Володимир Винниченко:
«Стійте всіма силами за Україну»
(продовження)
Арешти, втеча до Росії, Франції, Австрії, Швейцарії, Італії, політична боротьба. Володимира Винниченка не лякають ані труднощі, ані смерть. Він завжди йде туди, де найважче. Дивує найвибагливіших критиків літературними працями, зацікавлює і шокує театральну громадськість своїми незвично-новаторськими п'єсами, витрачає неймовірні сили на полеміку із російським читачем і критикою. Він закохується і є закоханим. І у 1911-му році одружується зі студенткою Сорбонського університету Розалією Яківною Ліфшиць.
Літературна фантазія Винниченка невіддільна від його феноменальної спостережливості, перейнятої питанням «чому»? Яким способом та завдяки якому законові і куди саме прямує його Україна? Хто винен у злиднях його народу? Він показує людей, що вирізняються своїм темпераментом, інтелектом, волею, активністю. Він розглядає проблеми людини, її місце і призначення на землі з позицій етичних категорій. «Без шляхетних поривань [людяності] людина просто не відбудеться», - це цитата з його «Глуму».
У епоху Центральної Ради Винниченко є автор майже всіх декларацій і законодавчих актів УНР: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу».
Але скарби свободи втримати не вдається: наступ більшовиків, массові розстріли. І це лишається його біллю до кінця життя. Опинившись у Відні, він за короткий час написав тритомну мемуарно-публіцистичну працю «Відродження нації» (Історія української революції. Березень 1917 р. — грудень 1919 р.). Це широкомасштабне полотно, яке є важливим джерелом для вивчення і розуміння складних політичних процесів в Україні, періоду збройної боротьби за владу.
На якийсь час Володимир Кириллович відходить від політики і повністю віддається малярству, літературній праці, пише кілька п’єс і великий роман утопію «Сонячна машина» (1922-1925 р.р.). Популярність роману, що був присвячений його сонячній Україні, була неймовірною: «Про книгу пишуть, говорять, а головне – її читають, як ні одну українську книжку». Хвиля репресій, що прокотилася по Україні на початку 30-х років, смертельним колесом проїхалася не тільки по роману Винниченка, а й по усіх рецензентах. Злива антивинниченковских статей-пасквілей і доносів послідовно кваліфіковано шліфувала у радянській свідомості образ ворога. Більшовистський пленум 1933 року оголошує його «старим вовком української контрреволюції» і спеціальною ухвалою конфіскує гонорари Винниченка, припиняє видання творів, вилучає книги з бібліотек, накладає табу на приїзд письменника, на подальше друкування його творів.
Він мужньо переносить удар, не припиняючи публіцистично-творчої праці.
Останні роки свого життя Винниченко проводить з дружиною у місті Мужен на півдні Франції. Віддалене від культурних центрів, усамітнене існування, здобування хлібу насущного фізичною працею на городі і в саду. Від урожаю залежало його життя, зведеної до жебрацької бідності в часи війни. Саме тут, упродовж 25 років він займався літературною творчістю і живописом. Понад 20 його полотен зберігаються в Інституті літератури ім. Т. Шевченка НАН України.
Йому пропонували повернутися до України у часи Другої Світової і утворити марионетковий уряд, але Винниченко не погодився і був покараний фашистським концтабором.
Володимир Кириллович є людиною космічного світового рівня, «громадянином планети», як він сам говорив про себе. Честність, по-перше перед самим собою, ось основний критерій його творчості та життя.
Він завжди, усупереч, через кордони всима силами стояв за Україні і саме тому залишиться «володарем душ наступних поколінь».
