Габрієль
Гарсіа Маркес: «Посміхайся, не принось біді задоволення» (продовження)
З 1946 року Гарсіа Маркес – студент юридичного
факультету в столиці Колумбії Боготі. Саме Санта-Фе-де-Богота стане місцем видання першого друкованого твору
письменника, яке з`явиться рік потому. Адвокатська кар`єра приваблює все менше,
а невдовзі він і зовсім відмовиться від неї та присвятить себе журналістиці.
Він рухається письменницьким шляхом, немов
навпомацки, шукаючи свою інтонацію, тему, героїв і з кожним рядком, вивіряючи
все це з власним життям. Ігноруючи всі поневіряння та перші невизнання, з якими
доводиться стикатись. «Нас оточують
незвичайні, фантастичні речі, а письменники вперто розповідають нам про
маловажливі щоденні події». Саме таких подій він буде старанно уникати в
своїх творах.
У 1951 з`являється повість «Опале листя» з
безліччю автобіографічних вкраплень. Саме тут побачимо витоки головної теми
Маркеса – самотність та відчуженість. Надихнув на цю інтонацію молодого
письменника Франц Кафка зі своїм «Перетворенням» і не лише щодо теми. Мова і
про сміливість диктувати літературній історії власні творчі прозріння та
знахідки. Демонструвати впевненість в тому, що ти зробиш це не гірше за
попередників. В тому, що немає нічого
неприпустимого та забороненого в літературі – сідай і пиши. Далася взнаки й
участь Маркеса у неформальній групі журналістів та письменників «Барранкілья». В одному з інтерв`ю читаємо: «Барранкілья дала мені можливість стати
письменником. Там мешкало більше іммігрантів, ніж у будь-якому іншому куточку
Колумбії, – араби, китайці тощо. Вона була як Кордова в епоху Середньовіччя.
Відкрите місто, повне розумних людей, яким начхати на те, що вони розумні».
Саме так відбивалась у відчуттях його
спроможність дихати, сповнюватись вражень, рухати думки так само вільно, як рухаються
хмари.
У 1961 році з`являється повість «Полковникові
ніхто не пише» у 1962 році – роман «Лиха година» (1966).
У 1967 році – «Сто років самотності», після
чого ще десятки творів. Дослідники зазначають, що вони лише доповнюють головний
твір його життя, але з цим можна посперечатись.
Ще одна тема творчості Маркеса – трансформація влади
та переродження її в тиранію. Про це у збірці «Незвичайна і сумна історія про
довірливу Ерендиру та її жорстоку бабцю» (1972), роман «Генерал у лабіринті»
(1989) і особливий, за визначенням самого письменника, роман «Осінь патріарха»
(1975). В романі «осінньому» диктатор перебуває при владі стільки часу, що вже
не пам'ятає, як до неї прийшов. «Він –
істинно одномірна людина, і ця міра його – влада». Як сучасно, погодьтесь.
Маркес намагався писати і казки, але синам вони
не сподобались. Напевно тому, що Габріель володів іншим ступенем магічного, що більше
пасував для дорослих сюжетів. Але лише на відчуття письменник не зважав.
Відомо, що повість «Полковникові ніхто не пише» він переписував одинадцять
разів, працюючи над художньою та психологічною досконалістю. Критиків вона, на жаль,
тоді не вразила, але досвід Маркес отримав чималий.
Літературою він займався паралельно з
журналістикою, також писав кіносценарії. У 1985 році він повністю припиняє
писати. Першою художньою книжкою після двадцятирічного затишшя стає повість «Записник
з моїми сумними курвами». Йому й насправді було начхати про те, як саме будуть тлумачити
сторінки його біографії, бо реальність є реальністю.
За місяць до офіційної презентації, рукопис
незаконним шляхом потрапив до «піратів» і у продаж. Габ змінив фінал роману, й
не складно здогадатись, що нечисленні піратські екземпляри, які не встигла
вилучити поліція, являють справжню цінність для колекціонерів. Хоча це
стосується всіх книг неперевершеного Маркеса, які відкриває читач, знаходячи ще
коштовніші, що не мають ціни, зі свого серця.
Габрієль Гарсіа Маркес у «Пунктирах історії».
«Єдиний спосіб жити далі – не
давати спогадам мучити себе».
«За обіднім столом можна
кохати так само, як і в ліжку».
«It's enough for me to be sure
that you and I exist at this moment».
«Кожна мить життя – це
можливість».
«Людям, яких люблять, слід би помирати разом
зі своїми речами».
«Легко здобуте щастя не може
тривати довго».
«Людина не народжується раз і
назавжди того дня, коли мати пускає її на світ, життя змушує її знову і знову –
багато разів – народитися наново самій».
«Людська невдячність не знає
кордонів».
«Можливо, Бог хоче, щоб ми
зустрічали не тих людей до того, як зустрінемо ту єдину людину. Щоб, коли це
трапиться, ми були вдячні».
«Можливо, у цьому світі ти
всього лише людина, але для когось ти – весь світ».
«Навіщо витрачати стільки
слів, щоб пояснити те, що людина відчуває на війні, якщо достатньо одного
слова: страх».
«Нас оточують незвичайні,
фантастичні речі, а письменники вперто розповідають нам про маловажливі щоденні
події».
«Неможливо кохати, а потім нічого не
відчувати. Ти або брехав тоді, або брешеш зараз».
«...непереборна сила, яка
рухає світом, зовсім не щасливе кохання, а кохання нещасливе».
Далі буде.
Фото:
https://dovidka.biz.ua/gabriel-garsiya-markes-tsikavi-fakti/
Джерела:
Земсков,
Валерий Борисович. Габриэль Гарсия Маркес [Текст] : очерк творчества / В. Б.
Земсков. – М. : Художественная литература, 1986. – 224 с. : портр.
Гарсиа Маркес, Габриэль. Любовь во время чумы [Текст] : роман / Габриэль Гарсиа Маркес; Пер. с
исп. Л. Синянской. – СПб. : ООО Звезда, 2000. – 505 с.
Маркес,
Габриель Гарсиа (1928–). О любви и прочих бесах [Текст] = DELAMOR Y OTROS
DEMONIS / Г. Г. Маркес ; пер. с исп. М. Былинкина. – М. : Астрель, 2012. – 221
с.
Гарсиа Маркес, Габриэль. Полковнику никто не
пишет [Текст] : повесть: Сто лет одиночества: Роман: Пер. с исп. / Г. Гарсиа
Маркес ; Послесл. В. Столбова. – М. : Художественная литература, 1989. – 431 с.
Гарсиа Маркес, Габриэль. Сто лет одиночества [Текст] : роман / Г. Гарсиа Маркес. – Л. : Лениздат,
1988. – 367 с.
https://ukrainky.com.ua/gabriyel-garsiya-markes-i-mersedes-barcha-sto-rokiv-kohannya/
https://www.ukrlib.com.ua/bio-zl/printit.php?tid=4315
https://dovidka.biz.ua/gabriel-garsiya-markes-tsikavi-fakti/
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар