Сторінки

пʼятницю, 1 липня 2022 р.

"Українське вікно до японської душі"

Ягю Шінкаге Рю, або соті частки секунди (завершення)

Cоті частки секунди... Вони й справді вирішують багато, якщо не все, і навіть за різниці характерів свідчать про рівність майстерності. Сьогодні говоримо про список самураїв Kansei Choshushokafu, секрети ніндзя, причини, що надихали видатного японського режисера Куросава Акіра (黒澤 明), традиції бойового мистецтва Ягю Шінкаге Рю, котрі передаються, через століття від японських сенсеєїв – сьогоднішнім поколінням, завдяки Товариству японської культури  "Fudoshinkan".

Вже цікаво? Тоді продовжуємо. 

Син Муненори – Ягю Дзюбей Міцуосі (яп. 柳生 十兵衞 三厳), якого справедливо називали «народжений мечем». Дзюбей народився на місці сучасного міста Нара, приблизно в 1607 році під ім'ям Сітіро (посмертне буддійське ім'я – Сого). Історія пам'ятає його як знаменитого майстра кендзюцу (мистецтво володіння мечем) і ніндзюцу (мистецтво ніндзя), творця секретної служби О-мецуке, особистого вчителя фехтування сьоґуна Токугави Еміцу і володаря одного з п'яти найбільших мечів Японії «Гомейкен», або «Одента», що належить до Національних скарбів Японії, авторства коваля-зброяра Тента Мііке (яп.三池典太光世). 

В офіційних документах згадка про Дзюбея датована 1616 роком, коли він став молодим слугою другого сьоґуна Токугава – Хідетада. Пізніше помічений як прихильник третього сьоґуна – Іеміцу, іноді навчає його фехтування замість батька. Зухвалий, з копицею волосся, перев'язаного шнурком, часто з невидячим правим оком, прикритим плескатою гардою меча, таким він постає у численних згадках, книгах, екранізаціях.

Легенди починаються, коли Ягю Міцуєсі виповнюється двадцять чотири. Дванадцять наступних років інформація про нього відсутня, він зникає з офіційних записів періоду Едо і з'являється у звітах лише на демонстрації володіння мечем перед сьоґуном.

Відомо, що японці люблять усе документувати, але навіть Kansei Choshushokafu – список усіх самураїв, які вчинили злочини, гріхи, порушення поведінки, за які їм було призначено покарання, не містить жодних згадок про «Народженого мечем». Він був прямолінійний, славився вибуховою вдачею, тому така версія можлива, як і та, ніби впливові родичі подбали, щоб репутація сім'ї не постраждала та ім'я Ягю не фігурувало в Kansei Choshushokafu.

Інша версія, пов'язана з тим, що цей час він присвятив подорожам, інші дослідники вважають, що в ці роки він діяв як секретний агент уряду. Однак, є переконані в тому (і це найбільш достовірно), що весь цей час він старанно тренувався, щоб стати гідним наступником діда та батька. Повертається Дзюбей, до речі, після своєї дванадцятирічної відсутності з написаною книгою «Цукі но Се» (яп.月之抄, «Записи, народжені в спогляданні місяця») – трактаті, що підтверджує його спадкоємність гілки Едо традиції Ягю Шінкаге Рю. У рукописі він розмірковує про методи школи та її техніки, цитує буддійські настанови, отримані від друга батька – священника Такуана Сохо.

Вмирає Дзюбей раптово 1650-го року у віці сорока чотирьох років. Версій смерті кілька, але жодна не має стовідсоткових підтверджень. Похований на сімейному цвинтарі родини Ягю в Нара при храмі Хотокудзі. Після смерті його двох дочок виховував брат.

Інформації про Дзюбея вкрай мало навіть в офіційних сімейних хроніках (Gyoku-eishuu-i), можливо, це й породило стільки міфічних сюжетів. Достовірно відомо, що молодший брат Дзюбея, Мунефую, обійняв посаду голови відділення в Едо школи Ягю Шінкаге Рю. Гілка Оварі Шінкаге Рю традиції Ягю була передана Ягю Мунеосі іншому синові, Ягю Тосікацу, а після другого сину Тосікацу – Ягю Хього Але Суке Тосіосі Ме-унсай, який заснував відділення сім'ї Ягю в провінції Оварі.

Образ Дзюбея надихав багатьох творців, зокрема легендарного японського режисера Куросава Акіра. У своєму знаменитому фільмі «Сім самураїв» він звертається до екранного переказу однієї з легенд про десяті частки секунди. Є образ Дзюбея і в багатьох інших серіалів і кінофільмах, у збірниках казок Ісецуку. Не минули своєю увагою екранізації, прозові твори, аніме та комп'ютерні ігри та образ Міямото Мусаші, про якого ми розповідали у першій частині нашої розповіді. 

Додати можемо єдине: легенди продовжують жити, напевно, вони потрібні людям. ٩(◕‿◕。)۶

Джерела: 

Масао, Кітамі. Самурай без меча. Перемагай не силою зброї, а силою розуму [Текст] / К. Масао. – Київ : Сварог, 2020. – 190 с. 

Цунетомо, Ямамото. Хагакуре. Приховане в листі. Книга самурая [Текст] / Я. Цунетомо. – Київ: Арій, 2015. – 224 с. – (Антологія мудрості). «Книги самурая».

Також матеріал спирається на фактографію електронних версій «Книги самурая» Міямото Мусаші та Такуана Сохо й «Книгу п'яти кілець» Міямото Мусаші.

Фото: https://taigong788.skyrock.com/3002077217-Yagyu-Jubei-Mitsuyoshi.html

Дмитро Масько, 
керівник Товариства японської культури «Fudoshinkan»,
Олена Ємельянова, 
завідувачка сектору соціокультурних проєктів 
та зовнішніх зв'язків ДОУНБ



 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  



 

Немає коментарів:

Дописати коментар