Несподіване питання

Відповіді на нестандартні питання читачів про Бібліотеку

 

«Зараз для мене зручніше працювати в бібліотеці онлайн. Останнім часом відкрив для себе багато цікавих ресурсів, які створюють бібліотеки. Серед них – матеріали обласної універсальної наукової. Ось цікаво, хто автори публікацій на вашому Порталі «ДніпроКультура»? На сторінці «Україніка», яка є на сайті? А ще на блозі «Бібліотечна універсалка» багато цікавого… Здається, Ви співпрацюєте із професійними журналістами?»

Ви маєте рацію, працівники бібліотек створюють повнотекстові оглядово-аналітичні контенти з різних тем для своїх читачів. Як правило, це тематика професійної діяльності, яка призначена для колег-бібліотекарів. Для читачів створюють публікації із краєзнавства, готують матеріали з літературних і літературознавчих, мистецтвознавчих та інших тем. Працюють над ними, як правило, бібліотекарі, але вони прагнуть до співпраці з професійними журналістами, письменниками, краєзнавцями, вченими-популяризаторами наукових знань. Наприклад, на Порталі «ДніпроКультура» можна знайти публікації знаних краєзнавців, журналістів, вчених-істориків. Серед них Варфоломій Савчук, Ігор Кочергін, Олександр Харлан, Микола Чабан, Григорій Іващенко, Валентина Лазебник та інші відомі діячі науки та культури. А на сторінці сайту «Україніка» публікуються статті Ігоря Кочергіна, Олега Репана, Тетяни Цимлякової, Миколи Чабана й інших.

І все ж-таки, більша частина згаданих вами ресурсів – праця бібліотечних працівників ДОУНБ ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія та їхніх колег – бібліотекарів нашої області. Звичайно ж, їхні публікації різні за якістю, але багато з них не поступаються матеріалам професіоналів. Серед таких – роботи Ірини Голуб, Тетяни Глоби, Оксани Шевченко, Тетяни Сівач, Ірини Браславської, Світлани Сухіної, Віри Піскун, Світлани Пономаренко…

До речі, спеціалізація бібліотечного журналіста вже існує у бібліотечному середовищі. Однойменну дисципліну викладають студентам профільних вищих навчальних закладів протягом останніх років. Бажаючі отримують додаткові знання на заняттях Всеукраїнської онлайн-школи бібліотечного журналіста, яка працює на базі Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Короленка. А конкретніше познайомитися з публікаціями бібліотекарів та інших авторів Порталу «ДніпроКультура» допоможе покажчик «Авторський колектив», розташований на головній сторінці, у підвальчику (футері), він складається з двох частин: перша – автори-партнери Бібліотеки, друга – її працівники.

Приємно, що у вашому питанні відчувається повага до праці співробітників Бібліотеки. І, дійсно, її керівництво намагається долучити до творчої роботи своїх фахівців і правильно розподіляти завдання, враховуючи потенціал кожного. Звичайно ж, до проєктів залучили нашу працівницю, яка має фахову освіту журналіста і працює тут вже 12 років. Це – завідувачка сектору соціокультурних проєктів та зовнішніх зв’язків Олена Борисівна Ємельянова. Серед талановитих робіт бібліотекарів її творчий доробок має особливі відтінки легкості, авторського бачення теми, глибину словесних барв, якими вона користується, щоб розкрити тему. Оскільки підготовка публікацій для інтернет-ресурсів Бібліотеки сьогодні її пріоритетне завдання, розповімо саме про її публікації.

Особливу увагу читачів привертають роботи, розміщені на краєзнавчому просвітницькому Порталі Бібліотеки «ДніпроКультура». Герої її публікацій полярно різні, але поєднані маркером неповторної обдарованості: представник «Розстріляного відродження», письменник, перекладач, найвизначніший прозаїк, наш земляк – Валер’ян Підмогильний; всесвітньо відома особистість, гість Дніпра, 11-й патріарх школи Ягю Шінган-рю тайдзюцу Кадзіцука Ясуші (Японія), інтерв'ю якого для нашого порталу було другим після американської преси; священнослужитель УПЦ КП, настоятель храму на честь Святої Великомучениці Варвари, майстер бойових мистецтв Геннадій Марков; голова обласного об'єднання профспілок, голова обласної організації Профспілки працівників культури Анатолій Яловий; керівник Товариства японської культури «Фудошінкан»,   организатор Дніпро Аракидо Кейкокай, 4 дан Айкідо Айкікай, степень Мокуроку  школи Тенсін Сьоден Каторі Сінто Рю, 1 дан джіу-джитсу АДДУ Дмитро Масько.

Мова і про героїв, які обрали захист нашої Батьківщини – це викладач, військовий, еколог, громадський діяч Дмитро Кошка; заслужений журналіст України, учасник російсько-української війни, громадський діяч Віктор Ожогін, під керівництвом якого Олені пощастило починати журналістській шлях на Дніпропетровському обласному телебаченні; режисер, актор театру та кіно, керівник Патріотичного Театру «Арт-Фронт», ветеран АТО Ігор Кирильчатенко, волонтер Григорій Дем'янов; завідувачка відділу ДНІМ ім. Д.І. Яворницького «Музей Сучасної російсько-української війни», письменниця, волонтерка Ганна Терянік…

   Спілкування із героями публікацій – улюблений формат творчої роботи Олени як журналістки. Для неї завжди «важливо не просто слухати, а й чути співрозмовника. Тоді він розкривається настільки несподівано … для самого себе, перш за все».

Вона може розговорити  будь кого, бо зацікавлена людиною щиро та по-справжньому. Здатна проявити  героїв з тих сторін, які їм самим невідомі, торкнутись тем і подій життя обережно та вдумливо. Доволі часто у відповідь чує: «Ви змусили мене немов знову прожити своє життя, зрозуміти важливі речі, багато чого переосмислити та відкрити в собі». Вона відчуває те ж саме, бо якби не віддзеркалювала, діалоги з такою відкритістю були б неможливі.

Справжньою інформаційною скарбницею Порталу є публікації, про осіб,  які є гордістю краю. Валентина Слобода, колишня директорка КЗК «Дніпровський Будинок мистецтв» Дніпровської міської ради, голова Дніпропетровського осередку Національної спілки кінематографістів України; завідувачка відділу-музею «Літературне Придніпров’я» Дніпропетровського національного історичного музею імені Д.І. Яворницького Олена Аліванцева; поет, прозаїк, перекладач Олександр Ратнер; Валентина Тальян – колишній керівних обласного управління культури, громадська діячка; Ніна Федорівна Голікова, яка все життя не просто працювала, служила людям, віддаючись улюбленій справі. Дніпропетровській Будинок органної та камерної музики увійшов, завдяки її 25-річному керівництву, до десятка найкращих органних залів світу.

А скільки разів цитували та посилались місцеві ЗМІ на матеріал про Леоніда Йосиповича Фурсенка, директора Дніпровського Академічного театру драми та комедії (1993–2019), який нещодавно відійшов у вічність.

Усього для Порталу Олена підготувала 65 публікацій, які на сьогодні переглядались 255,5 тисяч разів. Звісно, справа не в цифрах, а в тому, що в кожній роботі – її душа, почуття та частинка життя. «Впевнена, зняти якісний репортаж або написати матеріал можна лише тоді, коли ти безумовно закоханий у тему чи героя … Тобі має бути цікаво прожити цю мить, долі цих людей і… не зупинити, ні, а продовжити в собі й у тих, хто побачить чи прочитає … І ще, важливо робити тексти автентичними героям, підбирати таку візуальну і рівну їм стилістику письма, щоб під час читання можна було ніби дивитися захопливе неповторне дійство... А ще, неодмінно «ховатися» за ними, з висоти свого польотного розуміння життя, розкриваючи не тільки героїв, але й себе …».

Ще одна її  творча пристрасть – робота над публікаціями сторінки сайту «Україніка»,  для чого вона знаходить цікаві теми, пише легко, з особливим натхненням. Її цікавлять персони, до яких хочеться тягнутись, з якими зводила доля. Мова, наприклад, про Романа Віктюка, з яким  пощастило не лише спілкуватися поза сценою та кулісами, а й відчути в глядацькій залі захоплення від його легендарних творінь, бути присутньою на репетиціях. Обпалюючим трагізмом долі українського генія просочений матеріалі про Сергія Параджанова: «Писати про нього так само складно, як обійняти Всесвіт або відкинути закони земного тяжіння. Ти до кінця не розумієш, що станеться з тобою, але це – неважливо. Головне – неочікуваний стрибок разом в іншу, не менш справжню реальність. Реальність краси вистражданих істин». Побачимо тут і розповідь про нову сторінку життя в британській еміграції харківської художниці Тетяни Сенченко – члена Спілки художників України, неодноразової переможниці місцевих і міжнародних мистецьких конкурсів, який набрав понад 25 тисяч переглядів. А ще Іван Карпенко-Карий, Катерина Білокур, «чотири ноти Незалежності» Миколи Леонтовича, Олена Теліга…

Платформу блогу «Бібліотечна універсалка» створено в ДОУНБ у 2014, але саме коли Олена взялася вести рубрики, ресурс набув популярності в користувачів та в останні роки переживає справжнісінький бум. Відвідування від 200 тисяч на початку 2022 у 2026 перевищили мільйон переглядів. Вона сама дивується такому охопленню, але якщо поглянути на різноманітність рубрик, зміст публікацій, системність їхньої підготовки, стає зрозумілим, – це не випадковість.

Завдяки універсальності фондів Бібліотеки вдається розкривати безліч тем, пов’язаних із українською та зарубіжною класикою, сучасною літературою, знаковими іменами в театральному та музичному світі. Тут Олена проявляє себе і як координаторка корпоративних проєктів, в яких беруть участь колеги-бібліотекарі та партнери ДОУНБ. Йдеться про  матеріали для рубрик з історії Бібліотеки «Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки», «Жива історія бібліотеки» та «Люди, які завжди у серці»; «Діалоги з мистецтвом», «Винахідники, віват!», «Book stories: з рук у руки». Читачі поринають у книжковий світ, завдяки літературним уподобанням співробітників ДОУНБ і рубриці «Що читають бібліотекарі». Здійснюють прогулянки «Вулицями нашого міста» та «Видатними місцями Придніпров'я» разом з краєзнавцями Бібліотеки.

Особлива її любов – підготовка публікацій для блогової рубрики «Територія особистості» – унікальних оглядів про видатні постаті, які надихають своїм життям, творчістю, вчинками, внеском у світову культуру та історію. Чарльз Буковскі, Харакі Муракамі, Симон Петлюра, Іван Марчук, Ален Делон та Ромі Шнайдер, Майкл Джексон, Джером Клапка Джером, Юрій Іздрик, Катерина Бабкіна, Марсель Марсо, Галина Вдовиченко, Одрі Гепберн, Маріанна Кіяновська… Це – її кропітка щоденна робота, щоб рухатися далі, позначати  власний професійний шлях пошуками та здобутками.

Окрема професійна тема – назви її публікацій, де в одному реченні – головне, несподіване, неформатно цікаве.

Вона любить працювати голосом, який теж про ті самі щирі діалоги,  котрі дозволяють глибше відчути ту чи іншу особистість. Мова про цикл аудіоподкастів  на основі ще однієї авторської рубрики блогу – «Пунктир». Олександр Довженко, Іван Байдак, Наталія Гурницька, Вінстон Черчилль, Фредді Мерк'юрі, Антуа́н де Сент-Екзюпері, з яким вона стовідсоткова згодна, що головна розкіш – спілкування.

У створенні аудіоподкасту «Крила поезії», крім Олени Ємельяновій, беруть участь працівники різних відділів – Альбіна Лисенко (відділ документів з питань мистецтв), Світлана Усенко (центр «Вікно в Америку), Ірина Дрозд (відділ документів іноземними мовами) та партнери бібліотеки – студенти міста, любителі поезії. Рубрика відкриє безмежний поетичний світ найкращих митців, твори яких представлено в фондах нашої книгозбірні. Відкриває додаткові барви доль поетів, які означили шляхи української та всесвітньої літератури.

У розділі сайту ДОУНБ «Відеогалерея» ще більше цікавих авторських робіт фахівців ДОУНБ – відеоподкасти, які допомагають у роботі з популяризації книги, серед них і роботи Олени, зараз тут опубліковано 46 її відеороликів, в яких вона озвучує чудові вірші відомих і не дуже знаних поетів. Інтонації, проникливий спокійний голос виконавиці, ілюстративний матеріал, основою якого є авторські роботи її друзів – професійних фотографів з України та інших країн світу – чудова можливість зупинитись на хвилини, поринаючи  у чарівний світ мистецтва.

До речі, вона й сама є автором безлічі чудових репортажних світлин заходів ДОУНБ, і не тільки: «Люблю фотографувати. Кожне фото – завжди історія. Ракурси – унікальні, чудові моментами. Побачив і треба одразу довіряти камері. Тому що міліметр вправо-вліво, вперед-назад і картинка змінюється. Світ уже дивиться на тебе і відбиває інакше. Ілюстрація швидкоплинності життя. Сакурова 😊».

Олена справжня майстриня захоплювати будь які аудиторії, особливо якщо це діти! Вона їх заворожує розповідями про світ мистецтва, літератури, історії.

 

 

Ось так, через питання-припущення нашого читача «Чи співпрацює Бібліотека із професійними журналістами, у нас з’явився привід розповісти, як народжуються наші тексти та подкасти на ресурсах ДОУНБ.

Чекаємо на ваші нові несподівані питання, шановні користувачі.

 

Тетяна Абраїмова

 

Фото з особистого архіву Олени Ємельянової та архіву ДОУНБ

1.  Завідувачка сектору соціокультурних проєктів та зовнішніх зв'язків ДОУНБ Олена Ємельянова;

2. Під час підготовки матеріалу для порталу з 11-й патріархом школи Ягю Шінган-рю тайдзюцу Кадзіцука Ясуші (Японія), 2017;

3.З  Віктором Ожогіним, 2018;

4. З письменником, поетом, перекладачем   Олександром Ратнером, 2018;

5. З Дмитром Маськом, 2018;

6. З харківською художницею Тетяною Сенченко, Харків, квітень, 2018;

7, 8  Під час проведення майстер-класу «Японія – любов моя» в межах проєкту СПЗЗ «Українське вікно до японської душі»  з учнями Навчально-виховного комплексу-ліцею № 100, ДОУНБ , вересень 2019

 

Джерела:

https://www.dnipro.libr.dp.ua/

https://www.dnipro.libr.dp.ua/avtorskiy-kolektyv

https://www.libr.dp.ua/?do=ukrainica

https://www.libr.dp.ua/?do=audiopodcasts

https://dnipro.libr.dp.ua/index.php?route=information/autor&family=%D0%84%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0

https://www.youtube.com/@dounbkm/videoshttps://www.libr.dp.ua/?do=audiopodcasts

     Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

 

Жива історія бібліотеки

Моя робота в ДОУНБ: спогади через багато років
(продовження)

Виставки, групове інформування та буржуазна УДК

 

Із картотекою газетно-журнальних статей у мене і взагалі сталась неабияка халепа. Картотека містила друковані картки з аналітичним розписом періодичних видань технічної  тематики. За бібліографічними канонами, зберігати треба публікації не старіші ніж за п’ять років, оскільки технічна інформація швидко застаріває. В картотеці стояли картки з інформацією десяти, п’ятнадцяти і навіть двадцятирічної давнини, тож я почала їх вилучати. До того ж виявила, що картотека систематизована не за таблицями ББК, які буквально перед закінченням мною інституту почали активно впроваджувати в бібліотеках. Систематизація була за УДК – універсальною десятковою класифікацією. Про цю, останню, в інститутському підручнику був лише коротенький абзац, що УДК – буржуазна класифікація, бо не містить розділів про марксизм-ленінізм і науковий атеїзм, натомість має розділ «Релігія», отже радянським бібліотекам не годиться, в СРСР використовується лише в найбільших науково-технічних бібліотеках.

Наша обласна універсальна наукова бібліотека до найбільших науково-технічних бібліотек не належала. Тому я з чистою совістю вирішила дати лад картотеці, тобто перекласифікувати буржуазну УДК на нашу радянську ББК. Нічого нікому не сказала. А про що тут говорити? Мені веліли працювати з картотекою, показали, де вона розташована, ніяких додаткових інструкцій, настанов, коментарів не дали, отже розраховували, що я і сама знаю, що і як треба робити. Я взяла таблиці ББК, знайшла картонні роздільники, і справа закипіла. Я встигла перекласифікувати приблизно півтори шухляди зі, здається, п’ятьох,  і майже витратити запас роздільників, коли завідувачка звернула увагу на мою тиху зосереджену діяльність і спитала, що я роблю. Я гордо відрапортувала і… злякалась – Лідія Захарівна різко перемінилась на обличчі, на якийсь час навіть втратила дар мови, у неї був шок. Від розносу мене врятувало те, що за короткий час я мала іти в декретну відпустку. Це було вже десь улітку 1983 року. Довелося мені повертати класифікацію УДК назад, бо вона таки була законною для технічної тематики. Більше з тією картотекою я не працювала.

Досі пам’ятаю, правда вже нечітко, проведення у відділі Днів інформації та Днів спеціаліста. Це були солідні заходи з попередньою підготовкою, відбором літератури, документів з тієї чи іншої тематики, із запрошенням конкретних користувачів, організацій, установ і широким інформуванням. Людей приходило немало, біля столів, виставлених у ряд під вікнами з розкладеною літературою, завжди купчились натовпи, тому ми, співробітники, теж весь час були там: пояснювали, консультували і слідкували за збереженням фонду. Мені ці заходи подобались.

От виїзди на підприємства і в установи подобались не завжди. Кудись я виїжджала з колегами, тоді було простіше, а коли сама, – по різному. Часом мене з літературою забирали і відвозили назад. А бувало і таке, що доводилось самотужки тягати непідйомний вантаж. Саме так сталося на фабриці іграшок. До бібліотеки приїхала якась працівниця з контори фабрики, разом із нею ми привезли туди по два пакети книжок і журналів, а після перегляду вона допомогла мені винести літературу за прохідну, переважно, аби мене безперешкодно випустили, і… попрощалась. Я стояла ні в тих, ні в сих з чотирма майже непідйомними сумками-пакетами книжок, добре, що тут же була зупинка тролейбуса. Мобільників тоді ще не було, покликати на допомогу колег було ніяк, мене охопили тиха паніка і розпач, але  якось я дотягла ношу до бібліотеки.

Була з подібними переглядами на заводі Дніпроважпапірмаш, де мені й моїй колезі провели екскурсію, показали велетенську машину для виготовлення паперу. На фабриці «Дніпрянка» я була, якщо нічого не плутаю, двічі, один раз із Надією Литвиненко. Там нас хотіли «пригостити» якоюсь пряжею, але нічого підходящого не було, і слава богу, бо на прохідній, коли ми виходили, нам буквально провели обшук, перевіряли сумки і все присікувалися, що за книжки ми виносимо з фабрики. Була ще на швейній фабриці ім. Володарського, в Будинку моделей у старовинному занедбаному особнячку в центрі за ЦУМом, в Науково-дослідному інститут тваринництва центральних районів УРСР разом із колежанкою з сільськогосподарського відділу, в АТП у районі вулиці Войцеховського, де довелось видати кілька книжок про ремонт автомобілів, а потім їздити випрошувати їх назад. Здається, дві чи три книжки так і не повернули.

 

Ірина Голуб,

головний бібліотекар редакційного-видавничого центру

 

Далі буде.

      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

 

Жива історія бібліотеки

 

Моя робота в ДОУНБ: спогади через багато років»

(продовження)

 

Виставки, групове інформування та буржуазна УДК

 

Крім обслуговування я брала участь і в усіх інших процесах роботи відділу – підготовці та проведенні Днів інформації, Днів спеціаліста, обробці нових партій описів винаходів, у виїздах на підприємства й організації з переглядами літератури; переміщеннях фондів і всьому іншому. Отримала і власну ділянку роботи – організацію виставок літератури у відділі, групове інформування, ведення картотеки газетно-журнальних статей.

Ставити виставки мені подобалось, хоча часом дуже важко було підібрати літературу. Пам’ятаю, як готувала виставку про екологічні проблеми, пов’язані з промисловістю. Спочатку я відшукала декілька книжок у підсобному фонді відділу, але для виставки їх було мізерно мало, тому відібрала і виписала в генеральному каталозі все, що могло згодитися. Там теж було не густо. Книжки треба було замовляти у відділі сільськогосподарської літератури, читальному залі та книгосховищі. На частину замовлень надійшли відмови: «списано», «нема на місці»; а з того, що я отримала, годилось не все – за самою анотацією не завжди можна визначити зміст; дещо було занадто потерте і не мало презентабельного вигляду. Та й узагалі тема екології ще не була популярною, літератури майже не було, принаймні в нашій бібліотеці точно не було. Крім того, на виставці з будь-якої теми, чи про будівництво, чи металургію, чи ту ж екологію, обов’язково (!) треба було на перше місце ставити… праці Маркса, Енгельса, Леніна, постанови партії (комуністичної, інших не існувало) й радянського уряду. Дуже бажано було також хоч якийсь перл «таварища Брєжнєва». І спробуй, боронь боже, не поставити! От і доводилось вишукувати в працях класиків марксизму-ленінізму, в постановах партії та матеріалах її останнього з’їзду хоч якісь слова про розвиток будівництва, металургії чи екології. 

Тим, хто народився незадовго до кінця існування радянського союзу чи вже після його розвалу, це, напевно, звучить дико. А бібліотекарі мого покоління можуть підтвердити – кожна книжка про будь-що: розвиток сільського господарства чи машинобудівної промисловості, безпеку атомних електростанцій, ремонт автомобілів, машинні мови, навіть про технологію макраме і вишивки, кулінарію та ресторанне обслуговування обов’язково починалась мантрою про заходи комуністичної партії та радянського уряду в розвитку саме цієї галузі, про невтомну турботу з підвищення добробуту радянських людей і тому подібне. Ось невеликі уривки з такого тексту: «Исторический XIX съезд Коммунистической партии…», «Партия всегда считала и считает главной своей задачей всемерное развитие тяжелой индустрии…», «Пленум ЦК КПСС,.. указал, что главной задачей, решению которой партия посвящает все свои силы, было и остается укрепление могущества нашей Родины…», «Только наши враги, клевещущие на социализм…», «Настоящее освобождение женщины, – писал В.И. Ленин – настоящий коммунизм…», «Под руководством нашей славной Коммунистической партии, ее Центрального Комитета и Советского правительства народы нашей необъятной и могучей социалистической Родины…» і таке подібне. Все це – з видання 1955 року «Книга о вкусной и здоровой пище» (яка трапилась мені під руку, іншого з подібними текстами не тримаю), ось такий вступ на дев’ять сторінок.

Ту виставку про вплив промислових підприємств на довкілля я таки поставила, за всіма канонами, для чого довелося додатково вишукувати книжки по відділах, а одну чи дві я навіть привезла з Бердянська зі своєї власної бібліотечки, саме тоді їздила до мами.

Групове інформування полягало в тому, що я раз на місяць мала обдзвонювати всі районні бібліотеки і повідомляти колегам про новинки. От цієї ділянки роботи я зовсім не пригадую, залишився у пам’яті лише конфуз першої спроби з’язатися з бібліотеками. Що таке телефон і як ним користуватись, я знала з раннього дитинства, оскільки у моїх дідуся і бабусі по мамі був хатній телефон, дідусь працював завгоспом на пошті. Але в часи мого дитинства і юності не існувало автоматичного з’єднання, щоб поговорити з абонентом в іншому місті, треба було телефонувати на телефонну станцію і замовляти розмову. Так само в часи мого навчання в Рівному я розмовляла з мамою в Бердянську, замовляючи розмову заздалегідь на міжміському переговорному пункті. Ні про які міжміські коди я не знала, бо ніколи цим не користувалась, а мої колежанки, мешканки великого обласного міста, не сказали мені, провінціалці, про такі тонкощі – не думали, що хтось може не знати елементарних речей. Отож я раз за разом набирала номери районних бібліотек без коду, зрозуміло, що нікуди не могла пробитися. Врешті котрась із мої співробітниць зрозуміла в чім причина і підказала про коди. З мене трохи покпинили, Неділька, незлостиво сміючись, зронила «техніка в руках дикуна», а я відтоді стала без проблем з’язуватися з колегами в області.

                                         

 

Ірина Голуб,

головний бібліотекар редакційного-видавничого центру

Далі буде.

  Фото 2. Ірина Голуб друга ліворуч (сидить)     

      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter                                                         

                   

Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки

 

Бібліотека у 60-ті роки ХХ століття. Рік 1967. Ювілейна наукова сесія
(продовження)

 

Нарешті підійшли до завершення огляду доповідей провідних спеціалістів на ювілейній науковій сесії, присвяченій роботі Бібліотеки у радянські часи (1917–1967 рр.). Цікаво дізнатися, як наші колеги майже 60 років тому оцінювали результати своєї діяльності, чим пишалися і яких успіхів досягали.

Сьогодні настала черга розповісти про виступи двох завідувачок відділів обслуговування користувачів – абонемента та читальних залів.

Відділом читальних залів керувала в той час Олена Петрівна Рєзіна. У неї був виступ суто ідеологічно-пропагандистського змісту про комуністичне виховання: «Бібліотека на допомогу комуністичному вихованню трудящих». Різноманітні приклади впливу Бібліотеки на процес формування комуністичної ідеології та методи роботи з читачами, приклади ефективності такої роботи, назви книг, які пропагували, і їхніх авторів – все це з історичної точки зору дає можливість уявити зміст читання та вплив бібліотеки на культуру читання, коли книга перетворилась на інструмент ідеологічної обробки людей. Бачимо системність і цілеспрямованість роботи з пропаганди книги.

Для цього використовували різні форми пропаганди літератури: конференції, вечори, усні журнали, диспути, індивідуальні бесіди. В цьому процесі була активно задіяна державна політика: на загальнодержавному рівні проводилися читацькі конференції, заходи, які організовувались бібліотеками різних рівнів (обласна із районною) демонструвалися на місцевому телебаченні. Олена Петрівна навела приклад проведення читацької конференції нашої Бібліотеки із Першотравенською міською бібліотекою, в якій взяли участь 500 чоловік, перевжно це були шахтарі. Наприкінці заходу виступали відомі українські радянськи письменники Придніпров’я – Ф.Д. Залата, П.П. Нечай, А.Й. Билінов. Участь відомих учених, представників влади, партійців, акторів, музикантів у пропагандистських заходах була звичайним явищем того часу та додавала їм  переконливості.  

Працювали з конкретними групами людей у так званих «червоних кутках» робітничих гуртожитків, де проводились кампанії різної тематики, наприклад, місячник пропаганди антирелігійних знань, під час якої виступали відомі лектори товариства «Знання».

Для любителів поезії проводили цикли літературних вечорів, присвячених радянській поезії. На одному з таких вечорів-концертів у Бібліотеці виступали поети Галина Камінна та Ігор Тищенко. До речі, Олена Петрівна розповіла, що при відділі у 1966 році було створено клуб любителів книги, до якого увійшло 100 чоловік –  робочі, інженери, лікарі, студенти. Вона назвала прізвища професорів і доцентів вишів, які виступали на засіданнях цього клубу. Люди тягнулися до знань, але, на жаль, вся робота з пропаганди літератури була повністю пронизана комуністичною ідеологією.

Ще одна керівниця відділу обслуговування читачів – завідувачка абонементу Ірина Миколаївна Котова виступила з доповіддю «Вивчення інтересів і запитів читачів і диференційований підхід до їх задоволення».

При великій відвідуваності відділу абонемента, бібліотекар не міг не тільки поговорити с кожним читачем, але й обмінятися словом. Тому записи читацьких  запитів, оцінок прочитаних книг, які вели бібліотекарі відділу, були не точними та неповними, картотека відмов читачам велась безсистемно. Щоб виправити таку ситуацію, на початку 1966 року у відділі абонемента були організовані кафедри для обслуговування окремих груп читачів: молоді, наукових працівників і фахівців народного господарства, загальна кафедра – для всіх інших груп читачів.

Біблотекар отримав можливість іти від книги до читача. Він сам записував нових читачів своєї групи, мав можливість ставити читачеві додаткові питання, які допомогали глибше дізнатися читацькі уподобання. В той же час бібліотекареві легше було орієнтуватись у фондах, щоб надати оперативну допомогу, тому, що фонди для конкретної групи читачів формували як рекомендаційний ресурс, який розкривали тематичними полицями і доповнювали рекомендаційними бібліографічними покажчиками та рекомендаційними списками літератури.

Фахівці відділу чітко встановлювали читацьке призначення виставок, полиць, що сприяло диференційованому обслуговуванню окремих груп. Наприклад, фонд технічної літератури розкривали із урахуванням читацького призначення: для робітників – на допомогу професії та підвищенню кваліфікації, для інженерів – на допомогу науковій організації праці, якості продукції, технічної естетики. Науковим працівникам адресували тематичні  полиці: «Фізика ХХ століття», «Автоматика в наші дні», «Досягнення сучасної біології», «Науковці застерігають».

Ірина Миколаївни як досягнення вказала у доповіді на високий запит читачів на суспільно-політичну літературу. Вона пише: «Отже, не так вже увага читачів прикована до розважальної літератури, як здається декому. Невірне уявлення складається тому, що декілька разів повторена за день назва будь-якого модного роману запам’ятається швидше, ніж запити на різні теми». І все-таки керівниця абонементу констатує, що більшість  читачів із широким кругозором читають або вузько-професійну літературу або лише художню.

Вивчаючи окремі групи читачів, фахівці абонементу відзначили труднощі у роботі з учителями. Вони пояснюють, що учителі мають дуже високу завантаженість і не можуть регулярно відвідувати бібліотеку. Ефективним у роботі з ними тільки використання картотеки професій (позначки, – що беруть за фахом) і метод спостерігання. Бібліотекарі спостерігали за змістом читання різних груп читачів. З цією метою систематично аналізували читацькі формуляри, надавали конкретні рекомендації читачам, що їм читати. Мета такого керівництва – підвищення свідомості людей, залучення до будівництва соціалістичного суспільства – офіційної ідеології тодішньої влади. Прикладом може бути наведений факт такого вивчення: «Аналізуючи читацькі формуляри групи робітників до 30 років, ми прийшли до висновку, що робітники цього віку із неповною середньою освітою виявляють більшу зацікавленість до суспільно-політичної літератури, ніж робітники того ж віку, але зі середньою освітою. Перші продовжують навчання і беруть літературу в навчальних цілях».

Ірина Миколаївна розповіла про досвід відділу у вивченні інтересів читачів до літератури різної тематики – технічної, природничо-наукової, прослідкувала залежність зацікавленості до тієї чи іншої теми від віку, освіти читачів. Рекомендувала до використання деяких інструментів у процесі вивчення читацьких інтересів: ведення картотеки читацьких інтересів, картотеки професій, складання індивідуальних планів читання, проведення анкетування читачів, аналіз індивідуальних і групових читацьких формулярів, відгуків на книги, ведення обліку читацьких запитів, проведення тематичних бесід із читачами за рекомендованими темами.

Як бачимо, на бібліотекарів і читачів здійснювався немалий ідеологічний тиск, який у ті часи не всі усвідомлювали, але надмірна бюрократична складова в роботі із читачами врешті-решт привела до краху таку систему «вивчення інтересів та запитів читачів…».

 

Тетяна Абраїмова

 

Джерела:

Котова І.М. Вивчення інтересів та запитів читачів і диференційований підхід до їх задоволення // Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади: 22.09.1967 р. [роc. мова].– С. 47–58.–  Архів «КЗК ДОУНБ» (Ф. 107).– Дніпро.

Рєзіна О.П. Бібліотека на допомогу комуністичному вихованню трудящих // Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади: 22.09.1967 р. [роc. мова].– С. 29–37.– Архів «КЗК ДОУНБ» (Ф. 107).– Дніпро. 

 

Фото з архіву КЗК «ДОУНБ»

1. Письменник Федір Залата дає автографи учасникам свята книги, поруч з ним – дитяча письменниця Зінаїда Грієва.

2. Олена Петрівна Рєзіна презентує виставку читачам. 1967 р.

3. Олена Петрівна Рєзіна та Ірина Миколаївна Нікуліна (Котова) 08.03.1961 р., читальна зала.

4. Ірина Миколаївна Котова в центрі, обслуговує читачів. 1960-ті роки.

         Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Жива історія бібліотеки

Моя робота в ДОУНБ: спогади через багато років»
(продовження) 

Початок роботи: конфузи та конфлікти

 

Робота в бібліотеці починалась о дев’ятій ранку, а для читачів двері відкривались з десятої. Працівники відділів, не пов’язаних із обслуговуванням, працювали з 9.00 до 18.00, як і співробітники відділів обслуговування, коли не працювали з читачами. Робочий день становив дев’ять годин – вісім годин і п’ятнадцять хвилин безпосередньо робота, останні 15 хвилин призначалися для заповнення величезного аркуша, приблизно на пів стола. У кожної співробітниці був окремий власний аркуш і щодня вона записувала все, що робила, скільки зробила і скільки часу витратила. Сорок п’ять хвилин призначалося на обідню перерву. Попервах, швиденько проковтнувши свій обід, я брала якусь книжку і читала, але колежанки попередили мене, що читати на роботі не можна, якщо я вже закінчила обід, то треба братися до діла, бо завідувачка зробить зауваження. Але сидіти біля обіднього столу  протягом усієї законної перерви можна, навіть уже не обідаючи. Можна було і кудись піти, але не запізнюватися з перерви.

В суботу і неділю працювали тільки чергові на обслуговуванні читачів. У п’ятницю обслуговування не було, цей день повністю призначався для внутрішньої роботи.

На обслуговуванні читачів були особливі графіки роботи. Ми в патентному працювали за своєю схемою. Існували перша і друга зміни – перша, по суті, була не повноцінною зміною, а – більше підміною другої, тобто основної. Тиждень у першу зміну співробітниця, скажімо, «А» (попередній тиждень вона вже відпрацювала в другу зміну), обслуговує читачів з 10.00 до 12.00, а потім із 15.00 до 15.45 підміняє на обідню перерву співробітницю другої зміни. Друга зміна, співробітницю назвемо «Б», заступає на чергування з 12.00 і працює до 21.00 з обідньою перервою з 15.00 до 15.45. З наступного тижня співробітниця «А» на обслуговування вже не виходила досить тривалий час, а співробітниця «Б» працювала на підміні. І так по колу. Графік ускладнювався, коли наступна співробітниця – «В», яка мала працювати в другу зміну, не виходила на роботу через хворобу свою чи дитини. Її цілий тиждень мусила заміняти в другу зміну «Б», вона ж заміняла на обслуговуванні Лідію Захарівну, оскільки завідувачку відділу часто відволікали директорка, партнери бібліотеки тощо. Графік був складний, втомливий, особливо в другу зміну.

Дисципліна в бібліотеці була серйозною. Спізнень майже не було, лише через причини, які не залежали від співробітниць. І то, спізнившись на п’ять хвилин через затримку тролейбуса, ще не встигши віддихатись, пам’ятаю, з покаянним виглядом, белькотіла: «Лідь Захар,.. вибачте… я спізнилась… на п’ять хвилин… тролейбус… я відпрацюю…». «Звичайно», – зі строгим виглядом кивала Лідія Захарівна. Пішовши на перерву на десять хвилин пізніше, я повідомляла завідувачці, що вже відпрацювала.

Часом на вході до бібліотеки стояв «народний контроль» – кілька співробітниць із профкому, які записували всіх, хто спізнився хоч на хвилину. Якось Тетяна Василівна, яка ніколи не спізнювалась, бо ходила на роботу пішки, затрималася на кілька хвилин. Дорогою у неї зламався підбор, і вона мусила повернутися додому, щоб перевзутись. Саме цього дня чергував контроль, після чого Тетяна Василівна, людина дуже й дуже дисциплінована, «провисіла» на дошці ганьби пів року.     

На обслуговування читачів мене випустили за місяць від початку моєї роботи. Всі процеси я вже знала: записати нових читачів, вислухати їхні теми, відіслати до відділу каталогів, якщо їм потрібні книжки; прийняти замовлення, знайти книжки в підсобному фонді та видати їх; книжки, яких нема у відділі, перевірити за картотеками відділу та бронеполиці, підготувати на передачу до ЦКХ; показати читачеві, де розташовані описи винаходів потрібного класу; збігати двічі-тричі на горище по старі описи винаходів, стільки ж разів – до підвалу по мікроплівку з іще старішими описами, вставити ту плівку в мікрофот (апарат для перегляду плівок) і показати, в який бік крутити і так далі, і так далі.

Уже в перший місяць у мене трапився конфлікт із читачем. Старенький дідусь ніяк не міг зрозуміти, чому я не видаю йому потрібні книжки, а розказую про передачу замовлень до книгосховища, звідки літературу, потрібну йому негайно, привезуть тільки завтра. Він готовий був сам туди їхати і вимагав дати адресу. Даремно я пояснювала, що це закритий відділ, і читачів туди не пускають. Але найбільше його роздратувало, аж розлютило, коли я сказала, що книгосховище розташоване на вулиці Дніпропетровській. Воно насправді мало адресу по іншій, бічній вулиці, Карла Лібкнехта, але саме там починалась Дніпропетровська, і ми умовною адресою називали її. Він заявив, що такої вулиці в місті нема, і я розгубилась, адже вже була у книгосховищі, чула назву вулиці. Пояснювала, де саме ця вулиця розташована, а діда розбирало все більше, він почервонів, його вже трусило від гніву. Котрась зі співробітниць почула і втрутилась, заспокоївши читача, а мені пояснили, що вулицю Дніпропетровську нещодавно перейменували на Героїв Сталінграду, але нова назва ще не прижилась. Можливо, дідусь воював у Сталінграді, і для нього це було принципово. 

Були й інші дрібні конфлікти з читачами. Пригадую, як інший дідусь по телефону намагався знайти ГОСТ на пряники. Він якось купив у магазині пряники, від яких йому стало зле, і вирішив з’ясувати, які компоненти туди додають. Оскільки дід був старий і хворий, до бібліотеки прийти не міг, тому діставав співробітниць відділу телефоном. Починав розмову з перелічення своїх заслуг і немощів, потім просив знайти відповідний ГОСТ. Усі працівниці відділу вже знали його, і жахалися цих розмов, а якось на такий дзвінок втрапила я. ГОСТів на пряники я знайшла у фонді кілька, зачитувала їх дідові в телефон, але його не це задовольняло. Справа в тому, що у ГОСТах вказувалися лише можливі інгредієнти, з яких печуть ті пряники, а він вимагав детальну рецептуру, яка може бути тільки в ОСТах (отраслевых стандартах), а то й узагалі в рецептурних документах, яких у бібліотеках нема, лише на відповідних підприємствах. Словом, читача я не задовольнила, і він поскаржився директорці, що його не хочуть обслуговувати й ображають.

Траплялись і кумедні випадки. Деякі інженери та винахідники не вміли користуватися мікрофотом, досить простим приладом для перегляду мікроплівки з винаходами ще з 1920-х років, не знали, як ту плівку заправити і куди крутити, доводилось робити це самій. Один винахідник сконструював щось на кшталт дельтаплану і ніяк не міг знайти аналогів «літальних апаратів на мускульній енергії». Другій розробив проєкт обводнення пустелі Сахара (!), який Державний комітет СРСР у справах винахідництва та відкриттів ніяк не хотів сприймати всерйоз. Так само там не сприймали і пристрій (спеціальну ложку чи виделку) для діставання консервованих огірків і помідорів із банки ще одного винахідника, нашого постійного читача. Він розпачливо розповідав нам, що його винахід укотре знову завернули, а ми робили вигляд, що співчуваємо і наївно питали: «А навіщо такий пристрій? Адже можна і рукою дістати». «Це ви можете рукою дістати, а моя в банку не пролазить, – ображався дядечко. – А дружини у мене нема».

Ще до нас часто приходив такий собі «майстер-кухар» А., невисокий кругленький чоловічок з незмінно лискучим червоним обличчям, за що одна зі співробітниць прозвала його «синьйор Помідор». Він вишукував у каталозі найдавніші книжки з рецептурами страв різних національних кухонь і ретельно їх переписував, а потім друкував ці рецепти як власні в «Днепре вечернем».

Обслуговування читачів включало в себе не тільки підбір книжок, ГОСтів та іншої документації, необхідно було орієнтуватися в класифікації описів винаходів, щоб консультувати читачів, допомагати їм знаходити потрібні класи і самі документи. А здану ними літературу потім розбирати і розставляти. Найбільше часу і сил витрачалось на розбір за класами, рубриками та підрубриками, а тоді на розстановку в касети зданих описів винаходів. Часом читачів було багато (бувало до сімдесяти чоловік на день) і вони працювали переважно з патентною документацією. Здані ними описи накопичувалися, бо протягом того ж дня розставити їх не вдавалось, а за тиждень чергування на другій, тобто основній, зміні виростали цілі гори, їх вдавалося розставити лише на наступному тижні під час першої зміни.

 

Ірина Голуб,

головний бібліотекар редакційного-видавничого центру

Далі буде.

      Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter