Міядзава Кендзі. Зачарований
Хто так гостро кричить,
Розбуджений вітром…
Міядзава Кендзі
Коли читаєш його вірші чи «Недитячі казки», враження таке, що подорожуєш сонячним промінчиком. Ти йдеш крок за кроком і, здивований його пронизливим талантом, немов зігріваєш собі п`яти. Й тепло це огортає і несе на крилах любові та добра. Хризантема, вітер, каміння, хмара, гілка – все це в його творах живе, одухотворене, просочене «моно-аваре», або інтонацією радості-страждання.
Наш герой з`явився на світ наприкінці літа дев'ятнадцятого сторіччя в селі Ханамакі, в префектурі Івате. Родина тримала ломбард і торгувала поношеним одягом. Міядзава був найстаршим з п'яти дітей. Багаті родичі жили за рахунок мізерних збережень селян, і його це страшенно пригнічувало, назавжди оселивши в ньому відчуття провини та бажання допомогти знедоленим.
В історію він увійшов поетом, казкарем, меліоратором, учителем ранніх років періоду Сьова (яп. 昭和時代, дослівно «освічений світ»). Його незрівняна творчість, на жаль, стала широко відома вже після його смерті, відкривши не лише в японській, а й у всесвітній літературі, особливий стиль письма.
У житті його постійно існувала паралель між високим і цілковито земним. У всьому. В творах його – гостре бажання якомога потужніше відірватись від прози буття, зачаруватись і опоетизувати все без виключення. У праці та громадській діяльності він намагався це поєднати.
Перші твори Міядзакі з`явились ще у школі. У цей же час він збирав колекцію комах і каменів. І перші й другі з`являться в його творах «освіченим світом» – вони будуть розмовляти, любити, страждати, переконувати нас у багатьох речах. Так, казкових, але і максимально реальних. Бо немає ж нічого справжнішого ніж вигадка. Наприклад, про те, що добро, мудрість і любов завжди перемагають. А смуток – це гостре відчуття швидкоплинності життя та відзеркалення радості.
За любов до збирання мінералів він отримує від рідних прізвисько Кам'яний Хлопчик (Ісікко Кен-сан). У цей же час Кендзі відвідує цикл буддійських лекцій «Моя Віра», які проводить батько разом із однодумцями.
У 1909 році він вступає до старших класів середньоосвітньої школи Моріока та залишає рідний дім. Саме там доля зводить його з найвидатнішим у подальшому поетом Японії Ісікава Токубоку. Під його впливом він починає писати японські п'ятивірші – танка. Саме Токубоку відродив на початку двадцятого сторіччя цей поетичний жанр. Свої маленькі поезії він називав «сумними іграшками»:
Яка печаль в піску!
Шурчить, шурчить.
І все тече крізь пальці, коли зіжмеш в руці…
Далі буде.
Олена Ємельянова,
завідувачка сектору соціокультурних проєктів і зовнішніх зв`язків
Фото: https://cainabella.blogspot.com/2016/09/miyazawa-kenji-proemio.html
Джерела:
Асадчих О. Тематика поетичної антології «Хяку-нін-іс-сю»: по одному віршу ста поетів // Вісник Київського Національного ун-ту ім. Т.Г. Шевченка. Східні мови та література. – 2011. – № 17. – С. 46–49.
Костирко М. Вивчення японської поезії // Всесвітня література в сучасній школі. – 2016. – № 3. – С. 12–13.
Меншій А. Проблема самотності в японській літературі: (На матеріалі творчості Харукі Муракамі) // Зарубіжна література в школах України. – 2006. – №7/8. – С. 27–29.
Миядзава, Кэндзи. Звезда козодоя / Кэндзи Миядзава. – СПб. Гиперион, 2009. – 374 с.
Набитович І. Українське вікно в японську літературу // Слово і час. – 2011. – 4. – С. 120–122.
Позія і проза життя Ісікава Такубоку // Зарубіжна література. – 2008. – № 11. – С. 1–12.
https://www.litmir.me/br/?b=167726&p=1
https://www.nippon.com/ru/views/b05805/
Немає коментарів:
Дописати коментар