Територія особистості

村上 春. Власний стиль

(продовження)

 

Сонячне світло відбивалось 

по-серпневому широко, 

обіймало крони, немов розчиняючись та затримуючись в зелені літа назавжди. Просочене листя, ставало прозоро-ізумрудним, відчайдушно-прекрасним, схоже на дорогоцінне намисто. Або на жінку в коханні…

 

    У його романах лише краечком про батьків і дітей. У «Денс, денс, денс», для зразка, герой опікується чужою родиною, бо власної не має. Дослідники намагаються відшукати особисті причини зауважують, що автор уникає цієї теми свідомо, або натякає на філософську складову, що всі ми лишаємося дітьми до смерті або полярне – ніхто нікому не дитина. Він погоджується, що все криється в особистому та лишатися «дитиною по життю» зовсім не прагне. Категорично додає, що не дуже полюбляє сім'ю як поняття, хоча погоджується що від цього не втечеш.

    «З дитинства в мене мало що лишилось у пам'яті про родину, мені завжди було цікавіше пробиратися одинаком. Дітей не маю за відповідних обставин. Є дружина, вона моя сім'я.... Я не прагну нікому належати, ось в чому справа. Ані фірмі, ані фракції або літературному об'єднанню, університету. Досі непогано без цього обходився, до такого життя звик».

    Будь-яке ставлення до нього йому байдуже. Крім читацького. Він охоче та зацікавлено встановлює зворотній зв'язок із аудиторією, що доводять вищезгадані тисячі питань. Але, особливість в тому, що те, перш за все, можливість відповісти  собі самому на власні. Інтровертна особистість з екстравертною творчістю. Це не добре й не погано, згадаємо про східне просочення культурного чи будь якого іншого простору, до якого Харукі причетний. Він таким народився, а якщо б інакшим, сучасна література та взагалі літературний процес в історичній проєкції, безсумнівно, втратили б.

    У його інтерв'ю кінця 1990-х, читаємо: «Я почав писати майже 20  років тому, й тоді мене читали, в основному, люди від 20 до 35. Зараз вік моїх читачів майже не змінився, аудиторія та ж сама. ...Напевно маю здатність фіксувати та передавати саме ті почуття та тривоги, невдоволення, фрустрації, ті ідеали, радощі, що притаманні цьому віку... Що станеться далі? Зазвичай письменники старіють зі своїми читачами. Наприклад, коли Кєндзабуро Оє був молодим, його читала молодь. Зараз йому близько сімдесяти, й вік його аудиторії набагато старше – років сорок і вище. А я хоча й маю читачів, котрі старіють разом зі мною, в основному аудиторія сформована. Це дуже цікаво, і я цьому радий».

    Щодо змін, які настають із віком, про це – «Хроніка заводного птаха». Юнацьку наївність героев змінить завзятий протагонізм, коли автор дозволяє персонажам бути жорсткими та безжальними. Дозволяє насильство для власного захисту. «З роками завжди так виходить, бажаєш ти цього або ж ні. В молодості я міг жити вільно, так само як хотілось. Тому в моїх ранніх романах такі речі як мирне життя, тихий дім, любов, діставались героям без усіляких зусиль. Але з віком, більше доводилось брати щось із боем, боротися за своє місце, свій стиль життя. Тоді й доводиться вдаватись до насильства, від цього нікуди не подітись. Гадаю, це й називається зрілість... Звичайно, люди говорять, що "раніше ти був кращим, більш невинним". І це дійсно так. Але з іншого боку, неможливо в житті робити те саме. Якщо з часом не настає зрілість, то й смислу ніякого немає.... Лише дивують мене ті самі речі, що й раніше ...».

    Жіночі образи в його творах дещо суперечать японській традиції, хоча традиція та знає випадки таких самодостатніх гендерних втілень, що чоловікі й досі не збагнуть, як то сталось. Мурасакі Сікібу в своїй «Повісті про Гендзі», датованій золотою хейанською епохою 1001–1005 рр., у центр сюжету поставить чоловіка, але... 54 глави, жінка авторка... перший у світі роман, в сучасному розумінні цього слова, це навіть більше за 1:1 ٩(◕‿◕｡)۶

    У творах Муракамі жінки остаточно перестають бути супровідним фоном для опису головних героїв. Вони не лише позбавлені абстрактної розчиненості, вони цілком самостійні. Хоча, навіть із такими ролевими змінами не згодні феміністки. Згадаю, з цього приводу тіокійське інтерв'ю Муракамі-сан письменниці Мієко Кавакамі, підсумком якої стала її книга «Сова розправляє крила з настанням сутінків» (видавництво Shinchosha, 2017).

    Письменник відповідав колезі терпляче та доказово. Вона уточнює знов і так з перервами майже 16 годин ٩(◕‿◕｡)۶

    «...мої твори не дотримуються будь-якої чіткої схеми. Візьмемо, наприклад, "Норвезький ліс", де Наоко і Мідорі борються відповідно зі своїм підсвідомим і свідомим існуванням.   Оповідач від першої особи чоловік, зачарований обома. І це загрожує розколоти його світ навпіл. А ще є "Після темряви".

    Історія рухається майже виключно волею жіночих персонажів. Тому я не можу погодитися з тим, що жінки завжди відіграють другорядну роль сексуальних оракулів або щось таке. Навіть коли я забуваю сюжетні лінії, ці жінки залишаються зі мною. Як Рейко чи Хацумі в "Норвезькому лісі". Навіть зараз, коли думаю про них, мене переповнюють емоції. Ці жінки для мене не просто інструменти в романі».

    Це абсолютно, достатньо згадати його неймовірно-пронизлеве оповідання «Сон», написане римською весною та надруковане в журналі «Нью-Йоркер» восени 1990-го, коли він був ще по суті, нікому не відомим письменником в Америці. Більшість читачів цього континенту навіть думали, що Харукі Муракамі – жінка. Несподівано для себе, він отримав багато листів саме від читачок, які дякували та висловлювали довіру.

    «Я написав це оповідання, не те щоб на межі нервового зриву, але мене серйозно стривожив галас навколо "Норвезького лісу", який став неймовірно популярним бестселером у Японії. ...Я впав у депресію, через що писати стало неможливо. Але якось у мене знову виникло бажання...

Мені здалося, що це найкращий спосіб висловити те, що я хотів. Мені хотілося дистанціюватись, можливо, навіть від самого себе. Можливо, тому я вибрав жінку головною героїнею... я просто записував все, що спадало мені на думку... Я не докладав свідомих зусиль, щоби дослідити жіночу психологію. У всіх інших відносинах я створював цей персонаж як людину, не усвідомлюючи при цьому, її статі».

    Він насправді вважає, що в жінок дещо інші функції, ніж у чоловіків. Можливо, це кліше, але саме так чоловіки та жінки виживають – допомагаючи один одному, компенсуючи те, чого не вистачає іншому. «Іноді це обмін гендерними ролями чи функціями. ... Можливо, справа не так у компенсації того, чого нам не вистачає, як у взаємному усуненні... Найкраще, що я можу зробити, це підійти до цих історій такими, якими вони є, всередині мене. Я не мислитель, не критик та не громадський діяч.   Я просто романіст. Якщо хтось говорить мені, що моя робота недосконала, якщо розглядати її через призму певного «ізму», або що в ній можна було б трохи більше роздумів, все, що я можу зробити, це щиро вибачитись і сказати: "Мені дуже шкода"».

    Він створив чимало персонажів, відмінних від власних попередніх. І це, перш за все, стосується саме жінок. Всі вони особливі, несхожі, та йому самому цікаво дізнатись про них якомога більше. Характеристика деталей у його романах починається з найдрібніших подробиць жіночого одягу, якому завжди приділено суттєву увагу.

    «Ми можемо говорити про жінок у моїх романах як про групу, але для мене вони унікальні особистості, і на фундаментальному рівні, перш ніж я бачу в них чоловіка чи жінку, я бачу в них людину". Все це він залишиться осторонь дружини героя в «Маленькому зеленому монстрі» (збірка ранніх оповідань «Зникнення слона», 1993), яка насправді страшна. Він дослідив різновид жорстокісті, яка, здається, властива лише жінкам. «Я відчуваю її, коли вона є, але не можу стверджувати, що маю доступ до неї. Я не хочу потрапити в неприємності, повертаючись до відмінностей між статями, але я думаю, що така жорстокість рідко зустрічається в чоловіків. ...вони роблять це більш структурованими способами. Вони нападають на вас за допомогою логіки чи як повні психопати. Але жорстокість жінок більш звичайна, повсякденна. Іноді вони застають вас зненацька. Дивно, але багатьом читачкам, схоже, сподобалася книга «Маленький зелений монстр». Чи, може, це зовсім не дивно? Бо вони впізнають в собі ту форму жорстокості».

    Дозволю ще одне важливе уточнення Майстра щодо жіночного в японській жінці: «Японське суспільство дуже патріархальне, в якомусь смислі подібне до організованої фірми, де все підпорядковано волі сильнішого, чоловічого начала, своєрідній "волі батька". Все це мені категорично не до вподоби. Навколо занадто багато чоловічого начала, зверх всілякої необхідності. Мені завжди хотілось виправити цей дісбаланс та виписати жінок із м'якістю та любов'ю.

    Чоловіки в нас занадто підносять себе, хизуються собою в усіх соціальних проявах. В мене до цього стійка огида. ...Крім цього існує статевий розподіл зсередини людини – "аніма" та "анімус". Тобто, будь-який чоловік має жіноче начало, а жінка – чоловіче. Кожен з чоловіків, хто проаналізує  власні думки та дії до дрібних деталей, обов'язково помітить у собі жінку. Не дуже багато чоловіків згодні визнати це, відвертаються навіть від пропозиції неупереджено на це поглянути. Але, я письменник, я бажаю відображати все, що бачу. Коли я помічаю в собі якісь жіночні прояви, починаю їх описувати, тоді й виходять мої жіночі персонажі».

    Щодо співвідношення цих початків у ньому самому, каже, що його не існує. Просто всередині живуть жінка та чоловік, і кожен робить власну окрему роботу. Хто переважає, так він питання не ставить. Тим більше  не знає, як це відчувають в собі інші та погано уявляє, як все це насправді співіснує всередені нього.

Олена Ємельянова

 

Далі буде.

 

Фото https://tuftsjournal.tufts.edu/2008/11_1/features/04/

Джерела:

Муракамі, Харукі. Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. О. Забурана. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 301 с.

Муракамі, Харукі. Погоня за вівцею: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – 318 с. – (Література).

Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 1. – Харків: Фоліо, 2005. – 350 с.

Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 2. – Харків: Фоліо, 2006. – 319 с.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 1. – 2012. – 504, [2] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І.П. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2009. – Кн. 2. – 2012. – 447 с.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 3. – 2012. – 542, [1] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.

Муракамі, Харукі.Про що я говорю, коли говорю про біг = What I talk about when I talk about running: A Memoir / Х. Муракамі; пер. з англ. О. Михельсон. – Київ: Yakaboo Publisching, 2020. – 160 с.

***

https://nogibogi.com/haruki-murakami-running-novelist/

https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/

https://www.nytimes.com/2011/10/23/magazine/the-fierce-imagination-of-haruki-murakami.html

https://bombmagazine.org/arti.../1994/01/01/haruki-murakami/

https://www.cw.com.tw/article/5097870

https://english.kyodonews.net/articles/-/8530

https://www.cw.com.tw/article/5097870

https://www.newyorker.com/books/this-week-in-fiction/haruki-murakami-02-17-20

https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Територія особистості

村上 春樹. Власний стиль

(продовження)

 

Мені подобається бачити дивину чи незвичайність у звичайних людях, звичайних краєвидах чи у звичайному повсякденному житті.

 

Його всесяжний роман «1Q84» – простою історією не вважають. Сюжет навіть неможливо повністю переказати, бо важко дістатись автентикою до створеного ним астрального простору. Дослідники називають цю історію базовим рівнем божевілля, який на середині книги досягає  неймовірних надприродніх висот, споріднених із левітуючими надможливостями.

    Звісно, назва «1Q84» – це жартівливе відсилання до Орвелла, засноване на багатомовній грі слів. У японській мові число «дев'ять» вимовляється як англійська літера «Q».

    Під час роботи над «1Q84» Муракамі сан перечитував «1984»: «Це твір про недалеке майбутнє, а мій про недалеке минуле. Ми дивимося на той самий рік із протилежного боку». Якщо про сюжет коротко, мова про зустріч зі стовідсотково досконалою дівчиною прекрасним квітневим ранком». «Це проста історія. Я просто зробив її довшою...».

    «Жанр захопливого дива, який потрапляє в напрочуд цікаву дірку між науковою фантастикою, фентезі, реалізмом, жорстким детективом і культурами (Японія – Америка), дірку, яку жоден письменник ніколи раніше не досліджував, або, принаймні, не настільки глибоку. З роками романи Муракамі ставали дедалі довшими і серйознішими – відсилання до ситкомів здебільшого поступилися місцем симфоніям», – влучно зазначать дослідники.

    Муракамі та жанр це теж щодо його власного стилю. Він жартома називає його «суші-нуар», говорить про аналогію з «фільм-нуар».... і посміхається. ٩(｡•́‿•̀｡)۶ 

    Жанри японської літератури – це про японську міфологію. Там шукаємо витоки. Справа і в тому, що міфи 日本 структурно категорично відмінні від звичних міфів Європи. Муракамі доводить це на прикладі історії про Орфея. «В нього вмирає дружина, він йде в царство Пітьми, для зустрічі з нею, переправляється крізь річку. В Японії теж є міф, доволі схожий. Але в європейців Орфей довго мандрує, співає пісень, з усих сил вмовляє перевізника, потерпає позбавлень весь шлях. В японському ж міфі, забажав ти потрапити до підземного царства – і вже там, бо воно ж в тебе просто під ногами! Ніякої дистанції... Ти сам вирішуєш, коли зможеш туди поринути. В європейців світ тутешній і тамтешній чітко поділені, для того щоб потрапити до іншого, доводиться прикласти чимало зусиль, багато мучатися за життя. ...за моїм же відчуттям – японці здатні за першого бажання, дуже легко туди прослизнути… І це все ж таки ближче до міфології 日本».

    Стосовно самостійності у відображенні цього або дозволив долі щодо подібних переміщень, гадає, що на це можемо отримати відповіді різні, що й описує в своїх романах і  окремого дозволу,  на ту чи іншу версію, не потребує.

    «Мені здається, що в данному випадку я все контролюю сам, просто не знаю про це. Це відбувається десь в моїй підсвідомості, якою керує не Бог і не Доля, а оповідання. Та чи інша історія. Для мене оповідання щось накшталт внутрішньої енергії, яка за мене все вирішує... чим більше я буду в це занурюватись, тим глибше будемо блукати світами Карла Юнга. Світами, де існує Мандала волі. Але визначає цю Мандалу певна энергія людської підсвідомості. В усякому разі особисто мені саме так здається...».

    Коли Муракамі сан розповідає про це, його одразу ж питають про атеізм. Він посилається на притаманну японцям відсутність розділення на «так» – «ні», згадує, що батько був буддійським панотцем, а ще вчителем. А дідусь володів невеличким храмом в Кіото, де храм той стоїть і досі... Тому в його вихованні чимало з буддізму. І хоча людина він не релігійна, на психологічному підсвідомому рівні має від пращурів вплив сильний.

    Щодо впливів взагалі, це, насправді, особлива історія між ним і його героями, які не обов'язково роблять певні висновки та досягають омріяного чи то щастя, чи то іншого бажаного. Не відпускають автора, доки той не скаже все, що відчуває або бачить у своїх реальних снах. Тому в Муракамі трапляються трилогії, де герої отримують остаточну ясність, переходять від світу мрій і вагань душі до спокою та рівноваги. Своєрідна форма здійсненної надії в миті.

    Життя може бути завжди дивним, але жахи рано чи пізно закінчуються. І ви можете знайти свою загублену кішку або вхопити тінь Командора... ٩(◕‿◕｡)۶

    Ані до оптимізму, ані до пессимізму щодо того, що трапляється, особливого інтересу Муракамі не виявляє. Він, нагадаю, інтровертний спостерігач. Вважає, що його «Денс» не містить великого смислу. Ніколи не замислювався над тим, щоб щось переписати, але «Денс» – так. Коли пише, полюбляє використовувати так звану «dark side»: «Вічно вона в мене десь з'являється. Наприклад, герой виходить із ліфта та потрапляє в суцільну темряву...». Він дуже полюбляє такі речі, бо з ними можна по-справжньому сильні сцени створити. «В "Країні Див" людина спускається під землю, де живуть якісь незрозумілі істоти. В "Підземці", хоча це зовсім інша історія, мене, перш за все, привабило те, що саме в метро, під землею з людей раптом виплеснулось дике, безглузде насильство, котрому пояснення не знайти. Саме це поєднання мене дуже зацікавило... Те ж саме з землетрусом: нестримне насильство раптом ввергається з-під землі. Мені здалося, дуже символічним, що і заринова атака «Аум» і землетрус в Кобе – трагедії, що круто перегорнули японське життя, обидві трапились в один рік і мали підземне походження. Землетрус – природнє явище, теракт в метро – справа рук людини. Але виплеск насильства стався з обох сторін, причому фактично одночасно. І в цьому я побачив сильний зв'язок. Для мене дуже показово, що в кожній людині природою закладена своя "порція" насильства, і за певних умов, воно може без сумніву вирватись назовні. Мене ця тема понад усе цікавить. ... Що стосується можливого повторення подібної трагедії або проявів, які можуть виплеснутись коли завгодно, можливість цього, на жаль, збільшилась.

...Коли закінчилась холодна війна, всі спочатку вірили, що нарешті прийде мир. Але після заринового теракту, багато хто став серйозно вважати, що насильство в людині не приборкати ніколи. Війна – всередені людини. Впевнений, що війна, фундаментальна в порівнянні з іншими соціальними системами, триває всередині нас. І перед тим, як займатись аналізом таких глобальних питань, ми повинні як слід розібратись з собою. В романі "Кафка на пляжі" мені хотілось написати як ці речі в середені воюють між собою: Доля та Воля, Інь і Янь. Мій улюблений Степовий вовк Германа Гессе також вважав, що боротьба між вовком та людиною нескінченна. В моїй "Країні Див" одночасно існують два простори – Кінець Світу та сучасний Токіо. Не знаю, як це сприймає читач, якій має відчуваття інакше за мене. Але ці світи, на мою думку, дійсно паралельні і мені цікаво вивчати, як само вони впливають один на одного. Немає чіткої межі між реальністю та ірреальністю, бо реальність раз у раз "заковтує" в себе ірреальность і навпаки. Чергуюючи, вони обидві керують речами та подіями нашого життя».

 

Олена Ємельянова

 Далі буде.

Фото https://www.the-tls.com/literature/fiction/haruki-murakami-hideo-furukawa-tokyo

 

Джерела:

Муракамі, Харукі. Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. О. Забурана. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 301 с.

Муракамі, Харукі. Погоня за вівцею: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – 318 с. – (Література).

Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 1. – Харків: Фоліо, 2005. – 350 с.

Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 2. – Харків: Фоліо, 2006. – 319 с.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 1. – 2012. – 504, [2] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І.П. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2009. – Кн. 2. – 2012. – 447 с.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 3. – 2012. – 542, [1] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.

Муракамі, Харукі.Про що я говорю, коли говорю про біг = What I talk about when I talk about running: A Memoir / Х. Муракамі; пер. з англ. О. Михельсон. – Київ: Yakaboo Publisching, 2020. – 160 с.

***

https://nogibogi.com/haruki-murakami-running-novelist/

https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/

https://www.nytimes.com/2011/10/23/magazine/the-fierce-imagination-of-haruki-murakami.html

https://bombmagazine.org/arti.../1994/01/01/haruki-murakami/

https://www.cw.com.tw/article/5097870

https://english.kyodonews.net/articles/-/8530

https://www.cw.com.tw/article/5097870

https://www.newyorker.com/books/this-week-in-fiction/haruki-murakami-02-17-20

https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/

 

 

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки

 

Бібліотека у 60-ті роки ХХ століття. Рік 1964. 
Новий керівник Бібліотеки
(продовження)

1964 рік був особливим для колективу Бібліотеки, на початку року, у лютому, змінився її директор. Закінчилося десятиріччя керування закладом Олександра Георгійовича (Абдели Шарафундиновича) Чекушина – кадрового військового, полковника у відставці, учасника Другої світової війни, людини авторитетної та рішучої. Завдяки його наполегливості у 1959 році обласний заклад культури зміг переїхати на вулицю Ю. Савченка (нині бул. Батальйону Дніпро), 10 та значно покращити умови зберігання бібліотечного фонду, роботу колективу та читачів. Його замінив Микола Андрійович Билбас, який продовжив роботу колеги і також керував Бібліотекою протягом десяти років – до липня 1974-го. Микола Андрійович,  за спогадами співробітників-ветеранів, якім довелося з ним працювати, надзвичайна людина. Якось, ще у 1990-ті роки в особистій розмові зі мною ділилася одна поважна співробітниця-ветеран Бібліотеки про те, що у Миколи Андрійовича був лише один недолік – він був надто добрий.

Народився Микола Андрійович 1 січня 1925 року. Юнаком на початку війни він пішов на фронт. Був багато разів поранений, переніс 13 хірургічних операцій, але щоразу після операцій повертався воювати. Після закінчення війни Микола Андрійович закінчив Київський бібліотечний технікум, а у 1949 році вступив до Харківського державного інституту культури (зараз – Харківська державна академія культури), після його закінчення був направлений працювати викладачем у Дніпропетровське культосвітнє училище (зараз – Дніпропетровський фаховий мистецько-художній коледж). Був завідувачем навчальної частини, заочного відділення, начальником відділу кадрів, головою приймальної комісії.

У 1959 році він був направлений на роботу до обласної Бібліотеки, де працював заступником директора до свого призначення директором. До речі, після закінчення терміну свого директорства, він знову повернувся до училища і викладав там до 1977 року. Його пенсійне життя було довгим, в оточенні дружної люблячої сім’ї Микола Андрійович прожив більше 90 років. Він підтримував зв’язок із колективом Бібліотеки, ми бачили колишнього директора на різних бібліотечних заходах. Його колишнім підлеглим, які ще працювали в Бібліотеці, вдалося умовити написати спогади про своїх тодішніх заступників – Володимира Васильовича Пупченка та Маргариту Федорівну Іванову, сьогодні теплі слова про цих людей можна прочитати на сайті Бібліотеки: https://www.libr.dp.ua/histori_osob.html.

Як змінювалася Бібліотека після 1964 року, читайте у наступному дописі.

 

Гурай Л.Г. Микола Андрійович Билбас: [рукопис.]. – [б. р.]. – 3 с.

Звіт про роботу обласної державної бібліотеки ім. Жовтневої революції за 1959 рік: [машинопис.]. – Дніпропетровськ: [б. р.]. – 44 с.

 

Фото з архіву КЗК «ДОУНБ: зліва направо Микола Андрійович Билбас, Олександр Георгійович Чекушин.

Тетяна Абраїмова

Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Територія особистості

 

 村上 春樹. Власний стиль

(продовження)

 

    Відомий факт, що Японія то збережена та розвинута традиція в усіх без виключення сферах і проявах, в тому числі, літературних. Що краса японської мови та японської літератури унікальна, і зрозуміти її можуть лише японці. Так, це японська самобутність. «Кажуть, вона не розповсюджується за межі країни, – позначає Муракамі сан. – ... наша культура і мова сильно відрізняються від західних. Хайку справді не можна перекласти. Але це ще не все. Я японець і пишу роман японською мовою, і в цьому сенсі я відрізняюся. Але, розмовляючи віч-на-віч з американцем, навряд. У нас багато спільного. Я хочу сказати, що мають бути й інші способи передати японську самобутність. Так, я, напевно, не екзотичний, але це не означає, що я не японський романіст.

Японія для мене дуже особлива країна. Мені цікаво зрозуміти, що таке Японія та що означає бути японцем. Я жив у Римі та Греції, але там мені було не зовсім комфортно. Я люблю Італію та Грецію, але Греція – для греків, а Італія –для італійців Я був там просто чужинцем. В Америці чужинців мало. Я почуваюся тут дуже комфортно, тому й залишаюся у Штатах. Але, перебуваючи тут, думаю про Японію. Всі запитують, коли почну писати власні книги англійською. Це неможливо…».

    Щодо автентичної відповідності перекладу деяких слів, наприклад «кокоро» (яп. 心), вважає це доволі складним, бо це щось середне між словами «серце», «душа» та «свідомість». «Альфред Бірнбаум переклав це англійською, як "mind", але це зовсім про інше. Японське "кокоро" обов'язково включає теплоту. Те, що пов'язує пам'ять з нею. Десь ближе до «tenderness»... Трохи від «mind», трохи від «soul» – і в той же час, відчуваєш, як б'ється живе серце. Тому той, хто втратив тінь в моєму романі це той, хто водночас лишився без теплоти та смислу».

    До речі, сам Муракамі сан є провідним перекладачем американської художньої літератури японською: Фіцджеральда, Трумена Капоте, Грейс Пейлі, Дж. Д. Селінджера, Джона Чівера. Він завжди перекладав тих, ким сам зачарований з юнацтва. Тих, хто відкрив його самого у власних можливостях. Те ж саме можна сказати про перекладачів його творів, найкращих, всесвітньо відомих. Перших.

    Іноді він повертається до вже перекладеного японською десятиліття тому. Наприклад, «Над прірвою в житі» Джерома Селінджера. Відмінність «Селінджера зразка Муракамі» від класичного японського означено його другом та колегою, перекладачем Мотоюкі Сібата, який є навіть викликом – всі ці нюанси в окремій статті. По-перше, в оригіналі все оповідання будується на розмовній мові, такій самій, яку використовуємо щодня, з активним займенником «you». Але у версії до Муракамі, відомій в Японії, всі ці особливі займенники другої особи вилучені, бо в реальному житті використовують їх доволі рідко, намагаються уникати, бо казати «ти» або «ви» в 日本 не прийнято. «Я ж взяв та переклав «ти пішов», «ти сказав». Від цього вся атмосфера твору дуже змінилась, так в усякому разі вважає Сібата кун. В попередній версії перекладу основний акцент на конфликті між особистю та суспільством або істеблішментом. У мене він перетворився на противагу між душею та зовнішнім світом. Гадаю, сприйняття твору буде дуже сильно відрізнятись, якщо замість социальної сатири читачеві запропонують історію однієї людської душі. Сібата сан обнадіяв, що аудиторія цієї книги в Японії розшириться та стане інакшою. Я ж, як мінімум, смодіваюсь, що читачеві буде набагато простіше аналізувати думки та вчинки героя-тінєйджера».

    Він ніколи не думав, що сам би спитав в Фіцджеральда, якщо б зустрівся, бо вважає себе в цьому сенсі боязким. Він в принципі не полюбляє слів «завчасно» або «заздалегідь». Трапилось і добре. Все у свій час. Тільки так. Однак із Раймондом Карвером – послідовником Ґемінґвєя та майстром американської короткої прози, якого перекладав, поспілкуватись вдалося.         Він радів, що встиг зберегти ті теплі спогади, бо через декілька років Раймонд помер від онкології. Муракамі переклав понад шістдесят його оповідань і впевнений, якщо б не було тієї зустрічі, зробив би це інакше, бо під час перекладів пам'ятав усі відчуття від класного спілкування.

Він устиг дістатись лаконічного світла, що випромінював Реймонд, щоб передати його нам, разом із маленькими великими історіями звичайних людей. І це головне.

 

 

Олена Ємельянова

Далі буде.

 

Фото https://www.thehindu.com/books/haruki-murakami-on-how-to-be-a-novelist/article66139618.ece

 

Джерела:

Муракамі, Харукі. Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. О. Забурана. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 301 с.

Муракамі, Харукі. Погоня за вівцею: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – 318 с. – (Література).

Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 1. – Харків: Фоліо, 2005. – 350 с.

Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 2. – Харків: Фоліо, 2006. – 319 с.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 1. – 2012. – 504, [2] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І.П. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2009. – Кн. 2. – 2012. – 447 с.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 3. – 2012. – 542, [1] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.

Муракамі, Харукі.Про що я говорю, коли говорю про біг = What I talk about when I talk about running: A Memoir / Х. Муракамі; пер. з англ. О. Михельсон. – Київ: Yakaboo Publisching, 2020. – 160 с.

***

https://nogibogi.com/haruki-murakami-running-novelist/

https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/

https://www.nytimes.com/2011/10/23/magazine/the-fierce-imagination-of-haruki-murakami.html

https://bombmagazine.org/arti.../1994/01/01/haruki-murakami/

https://www.cw.com.tw/article/5097870

https://english.kyodonews.net/articles/-/8530

https://www.cw.com.tw/article/5097870

https://www.newyorker.com/books/this-week-in-fiction/haruki-murakami-02-17-20

https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/

Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Що читають бібліотекарі

Гуменюк, Надія. Корона на одну ніч: роман / Н. Гуменюк. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2020.– 316 с.

 

«Корона на одну ніч» Надії Гуменюк – це ретро-детектив, який занурює у життя волинського містечка міжвоєнного періоду (1930-ті роки). Цікава книга, що розповідає історію кількох людей ще за часів Першої світової війни та Жовтневого перевороту! Дії відбуваються як в Литві, Росії, так і в Україні, за часів Речі Посполитої та самій Варшаві! Наскільки велика була географія мандрів головних героїв, та скільки їм усього довелося пережити в ті часи!

У цьому романі детективна історія тісно переплетена з історією та психологією.

Сюжет розгортається навколо загадкової смерті молодої дівчини, яку знайшли мертвою після балу-карнавалу. На її голові дешева паперова корона, але обставини загибелі вказують на те, що за цим стоять далеко не «паперові» пристрасті. Розслідування веде журналіст Марко Луцик, чий образ додає роману особливого шарму.

Авторка майстерно відтворює дух Луцька та навколишніх містечок часів, коли вони були під владою Польщі. Я буквально відчула смак кави у цукернях, почула шурхіт суконь, побачила тогочасну моду. Мене вразила жива мова, якою написана книга. Надія Гуменюк пише багатою соковитою українською мовою. У тексті багато автентичних слів і діалектів того часу, що робить занурення в епоху повним. Це не лише детектив, це також драма про людські долі, соціальну нерівність і вибір. Корона тут – символ ілюзорності щастя та високої ціни, яку іноді доводиться платити за мить визнання. В романі просліджується тонка психологія. Персонажі виглядають живими людьми зі своїми скелетами у шафах, а не просто картонними фігурами для просування сюжету.

Книга читається легко і цікаво, тримає інтерес до останньої сторінки та залишає приємний інтелектуальний посмак.

Раджу до прочитання любителям класичних європейських детективів у стилі Агати Крісті, а також тим, хто захоплюється українською історією та ретро-романами.

 

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно технічного відділу

Книга в каталозі: http://www.old.libr.dp.ua/catalog/BOOKN/6CF7CA15-E32A-4D9F-A73E-DFCDF8EF8D23

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Територія особистості

村上 春樹. Власний стиль (продовження)

 
Коли її сонячний чубчик нахилявся над клавіатурою, він знав кожне слово, що вона пише. Вони знаходились в такому єдиному полі відчуття, що кожна думка, почуття або дія передавались глибиною м'якої вібрації тієї ж миті. 
Вона обернулась, він відповів: «Так. Чудово...»

    Починаючи перший роман, Муракамі довго мучився, поки не знайшов нетрадиційне рішення: написав початок книги англійською, потім знову переклав японською. З його слів, саме так він знайшов свій голос. Його багаторічний головний перекладач Джей Рубін, розповідав, що відмінністю японської мови Муракамі сан є те, що в оригіналі вона часто читається так, ніби перекладена з англійської.

    «У віці 62 років через три десятиліття кар'єри Муракамі зарекомендував себе як неофіційний лауреат Японії – мабуть, головний її творчий посол у будь-якому виді мистецтва у світі: основне джерело для багатьох мільйонів читачів інформації про культуру і особливості своєї рідної країни».

    Його твори перекладені англійською, французькою, тайською, іспанською, івритом, латинською, турецькою, німецькою, португальською, шведською, чеською, каталонською...

    Можна навіть сказати, що переклад є наскрізним принципом творчості письменника. Критик «The New York Times Magazine» Сем Андерсон позначає, що головне задоволення від його сюжетів полягає в спостереженні за тим, як цілком звичайна ситуація (поїздка в ліфті, варіння спагетті, прасування сорочки) раптово стає незвичайною (таємничий телефонний дзвінок, спуск у чарівний колодязь, розмова з Людиною-Вівцею). «Іншими словами, за тим, як персонаж, перебуваючи у стані екзистенційної свободи, опиняється в зовсім чужій реальності, а потім змушений балансувати між цими двома реальностями».

    Свідомість його персонажів на якомусь рівні теж летюча, в розумінні того, що це фактично одна й та ж сама людина. Наприклад, хлопець з «Норвезького лісу» міг бути хлопцем з «Полювання на овець» і «Денс, денс, денс», а через кілька років, можливо, стане тим самим хлопцем із твору «Країна Чудес без гальм і Кінець Світу». Або самим Муракамі.

Це теж про його стиль, в якому він почувається дуже легко. «Для мене це своєрідна терапія. Коли пишеш, можеш бути будь-ким. Саме тому я пишу: щоб бути будь-ким. Можна приміряти на себе різні ролі та випробувати будь-що... щоб змінити себе, розумієте? Для мене – це просто досвід і, коли закінчую, я вже змінився. Я роблю це не заради заробітку, а тому, що хочу стати новим».

    Персонаж Муракамі сан завжди, у певному сенсі, переміщується між полярними світами: звичайним і химерним, природним і надприродним, селом і містом, чоловічим і жіночим, наземним і підземним. «Іншими словами, вся його творчість – це драматичний процес перекладу». З чужою реальністю, означеною критиком як суто драматична, можна посперичатись, бо, хто зна, яка насправді тобі властива. Стосовно іншого – все абсолютно влучно.

    Зазвичай він не читає власних книг японською, а читає їх переклади й отримує величезне задоволення. «Мені дуже соромно, але саме переклади – це як прислухаюся до власного голосу. Я не можу відрізнити переклад від оригіналу. Наприклад, «Денс, денс, денс», я не перечитував шість років, навіть дещо забув і, повернувшись до англійського зразка, не помітив різниці між перетворенням і оригіналом. Я гортаю сторінки. Що ж там відбудеться? Телефонує перекладач: „Привіт, Харукі, як тобі мій переклад?" Я відповідаю: „Це чудова історія! Мені дуже подобається!“...Американці інші. Американці дивні, тому що вони не вірять, що в Японії є Dunkin' Donuts, McDonald's, Levi's, Боб Ділан або Брюс Спрінгстін. У нас є все. Ми виросли з усім цим...».

    До речі, Мураками відмінно розмовляє англійською, говорить повільним, глибоким голосом і категорично не любить робити це через перекладача.

Для японців, судячи з мого досвіду власного, дуже важливо, щоб їх розуміли буквально. Тому, цілком зрозуміло, що письменник оминає посередників у розмові. Віднаходить переклади формулювання власних думок, максимально дотичні до власної ментальності та ментальності співрозмовника.

    Під час спілкування чуємо сильний акцент – інтонації непередбачено різко підвищені або знижені саме тоді, коли мають бути рівними. У журналістів навіть складається враження, що йому подобається бути поза своїм мовним середовищем (чит. вище чому саме (＠＾◡＾), а в його англійській є щось від імпровізаційних веселощів.

Американський літературознавець, японознавець і один із найвідоміших у світі перекладачів сучасної японської літератури Філип Габріель і його колега Тед Гусен, які долучились перекладами до наближення японського слова, пішли далі та намагаються відшукати в  творах Муракамі-сан – Фіцджеральда.

    Але, Муракамі – це стиль власний, свідомо та відчуттєво обраний. Все інше лише символічні вдячності, нотатки поваги до попередників  на власному літературному полотні. Та умовні припущення, навіть дуже знаних перекладачів і літературознавців ٩(◕‿◕｡)۶

 

Олена Ємельянова

Далі буде.

 

Фото https://chytomo.com/murakami-rozkrytykuvav-prem-ier-ministra-iaponii-cherez-pandemiiu/

 

Джерела:

Муракамі, Харукі. Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. О. Забурана. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 301 с.

Муракамі, Харукі. Погоня за вівцею: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – 318 с. – (Література).

Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 1. – Харків: Фоліо, 2005. – 350 с.

Муракамі, Харукі. Танцюй, танцюй, танцюй / Х. Муракамі; Пер. з яп. І.П. Дзюба. Т. 2. – Харків: Фоліо, 2006. – 319 с.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 1. – 2012. – 504, [2] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І.П. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2009. – Кн. 2. – 2012. – 447 с.

Муракамі, Харукі. 1Q84: роман / Х. Муракамі; пер. з яп. І. Дзюба. – Харків: Фоліо, 2012. – Кн. 3. – 2012. – 542, [1] с. – Пер. изд.: 1Q84 / Murakami H. – Tokyo, 2010.

Муракамі, Харукі.Про що я говорю, коли говорю про біг = What I talk about when I talk about running: A Memoir / Х. Муракамі; пер. з англ. О. Михельсон. – Київ: Yakaboo Publisching, 2020. – 160 с.

***

https://nogibogi.com/haruki-murakami-running-novelist/

https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/

https://www.nytimes.com/2011/10/23/magazine/the-fierce-imagination-of-haruki-murakami.html

https://bombmagazine.org/arti.../1994/01/01/haruki-murakami/

https://www.cw.com.tw/article/5097870

https://english.kyodonews.net/articles/-/8530

https://www.cw.com.tw/article/5097870

https://www.newyorker.com/books/this-week-in-fiction/haruki-murakami-02-17-20

https://lithub.com/a-feminist-critique-of-murakami-novels-with-murakami-himself/ 

Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут