Територія особистості

 Юрій Іздрик: «Коли ти присутній при чиємусь щасті – це класна сенсорна штука» (продовження)

 

В уродженця франківського Калуша все в житті починалося з любові та нелюбові.
Його перший дитячий спогад, умовно перший, бо вважає, що мозок пізніше все обов'язково ретушує. Отже, йому десь чотири і він на підлозі з розгорнутою батьковою енциклопедією розглядає картинки.
У цьому віці Юрко вже вмів читати, але в основному  вабили його зображення, «особливо ті, на яких були жінки: рубенсівські, «Венера» Боттічеллі, «Маха оголена» Гойї, до яких я відчував платонічну дитячу любов». Щодо того першого спогаду, мова про картинку скульптури «Дівчинка-рибалка» з 15-річною тендітною красунею з риболовецькими сітями, авторства французького скульптора початку ХХ століття Майоля. Він полюбив її образ і зберіг як один з небагатьох добрих і світлих моментів дитинства.
На жаль, школа лишила почуття полярні, бо інакше, ніж пекельними, він їх не називає. Більш того, він і досі не пробачив першій вчительці.
З того періоду спогадів майже немає, «є тільки емоційне враження від цього страшного дитячого пекла. Наприклад, поїздка в піонерський табір «Артек», куди я потрапив випадково: мав їхати син секретаря парткому, але він захворів і місце віддали мені як відміннику. Нічого гіршого у своєму житті я не бачив. Хоч насправді не можу сказати, що там було поганого – залишились тільки відчуття».
Авторство, на його думку, поняття дуже умовне, бо автором насправді є кожен читач, який «має перед собою набір якихось графічних значків, кодів, по суті графіку і ми просто домовилися, що є слова які щось означають. Хоча в дійсності самі по собі нічого. Домовились, що можна добути з них якійсь зміст або інформацію, закладену автором. Насправді це й є найвища ілюзія бо те, що складає автор лише він один і знає, лише він і прочитає, а що відчитує кожен окремий читач відомо лише йому…
І в цьому сенсі є абсолютно непередбачуваним, як в кожного складуться слова, в які образи, візії, бо кожен має свій досвід, в кожного з окремим словом пов'язані власні спогади, емоції й це все дуже умовно».
Себе Іздрик вважає читачем більш талановитим за письменника. Геніальним, бо вміє занурюватися в текст, як у воду або в іншу реальність і там жити, і кайфувати, і писання його є віддзеркаленням цього вміння або потреби.
Інколи називає себе графоманом, але оговорюється, що стільки дурниць наговорив за власне життя… )
Універсальний Юрій Іздрик в продовженні «Території особистості».

Олена Ємельянова

 

«Інші люди – це пекло і рай, без інших людей ми просто не можемо, тому що ми соціальні істоти.

Цього не вчать у школі, а мали б. У школі, натомість, вчать Шевченка і Лесю Українку, яких напевно треба знати, бо це глобальні творчі меми, але мені здається, що підлітків, у яких бушують гормони, треба вчити того, як влаштоване їхнє тіло і мозок, щоб вони щось знали про себе…».

 

«– І все ж, у твоїх словах багато песимізму. Як ти серед цього знаходиш радість для себе?

– Ну так, я живу, не здихаю, то треба якось рятуватися, і я маю свої рецепти. Коли був молодший, то знав, що така штука, як любов, – дуже помічна. Коли є це відчуття, то не виникають питання про сенс: сенсовність з’являється як бекґраунд, ти не питаєш себе, нащо існуєш, – існуєш, бо є ця людина і тобі хочеться бути з нею. А коли й ця людина відповідає взаємністю, тоді можна насолодитись відчуттям безпеки, довіри: тестостерон, дофамін, весь цей коктейль, який складає радість життя.

Головне пам’ятати, що ця фігня не триватиме довше п’яти років. Не треба планувати все це на ціле життя, а потім у драмах, сльозах і соплях розставатися. Треба знати, що це рано чи пізно закінчиться, і жити кожним днем. Тоді можна мати кілька щасливих митей і, коли настане день розставання, то розстатися світло і залишитися, якщо це буде потрібно, близькими.

Це такий один спосіб спасатися, а інший, даний нам природою, – наша здатність, наше вміння відчувати красу, кайфувати від неї, творити: ручками чи голосом, тілом, чим завгодно.

І мушу визнати рацію рокерів: живи швидко, помирай молодим. Справді. Поки ти ще до кінця не усвідомлюєш марноти цього буття, поки з тебе ще не злітає гормональна підтримка, варто прожити на повну, згоріти. А у разі якоїсь талановитості, можливо, залишити після себе кілька гарних пісень».

 

«Коли ти присутній при чиємусь щасті та ще є його учасником та сателітом – це є класна сенсорна штука».

 

«Коли мене порівнюють із Францом Кафкою – це коректно, бо якщо літературознавці або дослідники текстів бачать якісь паралелі або наслідування... З іншого боку це дивно, бо Кафка був геній, а я звичайна пересічна людина. Він класик модерної літератури і взагалі класиком своєї власної літератури, бо нічого подібного не існувало до нього та зараз і не існуватиме після. До того ж вся творчість Кафки інспірована старозавітнім усвідомленням провини людської гріховності, самим фактом свого існування, бо вона вже завинила перед світобудовою. В мене світобачення не таке трагічне, хоча я песиміст, не вірю в людину, і людина взагалі мені не подобається, як біологічний вид. Але, такої глибини трагізму, я не переживав і таких висот літературного таланту мені ніколи не досягти, бо це Дар Божий».

 

«Коли я читав Курта Воннегута, мені видалося, що він не любить людство за війни, геноцид, нищення, забруднення і багато іншого. Натомість любить людину на індивідуальному рівні, що віддзеркалюється у його ставленні до своїх героїв, невдах-марґіналів… Чи маю я рацію, коли роблю таке припущення?

Я дуже песимістично ставлюся до людини як до біологічного виду і мислячої істоти. Але я не ненавиджу людство. Навпаки, захоплююся – як така абсолютно недосконала істота вийшла на вершину харчового ланцюжка?!.

Але оскільки людей на планеті майже вісім мільярдів, то що, серед них не знайдеться бодай кілька, яких варто любити? І я ціную ближнє коло – людей, яких я люблю, якими захоплююся, якими пишаюся і взаємний зв’язок та комунікація з якими це важливий для мене симбіоз».

 
Далі буде.
 
Фото https://moemisto.ua/te/yuriy-izdrik-u-ternopoli-98073.html
 
Джерела:
Іздрик, Юрій. Воццек. Острів КРК. АМтм: худ. проза / Ю. Іздрик. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2024. – 462 с. – (Новітня класика).
Іздрик, Юрій. Календар любові / Ю. Іздрик; гол. ред. М. Савка. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2016. – 425 с.
Іздрик, Юрій. Колекція / Ю. Іздрик. – Чернівці: Померанцев С., 2023. – 154 с.: мал.
Іздрик, Юрій. Ліниві і ніжні: нові та вибрані вірші / Ю. Іздрик. – 2-ге вид. – Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018. – 349 с. – (Українська Поетична Антологія).
Іздрик, Юрій. Меланхолії: [поезія] / Ю. Іздрик; худож. М. Савка. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2019. – 312 с.: кольор. іл.
Іздрик, Юрій. Номінація (Книги і твори) / Ю. Іздрик. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2016. – 856 с.
Іздрик, Юрій. Після прози / Ю. Іздрик. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2013. – 232 с.
Іздрик, Юрій. Summa / Ю. Іздрик, Є. Нестерович. – Чернівці: Померанцев Святослав, 2022. – 144 с.
***
https://theukrainians.org/iurij-izdryk/
https://craftmagazine.net/yuri-izdryk/
https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=14857
***
https://www.youtube.com/watch?v=9YhNJe5_zt4
https://www.youtube.com/watch?v=nhUXkvUwDlU
https://www.youtube.com/watch?v=bkdUYHKC6kI
 
Юрій Іздрик в циклі подкастів ДОУНБ «Крила поезії»:
https://www.youtube.com/watch?v=pQBm527HAvs
https://www.youtube.com/watch?v=P9sYTD_QJO4 
https://www.youtube.com/watch?v=nE4KKRFMsn0
https://www.youtube.com/watch?v=j5WTmcj_1Og
https://www.youtube.com/watch?v=veyJPX8yzos
https://www.youtube.com/watch?v=3qYUNQjQJMs

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут