Що читають бібіліотекарі

Осман Річард. Клуб убивств по четвергах [Текст] / Річард Осман; переклад. з англ. В. Ракуленка. – Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2023. – 432 с. 

Іноді книга приходить у твоє життя дуже вчасно. Саме так у мене сталося з романом Річарда Османа  «Клуб убивств по четвергах».  Цей роман став міжнародним бестселером, перекладений десятками мов.
Так, уже є екранізація — і це чудово. Але я щиро раджу: спочатку прочитайте книгу. Бо саме в тексті — ті нюанси, паузи, внутрішні монологи, які не можна передати на екрані. Книга глибша. Тепліша. Ближча.
Усе починається в Куперс-Чейзі — затишному комплексі для літніх людей у графстві Кент. Чай, прогулянки, розмови про погоду. Але там щочетверга збирається четвірка друзів, щоб «для розваги» розбирати старі нерозкриті злочини. Колишня агентка Елізабет Бест — стримана, з минулим, про яке вона говорить небагато, але яке відчувається в кожному її рішенні. Психіатр Ібрагім Аріф — логічний, спокійний, завжди на крок попереду у міркуваннях. Джойс Медоукрофт — колишня медсестра, і саме її щоденникові записи додають історії особливої теплоти та гумору. Рон Річі — колишній профспілковий лідер, прямолінійний, гучний, і дуже справедливий.
Аж поки в Куперс-Чейзі не стається справжнє вбивство. І гра перестає бути грою.  І ось уже до розслідування  мимоволі долучаються місцеві поліцейські — Донна де Фрейтас і Кріс Хадсон. А далі… інтрига, підозри, несподівані повороти.
Але якщо чесно, мене зачепив не сам злочин. Мене зачепили вони.
Особливо — Елізабет і її чоловік Стефан. Пам’ять повільно зраджує його. Він забуває слова, події, іноді її. А вона не відпускає. Вона поруч. Вона тримає його за руку. Вона пам’ятає за двох. І в цих сценах книга стає неймовірно тихою та болісно щирою. Там немає гучних фраз, тільки любов. Та, що залишається, навіть коли стирається все інше.
А Джойс… О, Джойс! Колишня медсестра, добра, уважна до дрібниць, трохи наївна — і саме від її імені ми читаємо частину історії. Її записи, її спостереження, її прості й щирі роздуми створюють відчуття, ніби ти сидиш із нею в кухні за чашкою чаю. І це така насолода! А інша частина тексту — це вже авторська розповідь, яка додає напруги та динаміки.
Мені подобається, як пише Річард Осман. У нього легкий гумор, іронія, але водночас — така теплота до своїх героїв. Він ніби обіймає їх словами. Показує,  старість — це не кінець історії. Це просто інший розділ. І він може бути насиченим, небезпечним, смішним і глибоким водночас.
«Клуб убивств по четвергах» — це початок цілої серії книг: «Людина, яка померла двічі», «Куля, що не влучила», «Останній демон». Я вже прочитала дві з чотирьох. І щоразу ловлю себе на тому, що посміхаюся під час читання, а іноді витираю сльози.
Це –– детектив. Але ще більше — це книга про дружбу, про гідність у будь-якому віці. Про те, що життя триває навіть коли тобі за сімдесят. Воно просто набуває іншої глибини.
І якщо вам хочеться історії, де буде і загадка, і усмішка, і щем — дуже раджу завітати до цього клубу. Обережно: є ризик, що після першої сторінки ви теж захочете  приходити до них щочетверга.

 Наталя Спаріхіна,головна бібліотекарка 

відділу наукової організації та методики бібліотечної роботи

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/9348DD0E-0FC0-484C-B737-34BF7AE8CC1D

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут