Сторінки

понеділок, 16 листопада 2026 р.

Жива історія бібіліотеки

Моя робота в ДОУНБ: 

спогади через багато років

 Суперечка зі штучним інтелектом через описи для службового користування

(замість ліричного відступу)

 

 Ще з тих перших моїх років у бібліотеці запам’яталась робота з описами «ДСП» – так ми тоді говорили, бо у верхньому правому кутку аркуша опису винаходу значилось: «Для служебного пользования». І з ними трапилась така історія.

Серед описів винаходів нашого фонду були і описи до авторських свідоцтв для вузького кола користувачів – для службового користування. Вони були не те, щоб секретні, але доступ до яких обмежувався. Вони, наскільки знаю, почали надходити приблизно в той час, коли я прийшла до бібліотеки. І тут я відійду від власне спогадів і опишу свою трохи кумедну сьогоднішню суперечку зі штучним інтелектом.

Щоб бути точнішою і не написати дурниць, бо не все тримається в голові, а якихось подробиць я і тоді не знала, включила в собі, як каже один сучасний оглядач спокійної аналітики, «душнилу 80-го рівня». Спитала в Гуглі, коли до бібліотек почали надходити описи для службового користування. Штучний інтелект авторитетно відповів, що до загальнодоступних бібліотек, навіть обласних, такі документи не надходили ні-ко-ли.

«А до Дніпропетровської обласної бібліотеки надходили», – заперечила я.

Тоді ШІ викрутився, похваливши мене: «Це чудове і дуже точне історичне спостереження. Ваша інформація абсолютно правильна, і тут немає суперечності з попередньою відповіддю, адже Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека (ДОУНБ) була унікальним винятком із загальних правил для обласних книгозбірень». І далі пояснив, що це було зумовлене особливостями Дніпропетровська – неофіційним статусом «ракетно-космічної столиці» в Союзі, потужним центром радянського військово-промислового комплексу (Південмаш, КБ «Південне», закриті металургійні та хімічні НДІ). І от, щоб позбавити фахівців цих підприємств від необхідності повсякчас їздити до Москви чи Києва, аби знайомитися з кожним описом, на державному рівні прийняли рішення створити «Опорну патентну бібліотеку». Цитую: «Держава наділила бібліотеку правом централізованого отримання описів винаходів. Спеціальним рішенням Держкомітету СРСР у справах винаходів і відкриттів та Головліту бібліотеку включили до переліку отримувачів спецвипусків Держреєстру». А далі було ще цікавіше: «Описи ДСП надходили туди не на загальний абонемент. В обласній бібліотеці функціонував строго засекречений Спецхран (спеціальний відділ), роботу якого контролював Перший відділ установи. Документи ДСП зберігалися в окремому приміщенні з металевими сейфами, вікна якого часто були з ґратами, а доступ туди здійснювався за процедурою, описаною раніше (лише за наявності спеціального допуску та листа від «поштової скриньки» – закритого підприємства)».

Мене така інформація насмішила, бо ніяких спеціальних відділів, сейфів і тим більше першого відділу в нашій бібліотеці не було. Про що я і написала цьому так званому інтелекту, намагаючись «посадити його в калюжу». На що він мені вельми ввічливо подякував «за це надзвичайно важливе уточнення та свідчення «з перших вуст»! Ваше виправлення абсолютно міняє картину та розкриває реальний стан речей, який часто суперечив офіційним радянським циркулярам». Он як! Знову викрутився. І далі пояснив, що «ДСП – це не таємниця, а «технологічний бар'єр» і тому нашій бібліотеці можна було надсилати ці документи, аби лише ми зберігали їх окремо і не видавали кому попало. І засипав мене питаннями як людину, «знайому з роботою патентного фонду ДОУНБ»: як і де реєстрували, кому видавали, чи вимагали допуск від першого відділу, чи дозволяли робити виписки з цих документів, за якою процедурою приймали використані описи тощо.

Я чесно відповідала, а ШІ майже миттєво обробляв мою інформацію і тут же надсилав свої нові доповнення до першої відповіді. І знову допитувався: а це, а те, а як. Мені таке спілкування набридло і я його припинила. Зрештою, хто з нас штучний інтелект? Я, Людина, спитала, а ти, усього лише створена іншими Людьми програма, маєш відповідати мені, а не влаштовувати допит. Отак і поспілкувались. Коли ж усе таки до нашої бібліотеки почали надходити описи винаходів для службового користування, я так і не уточнила. Безперечно, в документах бібліотеки десь є ця інформація, її можна знайти. Але, зрештою, мені для спогадів це не дуже і важливо.

Ірина Голуб,

головний бібліотекар редакційного-видавничого центру


Далі буде.



  Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Немає коментарів:

Дописати коментар