Пунктир

Генрі Міллер: «Життя моє завжди так чи інакше складалося саме собою» (продовження)

 

Особисте – це, як потужна симфонія його життя з неповторними соло. Різні жінки, досвіди, пошуки. Перш за все самого себе, і стосувалося це всіх без виключення вражень, яких прагнув і якими жадібно насичував життя.

У 1917 році перше одруження. Його обраниця Беатріс Вікенс – піаністка-аматорка, в якої брав уроки гри на фортепіано. Почалася Перша світова, і шлюб допоміг уникнути призову до армії, але його не можна назвати щасливим. Пара жила в Парк-Слоупі, здавала кімнати квартирантам, щоб полегшувати власну оренду, з'явилась дочка Барбара.

У цей період чотири роки Генрі працював у телеграфній компанії Western Union менеджером зі працевлаштування. Його перша письменницька опублікована робота – есе про оповідання Карла Клаузена «Непроханий гість», з'явилася в журналі «Чорний кіт: Розумні короткі оповідання».

Час, проведений у Western Union, чимало вплинув на його філософські погляди, багато людей, з якими познайомився, відіб'ються в книзі «Тропик Козерога». Зокрема образ художника Еміля Шнеллока, який з 1921 надихнув Генрі на заняття аквареллю, яким Міллер насолоджуватиметься все подальше життя.

У березні 1922 року під час тритижневої відпустки з'являється його перший роман «Підрізані крила», який ніколи не було опубліковано (збереглися лише уривки, а частини пізніше використані в романі «Тропік козерога»). Пізніше письменник відгукувався про цю першу літературну спробу доволі зневажливо, іронічно зауважуючи, що це була «чималенька книжка, до того ж, мабуть, доволі кепська».

У 1923 році, все ще одружений, він захопився таємничою танцівницею кабаре, відомою в Нью-Йорку під сценічним ім’ям Джун Менсфілд (у його романах він називав її «Мона», або «Мара»). Темноволоса гарна єврейка, фатальна жінка. Вони познайомилися в танцювальному салоні «Вілсон» на Таймс-сквер, коли їй був 21 рік, а йому 31. Порушуючи правила, він шалено закохався в неї, розлучився з Беатріс в 1924 і одружився з Джун. Вона вмовила його кинути роботу і присвятити себе письменництву. Вона надихала та в той же час руйнувала емоції. Міллер вирішив кинути роботу у Western Union і цілковито присвятити себе письменництву.

Він навіть продавав цукерки, щоб заробити на життя, і щосили намагався звести кінці з кінцями. Насичений особистий період, переважно невдалі спроби писати, сексуальні ескапади, нью-йоркські пригоди, взаємини з новими друзями та філософію тогочасного життя – пізніше побачимо в трилогії «Рожеве розп’яття».

Другий його роман «Цей язичницький світ» (This Gentile World ), перейменований в «Молох» (Moloch) (1927–1928 р.) виявився справжньою аферою. Один із заможних шанувальників дружини погодився оплачувати її творчі спроби, відтак Міллер щотижня писав новий розділ, який дружина показувала залицяльнику, видаючи за власне написане й отримуючи за це гроші.

Третій, певною мірою учнівський роман «Божевільний півень», про романтичні стосунки Джун з іншими партнерами було опубліковано після смерті автора, та початково мав іншу назву.

Постійні сварки, життя окремо, спільні мандрівки, втім це шлюб не врятувало. Рятуючись від пуританства та манірності американців, Генрі сів на корабель «Шамплен», який прямував до Європи, маючи при собі квиток, куплений його тодішньою дружиною, Джун Едіт Сміт, і 10 доларів у кишені, і опинився в Парижі, де залишався до 1939 року.

На той час йому було вже майже сорок. В одному з листів до товариша читаємо: «Завтра розпочинаю свою паризьку книжку: від першої особи, жодної цензури, абсолютно безформну – до біса усе це!».

«Паризький період» Генрі Міллера вважається найпліднішим і найзначущим. До кінця десятиліття написана відома «велика паризька трилогія» – «Тропік рака», «Чорна весна» і «Тропік козерога», яку дослідники позачасово вважають його найкращим досягненням.

Номінант на здобуття Нобелівської премії з літератури (1973 р.) Генрі Міллер в продовженні «Пунктиру».

Олена Ємельянова

 

«Жахлива правда полягає в тому, що якраз неможливе ми, прості смертні, і маємо здійснити. Ця нам спокуса показує шлях до порятунку. Це ми маємо пройти крізь пекельне полум'я – не для того, щоб стати святими, але щоб стати остаточно та навіки людьми».
 
«Життя моє завжди так чи інакше складалося саме собою».
 
«З книги, навіть найгіршої, завжди можна щось почерпнути».
 
«І не було в мене злішого ворога, ніж я сам. Здійснюючи якийсь вчинок, я твердо знав, що міг би його і не робити, і навпаки».
 
«Існує лише одна велика пригода – і ця подорож усередину себе, і тут не мають значення ні час, ні простір, ні навіть вчинки».
 
«Краще робити дурниці, ніж взагалі нічого не робити!».
 
«Кожного разу, поступаючись чужим вимогам, ти ставиш собі те саме питання: як залишитися самим собою!».
 
«Коли ти не можеш створити щось, ти стаєш цим. Твоє життя стає витвором мистецтва».
 
«Коли заїло гальмо, і не можеш рушити вперед, спробуй дати задній хід. Часто це спрацьовує».
 
«Людина повинна жити у своєму власному ритмі – за будь яку ціну».
 
Далі буде.

 

Фото https://www.highbrowmagazine.com/1945-reading-prophecies-late-great-henry-miller

 

Джерела:

Миллер Г. Тропик Рака: роман / Г. Миллер; пер. с англ. Г. Егорова.– М.: АСТ, 2010.– 350 с.

Миллер Г.  Мадемуазель Клод: роман, рассказы / Генри Милле; Пер. с англ. А.В. Куприна, А.Я. Ливерганта, И.С. Стамм.– М.: Эксмо-Пресс, 2000.– 509 с.– («Зарубежная классика. ХХ век»).

Денисова Т.Н. Історія американської літератури ХХ століття: навчальний посібник / Т.Н. Денисова; Національна академія наук України, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка.– Київ: Києво-Могилянська академія, 2012.– 486 с.– Бібліогр.: с. 463–474.

***

https://komubook.com.ua/.../henri-miller-shtrykhy-do...

https://www.thoughtco.com/biography-of-henry-miller...

https://lectambulos.com/henry-valentine-miller-en-el.../

https://www.doctorhugo.org/henry/miller.html

 

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут