Ким залишився Володимир Винниченко в історії України? Політичним та державний діячем, який стояв у витоків нашої незалежної державності? Талановитим прозаїком, драматургом та художником? Людиною, яка через все життя пронесла прагнення до суверенної незалежності нашої держави та біль від розлуки з Україною? Так, саме таким він і був для багатьох, але й досі його вважають не до кінця розкритим та зрозумілим.
Автор 14 романів, понад 100 оповідань, 23 драматичних творів, безлічі публіцистичних статей, дуже цікавого, щедрого на особливі нюанси приватного і творчого життя «Щоденника», обдарований живописець.
Рід Винниченко з'явився в херсонських степах (на території нинішньої Кіровоградщини) в часи кріпацтва. За сімейними переказами, якийсь місцевий поміщик виміняв у полтавського три селянські сім'ї на кількох гончих собак. Були серед тих селян і предки Володимира Винниченка.
Він ріс оточений любов'ю батька, який щедро наділяв сина рідкісним талантом відчувати і творити красу задля любові до України. Це надавало Винниченку силу вистояти прямо і гідно, не згинаючи колін, коли це було майже неможливо.
Маючи надзвичайно чіпку пам'ять, Володимир рано навчився читати. Першим його «букварем» були принесені братом Андрієм (працівником друкарні) афіші. У народній школі Володимир звернув на себе увагу своїми блискучими здібностями, і через те, незважаючи на тяжке матеріальне становище родини, по закінченні школи Володимира було віддано до Єлизаветградської гімназії.
Перші уроки політичної боротьби він одержав саме тут. Увійшовши до гурту богатих аристократів, завдяки своїм розумовим спосібностям, на насмішки панських дітей відповідав відкритою демонстрацією свого мужицького походження, спілкувався з учнями та учителями виключно українською мовою, не цурався в особливих випадках використовувати фізичну силу. Вже у гімназії він почав замислюватися над нерівністю людей, вже тоді відчув цинічність заборони української мови.
За активну підтримку програми Революційною Української Партії, членом якої він був, на початку 1902-го року Винниченко був виключений з університету із забороною проживати у Києві і відправлений в Лук'янівську тюрму. Водночас з арештантським дебютом відбувся дебют літературний. У журналі «Киевская старина» було опубліковано оповідання Винниченка «Краса і сила». «Серед млявої …малосилої або безталанної генерації сучасних українських письменників, — писав Франко в рецензії на збірку оповідань Винниченка „Краса і сила“ (1906 р.), — раптом виринуло щось дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, не сіє крізь сито, а валить валом як саме життя… чисте, як срібло, що не знає …границь... І відкіля ти взявся у нас такий?».
(Далі буде)
Немає коментарів:
Дописати коментар