014.– 304 с.– (Читацький
клуб).
***
https://chytomo.com/soldat-artem-chapaj-iakby-ia-ne-pishov-u-pershyj-den-pishov-by-cherez-tyzhden/
https://ostroh.info/publications/tsikave/6-tsytat-artema-chapaia-pro-the-uk
https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2022/10/12/7371531/
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар