Література з-за океану
Спогади у трьох епізодах про діаспорні дарунки
Епізод третій.
Дарунок із Торонто
для КУБЦ
Наступний подарунок цього ж Канадського
товариства приятелів України, але тепер осередку в Торонто, нашій бібліотеці запропонували
в межах програми створення в обласних бібліотеках України мережі Центрів
діаспорних видань. На цей раз кількість літератури сягнула 12 тисяч примірників
книг і журналів.
І ось, десь у середині вересня 2000 року телефонує
Надія Миколаївна з новиною, що книжки вже везуть до нас, треба організувати
розвантаження машини, допомога з головного приміщення скоро приїде. Я миттю
оббігала відділи в нашому приміщенні на проспекті, просячи допомоги колег. Просто
на тротуарі біля самого будинку стояла величезна фура, водій сказав, аби швидше
забирали свої коробки, йому ніколи тут стояти, у нього ще вантаж, який треба
відвезти в Донецьк.
Ми, як ті мурашки, почали носити запаковані
коробки, кілограмів по двадцять. Скоро під’їхали колеги з
головного приміщення, розвантаження закінчилося досить швидко, водій, полегшено
зітхнувши, тут же зник зі своєю фурою, а я кинулась до коробок, розташованих у
холі перед відділом мистецтва. Не терпілося розпечатати і побачити, а що ж там.
Для
Канадського центру виділили невелику кімнату, туди я і стала перетягувати
коробки і тут же їх відкривати, ахаючи від захвату від знахідок. На допомогу
виділили співробітниць із інших відділів, пам’ятаю Зінаїду Миколаївну Рижкову,
Валентину Романець, які разом зі мною і співробітницями нашого відділу розбирали
літературу.
Уже не пригадую точну хронологію подій, чи того
ж дня, чи наступного несподівано з’явився… митник. Високий сердитий чоловік ходив
поміж коробками у холі, відкривав їх, розглядав літературу, щось записував. Сказав,
що ми порушили закон, обійшовши митницю, а тут книжок на велику суму, та ще й
із-за кордону, погрожував бібліотеці неприємностями і штрафами. Виявляється,
водій фури мусив пройти огляд на митниці, але не зробив цього. Я
виправдовувалась, що ми, бібліотекарі, нічого про це не знаємо. Саме
розпечатала одну коробку, а зверху там лежала тоненька книжечка якогось твору
Івана Франка, здається, 1908 року видання. Митник теж побачив її, взяв і зловісно
сказав, що, от, коштовні видання контрабандою. І тут я взяла гріх на душу.
Ображеним тоном відповіла, що нічого цінного, макулатура, мишами пахне, а нам
тепер возитися з цим. Щось і про пилюку та санітарні норми. Охоронець митного
кордону і державного бюджету послабив агресію.
Правду кажучи, були у цьому дарунку книжки,
видані в Україні в 1960–1970 роки, наприклад із літературознавства про
творчість радянських письменників у традиційному заідеологізованому стилі. Така
література вже не була актуальна, в бібліотеках її списували. Очевидно, канадські
українці купували ці книжки під час своїх відвідин батьківщини, а в старості
вони або вже їхні спадкоємці передавали в Канадське товариство. А звідти
передавали до бібліотек України, не придивляючись до змісту.
Утім, таких видань було мало, більшість літератури
дійсно мала для нас велику цінність. Наприклад, усі томи «Енциклопедії Українознавства»
за редакцією Володимира Кубійовича; багатотомний «Літопис Української
Повстанської Армії», на жаль, двох чи трьох томів бракувало.
Велике враження на мене справив «Кобзар»,
виданий у Вiннiпезі 1944 року. У книжці був підпис: «Учениці V кляси Української
Реальної Гімназії в Новім Ульмі Марії Бухенко за пильність і кращі успіхи в
науці»
і печатка гімназії та підпис директора. За цим коротким записом можна прочитати
історію не тільки книжки, а й цілого життя конкретної людини.
Ще залишилась у пам’яті невелика книжечка
альбомного формату «Сурма. Збірник воєнних пісень.– Львів-Київ: Червона калина,
1922». У вступі від упорядників значилось, що до збірника увійшли пісні, які
співали українські січові стрільці. І пісні тут як народні, з різних частин
України, так і авторські. У книжечці були не тільки тексти, а й ноти, ілюстрації,
а подекуди примітки олівцем. Зі здивуванням я виявила знайому ще з дитинства
пісню – «Човник хитається», не раз чула її по радіо, вважала народним романсом.
Але ось примітка в книжечці: «Пісня
зложена 1917 р. над розлитою Ценівкою в Куропатниках коло Бережан, під впливом
місячної ночі та тужливих зітхань хор. УСС. Василя Соловчука. Сл. і муз. Р.
Купчинського». Пісня коротенька, по радіо був значно довший текст, можливо,
пізніше хтось написав.
Запам’яталась і грубезного формату книжка Ольги Косач-Кривинюк «Леся Українка: хронологія життя і творчости», видана в Нью-Йорку 1970 року. Авторка, до речі, досить довго мешкала в нашому місті, працювала патронажним лікарем у Лоц-Кам’янці.
Згадувати можна ще багато чого з того дарунка.
20 вересня 2000 року Канадсько-український
бібліотечний центр був відкритий при краєзнавчому відділі. На його відкриття
мав прилетіти з Києва канадський посол, але через негоду рейс відмінили, посол
не прибув. Зате були на відкритті члени Канадського товариства – пані Марія
Фішер-Слиж і Степан Горлач. Урочистості відбувались у читальному залі
сусіднього відділу мистецтва, виголошували промови та привітання.
З призначенням керівника Центру виникли
проблеми, отже фонд залишився на моїй відповідальності. Я була рада, мені
подобалось із ним працювати.
За умовами передачі літератури її не тільки
треба було розташувати окремим фондом, але Канадське товариство передбачало її
повернення в разі зміни політики чи ідеології в Україні. Тобто на баланс
бібліотеки цю літературу не можна було брати. Вирішили поки що зробити
найпростіше – зареєструвати в окремій книзі, ставлячи попереду літеру «Д» –
діаспорний фонд. Невелику частину книжок все-таки відділили – англомовну
Британську енциклопедію передали до відділу літератури іноземними мовами. Іншу
обробляла я.
Це було щось екстремальне. Я уривала від
основної роботи по кілька годин на день і потім сиділа до пізнього вечора і
повного посиніння у приміщенні Центру. Там було страшенно холодно, проте мене
зігрівав ентузіазм. Коли мерзнути не ставало сил, а надворі зовсім темно, я набирала
побільше найтонших книжечок і разом із інвентарною книгою забирала їх додому,
де продовжувала реєструвати і наклеювати ярлички з номерами.
Розстановка книжок теж була найпростішою –
тематична. Журнальний фонд я не реєструвала, тільки розставила на назвами та
хронологією, Серед них були «Український історичний журнал», «Сучасність»,
«Вісті комбатанта», «Визвольний шлях» та інші.
Десь на початку 2003 року завідувачкою КУБЦ
призначили Надію Блінову і перевели туди також Тамару Гуртову. Центр залишився
у складі краєзнавчого відділу як
автономний підрозділ із власним штатом. Я передала Надії Василівні фонд,
за деякий час його провели через відділи комплектування й обробки, і вони стали
повноправною частиною фонду ДОУНБ. Ще пізніше до цього фонду приєднали і попередній
дарунок – книжки з Оттави, які були взяті на баланс Бібліотеки від самого
початку. Книжки Чапленка залишилися в краєзнавчому відділі. Відтоді я вже не працювала
безпосереднього стосунку до діаспорного фонду та роботи Центру.
А я стала активною читачкою КУБЦ. І у зв’язку
з робочими потребами, і для себе.
Ірина
Голуб,
головна бібліотекарка Редакційно-видавничого
центру
Немає коментарів:
Дописати коментар