Тамара Горіха Зерня:
«Мені подобається, що жінки
зрозуміли: їм не обовʼязково мріяти про принца»
(продовження)
Блогерство є частиною її діяльності, й
вона вважає, що зараз дуже важливою є активна громадянська позиція. «Незалежно від того, ким ми працюємо, що ми
робимо, потрібно бути в курсі новин про стан в країні й обрати для себе сферу
прикладення своїх волонтерських зусиль, наразі це наш обовʼязок».
Вона доволі відверта, повідомляє про
власні стани, в т. ч. особисті. Трапляється це, як на сторінках її творів,
так і в контентах соцмереж.
Раніше значно більше публікувала
приватних фото, але зараз розуміє, що це небезпечно, бо можна необережним
дописом наразити на безпеку рідних людей.
«Що стосується розлучення… Тут неможливо дати пораду. Кожна жінка
сподівається, що це її омине. Я, наприклад, дивлюся на своїх батьків, які
відсвяткували 50 років щасливого шлюбу і впевнено рухаються далі, збільшуючи
цей рахунок, і розумію, що це предмет моєї величезної заздрості. Все життя я
хотіла, щоб в мене було як у тата з мамою, а зараз розумію, що такий сімейний
стаж я можу заробити хіба по очках комбінації усіх шлюбів. І то не факт.
Я бачу, як вони все життя разом, скільки труднощів подолано. Розумію, що
коли їхня сімʼя формувалася, крім того, що їм пощастило одне з одним, і
установки були зовсім іншими. Розлучення в цьому поколінні було як якась
виняткова обставина, трагедія. Вони заходили в шлюб і думали, що обирають
людину до кінця життя. А вже як вони будуть жити, інше питання: чи будуть
щасливі, чи будуть мучитися до кінця.
Те, що у нас зʼявився вибір і змінилося ставлення до цього, як на мене,
навіть добре. Тому що дуже багато людей відкрили для себе, що не треба
мучитися. Ви маєте бути одне для одного джерелом натхнення, радості, а не
джерелом побиття, скандалів, абʼюзу тощо, коли діти ростуть і спостерігають
жахливі речі, коли всі травмують, мучать і скорочують одне одному життя.
Реально скорочують».
Вона не вважає себе драматургом чи
творцем, скоріше людиною з антеною чи внутрішнім радаром. В захваті від нашої
поезії. Вважає це українським «новим відродженням», новим явищем в нашій
літературі, трендом, що точно вплине на
ціле покоління. Йдеться, зокрема, про Олену Герасим’юк – колишню госпітальєрку і дивовижну
поетку. «Разом з колегами вона веде
проєкт "Недописані",
присвячений вбитими росією письменникам. Там відкривається величезний пласт
сучасних імен». Згадує поета Василя Муліка, вертолітника, військового.
Збірку військової снайперки Ірини Бобик «Д’воїна», де надзвичайно глибокі вірші
чинного військового із псевдонімом Анатолій Анатолій. З прозаїків і останнього
читаного – Павло Белянський, Артем Чех, Артура Дроня «Гемінґвей нічого не
знає».
Тамара Горіха Зерня в продовженні «Території
особистості».
"Треба змиритися з тим, що внаслідок цієї війни ми всі будемо психічно травмовані, й наслідки цієї травми відчуватимуться ще багато років. І це ще якщо нам пощастить бути живими, щоб з цими наслідками щось робити. Тим часом, час іде швидко, і діти ростуть в цій війні, тож треба для них робити радість. І собі лишати місце для якоїсь радості, для того, що ви любите: комусь – вчитися, на роботі щось нове придумувати й реалізувати, комусь – творити, малювати, подорожувати. У кожного свій варіант.
Якщо все відкладати, мовляв, я цим займуся, коли закінчиться війна… А коли вона закінчиться? Хтось може сказати точну дату, чи рік, чи навіть десятиріччя, коли ця війна закінчиться? Може статися, що вона триватиме більшу частину нашого життя або навіть до його кінця, ми цього не знаємо. І тому всі ті плани й справи, які я свого часу відклала, намагаюся зараз дороблювати.
Також зʼясувалося, що мені легше, якщо я планую короткі відпустки кожні три місяці, півроку. Я знаю, що вони будуть, вони заплановані, і це така пауза – ці поїздки або походи.
Я дуже люблю з дітьми їздити або ходити, для мене це в радість".
"– Чи звертаєтесь до психологів?..
– До психологів я не ходжу, в цьому відношенні я така людина трохи підозріла. Ніяк не знайду свого, хоча мені все рекомендують подруги, які якраз ходять до психологів. Але мені всі вони якісь не такі. Тому я жаліюся своїй мамі в разі чого. Або тим же подругам. В принципі, поки що справляюся. Але цю тему для себе ще не закрила. Може, ще буду звертатися, а поки що й грошей на це шкода.
А от старша донька звертається до психолога, через Ветеран-хаб – вони дружинам військовим пропонують безкоштовну психологічну допомогу. І там дуже хороший, фаховий пул психологів, які працюють саме з родинами військовими, тому що вони стикаються з проблемами, з якими ніхто не може допомогти. Тільки ті, хто розуміє проблематику військових, сам має такий досвід.
Є речі, у яких я доньці нічого не пораджу, бо просто не знаю, що робити. Тоді допомагають саме військові психологи".
"– Що вас надихає і додає ресурсу зараз? І глобальне, і таке буденне, просте.
– Як би нам зараз складно не було, які б трагічні речі не відбувалися в Україні, на мою думку, це все одно краще, ніж та доля, що випала нашим бабусям, які народилися в срср, пережили голод, війну, другий голод, а потім померли теж в колгоспі і в срср без перспектив звільнення. І які, напевно, думали, що це назавжди вже. А у нас принаймні є шанс вирватися з цієї окупації. Сподіваюся, що не тільки наші діти будуть жити у вільній, мирній, переможній, незалежній від російського впливу Україні, а що, може, й нам ще випаде така нагода. Мене щодня надихає ця думка. Це глобальне.
А дрібне, буденне… Я, наприклад, сама собі купую квіти. Люблю квіти, люблю певні, конкретні, і не відмовляю собі в задоволення купити час від часу букет. Потім ходжу, милуюся, це приносить мені радість. Смачне й красиве теж люблю. Щодня".
"Щодо «кризи середнього віку»... «Мені дуже допомагає жіноча підтримка. Думаю, у житті жінки мають бути присутні інші жінки, тож важливо культивувати стосунки з подругами не тільки в дитинстві чи юності, а й у більш зрілому віці, бо у багатьох випадках саме жінка жінку рятує. До подруг ми звертаємося зі усіма своїми бідами й за замовчуванням готові одна одну підтримувати, захищати, витягувати. Тож у ці стосунки треба свідомо вкладатися – жінка, у якої є подруги, коло жіночої підтримки, набагато сильніша й захищеніша.
Друге – мені пощастило, що у мене троє дітей різного віку. Це завжди джерело величезного натхнення й хорошого настрою. Ну й джерело тривог також. Але я намагаюся дати їм щасливе дитинство і юність, я з ними разом подорожую, ходжу на концерти, читаю книги, щось обговорюю. Вважаю, це дуже круто, що я маю трьох моїх людей, які завжди на моєму боці, з якими мені добре, з якими я можу бути сама собою. І той факт, що їх народила я сама, вже сам по собі – велике везіння".
"У мене є брат, який теж довго не читав. І мама просто садила його, клала лозину поруч із собою і змушувала його читати (хоч ніколи тією лозиною не користувалася). А ми це робимо без лозини. І своєю добровільною волею брат зачитав у класі сьомому. І через кілька років перетворився на запійного читача, включеного. Відкрив для себе «свої» книги, знайшов свої жанри й захопився фантастикою та детективами. Я собі думаю, що якби мама його не змушувала на початку читати, хочеш чи ні, він би просто знав, що це потрібно, – цілком могло бути, що він так би і не зачитав".
"Це відповідальність кожного свідомого громадянина – хоч на копійку, хоч якоюсь мінімальною участю волонтерити, укріплюючи соціальні звʼязки, бо це те, що цементує нашу стійкість і дозволяє нам триматися. Це може бути і турбота про тварин, і створення спільнот за інтересами, куди ми включаємо тих, кому важче, хто слабше, і їм допомагаємо. І це, безумовно, допомога ЗСУ. Я збираю кошти на автівки й іншу техніку, хтось робить ще щось, в будь-якому русі".
Далі буде.
Фото https://book.artarsenal.in.ua/guest.../tamara-goriha-zernya/
Джерела:
Горіха Зерня, Тамара. Доця / Т. Горіха Зерня.– Київ: Білка, 2023.– 293 с.: фот.
Горіха Зерня, Тамара. Принцип втручання / Т. Горіха Зерня.– Київ: Білка, 2022.– 277 с.
***
https://ukrainky.com.ua/chasto-same-zhinka-zhinku.../
https://www.radiosvoboda.org/a/30324618.html
https://suspilne.media/culture/141948-dla-mene-vijna-e-vazlivou-castinou-nasogo-butta-intervu-z-tamarou-goriha-zerna/
https://sumy.today/interview/8489-pysmennytsia-tamara-horikha-zernia-rozpovila-pro-selo-dotsiu-i-maibutnii-detektyv.html
https://osvitoria.media/experience/najvazhlyvishe-rishennya-zhinky-ne-vybir-cholovika-a-vybir-osvity-i-profesiyi/
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар