Жива історія Бібліотеки

 

Перші кроки в професії

 

Кожен студент, який закінчував вищий навчальний заклад у радянські часи, мусив відробити три роки за направленням там, де найбільше потрібен був той чи інший спеціаліст. Питання про місце моєї роботи після закінчення Харківського державного інституту культури (зараз – Харківська державна академія культури) вирішилось десь за півроку до отримання диплому й одруження. Враховуючи діючі у той час в нашому інституті правила, успішним студентам надавалась можливість обирати будь-яку бібліотеку в представленому списку назв міст України. Для мене було все відкрито, крім єдиного міста, куди я дійсно хотіла – Харкова. Харків тільки для тих, хто мав місцеву прописку, у мене її не було. Тоді довелось розглядати географічну карту і обирати «по справедливості»: місце, яке було б на рівній відстані від мого рідного міста та міста, де коріння мого майбутнього чоловіка. Зупинились на Дніпропетровську – загадковому на той час для багатьох, великому, закритому для відвідування іноземцями. Там головна річка України – Дніпро. Розвинута мережа міського електротранспорту – важлива деталь для  майбутнього місця роботи чоловіка, є залізничний зв’язок, до батьків 6–7 годин потягом. Наче все враховано, обрала обласну універсальну наукову бібліотеку ім. Жовтневої революції. У методистів своєї улюбленої харківської державної наукової бібліотеці ім. В.Г. Короленка отримала дуже позитивний відгук про роботу дніпропетровців, короленківці надихнули і налаштували на можливість особистого професійного розвитку в Дніпрі. До речі, саме так – Дніпром усі між собою називали Дніпропетровськ. Особисте життя тісно переплелося з професійним. Готувалися до випускних екзаменів, одногрупниці одна за одною виходили заміж. Серед таких була і я: одружились ми 22 травня 1976 року (пізніше з’ясується, що це день народження нашої Бібліотеки), отримала диплом і вже 4 червня чоловік супроводжував мене у Дніпропетровськ на роботу. Їхали зі своїми «умовами»: мені потрібно було розпочати роботу раніше, щоб отримати можливість у вересні взяти відпустку, інакше я почну процедуру «відкріплення» і покину Дніпро… Такий войовничий і рішучий настрій був тому, що наша тільки що народжена молода сім’я повинна була розлучитися: у чоловіка – студента 3-го курсу Харківського інституту комунального будівництва (зараз – Харківський національний університет міського господарства імені О.М. Бекетова), розпочиналась двомісячна  практика у далекому місті на Волзі… І нашому «медовому місяцю» загрожувало повне фіаско!

Потяг прибув до міста о четвертій ранку… Вирішили покататися трамваєм, познайомитись із Дніпром, увійшли у вагон, це був 14-й маршрут. Одразу зрозуміли, що віддаляємось від центру, побачили трамвайне депо поруч із Палацом Ілліча (зараз – Палац Праці), де великими літерами: БІБЛІОТЕКА! Чудовий збіг: місця роботи для нас із чоловіком – поруч. Але було зрозуміло, що це не та бібліотека, куди мене направили працювати… Повернулися пішки головним проспектом, розпочинався робочий день, у перехожих розпитували де знаходиться обласна наукова бібліотека. Адреси я не знала, бо була впевнена, що будь-який житель міста має знати, де розташована головна бібліотека області. Але обласна наукова бібліотека вже два роки була закрита на капітальний ремонт, тому дехто говорив щось про Кооперативну вулицю, але потім згадували, що там ремонт і направляли до міської бібліотеки. Не довго думаючи, я зайшла в телефонну будку, набрала довідкову службу та дізналась номер телефону саме обласної наукової бібліотеки. Як з’ясувалося пізніше, відповіла заступниця директора з наукової роботи Тамара Василівна Васеніна. Пояснила, як знайти потрібну мені бібліотеку.

А вона, виявилося, неподалік від Центральної міської, теж на проспекті, тільки ближче до вокзалу, зараз це приміщення повернутої Євангелічно-лютеранської церкві Святої Катерини (пр. Яворницького, 103). Тамара Василівна виконувала обов’язки директора Зінаїди Миколаївни, яка на той час була у відпустці. Про цих жінок потрібна окрема розповідь, яка ще попереду. А моя історія майбутнього методиста продовжувалась. Лякати Тамару Василівну не довелось. Вона легко погодилась на умови, домовилися, що одразу розпочинаю працювати, а у вересні забираю цей час як відгули, офіційне оформлення буде як у всіх молодих спеціалістів – з початку серпня. І час почав відлік, почались бібліотечні будні, які були дуже насичені подіями, знайомствами та зануреннями у поточні справи.

Моя безпосередня керівниця – Алла Андріївна Обревко (Рудік) з перших днів доручила готувати консультацію на обласний семінар для директорів ЦБС. Тема консультації – використання бібліобуса (бібліотечного автобуса) в обслуговуванні користувачів. На той час централізація бібліотек в нашій області тільки завершилась, про бібліобуси знали мало, точилися розмови, що вони будуть у кожній ЦБС. Звісно, в інституті ми про централізацію конкретно нічого не вивчали. Почалось практичне особисте навчання, але методист повинен не тільки сам розумітися у справах, а ще зуміти передати свої знання іншим. Цьому нас, методистів, навчала Алла Андріївна. До моєї консультації допомогла підібрати літературу, це були статті з фахових журналів, разом склали план консультації, яку через якийсь час було підготовлено і написано. Але цим не закінчилося, виявилось, що консультації розглядаються на методичній раді, до якої входили всі завідувачки відділів. Вони мали її прочитати і надати свої зауваження. Мабуть, моє хвилювання було би більшим, якби не досвід нещодавно складених державних іспитів із захисту диплома в інституті. Пам’ятаю Ірину Миколаївну Котову – завідувачку абонементу. Вона дуже співчувала мені й обурювалась: «Як же можна було доручати таку серйозну справу новому працівнику, якій тільки вчора отримав диплом!». Але все закінчилось добре: мабуть, тема була нова, незнайома для досвідчених фахівців, матеріал затвердили.

Другого серпня 1976 року велика група молодих спеціалістів приїхала до Бібліотеки влаштовуватися на роботу. Це були випускниці Харківського та Київського державних інститутів культури та Дніпропетровського училища культури (зараз відповідно: Харківська державна академія культури, Київський національний університет культури і мистецтв, Дніпропетровський фаховий мистецько-художній коледж культури). Семеро з них – із Харкова, двоє – з Києва, троє – з Дніпра. Всіх того ж дня оформили, переважно, на посаду бібліотекарів у різні відділи. А трьох з них – майбутніх методистів у той же день разом із чотирма провідними спеціалістами бібліотеки відправили у відрядження до Томаківської центральної бібліотеки, де проводився обласний семінар для директорів ЦБС області. Крім мене, це були випускниці з Харкова Любов Михайлівна Астапова та Ніна Василівна Хмельницька, з нами у відрядження поїхали завідувачка методичного відділу Алла Андріївна Обревко, завідувачка відділу абонемента Ірина Миколаївна Котова, методисти Зінаїда Опанасівна Трясак і Валентина Олександрівна Радостіна.

І ось перший виступ на обласному заході. Довелося мобілізувати всю мужність, яка тільки була, зібратись і вийти у велику читальну залу, заповнену поважними досвідченими керівниками нещодавно створених ЦБС. Уважно слухають, просять дещо повторити – записують у зошити. Виступ закінчено, всі пішли на перерву. Але до мене ще запитання, уточнення… Колеги-методисти очікують мене у бібліобусі обласної бібліотеки – круглястому горбатому автобусі «Кубань». Влітаю до них і перше, що випалюю: «Алло Андріївно, сховайте мене, я вже не знаю що їм розповідати!...» Звичайно ж, у практиків було багато питань: про норми, технології видачі літератури, масову роботу в межах дії бібліобуса…

Особливо запам’яталася дуже активна, енергійна керівниця Васильківської ЦБС Лідія Петрівна Матвієнко. У неї були дуже конкретні питання як у керівника-практика для подальшого навчання своїх колег. Пізніше Алла Андріївна заспокоїла всіх тим, що доки інструкції відсутні, керуємось рекомендаціями, які пролунали в консультації про роботу бібліобусів.

Діяльність методичного відділу була чітко організована. Кожен співробітник курирував роботу бібліотек декількох районів і міст. За мною, наприклад, були закріплені бібліотеки міста Марганця, Томаківського, Нікопольського та Петропавлівського районів. Це означало, що потрібно знати всі проблеми та досягнення бібліотек цих районів і міст, орієнтуватися в їхній статистиці, бувати на заходах з підвищення кваліфікації з консультаціями або практичними заняттями. Крім цього, у кожного методиста був свій напрям роботи, в якому він мав бути глибоко обізнаним. Знову ж про себе – відповідала за роботу з фондами. Крім методистів, такі напрямки курирували досвідчені фахівці, як правило, завідувачки відділів. Питаннями фондів бібліотек області займалася Лідія Михайлівна Надтока, завідувачка відділу комплектування. Разом ми готували річні аналізи роботи бібліотек області з фондами, рекомендаційні матеріали, проводили практичні заняття. Бездоганний авторитет Лідії Михайлівни як спеціаліста налаштовував і мотивував на якісну роботу, виховував організованість, послідовність, системність у роботі. Якщо вона запитувала якийсь матеріал по бібліотеках області, хотілось швидко все підготувати, надати необхідні довідки. Оцінка роботи Лідією Михайлівною мала велике значення для самоствердження, впевненості у своїй роботі, налаштовувала на професійний розвиток.

Щомісяця три–п’ять днів методисти були у відрядженні в бібліотеках області. Особливо тривалими були так званні «комплексні перевірки бібліотек». Якщо тебе включали до бригади перевіряльників, ти відсутня вдома тиждень. Три–чотири таких відрядження на рік – норма для методиста. За змістом це теж важка робота. Періодично кожну бібліотечну мережу перевіряли за всіма напрямами роботи. Задача – виявити недоліки і надати рекомендації та терміни їх усунення. По закінченні перевірки проводили нараду, де кожен учасник бригади виступав із доповіддю за своїм напрямом.

Молоді методисти на своїх перших нарадах не виступали, тільки письмово готували довідки і надавали старшим колегам. Готували таки матеріали, як правило, вночі у готелі. Робочі наради перед підсумковими заходами теж проводились пізніми вечорами у когось в кімнаті. Коли тиждень проводиш робочий час в такому режимі, починаєш краще розуміти колег, цінувати їхні сильні якості, враховувати слабкі. Тому молоді методисти доволі швидко адаптувались, знайшли своїх симпатиків і друзів у бібліотеці, легко пристосовувались до вимог керівників. Перший мій досвід роботи з комплексної перевірки був у Петропавлівському районі. Головне, що запам’яталося – ближче знайомство із завідувачкою відділу абонемента Іриною Миколаївною Котовою, про неї теж потрібна окрема розповідь.

Завідувачка науково-методичного відділу Алла Андріївна поступово акцентувала нашу увагу на особисті недоліки, які заважали роботі. Мені, наприклад, було рекомендовано говорити зі спеціалістами бібліотек області суворішим тоном, навчитися вимагати, а не просити. Довелось згадати досвід участі у шкільному театральному гуртку, інакше «по-справжньому» не виходило.

А ще кожну п’ятницю виділяли час, коли методисти підвищували свою кваліфікацію. Кожна співробітниця готувала призначену завідувачкою тему і розповідала всьому колективу відділу. Щоб підготуватись, доводилося на тижні брати матеріали додому, готуватись, писати конспекти… Згадалось, що у деяких колег від ручки на пальцях були мозолі – так багато доводилося писати!

З перших місяців роботи методистів залучали до підготовки методико-бібліографічних видань. Моя перша участь у командній роботі була присвячена підготовці рекомендацій до «60-річчя революції»… так, тієї самої – жовтневої. До речі, готували українською, без питань… (Велике 60-річчя: Методичні рекомендації на допомогу бібліотекам / Упоряд. А.А. Обревко, З.О. Трясак, Т.О. Абраїмова. – Дніпропетровськ, 1977.– 8 с.) Не обійшлося без казусів: знайшлись, на мій погляд, чудові цитати з творів «рупора» революції В. Маяковського до книжкових виставок. Але де ж переклади українською? Знайома дівчина сміливо взялася допомогти! З її перекладів сміявся майже увесь відділ, особливо завідувачка! Довелося зануритись у вивчення творчості українських «рупорів революції»…

Не минуло і півроку, мене як методиста перевели «на легку працю»: не відправляли у відрядження, доручали нескінченну роботу «кур’єра»: віднести-забрати з обкому-міському, заводу-інституту… Так я доволі швидко познайомилась із містом, рухом транспорту, визначними місцями… Остання моя справа під час «легкої праці» – звірка періодики з реєстраційною картотекою. Видали налобний ліхтар, показали де переносна драбина, відвели до сховища, де розміщена періодика відділу читальних залів, і я розпочала… Через багато років побачила ці реєстраційні картки вже відділу періодики – великого формату (А5), щільний картон, де трапляється і мій почерк з додатками та уточненнями до описів журналів.

За рік після народження сина повернулась до відділу – повний захват! Бібліотека переїхала у відремонтоване приміщення на вулиці Ю. Савченка, 10 (бул. Батальйону Дніпро). Методисти на третьому поверсі, де зараз бухгалтерія. Після темного тісного приміщення відділу на пр. К. Маркса, 103 моє робоче місце здавалося шикарним. В колективі відділу сталися зміни: прийшли нові працівники – молоді спеціалісти. Серед них – Ніна Остапчук (Сергєєва), Валентина Височина. А Валентина Радостіна стала завідувачкою відділу читальних залів. І знову відрядження, підготовка заходів із підвищення кваліфікації бібліотекарів області, робота над рекомендаційними листами, складання довідок за підсумками відряджень, контроль за виконанням різних інструкцій, наказів … Життя вирувало, але для моєї сім’ї, яка не мала підтримки родичів, бо вони жили за сотні кілометрів, такі справи були не під силу. Забрати дитину з дитсадочка, коли я у відрядженні, а чоловік у 12-ти годинній зміні, могли подруги, або сусіди. Але як довго це могло продовжуватися? Тому довелося йти на важку розмову із завідувачкою. Нам обом було тяжко, Алла Андріївна запропонувала залишитися у відділі і не виїжджати, робити тільки внутрішні справи. Але як я почуватимусь перед колегами з такими привілеями? Тоді моя сувора рішуча начальниця пішла до директора. Не знаю, яка у них була розмова, але замість відділу обробки, куди я просила перевестись, мене призначили на посаду вченого секретаря.

Тетяна Абраїмова

 

Фото 1 https://uk.wikipedia.org/wiki Кірха Святої Катерини. Дніпро

 

Фото з архіву КЗК «ДОУНБ:

Фото 2 Тамара Василівна Васеніна. Заступник директора з НР.

Фото 3 Алла Андріївна Обревко, завідувачка методичного відділу.

Фото 4. Лідія Петрівна Матвієнко, керівниця Васильківської ЦБС.

Фото 5. Лідія Михайлівна Надтока, завідувачка відділу комплектування

Фото 6. Ірина Миколаївна Котова (у центрі), завідувачка відділу абонемента.

Фото 7. Друга зліва: Алла Андріївна Обревко, Зінаїда Опанасівна Трясак; сидять: Ніна Кимівна Остапчук (Сергєєва), Тамара Григорівна Морозова, Ніна Василівна Хмельницька.

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут