Пунктир

Софія Андрухович: 

«Література – найлагідніший спосіб торкатися болісних тем»  (завершення)

 

Наступним був роман «Амадока», над яким авторка працювала шість років. Містичне озеро, що колись існувало на межі українського Поділля та Волині, а потім зникло безвісти як і тисячі, мільйони людей на війні, під час сталінських репресій та Голокосту. Образи природи перетнулись із образами життя та історії. Крім письменства, пані Софія займається перекладами з англійської та польської (роман Мануели Гретковської «Європейка» (2006).

Літературознавці відзначають простоту її стилю, важливість дрібниць і простих звичайних речей, які й роблять наше життя. Цінність миті. Особливості свого стилю сама Софія Андрухович позначає, як «лжепсихотерапія»: гра на межі відвертості та вигадки. Ні, ще не ексгібіціонізм.
Роман Софії Андрухович «Амадока» є переможцем премії «Еспресо. Вибір читачів 2020».
Вона вважає, що шанси на будь-що є завжди і , якщо сучасність та час потребують появи того чи іншого письменника – він неодмінно з`явиться.
Саме так, свого часу в літературі століття XXI з`явилася вона сама.
 

«Мені цікаво знаходити любов у таких конфігураціях, коли для неї начебто немає місця. Наприклад, у стосунках між катом і жертвою. Ідеться про дуже ненормальні і спотворені вияви. У частині про Голокост я спробувала вивести ситуацію, коли дуже ясна, природна і щира закоханість через тиск зовнішніх обставин, війну і насильство таким чином переломлюється у свідомості персонажів, що вони починають трактувати це почуття зовсім неправильно. Навколишній світ настільки поламаний, що героїня вважає поламаною і свою любов та вирішує діяти у протилежний спосіб, ніж зазвичай диктує любов. І ця тема дає змогу багато зрозуміти про людину та її центри тяжіння».
 
«Мистецтво у тому і полягає, щоб гіперболізувати якісь речі для того, щоб зробити їх більш видимими. Але мені водночас ідеться про оприявлення нюансів і тонкощів, які не завжди помічаємо у буденному житті. Тобто я використовую письмо, щоб описати і такі незначні речі. На це звертаю увагу і у творах інших авторів. Література вчить мене помічати і бути усвідомленішою».
 
«Так склалося, що мене сформували стосунки з книжками. І тут ідеться навіть не так про саме читання (хоча про нього, звісно, також), як про явище, про феномен слова, творення тексту. Про фізичну близькість до стелажів із книжками. Книжки стали основним джерелом пізнання світу, стосунків із людьми, інших людей, себе самої. Спочатку було читання, а потім досвід усього іншого життя, інших людей. Таким чином сприйняття життя, навіть найбуденніших речей, було продиктоване такою призмою. Наприклад – можна назвати це такою собі профдеформацією – я не можу відчувати повноту життя, не переклавши у певний текст те, що зі мною відбувається. Я мушу це уявляти і переживати як текст, щоб у всій повноті відчути події, які відбуваються зі мною або за якими я спостерігаю».
 
«Я завше маю багато планів тексту, його частин, маю багато записників з цитатами, думками, ідеями, послідовністю сцен, прямою мовою чи фразами персонажів. Але часто під час самого писання я їх навіть не відкриваю. Тобто значною мірою вони є у моїй голові, але процес настільки веде за собою, що ці плани нерідко втрачають актуальність».
 
«Я навіть не уявляла, що наважуся писати на тему Голокосту. Неокласики – це був той мотив, з якого я збиралася починати і обмежитися ним у цьому романі. Але я не знаходила відповідних інтонацій. Теми літературного процесу і репресій 30-х років виявилося недостатньо. Це може звучати нескромно. Річ не у тім, що там замало матеріалу чи простору. Навпаки, ця тема занадто складна, і те, що мені вдалося зробити – лише невелика часточка усіх можливостей розкриття».

 Фото: https://craftmagazine.net/sofiya-andruhovych/

 
Джерела:
Андрухович, Софія. Фелікс Астрія: роман / С. Андрухович. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2022. – 269 с.
Андрухович, Софія. Амадока: роман / С. Андрухович. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2020. – 829 с.
Андрухович, Софія. Жінки їхніх чоловіків / С. Андрухович. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2005. – 157 с. – (Агресивна бібліофілія).
Андрухович, Софія. Сузір'я Курки [Шрифт Брайля] / С. Андрухович, М. Прохасько; Укр. культур. фонд "Книга, що долає бар'єри". – Львів : Нац. ун-т Львів. політехніка, 2020. – 55 с.
Андрухович, Софія. Фелікс Австрія: роман / С. Андрухович. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2015. – 290 с.
***
https://craftmagazine.net/sofiya-andruhovych/
https://lukl.kyiv.ua/sofiya-andryhovich/
https://blog.yakaboo.ua/10-s-andruhovych/

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Що читають бібліотекарі

О'Лірі, Бет. Квартира на двох / Б. О'Лірі ; пер. з англ. О. Гульовата. – Харків : Віват, 2023. – 336 с.

 

«Життя ніколи не буває простим»

 

Британська письменниця, Бет О’Лірі, любить дивувати наc романами з незвичайними, проте дуже цікавими cюжетами. Її книжки змушують замислитись про cправжні людські цінноcті, а тому ніколи не бувають нудними. В цьому ви переконаєтесь, прочитавши книгу «Квартира на двох». Ідею cюжету авторці підказала її власна історія cтосунків.

Як це – жити в одному й тому ж житлі, проте ніколи не бачити одне одного? Так буває, якщо ви орендуєте квартиру з однією дивною умовою: проживати в ній разом, проте, в різний час. Мила творча редакторка Тіффані, а якої нещодавно закінчилися стосунки з чоловіком, і скромний лікар Леон, у якого є кохана дівчина, досягли компромісу. Герої мешкають у квартирі в різний час, бо такою була умова, тому ніколи не перетинаються і не бачаться. Ліжко у квартирі одне, але сплять вони на ньому з різних боків – кожен у свій час.

Вона працює вдень, а він іде на роботу вночі. Здавалося б, нічого дивного в наш час. Однак, у героїв книги виникає необхідність у листуванні. Це призводить до їх тіснішого знайомства, дружби, а згодом – і романтичніших стосунків. Між ними спалахує іскра, що переростає в нестримне вогнище кохання. Чи може чоловік полюбити жінку, котру ніколи не бачив? Чи варто довірити їй таємниці свого минулого? Леон безмежно кохає Тіффі, однак розуміє, що більше так продовжуватись не може. Вони змушені порушити умову договору, адже інакше їхні стосунки закінчаться так само швидко, як і почалиcь. Двоє закоханих ризикують, проте нічого не можуть вдіяти. Вони прагнуть побачити одне одного. Чим закінчиться їхня зустріч?

Якщо ви любите сучасні романи про кохання й історії, у яких є романтика, ця книга для вас. Тут ви знайдете і цікаву розповідь про двох людей, які живуть в одній квартирі, але ніколи не бачатьcя, і отримаєте можливість разом із героями відчути різні емоції.

 

Валентина Гайдаш, бібліотекарка I кат. відділу абонту

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

 

Пунктир

Софія Андрухович: «Будь який текст – це подорож»

Уродженка Івано-Франківська, донька знаного письменника Юрія Ігоровича Андруховича. Любов до книг та літератури – змалечку, до того ж матінка Ніна Миколаївна – працювала в бібліотеці. Потім було навчання у природничому ліцеї й Українській академії друкарства.

Літературна кар’єра розпочалась у 2002 році романом «Літо Мілени». До 2007 року вийшли з друку ще три книги: «Старі люди», «Жінки їхніх чоловіків», «Сьомга». Відвертість та новаторство «Сьомги», до того ж авторка власноруч проілюструвала свій роман більш ніж 70-ма авторськими малюнками.

Після цього їй знадобилась пауза довжиною у сім років. Все що траплялося, материнство, в тому числі складалося в досвід. Роман «Фелікс Австрія» з`явився восени 2014. На думку авторки, він не є цілковито історичним, це скоріше декорація, хоча досліджувати довелося чимало, і дізналася вона багато секретів з минулого про парфуми та одяг жіночій початку XX сторіччя. Журнали, книжки, інші джерела. Побачимо ми в романі й сучасний Івано-Франківськ, а писала Андрухович цю книгу перебуваючи в Польщі, на стипендії Gaude Polonia. Книга не тільки є справжнім бестселером в Україні, а й отримала відзнаки далеко за її межами.

Софія не прагне здобути магічної здатності для втілення в життя мрії людей, бо жартує, що тоді могла б стати причиною небезпечного безладу. Вона воліє залишатися з тими здатностями, які має «і розвивати їх на радість і користь кожному, хто цього забажає».

Непередбачувана для самої себе реалістка – Софія Андрухович у «Пунктирі».

 

«Будь-який текст – це подорож. І я вважаю, що ця подорож не мусить бути гладкою і рівною. Мене як читача приваблюють виклики. Я люблю переборювати саму себе, власні очікування, розхитувати свої способи плину думок. Мені подобається налаштовувати себе, як інструмент, коли я читаю такі непрості для сприйняття тексти, як твори В.Г. Зебальда, Томаса Бернгарда або Клауса Гоффера».

 

«Григорій Сковорода, Бааль Шем Тов, Іоанн Пінзель… Усі троє є символом мудрості, яка існує поза часами і поза подіями. Кожен з цих мудреців перевершив людську природу у способі, який він знайшов для реалізації себе. Шлях кожного свідчить про універсальну любов, яка перебуває над статями і стосунками між людьми. І кожен з них показує, що людина може стати чимось більшим, ніж те, ким вона була народжена».

 

«В ролі письменниці я хотіла створити складну подорож для читачів-мандрівників. Якісь її частини швидкі і стрімкі, якісь надзвичайно складні емоційно, і цю складність полегшує лагідність тексту, а є частини, які доводиться пробрідати, як пробрідають ріку проти течії».

 

«Книжки для мене з дитинства були чимось особливим, ходами в інші життя…, мріяла, що колись зможу потримати в руках свої книжки…»

 

«Кожен автор має власні ритми роботи над темою, над текстом. Звичайно, зовнішні події дуже на них впливають, але є внутрішні процеси, власні схильності і здатності, яких неможливо разюче змінити».

 

«Коли ти вже знаєш, про що писатимеш, все одно не можеш почати, поки задум не дозріє. Немає видимих ознак, на які можна орієнтуватися. Ці речі настільки складні для вербалізації і чіткого вловлювання, що більшість часу люди, які займаються творчістю, перебувають у відчутті своєрідної підвішеності, загубленості в необмеженому просторі. З часом, коли задум обростає конкретикою, власним досвідом й емоціями, додатковими знахідками, то цей шлях стає певнішим. Але до останнього речення – це завжди невизначеність».

 

«Література – найлагідніший спосіб торкатися болісних тем».

Далі буде. 

Фото: https://chas.news/current/ukrsuchlit-10-ukrainskih-pismennikiv-yakih-potribno-prochitati

 
Джерела:
Андрухович, Софія. Фелікс Астрія: роман / С. Андрухович. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2022. – 269 с.
Андрухович, Софія. Амадока: роман / С. Андрухович. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2020. – 829 с.
Андрухович, Софія. Жінки їхніх чоловіків / С. Андрухович. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2005. – 157 с. – (Агресивна бібліофілія).
Андрухович, Софія. Сузір'я Курки [Шрифт Брайля] / С. Андрухович, М. Прохасько; Укр. культур. фонд "Книга, що долає бар'єри". – Львів : Нац. ун-т Львів. політехніка, 2020. – 55 с.
Андрухович, Софія. Фелікс Австрія : роман / С. Андрухович. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2015. – 290 с.
***
https://craftmagazine.net/sofiya-andruhovych/
https://lukl.kyiv.ua/sofiya-andryhovich/
https://blog.yakaboo.ua/10-s-andruhovych/

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

 

Пунктир

Сергій «Колос» Мартинюк: «Все життя – це суцільне роздоріжжя» (завершення)

 

«Капітан Смуток». Книга розповідає про двох друзів, які вирушили у мандри Україною. Магія дитинства, колорит 1990-х, часи дефіциту, бандитизм і розпуста, але, водночас, щастя та творчість.
    «Написати свій роман і видати його було найзаповітнішою мрією моїх перших десяти! А зважаючи, що роман присвячений місту мого дитинства і, зокрема, нашому з вами дитинству, то це мрія за три», – читаємо на його персональній сторінці Facebook.
    Читачам книга сподобалась, критики були більш стримані. Коли Сергій підписував першу книгу читачеві – розчулився до сліз. Сергій Жадан розставив всі акценти: «Капітан Смуток» – гірка й відверта книга про те, як ми обираємо свої шляхи, як ми тримаємось їх, як ми вперто й без особливої надії на успіх рухаємось ними, намагаючись досягнути, зрештою, бажаної мети, намагаючись віднайти впродовж подорожі щось найважливіше, намагаючись упродовж цієї подорожі не загубити самих себе. Усім любителям автостопу та самопізнання присвячується».
    Сергій «Колос» Мартинюк у «Пунктирі».

 

«Мені від музики завжди кращало. Їй легко вдавалося привести до ладу моє вічно збурене єство: я починав бачити цільну картинку свого внутрішнього світу в його автономних елементах, легко відслідковуючи причинно-наслідкові зв’язки у випадкових на перший погляд подіях та незрозумілих явищах. Розслідував задавнені страхи та комплекси, хоча і не знаходив ліків від них. Музика дозволяла мені пізнавати себе справжнього».
 
«Музику і літературу я сприймаю як частини одного цілого. Звичайно, є певні нюанси в способі роботи. Музика вимагає командної співпраці. Я пишу текст, аранжування створюється музикантами і саунд-продюсером, результат проходить етапи оцінки і коректив різними людьми. Письменництво це праця, яка вимагає одинацтва. На цьому етапі життя самому мені працюється дещо комфортніше: коли зачиняюся у кімнаті і залишаюся один на один зі своїми книгами, платівками, ноутбуком. Вся відповідальність за те, що я роблю на мені. Я перша і остання інстанція».
 
«Нічим жертвувати не потрібно. Я для себе ці дві сфери особливо не розділяю. Більше того, використовую цей симбіоз як чудове джерело натхнення. Наприклад, на тексти пісень мене часто надихають книги. Щонайменше на чотири пісні «Фіолету» мене надихнув «Ловець у житі» Селінджера. Цю книгу я перечитую раз в два-три роки й цій традиції вже років з чотирнадцять. І щоразу, з кожним новим витком життя, по-новому переосмислюю історію Голдена Колфілда. Натомість, коли пишу ту ж прозу, то надихаюся музикою. У моєму новому романі «Рок-н-рол» кожен розділ супроводжується епіграфом-піснею, яка так чи інакше пов’язана з розділом, а основні меседжі перегукуються з подальшою оповіддю».
 
«Навколо знову рання осінь. Сумна, відлюдкувата юнка з гарячим чаєм в одній руці і вічно недочитаним Бредбері в іншій. З вологими дощовими губами та сизими очиськами. Вичікувально дивиться на мене спідлоба, врешті, так нічого і не дочекавшись, відводить погляд і зникає між сторінками книги».
 
«Птахи, на відміну від людей, не мріють. Вони живуть. Так, як уміють».
 
«…раніше я уявляв себе в 30 років якимось дядьком, а натомість відчуваю пацаном. Зрештою, мені й від сили дають 23–25 років. Не знаю, чи це добре, але за фізіологічними відчуттями оцінюю це як плюс. Єдине, чого я боюся у цьому періоді, – не прогледіти якісь класні можливості, бо світ постійно їх підганяє. Просто інколи у Києві їх настільки багато, що не знаю, за що ухопитися, щоб не прогадати, недарма втратити час».
 
«Сила ж завжди в простоті й відкритості, і не було на цій планеті більших сліпців, ніж філософи, які серед томів хибних роздумів та багаторічних пошуків поховали і своє життя, і його простий правдивий сенс».
 
«Чесно кажучи, не пам’ятаю звідки до мене прийшов «Капітан Смуток». Це словосполучення було зафіксовано у моїх нотатках. Я з тих людей, хто постійно носить паперовий записник в наплічнику, а на телефоні має сотні нотаток. Я щоденно фіксую різноманітні образи, ситуативні розмови з людьми, підслухане, побачене, почуте. Потім воно природно компілюється, міксується і гармонійно переосмислюється у віршах, прозі чи піснях. Десь так і з’явився Капітан Смуток. Я витягнув на поверхню свідомості цей образ, коли працював над рукописом».
 

 

Фото https://konkurent.ua/publication/32575/sergiy-kolos-martinuk-ya-prosto-roblu-te-scho-diysno-pre/
 
Джерела:
Мартинюк, Сергій. Капітан Смуток: роман / С. Мартинюк ; авт. передм. Ю. Андрухович. – Харків: Ранок: Фабула, 2019. – 416 с. – (Дебют).
Мартинюк, Сергій «Колос». Король Дощу: роман / С. Колос Мартинюк. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2022. – 160 с.
Мартинюк, Сергій. Реп`яхи: поетична збірка / С. Мартинюк. – Харків: Фабула: Ранок, 2019. – 127 с.
***
https://konkurent.ua/publication/32575/sergiy-kolos-martinuk-ya-prosto-roblu-te-scho-diysno-pre/
https://chytay-ua.com/view.php?id=983
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%8E%D0%BA_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Пунктир

Сергій «Колос» Мартинюк: 
«Чим важче тим легше й сміється той, хто сміється 
і у біді»
(продовження)
 

Після дебюту «Капітану» з`явилась поетична збірка «Реп'яхи», романи «Рок-н-рол» (2020), «Король дощу» (2022), «Кушмарджак» (2024).
У все, що він робить, намагається вкласти певний концепт, «сформувати своєрідний мікровсесвіт». Він дуже полюбляє щоб усе було пов’язано з усім, обожнює символізм як спосіб спілкування з читачем. «Навіть якщо цей символізм працює тільки для мене і розумію його лише я». У багатьох його музичних кліпах зринають відсилки до інших робіт, у них можна побачити і видані книги. До того ж герої одних книг можуть перетинатися з героями з інших. Для нього це надзвичайно важливо, бо немає «нічого випадкового, яким би хаотичним не здавався цей прекрасний світ».
Йому бракує літератури «з якою у свій час в український літературний процес увірвався Любко Дереш». Мова про підліткову гостросюжетну прозу, «в якій багато духовних пошуків і трохи лайтової езотерики». Роман Дереша  «Трохи пітьми», сприйняв як цілковитий прорив, коли свого часу  відкривав для себе українську літературу з героями, схожими на нього.
Сергій «Колос» Мартинюк у «Пунктирі».

Далі буде. 
 

«…щасливий бути там, де є, і з тими, з ким є….».

 

«Хоча справа зовсім не в світах чи в якості життя. Здається мені, що нам теперішнім просто не вистачає справжніх нас».

 

«Хтось питає: ти себе почуваєш зіркою? Та я не думаю над цим! У мене є довго- та короткострокові цілі, і я просто працюю. Але чому це все так? Бо, як писав Сковорода, я займаюся сродною працею. Навіть не організація часу: я просто роблю те, що мене дійсно пре, тому на все це час знаходжу».

 

«…усміхаюся і відчуваю, як з кожним наступним поверненням щоразу глибше закохуюся в рідне місто, бентежну гавань минулого. І люблю його не за щось конкретне, про що можна прочитати в будь-якому туристичному путівнику, а за те, що на тому самому місці воно завжди радо чекає на мене. І це хепі-енд. Це життя, що трива».

 

«Усвідомлюю, що літературні класики писали історії, які будуть актуальними через 100 і 200 років незалежно від історичних декорацій чи контексту. Але в мене наразі так: я відчуваю, що книга має вийти в той чи інший час, аби максимально зрезонувати з читачем».

 

«У мене враження, ніби все життя – це суцільне роздоріжжя. Я народився в ’87 році і моє дитинство минало в дефіцитні часи. Коли їли так собі, а одягалися ще гірше. Багато чого іншого траплялося, що сформувало моє покоління. Я не скажу, що ми вкрай голодні, але інколи у мене відчуття, що скільки би ми не наїдалися, у нас залишається голод і ми постійно намагаємося насититися. Це стосується усіх сфер життя».

 

«У мене є весь україномовний Стівен Кінг. Починаючи від «Мертвої зони» і «Історії Лізі» до останніх книг циклу «Темної вежі». Весь Чак Паланік, який виходив спочатку в «Фоліо», а потім в КСД. Весь Любко Дереш…Читаю різножанрову літературу. З авторів хочеться виокремити Чеха, Рафєєнка, Кідрука, Жадана, Софію Андрухович, Таню Малярчук…»

 

«Я підсунувся до багаття, обернувся до вогню спиною і перед тим, як заплющити очі, поглянув у небо. Прорізалися перші зорі. Повітря п’янило пахощами згасаючого літа. В траві тріскотіли цвіркуни. Поля дихали впоєними сонцем хлібами. На світло вогню летіли виспані кажани. Якби мене запитали зараз, чи вірю я в існування Бога, я б сказав – так. Тільки погляньте навколо: хіба це не божественно? Яке там, до біса, породження хаосу чи дурна гра випадку?»

 

«Я людина вихована кіно. Мої погляди на людей і світ формувало кіно 80–90-х. Навіть більше аніж книги і музика. Будь-яку історію я уявляю не як літературне полотно, а як фільм. Не тому, що думаю про майбутню екранізацію книги, ні. Найперше у мене спрацьовує образна візуалізація».

 

Фото https://pershyj.com/tag-%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9%20%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%8E%D0%BA
 
Джерела:
Мартинюк, Сергій. Капітан Смуток: роман / С. Мартинюк ; авт. передм. Ю. Андрухович. – Харків: Ранок: Фабула, 2019. – 416 с. – (Дебют).
Мартинюк, Сергій «Колос». Король Дощу: роман / С. Колос Мартинюк. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2022. – 160 с.
Мартинюк, Сергій. Реп`яхи: поетична збірка / С. Мартинюк. – Харків: Фабула: Ранок, 2019. – 127 с.
***
https://konkurent.ua/publication/32575/sergiy-kolos-martinuk-ya-prosto-roblu-te-scho-diysno-pre/
https://chytay-ua.com/view.php?id=983
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%8E%D0%BA_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут