Світлана Пономаренко. Світ мистецтва
Світланка народилася в Алма-Ати (Казахстан) у родині інженерів. Найяскравіші спогади дитинства – гори, вкриті снігом, і тюльпани на схилах.
У родині любили читати, і коли повернулися до Дніпра, мати зібрала бібліотеку: підписні рідкісні видання, серія «ЖЗЛ», додатки до журналів. Бібліотека була не дуже велика, але Світланка пам'ятає, як вони пишалися кожною книжкою та виданням. Перше яскраве враження від читання було пов'язане з гумористичним оповіданням Миколи Носова «Саша».
Спочатку Світлана хотіла присвятити себе педагогічній діяльності. Дуже надихала її на це шкільний педагог з української мови та літератури Катерина Яківна Бровкіна. Але до Дніпропетровського університету на філологічний вступити не вдалося і, пропрацювавши рік у дитячому садочку, подала документи до Київського державного інституту культури, який закінчила в 1981-му за спеціальністю бібліотекар-бібліограф.
Конкурс до вишу був немалий, і під час вступу вона переживала страшенно, дався взнаки невдалий досвід педагогічної історії. Двічі поверталася до списків у столичному інституті, щоб знову побачити своє прізвище й переконатися – так, зарахована! Студентські роки запам'яталися теплою захоплюючою атмосферою єдиної студентської родини, цікавими творчими вечорами, до яких самі писали сценарії, відвідуванням столичних театрів. Саме з тих часів, згадує Світлана, і виникла в неї любов до мистецтва.
Після закінчення учбового закладу протягом 1981-1988 років працювала Світлана Миколаївна в Дніпропетровській обласній науковій бібліотеці в методичному відділі старшим бібліотекарем, з 1983 року – головним. «Це була в усіх відношеннях школа, ми повинні були знати складові роботи кожного відділу, оскільки їздили в часті відрядження до бібліотек області з методичною допомогою та перевірками. Незважаючи на молодість, необхідно було завжди рухатися на крок попереду. Мені дуже везло на зустрічі з професійними добрими людьми». Світлана Миколаївна й досі вдячна тодішній завідуючій методичного відділу Ніні Кімівні Сергєєвій, яка власним прикладом вчила, як спілкуватися з колегами та місцевою владою. Для 20-річної дівчини все це було подоланням власних комплексів та невпевненості.
У 1988-1996 роках Світлана Миколаївна працювала завідуючою відділом комплектування ЦБС профспілкового об’єднання «Дніпрошина». Тематичні плани, фінансування, замовлення видань – нові необхідні кроки для набуття досвіду.
У 1997 році знов повернулася до Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія. Була бібліотекарем I категорії, головним бібліотекарем, а з 2002 року стала завідуючою відділом документів з питань мистецтва. «У мене був вибір: адміністрація надала декілька пропозицій, в тому числі і відділ мистецтв. І мистецтво перемогло», – згадує вона. – До того ж, ще працюючи в методичному відділі, я тісно контактувала з відділом мистецтв, бо займалася напрямком «Естетичне виховання», і курирувала це питання в області. Часто бувала у відділі не за робочою потребою, а тому що мене туди завжди тягнуло».
За ці 22 роки зроблено не просто багато... У відділі впроваджено комп’ютерні технології: йдеться про електронну реєстрацію читачів, електронну бібліографічну базу даних на документи з мистецтва, аналітичну базу даних «Хроніка культурного життя Дніпропетровської області». А ще інформаційні електронні продукти, створення відеоуроків та презентаційних відеороликів. Налагоджене постійне інформаційне забезпечення спеціалістів галузі культури та мистецтва, популяризаторська робота: організація виставок художників-аматорів, майстер-класів, музичних вечорів, зустрічей з діячами мистецтва, презентації книг, що отримують широкий розголос серед громади та в засобах масової інформації. З кожним роком поширюється коло соціальних партнерів відділу, в партнерстві з творчими організаціями працюють читацькі клуби за інтересами: «Літературна вітальня», салон «Експромт». Організований громадський простір для розвитку та занять творчістю в межах навчально-просвітницького проєкту «ART-резиденція».
Світлана Миколаївна – мотиватор інформаційної роботи відділу, спрямовує її на популяризацію серед населення творчого здобутку Дніпропетровщини. Готуються рекомендаційні бібліографічні посібники, підтримуються сторінки веб-сайту бібліотеки, наповнюється статтями портал «ДніпроКультура». Інформація про заходи відділу розміщуються в соціальних мережах, готуються матеріали для публікацій в місцевій пресі, республіканських професійних журналах. Світлана – активна учасниця наукових конференцій.
Звісно її робота не лишається непоміченою, вона нагороджена Почесними грамотами адміністрації ДОУНБ, обласного управління культури, національностей і релігій ОДА (департамент культури і туризму ОДА), Міністерства культури України.
Основними необхідними якостями у своїй роботі вважає вміння спілкуватися, витримку, бо творчі люди ранимі, до них необхідно мати підхід, уміння вислухати. Багато хто приходить, щоб розповісти про себе, про власні проекти, задумки, ідеї, звертається за допомогою, щоб заявити про свої таланти та здібності.
До відділу документів з питань мистецтв приходять не лише за тим, щоб почитати чи взяти участь у безлічі цікавих творчих заходів, сюди приходять відпочити душею. І проекти народжуються, так би мовити, за запитом знизу, за потребами самих читачів, серед яких багато видатних діячів мистецтв і аматорів.
Як особливу творчу гордість згадує Світлана Миколаївна «Кіноклуб», що існував при відділі, з неймовірно феєричним керівником Євгеном Шевченком, який акумулював всіх талановитих початківців та досвідчених майстрів кіно, і всі начиння якого підтримувала не лише вона як завідуюча, а й краєзнавець Микола Чабан. Це була потужна творча платформа та лабораторія, і Світлана Миколаївна дуже пишається, що сьогодні Євген Шевченко вже в Києві й має власну студію продакшн.
Вона пишається багатьма, хто вперше заявив про себе на творчому майданчику відділу мистецтв, а потім перетнув межі цього простору і став відомим не лише в Україні. Це художник Павло Бондар і теперішній директор Дніпропетровського музею Українського живопису Сергій Бурбело. (проєкт Арт-резиденція»). Завдячують допомозі фахівців відділу та бібліотечному фонду й викладачі вишів Олена Світлична, Олена Половна-Васильєва та Тетяна Чернета. Багато років вони працювали в стінах відділу, захистили дисертації, стали кандидатами мистецтвознавства, творчими особистостями. «Як вони самі стверджують, у цих успіхах є й наш посильний внесок», – зазначає наша героїня.
ЇЇ цікавлять та надихають книги, проекти, люди, відкриті всьому новому, ті хто завжди в пошуку. Вони залишаються не лише почесними читачами ДОУНБ, а майже членами її родини, тому що й досі пишуть, телефонують, радяться, й не лише творчим. «Нещодавно познайомилася з 16-річною дівчиною, яка малює по шовку. Неймовірні враження. Звісно, надамо їй майданчик нашого відділу для виставки, тому що молодим починати складно, треба допомагати».
На питання, що таке щастя, відповідає: «Моя родина, мама, чоловік, донька, онука. У найскладніші часи вони завжди поруч. Радію успіхам онуки, вона небайдужа до всього творчого, відвідує театральну студію, танцювальний гурток. Як каже моя дочка: «Це ти «уколола» її світом мистецтва…».
Більше про бібліотеку тут
