Пунктир

 

Леся Воронина: 

«Без читання я просто не можу жити»

(продовження) 

Скільки себе пам'ятає, дівочого бажання стати балериною ніколи не мала, бо була схожа на хлопчика. Давалося взнаки виховання, батько робив все, щоб донька ніколи не показувала свого страху. Років з шести вона без побоювання стрімко з’їжджала на лижах з гірок в університетському ботанічному саду, «бігала навипередки зі старшими хлопцями, навіть стояла на воротах, коли дворова ватага грала у футбол». Але, звичайно, залишалася справжньою дівчинкою, бо коли їй першій у дворі в ті ж шість купили на день народження капронове плаття – «мрію всіх моїх подружок у дитячому садочку – то я почувалася справжньою принцесою. Мені навіть запропонував одружитися наш сусід по комуналці веснянкуватий Вітька, вражений неймовірною красою мого сліпучо-білого суперсучасного вбрання. І я дала згоду – дуже хотілося похизуватися у своїй новій сукні в ролі нареченої. Щоправда, коли я ввечері розповіла батькам про майбутнє весілля, тато, ховаючи посмішку, порадив мені перевірити свої почуття і почекати з весіллям хоча б класу до третього». Дещо з цієї давньої історії вона пригадає в своєму «дорослому» оповіданні «Як я не стала балериною».
З найближчою подружкою записалися в секцію самбо. Слід згадати, що на початку 1970-х східні двобої в Радянському Союзі були заборонені, їх навіть прирівнювали до володіння холодною зброєю. Але заборони то завжди був не її формат, бо конче потрібно було навчитися захищати себе та інших.  Це теж показова риса, що вибудовувала подальше життя та цікавість до певних героїв її творів.
Найперша книжка – іронічний дитячий детектив «Суперагент 000». «Це був такий собі нахабний експеримент, спочатку я випробувала історії про непереможного Гриця Мамая на читачах журналу "Соняшник", друкуючи щомісяця черговий розділ. А коли зрозуміла, що діти прийняли мої правила гри і що їм цікаво, видала "Суперагента" окремою книжкою».
Потім з'явились казково-пригодницькі історії «Прибулець з країни Нямликів», «Нямлик і балакуча квіточка», «Різдвяна історія від слона Ґудзика», «Слон Ґудзик і вогняна квітка», «Слон на ім’я Ґудзик».
Для поціновувачів пригодницько-фантастично-детективих історій її «Таємне товариство боягузів, або Засіб від переляку №9», «Таємне Товариство брехунів, або Пастка для синьоморда». «Планета Смугастих равликів», «Хто впіймає шаленого кльоцика», «Хлюсь та інші», «Сни Ганса-Християна», «Леся Воронина про Брюса Лі, Махатму Ганді, Фридеріка Шопена, Жорж Санд, Івана Миколайчука», «Смак олімпійського золота». Дорослі ж з цікавістю зачитуються тревелогом «У пошуках Оґопоґо» (Нотатки навколосвітньої мандрівниці).
Володарка літературних псевдонімів: Гаврило Ґава, Ніна Ворон, Олена Вербна. Під першим написано понад сто сюжетів коміксів, що впродовж тринадцяти років публікувались на сторінках журналу «Соняшник».
Леся Вороніна в продовженні «Пунктиру».
 

Олена Ємельянова

 

«–...з Володимиром Арєнєвим та Юрієм Нікітінським презентували у книгарні «Є» антологію сучасної літератури для підлітків "Книжка заборон і таємниць", що вийшла у видавництві "Віват". Шістнадцять письменників з чотирьох країн – це перекладна література. Чи адаптована вона до української молоді і які цінності виховує в українських підлітків?
– Гадаю, що в наш час не можна розмежувати коло інтересів українських підлітків та їхніх ровесників, які живуть у розвинених західних країнах, як це було ще кілька десятиліть тому, коли існувала "залізна завіса". Для мене найбільш показовим "літературним" прикладом глобалізації була шалена мода на книжку Джоан Роулінг "Гаррі Поттер" став сенсацією світового масштабу, а завдяки видавництву Івана Малковича "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" в Україні переклад цього дитячого бестселера з’явився раніше ніж в росії і ми переконалися, що саме в такий спосіб, видаючи суперпопулярні твори на найвищому рівні, можна привернути й російськомовних дітей до читання україномовних книжок. Так, сьогодні діти всього світу мають однакові уподобання: грають в однакові комп’ютерні ігри, дивляться однакові серіали, одягаються за універсальною світовою модою. Проте Україна має власні неповторні звичаї, пісні, легенди й перекази, якими ми можемо здивувати світ і з якими варто знайомити наших дітей». 

«Іноді якесь дивне слово, звук чи запах "вмикали" оте кіно в голові і далі ніби сама собою розкручувалася цілком закінчена історія. Обов’язково пригодницька, з несподіваними поворотами сюжету, небезпекою і щасливим закінченням. Досить довго я була впевнена, що такі історії складають у себе в голові всі люди».

«...книжку не можна перетворювати на таку-собі розвагу з набором гегів та лякачок, в гарній дитячій книжці мають бути секрети, які дитина схоче розгадати, ця історія має розкривати читачеві складні стосунки між людьми, має навчити його робити висновки й аналізувати, книжка може викликати бажання самому дофантазовувати, домислювати сюжет, вона розвиває уяву». 

«...мене завжди намагались перевиховувати. Я ніколи не була надто слухняною дитиною. А ви знаєте, що люди, які в дитинстві були зразково-показовими відмінниками, рідко наважуються робити сміливі відкриття, майже ніхто з них не звершує якихось карколомних сходжень, не робить відчайдушних вчинків. Це не значить, що я не люблю відмінників. Просто дитина, що звикає жити за чужими приписами і вказівками, втрачає свою індивідуальність, звикає, що за неї думають і вирішують інші. Такій людині важко стати творцем. А от щодо Пеппі чи Тома Сойєра, то вони й справді не можуть бути взірцем для чемних діточок. Але ж на те й існує літературна гра, коли дитина розуміє її правила, адже письменник запрошує її до співтворчості, спільного фантазування». 

«– На початку 70-х років минулого століття почалося переслідування інакодумців, заарештували багатьох учасників "Клубу творчої молоді",  людей, які друкували свої твори в самвидаві.
– Зрозуміло, що за нами назирці ходили "люди в цивільному", які про кожного з учасників "Гомону" мали досьє зі старанно зафіксованими нашими "гріхами". А коли почалися арешти, то й "Гомін" вирішили розігнати, як кубло "українських буржуазних націоналістів". І от одного дня ми з Олькою приходимо на репетицію у Клуб трамвайників (це там, де тепер  Дитячий музичний театр на Контрактовій площі), а на вході стоїть охоронець і не хоче нас пропускати. Ми чуємо, що наш "Гомін" вже співає, намагаємося проскочити повз червонопикого дядька, і тут він штовхає мою подругу в груди, вона падає навзнак, вдаряється головою, плаче. Прибігають наші хлопці з хору, кидаються до охоронця і я чую, як хтось каже: "Зупиніться − це ж провокація, хочуть, щоб ми побилися з охоронцем, щоб у кагебістів був привід когось заарештувати і розігнати хор". І хлопці зупинились, а я повезла заплакану Ольку додому. Ось тоді ми й вирішили будь-що навчитися прийомів карате, у-шу чи кунг-фу, щоб жоден садюга не міг нас подолати. На жаль, "Гомін" за якийсь місяць все ж розігнали, відродився він лише наприкінці вісімдесятих. Але деякі прийоми карате, що нам під великим секретом показав наш тренер у секції самбо,  я пам’ятаю й досі. І в своїх книжках часом пригадую той свій "каратистський" досвід. Так, у моєму дитячому іронічному детективі "Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру", головний герой, непереможний Гриць Мамай володіє не лише східними двобоями, а й давньою українською боротьбою, замаскованою під народний танок гопак. А в одному з розділів книжки "Життя видатних дітей" розповідаю про дивовижну долю легендарного майстра східних двобоїв, зірку голлівудських бойовиків Брюса Лі». 

«– На які теми вам найскладніше писати? Чому?
– Я просто не пишу на такі теми. Ще з дитинства історії крутилися в моїй голові, як живі картинки, – варто було зустріти на вулиці якогось дивного дідуся в панамці з різьбленим ціпком у руці, який сідав у тролейбус №18, як я починала "довигадувати", що з ним буде далі і які неймовірні пригоди чекають на нього у лісовій хатині, до якої він прямує.
Іноді якесь дивне слово, звук чи запах "вмикали" оте кіно в голові і далі ніби сама собою розкручувалася цілком закінчена історія. Обов’язково пригодницька, з несподіваними поворотами сюжету, небезпекою і щасливим закінченням. Досить довго я була впевнена, що такі історії складають у себе в голові всі люди». 

«Найперше, мені хотілося б, щоб моєму читачеві було цікаво. І  головне, щоб після того, як дитина прочитає мою книжку, вона стала хоча б трохи добрішою й розумнішою, щоб почала краще розуміти світ і людей, які її оточують, навчилася співчувати й допомагати тим, хто потребує твого захисту і підтримки. Так важливо, щоб письменникові вірили, і якщо вже це сталося, не можна свого читача дурити, адже найбільше людина пам’ятає дитячі образи й розчарування. А ще я хочу, щоб дитина навчилася з гумором ставитися до світу і до себе. Гумор дуже допомагає у житті. Я не сприймаю надто серйозних письменників – отих, що не розмовляють, а проголошують "істину в останній інстанції", тих, що беруть на себе право повчати й виносити безапеляційні вироки. Дуже часто вони виявляються графоманами з претензіями на геніальність».

«Перші мої казки у видавництві "Веселка" відхилили, звинувативши їх в абстрактному гуманізмі».

«– Пані Лесю, 20 років тому, вже після смерті вашого чоловіка письменника Євгена Гуцала, вийшла збірка його публіцистичних статей "Ментальність орди", яка досі не втратила своєї актуальності. І якщо 1995 року історія московської експансії та хижацька сутність російського колоніалізму були лише попередженням про можливе вторгнення росії в Україну, то сьогодні ми спостерігаємо, як ці передбачення стали реальністю.
– Ці статті почали з’являтися спершу на сторінках газети "Літературна Україна", а 1995 року вийшли окремою книжкою. Тоді декому здавалося, що автор демонізує нашого північного сусіда. Історик Олексій Толочко у статті "Ментальність ясиру" звинуватив Гуцала у ксенофобії та спробі проєктувати власні українські гріхи на "братній народ". А газета "Товарищ" викривала автора "Ментальності орди" як "зоологічного націоналіста" й людиноненависника. На жаль, сьогодні гіркі пророцтва Євгена Гуцала здійснюються на наших очах...».

Далі буде.

Фото https://book.artarsenal.in.ua/guest-2023/lesya-voronyna/

 Джерела:
Воронина Л. Леся Воронина про Брюса Лі, Махатму Ганді, Жорж Санд, Фридеріка Шопена, Івана Миколайчука / Л. Воронина. – Київ: Грані-Т, 2010. – 128 с. – (Життя видатних дітей).
Воронина Л. Планета Смугастих Равликів: фантастична повість / Л. Воронина. – Київ: Прудкий равлик, 2011. – 84 с.: іл.
Воронина Л. Пригоди голубого папуги: для дітей мол. шк. віку / Л. Воронина; худож. К. Штанко. – Київ: Знання, 2018. – 55 с.: кольор. іл.
Воронина Л. Смак олімпійського золота: повість / Л. Воронина. – Київ: Грані-Т, 2011. – 80 с. – (Дівчата зі спорту).
Воронина Л. Сни Ганса Християна / Л. Воронина; худож. К. Штанко. – 2-ге вид. – Київ: Грані-Т, 2011. – 101 с.: кольор. іл.
Воронина Л. Таємниця Пурпурової планети: / Л. Воронина; худож. В. Штанко. – Київ: Знання, 2019. – 174 с.: іл. – (Скарбничка).
Воронина Л. Суперагент 000. Таємниця золотого кенгуру: іронічний детектив: для мол. і серед. шк. віку / Л. Воронина; худож. К. Білетіна. – Харків: Ранок, 2018. – 222 с.: іл. – (Пригоди).
Воронина Л. Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку № 9: повість / Л. Воронина; худож. В. Штанко. – Київ: Знання, 2015. – 126 с.: іл.
Воронина Л. Таємне Товариство Брехунів, або Пастка для синьоморда: повість / Л. Воронина; худож. В. Штанко. – Київ: Знання, 2015. – 135, [1] с.: іл.
Воронина Л. Таємне Товариство Близнюків, або Чудисько озера Лох-Ойх та інші страховища: повість / Л. Воронина; худож. В. Штанко. – Київ: Знання, 2018. – 143 с.: іл.
Воронина Л. Таємне Товариство Ботанів, або Екстрим на горі Підстава: повість: для дітей серед. шк. віку / Л. Воронина; худож. В. Штанко. – Київ: Знання, 2018. – 141 с.: іл.
Воронина Л. У Пошуках Огопого (нотатки навколосвітньої мандрівниці) / Л. Воронина. – Київ: Нора-Друк, 2010. – 176 с., 8 арк. іл. – (Мандри).
***
https://wz.lviv.ua/interview/172410-lesia-voronyna-yakshcho-b-vpiimala-zolotu-rybku-to-zahadala-b-ii-shchob-ukraintsi-nareshti-navchylysia-liubyty-odne-odnoho
https://litgazeta.com.ua/interviews/lesya-voronyna-ne-mozhna-siyaty-zneviru-v-dityah/
https://gre4ka.info/interv-iu/2575-lesia-voronyna-naistrashnishyi-voroh-vtrachaie-sylu-koly-staie-smishnym/
https://archive.chytomo.com/interview/7-zapitan-pismenniku-lesya-voronina
https://rozmova.wordpress.com/2017/05/10/lesya-voronyna-3/
https://rozmova.wordpress.com/2016/05/07/lesya-voronyna/
 

     Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут