Територія особистості

Галина Вдовиченко: 
«Все велике складається з маленьких кроків»
(продовження)

Батько мріяв, щоб Галя стала лікаркою. Вона деякий час визначиться не могла, єдине  константне – любов до читання та вигадування історій, писання творів і нотаток. Оскільки  дитиною була слухняною, вирішила чи, швидше, дослухалась до бажання батьків  щодо вступу в медичний. Сьогодні вона каже, що стовідсотково втрутилась доля, бо іспити склала успішно, але для вступу забракло пів балу – через… трійку за твір. Це було неймовірно, бо й четвірок ніколи за це не мала. Подала запит на апеляцію, з'ясувалось, дійсно, помилки. З тих пір вона більше ні до чого не ставиться легковажно наскільки б та в чому б впевнена не була.

Згадує, що відчутно подорослішала за той рік – працювала і готувалася до вступу туди, куди насправді хотіла. Так, саме на філологічний факультет у Львові, і це було насправді доросле рішення людини, яка відповідає за свої мрії. «Добре пам’ятаю, як писала вступний твір, як розрахувала час, залишивши достатньо хвилин на перевірку...».Так розпочалося її навчання на філологічному факультеті Львівського національного університету ім. І. Франка.

Вчилася з великим бажанням, захоплено, все було цікаво, крім деяких предметів, цілковито зайвих, але обов’язкових на той час. «За перший рік навчання я заробила собі добру репутацію, і на старших курсах навіть часом користалася тим початковим кредитом довіри від викладачів».

На її потоці навчався Ігор Осташ, в майбутньому дипломатом і політик. Олесь Дяк, вже тоді знаний віршами і співаною поезією. Серед однокурсників багато хто писав вірші, прозу...

Пізніше, коли працювала в газеті «Високий Замок», познайомилася з Маріанною Кіяновською, Соломією Чубай, Мар’яною Савкою, пізніше – з Оксаною Луцишиною. «Це дуже важливо, коли формується середовище, в якому разом дорослішають, набувають досвіду і підсилюють одне одного творчі люди».

Студентські часи пам'ятає до улюблених дрібниць.

Черги у бібліотеці, бо бракувало підручників, тому ними обмінювалися та дуже багато конспектували.

Про те, що багато читала, навіть не «за програмою». «Деякі книжки ставали особливими, позначали час. ... "Степовий вовк" і "Гра у бісер" Германа Гессе. Це з домашньої бібліотеки. Читала її з олівцем, вона вся в позначках, в коментарях».

Згадує часи дозвілля, коли приходили в гуртожиток, з особливою атмосферою, «з посиденьками і розмовами, смаженою картоплею у великій пательні з кількома виделками довкола».

Про «трудовий семестр» у Миколаївській та Херсонській областях, яскраві враження, «коли найкраще пізнавали одне одного і світ довкола». «З нами одного разу їздив викладач з філософського факультету Юрій (не пригадую його прізвища), ерудит і філософ, на кілька років від нас старший. Він не приховував своїх поглядів, такий був іронічний скептик відносно усього радянського. Підстрибуючи на бездоріжжі у відкритій вантажівці, ми горлали пісні, яких він нас навчив, а написав антирадянський поет, поєднавши слова з музикою радянсько-патріотичної пісні. Сильний був ефект. Дотепер її пам’ятаю. І дивуюсь, як нам це сходило з рук».

Центром спогадів були і Львівські міські лекторії з історії світової культури, прем’єри в колишньому студентському, а тоді вже народному, театрі «Гаудеамус», де головним режисером був Борис Озеров. Його актуально-алегоричні вистави, де було цілком зрозуміло, про що насправді йдеться.

На тодішній Хасанській (тепер Японській) у Будинку культури працівників зв’язку працював кінолекторій, де надихалась авторськими і напівзабороненими фільмами, які на великому екрані майже ніде більше не можна було побачити – «Дзеркало» Тарковського, «Амаркорд» Фелліні. Й те відчуття об’єднаної спільності особливого кіно, плече однодумців поруч. Особливе дихання студентського часу, прорастання істин, що в подальшому будуть рухати її життя.

Галина Вдовиченко в продовженні «Території особистості».

«Життя надихає, люди, події, слова… Все, що дивує, вражає, западає в душу. Це може бути уривок розмови, якийсь вчинок. Щось таке, що не дає спокою». 

«З дітьми можна і треба обговорювати болючі серйозні теми.

У нас була зустріч з дітьми з Краматорська онлайн, зараз вони в евакуації всі, хто де. І один хлопчик розповів, що в нього помер котик. Почав: "Зі мною сталася така прикра історія…". І всі діти до нього приєдналися. Усі починали свою розповідь: "Зі мною сталася така прикра історія…" і розказували кожен про своє – хтось загубив свого песика, хтось залишив дома свого хом’ячка. Вони мали на увазі втрату свого дому, можливо, втрату близької людини, я це розумію. Діти говорять про болюче, просто більш метафорично, ніж дорослі. І з ними варто говорити так само – непрямо. І ніколи не залишати після таких розмов дитину в сльозах, по всьому мають залишатися сподівання і надія". Володимир Єрмоленко сказав: українці демонструють світові своє мистецтво неможливого. Я тоді відразу подумала про дитячу літературу і про своїх котів». 

«Зараз багато хто говорить про те, що вони напередодні вже відчували початок повномасштабне вторгнення росії на територію України. Я ж була впевнена, що це закінчиться бряцанням зброї на кордоні, що росіяни вимагають від нас якихось поступок, що така їхня мета. Це ж бути не просто несповна розуму, хворими людьми, щоби прийняти таке рішення... Хоча лютий – був особливий місяць. Ми відчували, що щось назріває. І в ніч на 24 лютого моя товаришка написала мені в месенджер. Я прокинулась, а там було написано: "Галю, війна". У цей час я була в Німеччині. Від листопада в мене стались серйозні зміни в особистому житті. І я була би щаслива зараз, якби не війна. ...Але зараз я так не можу сказати.

Від грудня я жила в Німеччині. Ми домовились із тою людиною, яка стала мені зараз дуже близькою, про те, що будемо жити на дві країни. Таке було рішення. Він сказав: "Я розумію, що Україна для тебе – це все. Ми приїдемо в Україну і будемо там стільки, скільки ти захочеш. Два місяці, три, чотири". А потім... це повідомлення... І я одразу зрозуміла, що треба повертатись в Україну. ...У перші дні була дійсно якась розгубленість. Постійне перебування в новинах. З’ясовування хто де і що відбувається».

«Завжди слід пробувати поговорити відверто. Навіть якщо інша людина не готова до цієї розмови, навіть якщо вона відсахнеться від цього, та все ж щось у ній здригнеться. Адже все велике складається з маленьких кроків. Тому спробувати варто».

«Загальноприйнята дата виникнення колажу в європейському мистецтві – 1912 рік, коли Пабло Пікассо створив свій "Натюрморт з плетеним стільцем". Коли мені мій син сказав, що в кріслі-качалці діти продавили спинку, я подумала: "О, вийде чудовий натюрморт зі зламаним стільцем". Упіймала себе на тому, що коли створюєш колажі, думки починають працювати по-іншому. Та й загалом, коли заглиблюєшся у творення, мислиш інакше. Не знаю, як довго триватиме це моє захоплення (зараз мені хочеться занурюватися у це мистецтво далі й далі), але здається, що знайшла щось, що від подальшого мого життя буде уже невіддільне. Хоча… Великий творчий вибух пережила, коли народила сина. Тоді мене просто розривало на частини від бажання малювати олійний живопис. І я малювала. Не просто малювала, а отримувала шалену насолоду від усього процесу, починаючи від ґрунтування полотна. Пригадую, як мама приносила мені з роботи в дитячому садочку старі портрети леніна чи якихось інших діячів СРСР (які замінювали на нові), і я забілювала ті обличчя, щоби натомість згодом створити тут власні світи. І пригадую той свій стан, коли на щось інакше, окрім сім'ї та творчості, розмінюватися не хотілося. Однак минув час, і олійне малярство відійшло. Брати пензель до рук внутрішньої потреби не відчуваю донині». 

«Ми мали цікавих викладачів з різних предметів. Були особистості, яких добре пам’ятаю. Наш викладач із зарубіжної літератури Олексій Володимирович Чичерін [у 1973‒1989 рр. – професор кафедри світової літератури] горів любов’ю до свого предмета і нас тим запалював. Він не просто лекції читав, це були маленькі вистави, сповнені любов’ю до літератури, до архітектури, до культури загалом. Олексій Володимирович читав нам уривки тою мовою, якою вони були написані. Ми слухали французьку як музику. Ви чуєте, запитував він, як звучить ім’я цього негідника: наче жаба стрибає у багнюці: Люсто! Люсто! Бальзак давав своїм героям невипадкові імена.
...Спілкування з ним не обмежувалося літературою. Він вчив помічати красу довкола – у співі птахів, у грі світла і тіні, у міській архітектурі.
Були такі викладачі, у ставленні до котрих змішувались повага і страх. Галина Леонтіївна Рубанова – це людина-легенда, її усі знали як абсолютно безкомпромісну викладачку. ...Вона вважала: або вчишся як слід – або тобі нема що робити в університеті. Викладала літературу Середніх віків та Відродження, але вільно орієнтувалася і в інших ділянках літератури і мовознавства. Не лише про її суворий підхід до іспитів ходили легенди, але й про її почуття гумору. ... Тішилась, що час іде, а вона і далі викладає. Хтось розповідав, як вона сама про себе говорила, сміючись: зустріла свого колишнього студента на вулиці, а він мені здивовано: «Як? Ви ще живі?». Вона була з тих викладачів, про яких є що згадати.
Дуже добре пам’ятаю, як тримав нашу увагу на своїх лекціях Андрій Іванович Скоць з кафедри української літератури. Він робив акцент на міжособистісних стосунках класиків. Оповідав про Івана Франка, Лесю Українку, Ольгу Кобилянську, Василя Стефаника такі цікаві деталі, які в підручниках були відсутні. Розбурхував живий інтерес до класиків, ми їх читали, вже знаючи про їхні кохання, дружби, антипатії, розчарування і трагедії. Це був надійний гачок – саме так підчепити студентів на цікавість до класичної літератури.
Пам’ятаю кураторку нашої групи Інну Давидівну Альберт. Когось з викладачів пам’ятаю з вигляду, когось – завдяки яскравому епізоду».

 «Ми є, і наш час разом з нами, природно й нерозривно, вірною тінню в сонячний день – він у нас є; обов'язковий, як дихання та рух, бо ми живемо...».

 

Далі буде.

 

Фото https://espreso.tv/galina-vdovichenko-u-lyudey-yakim-vdalosya-vibratis-iz-okupovanogo-mariupolya-pershim-pitannya-bulo-kiiv-nash

Джерела:
Вдовиченко Г.К. Бора: роман / Г. Вдовиченко. – 2-ге вид. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2015. – 238 с.
Вдовиченко Г. Інші пів'яблука: роман / Г. Вдовиченко; передм. М. Рудської. – Харків: Кн. Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. – 252 с.
Вдовиченко Г. Пів'яблука: роман / Г. Вдовиченко. – Київ: Нора-Друк, 2008. – 240 с. – (Популярні Книжки).
Вдовиченко Г.К. Купальниця: роман / Г. Вдовиченко. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2012. – 238 с.
Вдовиченко Г.К. Ліга непарних шкарпеток / Г. Вдовиченко. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2013. – 128 с.
Вдовиченко Г.К. 36 і 6 котів-детективів [Шрифт Брайля]: у 2-х ч. Ч. 1 / Г.К. Вдовиченко. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – [102] с.
Вдовиченко Г.К. 36 і 6 котів-детективів [Шрифт Брайля]: у 2-х ч. Ч. 2 / Г.К. Вдовиченко. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – [97] с. –
***
20 письменників сучасної України / упоряд. О.В. Красовицький. – Харків: Фоліо, 2011. – 379 с. – укр. і рос. мовами.
20 письменників сучасної України: збірка / [упоряд. і передм. О.В. Красовицького]. – Харків: Фоліо, 2011. – 381 с.: фотогр. – Текст укр. та рос.
Історія України очима письменників: [зб. оповід., уривків з романів, візій, повістей] / упоряд. та вступ. ст. О.В. Красовицького; худож.-оформ. О.М. Іванова. – Харків: Фоліо, 2013. – 510 с.

***
 https://www.facebook.com/share/1EAX6qeB5E/
http://graduates.lnu.edu.ua/interview/halyna-vdovychenko/
https://zahid.espreso.tv/naykrashche-lyudinu-stabilizue-tvorchist-i-kultura-galina-vdovichenko
https://rozmova.wordpress.com/2024/06/19/halyna-vdovychenko-12/
https://rozmova.wordpress.com/2019/10/01/halyna-vdovychenko-7/
https://bookforum.ua/en/p/vidvertyj-tekst-pro-stosunky-roman-galyny-vdovychenko-najvazhlyvishe-naprykintsi
https://starylev.com.ua/blogs/shcho-chytayut-ti-hto-stvoryuye-knygy-rozmova-chetverta?srsltid=AfmBOopdY-MCItt7XCxNiFzy9iS_BCpKg4ryzHMhdFsDadzjbg3ztOPX
https://www.bbc.com/ukrainian/features-46032539
https://wz.lviv.ua/interview/499762-dity-peretiahly-mene-na-svoiu-terytoriiu
https://wz.lviv.ua/interview/397659-mii-novyi-roman-dlia-tykh-komu-varto-vchasno-zrobyty-reviziiu-svoikh-stosunkiv-iz-blyzkoiu-liudynoiu
https://starylev.com.ua/old-lion/author/galina-vdovicenko?srsltid=AfmBOooSYfzEFr5E1NwlvNKDFToIvUOnEhw7FIjW5BERcAaxZbuj4tyI
https://ukurier.gov.ua/uk/articles/galina-vdovichenko-lyudi-ne-zdogaduyutsya-sho-ya-y/
https://www.facebook.com/share/g/14bUKqAt6Jw/
https://blog.yakaboo.ua/vdovychenko/
https://archive.chytomo.com/interview/7-zapitan-pismenniku-galina-vdovichenko
https://hromadske.radio/podcasts/kyiv-donbas/prodovzhennya-36-i-6-kotiv-obov-yazkovo-bude-galyna-vdovychenko?fbclid=IwY2xjawRf8QpleHRuA2FlbQIxMQBzcnRjBmFwcF9pZBAyMjIwMzkxNzg4MjAwODkyAAEeeviiy_wRgZdAfv1rLT9t1UuUcJMOfESkA2Nbzx8kgNLxNDWOjljMT-OIOtU_aem_BsZop6ZoRl57_hrTevcrxA
https://espreso.tv/galina-vdovichenko-u-lyudey-yakim-vdalosya-vibratis-iz-okupovanogo-mariupolya-pershim-pitannya-bulo-kiiv-nash