Бібліотечна універсалка: Територія особистості

вівторок, 30 грудня 2025 р.

Територія особистості

Юрій Іздрик: «Для соціалізації іноді достатньо й одного співрозмовника»

(продовження)

Він вважає, що в прозі історія є важливішою та за обсягом передбачає напакування в ту історію дуже багато емоційних станів і змін настрою.
Вірш, на його думку, ближчий до літератури ніж до музики, оскільки фонетика та ритміка найважливіші ніж семантика, яка більш індивідуальна.
«Створити певний настрій, що називається торгувати емоціями – цим займається поезія і мірилом вправності в поезії є здатність відтворювати складні відчуття, або комплекси відчуттів. Натиснути на кнопку «жалість» або «мімішність» – просто, а ось створити, наприклад, «світлу печаль» можна лише поєднуючи пари мало поєднювальних почуттів, вгромадити їх більшими групами.
Можна взагалі створювати відчуття, які неможливо описати одним словом і для цього потрібен вірш. Ти не можеш сказати просто, що я радію, радієш і до побачення. Але якщо тебе гризе щось таке, що ти й сам не можеш зрозуміти і ти не маєш якогось конкретного значення, тоді ти римуєш..».
Про музику він може говорити нескінченно, бо саме вона надає його стану конструктивізму, здатність перебувати на максимумі можливостей «емоційних, фізичних, інтелектуальних, творчих, бо мусиш бути красень. …Бог добрий і я полюбив дівчину, не жінку, я полюбив музику в стилі trap, яка робиться вже з готових звучань. … почав слухати лекції по діджеїнгу, бо не міг зрозуміти, як видобувається звук. До того найбільшим враженням було Portishead і я гадав, що більшого вже не буде. Як треба мислити, щоб так грати!».
Людина, яка більш за все цінує та потребує свободи, в продовженні «Території особистості».

Олена Ємельянова

«Сутність літератури, як такої – це комбінаторна робота мозку, біологічна особливість організму, є люди, які мають такий надмір. Це абсолютно непрактична неужиткова здатність, гра зі словами, але є люди, які мають до цього здібності, так само, як є люди, котрі вміють компанувати звуки та робити з цього музику».

«Тернопіль – це завше, як повернення додому. Я тут такий собі Одисей, бо щойно повернувся – одразу інтерв'ю. Стосовно подарунків собі на шістдесятиріччя… напередодні на ювілеї мого франківського приятеля я провтикав свою камізельку з документами, кредитками, мобільним телефоном, люлькою та табакеркою. Опам'ятався в таксі, дорогою додому, але вирішив не робити зайвих рухів. Наступного дня довідався, що все знайшлося. Цілий ювілейний день провів із сином та колишньою дружиною в садочку над вогнищем з ковбасками на грилі, з пташками, на беграунді. Кращого дня народження уявити неможливо…».

«Торгівля страхом один з найбільших інструментаріїв політики».

«– Ти маєш музичну освіту, клас віолончелі. Це було в шкільний період?

– Так. А ще, як і всі струнники, паралельно я закінчив клас фортепіано. Закінчив теж на відмінно, навіть хотів іти вчитися далі, але батьки сказали: чувак, в музучилище треба йти з 8 класу, ти спочатку закінчи школу, а там будеш собі вибирати. Зрозуміло, що за 2 роки навички гри на віолончелі було втрачено. А от грою на клавішах я ж до цього часу промишляю».

«– Ти колись казав, що «Воццека», «Подвійного Леона» і «Острів КРК» писав, щоб позбутися комплексів, спогадів, страхів, і називав це психотерапією. Ти зараз не публікуєш ніякої прози, і я можу припустити, що й не пишеш. Не маєш потреби в самотерапії? Чи означає це, що ти в тій стадії, коли досконало себе розумієш?

– Я не маю потреби в психотерапії, тому що з початку мого третього (тепер вже зруйнованого) життя я досяг такого стану порозуміння з самим собою, що зрозумів: я не просто входжу у так званий «золотий мільярд», а в сотню: мені нічого не потрібно, я живу сам, від мене ніхто не залежить, я ні від кого не залежу, особливо фінансово (як в будь-якого примата, в мене так само магічна свідомість, тож усі свої фінансові клопоти я списав на Боженьку)».

«– Що ти зафіксував у пам’яті про той час, коли все починалося? Кінець вісімдесятих, початок дев’яностих: письменство, «Четвер», «Імпреза»?

– Постфактум можу сказати, що це був доволі травматичний період, бо ми, діти совка (я маю на увазі своє покоління), були виховані в абсолютно бінарному світі, де все було білим або чорним, в нашому випадку чорне – це совок, а біле – це уявний вільний світ, до якого нам нібито ніколи не судилося потрапити. І раптом – опа! І ми абсолютно не відрефлексували цю зміну, бо займалися іншим: треба було пристосовуватися. З одного боку, ми мали ейфорію і свободу робити що завгодно: поетичні фестивалі, виставки візуального мистецтва, всілякі концерти. З іншого боку, все це було неусвідомленим: таке броунівське ворушіння, ферментація нових ідей, нових способів комунікації, невмілої конкуренції, шарпанини. Було багато тваринного.

Почалися якісь поїздки за кордон, і цей контакт з абсолютно іншим світом теж інколи був травматичним. Світ виявився набагато складнішим, ніж нам уявлялось: ніякого чорного і білого, а сто п’ятсот відтінків сірого. Це треба було прийняти, що виявилось нелегко, треба було навчитися жити у цьому і фільтрувати ці сто п’ятсот відтінків, акцептувати, розбиратися в них і все-таки вирішувати, куди рухатися на білий, куди рухатися на чорний. Тільки вектор, у принципі, й має значення, адже немає повністю білого чи чорного. І виявилося, що й в кожному з нас багато такого міжвідтінкового, у чому навіть собі ми не хочемо зізнатися.

Попри те, з того бродіння, тієї ферментації, народилося багато справді нового і цікавого: поява «Рекреацій» Андруховича – історична подія. І те, що постало в той час, – єдине, чим я в житті пишаюсь.

У кожному разі це був період, коли наші спроби щось робити поєднувалися з необхідністю вчитися жити по-новому, думати по-новому, акцептувати світ. Було багато всього...».

Далі буде.

Фото https://lukl.kyiv.ua/izdryk-nekanonichnyy-do-yuvileyu-poeta/

Джерела:

Іздрик, Юрій. Воццек. Острів КРК. АМтм: худ. проза / Ю. Іздрик. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2024. – 462 с. – (Новітня класика).
Іздрик, Юрій. Календар любові / Ю. Іздрик; гол. ред. М. Савка. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2016. – 425 с.
Іздрик, Юрій. Колекція / Ю. Іздрик. – Чернівці: Померанцев С., 2023. – 154 с.: мал.
Іздрик, Юрій. Ліниві і ніжні: нові та вибрані вірші / Ю. Іздрик. – 2-ге вид. – Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018. – 349 с. – (Українська Поетична Антологія).
Іздрик, Юрій. Меланхолії: [поезія] / Ю. Іздрик; худож. М. Савка. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2019. – 312 с.: кольор. іл.
Іздрик, Юрій. Номінація (Книги і твори) / Ю. Іздрик. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2016. – 856 с.
Іздрик, Юрій. Після прози / Ю. Іздрик. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2013. – 232 с.
Іздрик, Юрій. Summa / Ю. Іздрик, Є. Нестерович. – Чернівці: Померанцев Святослав, 2022. – 144 с.
***
https://theukrainians.org/iurij-izdryk/
https://craftmagazine.net/yuri-izdryk/
https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=14857
***
https://www.youtube.com/watch?v=9YhNJe5_zt4
https://www.youtube.com/watch?v=nhUXkvUwDlU
https://www.youtube.com/watch?v=bkdUYHKC6kI