Неймовірно, але правда

На одному із засідань Ради бібліотеки 1905 року був розглянутий список запропонованих до передплати на наступний рік періодичних видань та книг. Він був значно скорочений, тому що кошторисна комісія викреслила асигнування на придбання книг, а суму на періодичні видання зменшила з 775 крб. (1904 р.) до 610 крб. Через нестачу коштів участь Міської каси у розвиток бібліотечної справи була зменшена: у поточному році з Міської Управи надійшло 4 930 крб. (на 475 крб менше ніж у 1904), закладено в кошторис 1906 р. – 4 047 крб. 80 коп. Таким чином зменшення міських асигнувань мало великий вплив на діяльність бібліотеки.

Отчетъ Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1905 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав : [б. и.], [1906]. - 40 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=16 (дата звернення: 13.09.2021). – Загл. с экрана.

Фото: Альона Шолохова

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

На долоні історії

Жорж Сіменон. Пізнати кохання та більше не писати романів (продовження)

Друга світова війна містить декілька сюжетних і доленосних моментів у житті нашого героя. 

З одного боку – німецькі фільми за його книгами давали підставу деяким дослідникам і сучасникам звинуватити його в колабораціонізмі. Насправді ж, Сіменон завжди був далекий від політики. Протягом п`яти років після війни йому була заборонена видавнича діяльність. За іншими джерелами, Сіменон після приходу Гітлера до влади негайно наклав заборону на видання своїх книг у нацистській Німеччині.

Достовірно відомо, що в роки Другої світової він допомагав бельгійським біженцям, яким погрожували німецькими концтаборами. В його будинку мали прихисток британські парашутисти. Страждання людей у роки війни й окупації знайшли відображення в його творах «Клан остендців» (1946 р.), «Бруд на снігу» (1948 р.) і «Поїзд» (1951 р.). До речі, головними своїми творами він вважав саме «психологічні», або, як називав їх, «важкі» романи, серед яких вищезгадані, а також «Поїзд з Венеції», «Президент», «Кіт».

Перші три роки війни Сіменон жив на заході Франції в Фонтене ле Конт у замку Тер-Нев. Пізніше переїхав до Північної Америки, потім – до Флориди. 

Після розлучення з Тіжі Сіменон зустрів Деніз Ойме. В шлюбі народилось троє дітей – сини Жан і П'єр і дочка Марі-Жо. У віці 25 років донька наклала на себе руки у квартирі на Елісейських полях. Справа в тому, що Деніз не давала Жоржеві розлучення, стосунки були непростими, до того ж вона видала книгу, де розповіла про життя з відомим письменником. Недвозначні висловлювання в бік улюбленого батька донька сприйняла вкрай болісно. В автобіографічній книзі «Інтимні щоденники» (фр. Mémoires intimes, 1981 р.) письменник розповість про сімейну трагедію та про свою версію подій.

Отже, два шлюби та тисячі, за власним зізнанням, романів 

З Терезою Сберелен, яка працювала у нього хатньою робітницею, він прожив до кінця життя у фактичному шлюбі. Письменник вважав, що саме вона «дозволила йому пізнати кохання та зробила щасливим». 

У 1952 Сіменон стає членом Королівської академії Бельгії. Три роки потому повертається до Франції (м. Канни), де його обирають головою Асоціації детективних письменників США.

Незабаром знов переїжджає до Лозанни (Швейцарія). Напередодні 70-річчя приймає рішення не писати більше романів, залишивши нереалізованим черговий – «Оскар». 

В останні роки життя працює над автобіографіями «Я диктую», «Лист до моєї матері», «Прості люди», «Вітер з півночі, вітер з півдня». 

Фото https://www.depo.ua/rus/svit/zhorzh-simenon-o-13022015000500

Далі буде

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

Що читають бібліотекарі

Флегг Фенні. Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» [Текст] : роман / Ф. Флегг; пер. з англ. Д. Петрушенко. – Харків: Клуб Сімейного дозвілля, 2016. – 320 с.

«Смажені зелені помідори в кафе “Зупинка”» – це низка зустрічей і спогадів старенької Нінні Тредгуд. 

Евелін Кауч дуже тяжко переживає кризу середнього віку. Те, яким став світ з усіма його новими технологіями, незрозумілий для неї. Постійне поїдання солодощів у великій кількості, відсутність взаєморозуміння вдома, надто низька самооцінка — все це робить її нещасною. Евелін із чоловіком провідує його маму (у неї з невісткою, м'яко кажучи, не дуже дружні стосунки) в будинку для літніх людей «Трояндова тераса». В цьому ж місці вона знайомиться ще з однією мешканкою будинку – Нінні Третгуд, яка у свої 86 років, незважаючи на нелегке життя, не втратила віри в прекрасне.

Автор у романі викладає події не послідовно. Розповідь ведеться як спогади: спочатку одна ситуація, а ось у пам'яті спливла інша людина та події, які відбувалися роками пізніше.

Більшість розповідей пов'язано з Іджі та Рут, які відкрили кафе «Зупинка» біля залізничної станції. Це місце стало серцем маленького містечка, притулком для багатьох людей Рут – сяйво, що притягує до себе кожного. Іджі – маленьке чортеня, але вона вірний друг. Сильна, розумна і одна з небагатьох, хто у важку хвилину може допомогти.

Фенні Флегг у словах і вчинках своїх персонажів показує, що, незважаючи на все пережите, можна зберегти в собі оптимізм і бути щасливим.

Я рекомендую її почитати. Книга залишає по собі приємний післясмак.

Оксана Гайдук, провідна бібліотекарка патентно-технічного відділу

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

Українське вікно до японської душі

Особливості поклонів,  Цудзігіри та  спритність меча

Що для вас Японія? Гадаю, не помилюсь, якщо скажу, що для багатьох це далека країна, з якою пов'язано безліч міфів та легенд, що огортають її покровом загадковості.

Інформацію щодо日本 можна отримати з популярних телепередач, але редактори  та ведучі часто намагаються знайти лише шокуючі подробиці, акцентуючи увагу на екзотичних темах. Так, теми ці існують, але завіси японської таємничості  не відкривають.

Переконаний, зрозуміти країну можна лише вивчивши та наблизившись до розуміння її культури, зокрема мовної. І, кажучи про культуру сучасної Японії, необхідно підкреслити, що вона нерозривно пов'язана з традиціями Японії давньої. Саме завдяки тому, що традиції двохсот-трьохсотрічної давнини свято зберігаються й передаються з покоління до покоління, трансформуючись практикою дня сьогоднішнього, Японія є саме такою.

Сьогодні поговоримо про те, чому японці кланяються. Беручи до уваги нинішню епідеміологічну ситуацію в світі рукостискання стали небезпечні, а поклони – актуальні 🙂 Відомо, що в стародавній слов'янській культурі було заведено вітати один одного поклоном, але сьогодні – це скоріш анахронізм. Японці ж дотримуються цієї давньої традиції й понині.

Якщо повернутися до історії, то особливість ця пов'язана із самураями. Озброєні катанами, з міркувань безпеки вони не підходили близько одне до одного, побоюючись бути розрубаними ударом меча. Будь-яке невірний рух або погляд могли викликати напад постійно озброєного самурая, тому дистанцію вони намагалися тримати значну. Особливо з незнайомцями. Селяни ж, купці та інші жителі Японії намагалися близько не підходити до самураїв, побоюючись за своє життя. Особливо вночі, бо деякі самураї практикували Цудзігірі (в перекладі - «вбивство на перехресті»). Будь-який 侍під покровом ночі на темній вулиці був спроможний випробувати спритність свого меча на перехожих, найчастіше безкарно.

Цудзігірі практикували навіть найвисокопоставленіші особи. Японські хроніки XVII століття свідчать, що серед них був і сьогун Асікага Есітеру. Ночами він обертав катану в чорний папір, щоб не виявляти її блиску, і залишав кіотську резиденцію в пошуках жертви. Принц Мінамото, дипломат і воєначальник, засновник династії сьогунів Токугава – Токугава Іеясу видав закон про заборону Цудзігірі, але випробування мечів і прийомів на селянах не припинялися.

Слід зазначити й те, що уклін відігравав і відіграє в японському суспільстві важливу роль, визначаючи ієрархію. Ті, хто за ієрархією нижче й уклін повинні робити відповідний, інакше для високопоставленої особи це буде образою. Звичайно, в сучасній Японії ображені такою неповагою самураї за це голови не позбавляють 🙂 , але начальники можуть зменшити підлеглим бонуси й премії. Однак, не варто забувати про міру глибини уклону, інакше можуть подумати що ви насміхайтеся над босом.

Для іноземця ж, який спілкується з японцем, вміння  кланятися є показником знання японської культури та поваги до співрозмовників.

Наступного разу поговоримо про те що поєднує  самураїв та козаків ٩(◕‿◕)۶

Дмитро Масько,

керівник Товариства японської культури "Fudoshinkan"

Далі буде

Фото:

Олена Ємельянова

https://konnichiwa.ru/page/3505/

about:blank

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%8C%D0%BE%D2%91%D1%83%D0%BD%D0%B0%D1%82_%D0%95%D0%B4%D0%BE

Більше інформації:

Размышления о японской истории [Текст] / ред. А. Е. Жуков. - М. : Ассоциация японоведов, 1996. - 117 с. 

Светлов, Георгий Евгеньевич. Колыбель японской цивилизации: история, религия, культура [Текст] / Г. Е. Светлов. - М. : Искусство, 1994. - 271 с. 

Эти невероятные японцы [Текст]. - М. : ФОЗБ, 1992. - 207 с.

Японские легенды о чудесах (IX–XI вв.) [Текст] / пер. А. Н. Мещеряков. - М. : Наука. Главная редакция восточной литературы, 1984. - 183 с.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

Світ знань нових видань

Васіна, Зінаїда. Українське народне вбрання [Текст] / З. О. Васіна. – К. .: Мистецтво, 2020. – 71 с. : іл.

Зінаїда Васіна – унікальне поєднання науковця і митця. Українська художниця театру та графік, науковець-етнограф, дослідниця українського костюму як феномену духовної та материальної спадщини на теренах України. Автентика комплексів убрання Середньої Наддніпрянщини, жіночі комплекси Лівобережжя, Центральної Київщини, Полтавщини, чоловічі зачіски селян, прикраси – все це виразна, не лише етнічна, а й географічна та характерна  ознака нації. 

Отже, ми маємо можливість не лише отримати інформацію, а й побачити унікальні ілюстрації Зінаїди Олександрівни, яка відкриває для нас сторінки національної історії та прадавній світ із позиції сучасності, що відзеркалює наші натхнення та гордість. 

Книга отримана завдяки Українському інституту книги. 

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

Неймовірно, але правда

На черговому засіданні Ради бібліотеки 1905 року були розглянуті: кошторис надходжень і витрат на 1906 рік і кошторис на ремонт покрівлі та білення всієї будівлі. За цим кошторисом ремонт мав обійтися в 290 руб, яких у бібліотечній касі не було. Адже підвальний поверх, на прибуток із якого можна було провести ремонт, уже протягом двох років був вільний. Після обговорення цього питання Рада постановила цю статтю витрат відкласти до сприятливішого часу.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1905 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав : [б. и.], [1906]. – 40 с. – Текст. дан. – Режим доступа: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=16 (дата обращения: 30.09.2021). – Загл. с экрана.

Фото: Альона Шолохова

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

На долоні історії

Жорж Сіменон. «Невдалий» дебют і друге свідоцтво про народження (продовження)

Одружився Сіменон із землячкою, художницею Регіною Раншон, яку називав Тіжі У шлюбі народився син Марк. У Парижі  Регіна швидше за чоловіка стала відомою, хоча той уже публікував свої твори. 

Життя родина вела богемне, улюблене художниками та письменниками кафе на Монпарнас відвідувала постійно. Коли ж щастило отримати добрий гонорар або продати подорожче картини, їхали подорожувати. Після подорожі по каналах Франції на яхті «Жинетт», Сіменон вирішив побудувати свій вітрильник.

На цьому вітрильнику під назвою «Ostrogoth» він плив по річках Бельгії та Голландії, виходив у Північне море до Бремена і Вільгельмсхафена. Працювати на вітрильнику йому подобалось, він писав романи в теплій каюті, відпочивав на палубі та насолоджувався життям. 

На зворотному шляху подружжя знову опинилося на півночі Голландії, в містечку Делфзейл, де й вирішило перезимувати.

Саме у порті Делфзейл в 1929 році всього за шість днів було написано перший роман Сіменона про комісара Меґре – «Пітер Латиш».

Видавець Фейар, який, на думку багатьох, мав безпомилкове чуття щодо авторів та успіху їхніх творів був не в захваті. Написане Сіменоном здалося йому не схожим на справжній детектив: інтриги немає, комісар немолодий і непривабливий, жертви й убивці ніяких емоцій не викликають та й закінчується все сумно, ні кохання, ні весіль. «Цікаво, як ви сподіваєтеся захопити всім цим публіку? – резюмував видавець. Цей епізод письменник згадував у своїй автобіографічній книзі «Я диктую».

Сіменон не зупинився і продовжив. Успіх на ринку та визнання критики, незважаючи на пророцтва Фейара, прийшли слідом за публікацією роману два роки потому. Наступні п'ять романів про Меґре були написані за місяць. Усього вийшло вісімдесят творів із знаменитим комісаром Кримінальної поліції. Його образ настільки полюбився читачам, що ще за життя Сіменона в місті, де він вигадав свого героя, було споруджено бронзовий пам'ятник комісару Меґре. На церемонії відкриття бургомістр вручив Сіменону особливе свідоцтво. «Жюль Меґре, місце народження Делфзейл, дата народження 1929 рік, батько – Жорж Сіменон, мати – невідома...», – йшлося у документі.

Далі буде

Мастера детектива [Текст] : сб.: пер. с англ. и фр. / сост. Н. Бунин. – Самара : Фирма Шарк, 1992. – 316 с. : ил. 

Соната дьявола [Текст] : малая французская проза XVIII–XX веков / пер. А. Андрес. – Л. : Лениздат, 1991. – 414 с. 

Бреннер, Жак. Моя история современной французской литературы [Текст] / Ж. Бреннер. – М. : Высшая школа, 1994. – 352 с. 

Шрайбер, Элеонора Лазаревна. Жорж Сименон [Текст] : жизнь и творчество / Э. Л. Шрайбер. – 2-е изд., доп. – Л. : Издательство ленинградского университета, 1983. – 835 с. 

Сименон, Жорж. Избранные произведения [Текст] / Ж. Сименон. – М. : СП КВАДРАТ, 1992. – 437 с.

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут