Два мечі, родовід, «тенка іті»
Вигадка та реальність, як відокремити та взяти дорогоцінний досвід із цього коктейлю історичної фактури? Сьогодні в продовження наших публікацій в однойменній рубриці проєкту «Українське вікно до японської душі» поговоримо про героїв, які залишилися в історії бойових мистецтв багато в чому завдяки вигадкам. Але, реальне життя кожного було не менш захоплюючим і сюжетним. Одна з легенд настільки привабливо та гідно їх поєднала, що з'явилось бажання придивитися до них у тандемі уважніше.
Мова про Міямото Мусаші та Ягю Дзюбей.
Що ж відбувалося на «Шляху клинка» кожного, що передувало, їхній всеосяжній славі на віки? Про це у партнерському матеріалі з керівником Товариства японської культури "Fudoshinkan" Дмитром Маськом.
Наш перший герой Міямото Мусаші Сіммен (1584 – 13 червня 1645, буддійське ім'я Нітен Дораку) – персонаж японської історії, який, правду мовити, «не був та не брав участі», але щільно та багатозначно увійшов до її контексту. Історикам відомо більше десяти Міямото, які жили-поживали в один і той же час, слідуючи Шляхом майстра клинка. Слава їхня була помірною, але саме після смерті Міямото Мусаші Сіммен, якому сучасники дали ім'я Кенсей (яп. 剣聖, «Святий Меч»), подвиги всіх дісталися чомусь саме йому.
Згадки цього імені у хроніках, щоденниках і народних переказах тих років від Токіо до Кюсю – вражають. Міямото, безумовно, не був першим, хто почав використовувати в навчанні два мечі, оскільки школа Тенсін Сьоден Каторі Сінто рю володіла цією технікою вже в XIV столітті, але створив свою школу Нітен іті рю (二天一流, «школа двох небес як одного»), основою навчання якої є техніка володіння двома мечами.
Заради справедливості слід визнати, що наш герой був досить самокритичним і не вважав себе особливим або кращим фехтувальником, хоча був непоганим майстром Дзюдзюцу і ввів поняття «боккена» як зброї реальної бойової, а не тренувальної. Для свого часу, та й у принципі за японськими мірками, Мусаші був досить високий – під два метри на зріст і майже центнер вагою. Любив вирізати статуетки з дерева та славився своєю ексцентричністю. Його «Книга п'яти кілець» про майстерність бойових мистецтв сьогодні стала підручником зі стратегії думки для бізнес-еліт країн Сходу та США. Такими є основні акценти долі Міямото Мусаші Сіммен.
Не менш топовим героєм легенд і романів (наприклад, Yagyu Ichizoku No Inbo («Інтриги сім'ї Ягю»), але менш відомим на заході став Ягю Дзюбей Мітсуєсі （柳生十兵衛. Araki Mataemon Yoshimura (荒木又右衛門吉村) Рю, схилявся перед Ягю як перед hōso (法祖) людиною, що справила великий вплив на формування школи бойового мистецтва).
Правду кажучи, не дивно з огляду на його родовід. Дід Ягю – Матаемон Але Де Мунеосі Секісюсай був засновником сімейної традиції фехтування мечем, вивчав Шінто Рю і Тода Ітто Рю, навчався у генія фехтування Каміїдзумі Ісе Но Камі, мав ліцензію майстра в Шінкаге Рю.
Члени родини Мунеосі були прийняті на службу до двох гілок родини Токугава. Син Міцуєсі та батько Ягю Дзюбея – Ягю Муненори (1571–1646) став радником і офіційним інструктором із фехтування сьоґуна та його родичів, крім цього майстерно керував потужною розвідувальною мережею. Славився ерудицією, неймовірною комунікабельністю, завдяки чому результат битви був вирішений наперед. За час його активної діяльності офіційна школа фехтування сьоґуна – Ягю Шінкаге Рю набула статусу «тенка іті» – кращої школи меча в країні, інструкторів фехтування запитували саме звідси. Мечник і голова служби безпеки дайме Ягю Муненорі навчав мистецтву меча три покоління сьоґунів епохи Токугава: Іеясу, Хідетада та Іеміцу.
Далі буде.
Немає коментарів:
Дописати коментар