Бібліотечні усмішки

«А мать то за что?»

Це було у 1970–1980-х роках. Група бібліотекарів обласної бібліотеки на чолі із заступницею директора перевіряла роботу районних і сільських бібліотек. В одній сільській бібліотеці завідувачка поскаржилась, що місцева влада нічим бібліотеці не допомагає, а голова взагалі без міри зловживає службовим становищем і краде.
– Його, мать, скоро посадять, – закінчила вона.
– А мать то за что? – здивувалась заступниця нашої бібліотеки. Вона довгий час мешкала в Росії, українську мову знала недостатньо, та й потреби в переважно російськомовному місті у знанні української не було. Звідки їй було знати, що в цьому випадку «мать» означає просторічне скорочене «мабуть». Коли їй пояснили, вона довго сміялась. А фраза з того часу стала в бібліотеці крилатою.
😊 😊 😊
 

«Міль трахнула»

 
Траплялися в нашій бібліотеці й прикрі випадки, коли доводилося відмовляти читачам у тій чи іншій книжці. Відмови бувають через різні причини: книжка списана, а картку на неї з каталогу не вийняли, або передали до МБА чи до іншого відділу, але не зафіксували це. А ще – «нема на місці». Це – найнеприємніша ситуація, книжка має стояти на полиці, проте її там чомусь нема, і де вона – невідомо. Потрібно проводити ціле розслідування, і часом досить довго. А читачеві треба відповісти зараз.
   Якось у читальному залі читачка довго і настирливо допитувалась у бібліотекарки, що означає «нема на місці» і де книжка. Бібліотекарка пояснювала і так, й інак, але читачку це не задовольняло. 
– Так де ж все-таки книжка? – вже вкотре на підвищених тонах питала читачка.
– Міль трахнула! – з відчаєм бовкнула бібліотекарка, вже не знаючи, як ще можна пояснити.
Відповідь була некоректна, але читачка відразу ж зрозуміла, що книжки дійсно нема.
До речі, слово «трахнути» кілька десятиліть тому означало зовсім не те, що нині. А було хоч і не словникове, але цілком пристойне. А відповідь бібліотекарки означала всього лише, що книжку міль з’їла.
😊 😊 😊
 

«Слава КПСС»

 
Було це ще за часів СРСР. У відділі обробки літератури якийсь час працювала надто балакуча співробітниця, яка постійно розповідала анекдоти. Часто вони були такі, що вважались антирадянськими.
– І попадешся ти колись за свій довгий язик, – якось сказала їй завідувачка відділу. – Он, глянь, майор підслуховує, – і жартома показала на стелю, де були дротики і невеличка коробочка – залишки від пожежної сигналізації.
– Слава КПСС! – Тут же відгукнулась балакуча співробітниця, піднявши голову до стелі, та продовжила розповідати анекдоти.
     
                                                😊 😊 😊
 

 

Усмішки для вас зберегли

Ірина Голуб, Тетяна Абраїмова та К°:)