Бурлака О. Пробачити
Платона / О. Бурлака. – Б. м.,
2024. – 272 с.
«Усе можна виправити, поки б’ється твоє
серце. Усе можна змінити, якщо ти справді цього бажаєш. Люди роблять помилки,
та не кожен має такі сили й сміливість, щоб їх виправляти. Шанс сказати
«пробач» не можна відбирати, і зникати так, що і зачіпки не знайдеш. Це
жорстоко. Порожнеча і тиша вбивають. Почуття вини штовхає тебе в бій. Інколи ти
воюєш із собою, а інколи – на справжній війні»
Оксенія Бурлака. Пробачити
Платона
Мені
подобається творчість Оксенії Бурлаки, української письменниці, відомої своїми
романами, що торкаються глибоких емоційних тем, таких як кохання, зрада,
внутрішній конфлікт, самопізнання та прощення. Її книги часто зображують
реальні життєві ситуації, в яких герої стикаються з болючими проблемами та
мають знайти в собі сили для подолання труднощів.
Нещодавно
завершила читання її роману «Пробачити Платона». Це не просто історія про
кохання – це сповідь про біль, зраду та відродження. У центрі сюжету – молода
дівчина Анна, чиє життя перетворюється на вир складних почуттів. Роман, в першу
чергу, історія про непросте життя українки, яка опинившись без житла, грошей,
відрахована з університету, бо була обманутою та покинутою Платоном,
повертається в село до матері, заховатися, зануритися в себе, побути в
особистому просторі та набратися сил, але не почувалася як вдома. Вона шукала
прихистку, а знайшла осуд і претензії від матері, бо була вагітною. Звісно,
мати бажала своїй донечці добра, але постійно нав'язує свою думку, ніби Анна
маленька дівчинка та кожна розмова перетворювалась на сварку. Але Анна вже
доросла і має сама вирішувати, та сама вже скоро стане мамою.
Ця книга описує
життя Анни, яка після зради Платона відчуває тригери від спогадів, бо, коли ти
закоханий ідеалізуєш тих, кого любиш. Вона пригадувала з ним ночі, де він
обіймав її, і поцілунки, пестощі, близькість і біль, який він їй завдав.
Бажання і рефлексії були контрастними. Хотілося, щоб він шкодував і намагався
повернути її. Та хотілося розплати і сліз, зробити йому так само боляче, як він
зробив їй. Але хотілося і в його обійми, щоб пожалів, притиснув до себе,
сказав, що змінився, розкаявся і більше ніколи так не вчинить. Він зробив їй
боляче, тому потрібен був час.
По-друге – це переживання
флешбеків від прекрасних платонічних стосунків зі старшим чоловіком Левом,
батьком Платона. Він дав їй підтримку, показав, що таке турбота, нічого не
вимагаючи навзаєм. Анна відчула себе живою, повноцінною, потрібною і коханою,
ту любов, якої так не вистачало у свій час від батька. Лев був першою людиною,
який любив Анну лише душевною безумовною любов’ю, ніби батько дочку. Незважаючи
на величезну різницю у віці, Анна любила його, але платонічно. Та у нього була тяжка
невиліковна хвороба, і він помер. Від відчуття втрати Анні було дуже боляче. Ця
втрата залишила в її душі порожнечу. Та після смерті він залишив їй квартиру і
ресторан. Але Анні це було не потрібно.
Головна героїня
пізнала два полюси любові – чисте кохання з Левом, чия передчасна смерть
розбила її душу навпіл, та нищівну пристрасть до Платона, чия зрада й обман
ледь не позбавили її волі до життя.
Єдиним світлом
для героїні стає дитина, яку вона носить під серцем. Поява у її житті Паші –
чоловіка, здатного стати надійним батьком, – ставить Аню перед важким вибором
між закликом серця, що пам'ятає Платона, та холодним розумом. Головна героїня
веде боротьбу між минулим, яке не відпускає, і майбутнім, яке здається надто
складним.
Паша здається
ідеальним батьком для її дитини. Він має добре серце і виявляє турботу до Анни.
Але спогади про Платона не залишають її, серце ще стискається, та викликають
біль. Проте вона робить свій вибір і виходить заміж за Пашу. Анна розуміє, що
заплуталась і наробила багато дурниць і тепер хоче все виправити, спробувати
все повернути.
Платон теж не
полишав пошуків Анни та намагань її повернути. Пише багато листів до неї. Його
мудрі слова про те, що вони повинні були пройти цей шлях, щоб зрозуміти
цінність одне для одного. Що живемо і робимо багато помилок, багато втрачаємо,
а потім платимо за них високу ціну. Та коли робиш вибір на користь любові й
щастя, воно варте того, щоб за нього боротися, щоб його чекати, берегти і не
втрачати. І нарешті позбутися всіх образ. Просто відпустити їх. Люди
змінюються, ніколи не пізно пробачати і поставити любов на перше місце. Не
варто захлинатися і витрачати своє життя на обрáзи, а вчасно пробачити, щоб
потім не було пізно.
Що мене
зачепило, так це чесність. Авторка не прикрашає почуття – тут і відчай, і біль
втрати, і страх перед новим вибором. Книга закінчується народженням донечки
Єсенії та прийняттям Платоном рішення піти на війну в зону АТО. Тепер це його
шлях, обов’язок, доля чоловіка, якому хотілося просто жити, радіти усмішкам
донечки і мати щасливу сім’ю.
Книга в жанрі
сучасної української прози написана живою мовою та зачіпає теми, близькі
багатьом жінкам у нинішньому світі. Авторці вдалося детально передати внутрішню
трансформацію жінки, яка вчиться жити заново після тяжких втрат. Дитина стає
для героїні якорем, що не дає піти на дно. Це не просто любовний роман, а
історія про те, як важливо вчасно відпустити минуле та «пробачити» своїх
особистих «платонів» заради майбутнього.
Роман сподобається
поціновувачам суттєвої жіночої прози та драм, де головна увага приділяється
почуттям, моральному вибору та материнству. Раджу всім, хто любить глибоку
сучасну прозу, яка змушує задуматися над власним життям.
Олена Коваленко, бібліотекарка відділу комплектування
Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/01559777-0539-4862-9B18-8C23D9C316F8
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар