Пунктир

Леся Воронина: «Найталановитіші дитячі письменники до старості мають дитяче світосприйняття»

(завершення)

 Перші казки вона почала складати у дитячому садку, пошепки розповідала ці історії подружці під час тихої години. «У голові весь час крутилися якісь історії, і я довго вважала, що всі люди це вміють. Коли народився син, то вигадувала для нього цілі казкові серіали з продовженням». Женя-молодший занурений в IP-технології – разом із цим має чуття мови, добрий смак до сучасного мистецтва, до авторського кіно та музики. Для неї ж головне, що ми не просто найближчі родичі, а й однодумці.

Називає себе «книжковим хробаком», бо в дитинстві прочитала всю українську й світову дитячу класику з хатньої бібліотеки. Найулюбленішим героєм був Том Соєр, бо як герой Марка Твена також ніколи не була «зразковою дитиною».

Одним із улюблених є роман «Обіцяння на світанку» Ромена Гарі. Найперспективнішими з молодих українських авторів  вважає Галину Ткачук, Сашка Дерманського, Марину Муляр, Олесю Мамчич.

Впевнена, що дитячий автор це – людина, яка має світосприйняття чотирнадцятилітнього підлітка. За власним баченням віддзеркалює бузковий, пурпуровий, смарагдовий кольори. Коли довго не засинає слухає аудіокнижки.

Повертаючись до мандрів, які до яких відноситься пристрасно, вважає ліками від неприємностей, поганих думок, від усвідомлення того, що життя минає. Полюбляє подорожі Україною автостопом і Польщею на байдарках. Особливі враження привозить звідусіль зі сплавів по Мазурських озерах, польських річках і річечках. Якось майже два місяці зупинилась у Нідерландах: Амерсфорт, Амстердам, Гаага, об’їздила навколишні містечка на велосипеді, ловлячи себе на думці, що нікому не спало на думку руйнувати цю красу, щоб будувати «новий мір».

«В її оселі багато світла та квітів. Кумедні слоники на морських камінцях, розписані Володимиром Штанком, акуратно розставлені у дерев’яній рамці, на стінах – подаровані картини художників-ілюстраторів. На канапі причаїлась м’яка іграшка − Ворона, яку пані Леся бере з собою на зустрічі з школярами, щоб ворожити дітлахам».

Історію кохання з чоловіком Євгеном Гуцалом вважає щасливою та трагічною. Вони були разом 18 років і лише раз розлучилися на п’ять місяців, коли на запрошення Канадського інституту українських студій вона поїхала до Едмонтона готувати програму для англо-українських шкіл провінції Альберта. «Скучали одне за одним страшенно. У листах чоловік писав, що завів спеціальний календар – довгу паперову стрічку, від якої щодня відриває одну позначку, щоб бачити, скільки днів чекати нашого зі сином повернення».

Родина мала традиції, одна з них весняна, коли з чоловіком і сином обов’язково ходили в ботанічний сад на схилах Дніпра «на бузок». «Не лише милувалися усіма відтінками бузку та вдихали неймовірні пахощі, а й сідали десь у затишному куточку ботанічного саду і… різалися у "дурня" – наш тоді ще малий син страшенно любив вигравати у тата й мами, не розуміючи, що ми, переморгуючись, йому піддаємося...»

Рецепт гарного настрою – прогулянки з онукою Марічкою. Надихає спілкування з розумними, щирими добрими людьми.

Леся Воронина в завершенні «Пунктиру». 

Олена Ємельянова

 

«– Уявіть час як 100-відсоткову шкалу. Скільки відсотків ви відводите читанню і скільки – письму?

– 50/50. Без читання я просто не можу жити, ця книжкова залежність у мене відтоді, як навчилася читати. Не писати – можу, я не графоман, але дуже люблю вигадувати якусь чергову історію, бо мені цікаво врешті дізнатися, чим вона закінчиться :)». 

«У мене є така хитрість, яку я використовувала у спілкуванні зі своїм Женькою (син – пр. авт) і для якого, власне, я всі свої історії й вигадувала. Він був дуже непосидючим і цілком міг би стати товаришем Пеппі. Тому, щоб якось його укоськати, мені треба було щовечора розповідати йому неймовірні історії, щоб він врешті вгамувався й заснув. А коли син трохи підріс, я брала якусь цікаву книжку і починала її читати, а потім на найцікавішому місці зупинялась. І коли дитя починало канючити: "Ну почитай, прочитай…", я казала: "Не можу. Але ж ти знаєш усі літери, вмієш читати слова. Це не треба робити з секундоміром. Тобі цікаво, що буде з Перевертайчиком, Нямликом, чи з Хлюсем? Тоді ти сам мусиш прочитати, бо я просто не маю часу". І син не просто навчився читати – з дитинства він не уявляв свого життя без книжок». 

«– У 2012 році ви відмовилися від премії Президента України, аргументуючи це несприйняттям політики. Чи часто у житті доводиться робити вибір на користь літератури, а не грошей?
– Просто я не могла прийняти премію з рук Януковича, бо цим перекреслила б усе, що є для мене найважливішим і заради чого, власне, я й пишу свої книжки. Що ж до вибору між літературою та грішми, то більшість українських письменників жити за свої гонорари не може. Це, скоріш, приємний додаток до інших заробітків. Хоча був один випадок в моїй біографії, коли мене намагалися спокусити  шаленим гонораром. Колись в далекі й голодні дев’яності мені обіцяли досить великі гроші за переклад книжки "Щоденник Фанні Хілл", у якій ішлося про буремне життя та еротичні пригоди колишньої повії. Пригадую, що ті замовники страшенно здивувалися, коли я відмовилася від такої вигідної пропозиції…». 

«– Чи ведете ви щоденник? Оксана Забужко каже, що "ведення щоденників – це фізіологічна функція письменника". Чи погоджуєтесь Ви з цією думкою?
– Ні, щоденників я не веду. У мене нема такої потреби, може тому, що постійно, скільки себе пам’ятаю, веду цей щоденник у своїй голові. Мабуть це погано, бо багато речей я "прокручую" в уяві і мені вже цього достатньо. Я їх не записую, вони назавжди відлітають кудись у безвість, у Всесвіт. І десь там, можливо, на іншій планеті реалізуються − в чужій голові чи в чужій книжці». 

«Ще з дитинства історії крутилися в моїй голові, як живі картинки, – варто було зустріти на вулиці якогось дивного дідуся в панамці з різьбленим ціпком у руці, який сідав у тролейбус №18, як я починала "довигадувати", що з ним буде далі і які неймовірні пригоди чекають на нього у лісовій хатині, до якої він прямує». 

«...школярі мають також вивчати книжки, написані не ПРО дітей, а ДЛЯ дітей, коли вони зможуть ототожнювати себе з героями цих творів. І українці у цих книжках поставатимуть переможцями: сміливими, відчайдушними, здатними захищати себе і свою землю. Лише два роки тому до шкільної програми включили твори сучасних письменників Володимира Рутківського, Зірки Мензатюк, Галини Малик, Ярослава Стельмаха».

«Якби колись захотіли створити музей моїх героїв, думаю, найкраще для цього підійшов би Ірпінь мого дитинства. Тоді там ще був ставок з високими очеретами, багато бабок з оксамитовими крильцями і жаб з помаранчевими пузцями. Там біля річки росли незабудки і на лужку пасся білий кінь Серьожа – так його називав дідусь, що часом запрягав Cерьожу і дозволяв мені залізти на гору сіна, що пахла так солодко й терпко, і покататися на возі. Нині ті чари Ірпеня зникли, але мої хлюсі, нямлики й перевертайчики, цілком можливо, повистрибували саме звідти».

«Я людина, яку роблять абсолютно щасливою зустрічі з дітьми».

«– Як дитячому автору встигнути за інноваційними технологіями, які впливають зараз на дітей і як книжці перемогти і не втратити авторитет перед ґаджетами?
– Знаєте, син  час від часу дарує мені якісь нові суперсучасні ґаджети, а коли я намагаюсь пояснити йому, що мене цілком влаштовує старий айфон-4 і що я все одно не опаную усіх неймовірних можливостей, прихованих у айфоні-6 чи навіть-7, Євген усміхається і радить звернутися по консультацію до когось із моїх юних читачів.  Часом я так і роблю».

 «Я впевнена, що найталановитіші дитячі письменники до старості мають дитяче світосприйняття. Вони не опускаються до рівня дитини, не удають із себе малу дівчинку чи хлопчика. Вони просто так почувають і пишуть про те, що для них цікаво, що їх смішить чи захоплює. Це і Туве Янсон, і Астрід Ліндгрен, і Анні Шмідт, з творчістю якої я познайомилась зовсім недавно, коли потрапила до Голландії. Вона писала таку розкішну, блискучу, дивовижну, особливу дитячу прозу. Її читають, і читатимуть по цілому світу. На щастя, тепер і ми в Україні будемо її перекладати і видавати. Я відчуваю, що всі ці письменники – мої однодумці». 

«– Які книжки допомагають вам у творчій роботі?
–…Розумні, талановиті, дотепні, несподівані, чесні. Написані з любов’ю, а не з відразою до читача. Навіть коли в тій книжці йдеться про сумні чи страшні речі. Тепер набагато важче, ніж у дитинстві, знайти "свою" книжку. Просто раптом розумієш, як це зроблено і "випадаєш" зі світу, що його створив автор. Пропадає магія, завдяки якій перевтілюєшся в героїв оповіді. Це, мабуть, "іздєржкі проізводства"…
Дуже люблю Туве Янсон – і дитячу, і дорослу її прозу можу перечитувати безліч разів. Останнім часом повернулася до Ніла Геймана, особливо люблю його "Американських богів". Читаю Марію Ґаліну, яка так майстерно вибудовує цілком неможливі, але неймовірно живі світи. Можу назвати ще кілька десятків важливих для мене книжок, але іменний покажчик час від часу оновлюється, а іноді кардинально».

 

Фото https://www.ukrlib.com.ua/bio/author.php?id=505

Джерела:

Воронина Л. Леся Воронина про Брюса Лі, Махатму Ганді, Жорж Санд, Фридеріка Шопена, Івана Миколайчука / Л. Воронина. – Київ: Грані-Т, 2010. – 128 с. – (Життя видатних дітей).

Воронина Л. Планета Смугастих Равликів: фантастична повість / Л. Воронина. – Київ: Прудкий равлик, 2011. – 84 с.: іл.

Воронина Л. Пригоди голубого папуги: для дітей мол. шк. віку / Л. Воронина; худож. К. Штанко. – Київ: Знання, 2018. – 55 с.: кольор. іл.

Воронина Л. Смак олімпійського золота: повість / Л. Воронина. – Київ: Грані-Т, 2011. – 80 с. – (Дівчата зі спорту).

Воронина Л. Сни Ганса Християна / Л. Воронина; худож. К. Штанко. – 2-ге вид. – Київ: Грані-Т, 2011. – 101 с.: кольор. іл.

Воронина Л. Таємниця Пурпурової планети: / Л. Воронина; худож. В. Штанко. – Київ: Знання, 2019. – 174 с.: іл. – (Скарбничка).

Воронина Л. Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру: іронічний детектив: для мол. і серед. шк. віку / Л. Воронина; худож. К. Білетіна. – Харків: Ранок, 2018. – 222 с.: іл. – (Пригоди).

Воронина Л. Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9: повість / Л. Воронина; худож. В. Штанко. – Київ: Знання, 2015. – 126 с.: іл.

Воронина Л. Таємне Товариство Брехунів, або Пастка для синьоморда: повість / Л. Воронина; худож. В. Штанко. – Київ: Знання, 2015. – 135, [1] с.: іл.

Воронина Л. Таємне Товариство Близнюків, або Чудисько озера Лох-Ойх та інші страховища: повість / Л. Воронина; худож. В. Штанко. – Київ: Знання, 2018. – 143 с.: іл.

Воронина Л. Таємне Товариство Ботанів, або Екстрим на горі Підстава: повість: для дітей серед. шк. віку / Л. Воронина; худож. В. Штанко. – Київ: Знання, 2018. – 141 с.: іл.

Воронина Л. У Пошуках Огопого (нотатки навколосвітньої мандрівниці) / Л. Воронина. – Київ: Нора-Друк, 2010. – 176 с., 8 арк. іл. – (Мандри).

***

https://wz.lviv.ua/interview/172410-lesia-voronyna-yakshcho-b-vpiimala-zolotu-rybku-to-zahadala-b-ii-shchob-ukraintsi-nareshti-navchylysia-liubyty-odne-odnoho

https://litgazeta.com.ua/interviews/lesya-voronyna-ne-mozhna-siyaty-zneviru-v-dityah/

https://gre4ka.info/interv-iu/2575-lesia-voronyna-naistrashnishyi-voroh-vtrachaie-sylu-koly-staie-smishnym/

https://archive.chytomo.com/interview/7-zapitan-pismenniku-lesya-voronina

https://rozmova.wordpress.com/2017/05/10/lesya-voronyna-3/

https://rozmova.wordpress.com/2016/05/07/lesya-voronyna

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут