Ракурс

 Ми – частина всього, 

що зустрічаємо у дорозі …

 

Ще один рік разом.
Дякуємо всім, хто гортав віртуальні сторінки нашого блогу. Ще дванадцять складних місяців, сповнених стійкості, болю та надій.
З нами чудові універсальні фонди, партнери, автори, їхні твори, герої, думки та долі, які рухали та віддзеркалювали, підтримували й огортали вірою серця.
Маркери блогового року – сила слова, ніжність, війна, щастя, крізь глибокі особисті драми та трагедії, трансформації відчуттів і свідомості, крізь писання як спосіб взаємодії зі світом.
Ми продовжили пізнавати його разом із Катериною Бабкіною, для якої «ніжність – прозорий, беззахисний бог дрібниць» і погодились із нею, що «власну силу можна відчути… – коли бути щедрим, добрим, терплячим, коли давати та підтримувати вибір, розуміти та приймати емоції, підтримувати тих, що в скруті».
Поринали у міфічно казковий і прозорий всесвіт поезій і прози Богдани Матіяш, якій ніколи не цікаво бути в юрбі, а щодо ніжності – саме проживати її, а не говорити про неї. Перечитували твори Костянтина Москальця, згадуючи разом улюбленого Василя Стуса та його пронизливе: «У мені вже народжується Бог...». Вклонялись перед мужністю та жертовністю наших Воїнів Світла та погоджувались, що після війни вже ніколи не будемо такими, як раніше.
Ми долали сотні кілометрів письменницьких і волонтерських шляхів разом із Андрієм Любкою, з яким все найкраще траплялося випадково і якій хотів би створити щоденник війни. Такий, де не література в чистому сенсі, радше якісь підслухані фрази чи власні спостереження, які шкода забути.
Саме ці імена надихнули емоціями та думками наш щорічний проєкт «Письменники, короновані словом» регіональної кампанії «Читаємо разом».
Ми занурювались у сторінки творів і доль інших авторів, міцно прошитих минулою та сучасною історією України, споріднених і полярних у літературних течіях, жанрах, стилях. Всі вони, так само, як постаті вищезазначеного проєкту, вписані в європейській сучасний контекст перекладами українського слова та мірою всеосяжного таланту.
Це і харківська прозаїкиня та поетка,  Юлія Ілюха, для якої теж головною темою на зараз є тема війни, а книги «Мої жінки» та «Уроки любові та ненависті» як прозріння для читачів країн інших в часі, що лягає на наші плечі.
Це – і переконані в силі слова – Олена Захарченко та Наталля Сняданко. Маріанна Кіяновська, яка все життя пише немов одну велику книжку та є автором обпалюючої збірки «Бабин Яр. Голосами», присвячену одному з найбільших позачасових злочинів – Голокосту, що  стовідсотково маркується автентикою сьогодення. Ми вслухалися в кожен її рядок серцем і щиро поділяли велике бажання, щоб книга ця попри всі болі та жахи сприймалась не як історія про смерть, а як історія про перенародження.
Ми погоджувалися та сперечалися з думками Юрія Іздрика, згадували його знаковий для становлення сучасної української літератури журнал «Четвер», що дав доленосний поштовх багатьом з наших цьогорічних авторів, занотувавши майстерність в Станіславському феномені.
Ми раділи авторському змістовному оновленню улюбленої рубрики «Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки». Дізнавались цікаві подробиці про наші перші звіти українською, перші кроки методичної діяльності, наліт отамана Махна на бібліотеку в 19019, обов'язки бібліотекарів на початку століття XX, корисні реорганізації за зразком харків’ян, дивувались, що книги наші переплітали навіть арештанти, поринали у зворушливий текст про багаторічного Голову Ради Бібліотеки Павла Гнатовича Мордовського, дізнавались, яка саме література, ілюструє той час контекстно до нашої бібліотечної хроніки.
Згадували й наших колег, які завжди у серці – і без яких неможливо уявити стрічку сучасної історії: завідувачку сектору рідкісних та цінних документів Людмилу Гурай і першого завідувача комп'ютерного відділу Олександра Абраїмова. Неймовірного Сашу, який так багато і так трагічно замало встиг у свої двадцять чотири. Який прожив ушир, у пошуках вічного питання про наявність душі та відповіді, що кожному ушановується по вірі. З іронією, теплим, подібним до сонячного зайчика почуттям гумору, улюбленою всіма усмішкою. Відчували його хармсівські інтонації в ескізах малюнків і рим, Реріхівські відлунням в ракурсах світлин.
Продовжили маршрути, здійснені за участю співробітників краєзнавчого відділу. Їх цьогорічні публікації прокреслили адреси до Набережної Дніпра, вулиць Ганни Швидько та Василя Чапленка, музею Літературне Придніпров’я, Дніпропетровського національного історичного музею імені Дмитра Яворницького, Дніпровського державного цирку, Кельнского бульвару, Дніпропетровської філармонії ім. Л.Б. Когана, Будинків Пчолкіна та Катеринославської міської думи, Аерокосмічного музею О.М. Макарова.
Прекрасні винаходи та винахідники знову підкорювали талантами та силою національної думки, завдяки рубриці патентно-технічного відділу «Винахідники, віват!». А ще, ми дізнавались, як рухалися читацькі смаки наших колег в рубриці «Що читає бібліотекар».
Ми навчалися цінувати кожну мить, завдяки долі та творам одного з найкращих австралійських письменників сучасності Річарда Фленага, переконаного що саме зараз, як ніколи, потрібні істини, закладені, в тому числі, у вигаданих історіях. Нас навчав чути тишу один із найбільших загадкових письменників скандинавської та світової інтелектуальної літератури, визнаний апологет данської естетики в трикутнику поруч із Гансом Християном Андерсеном і Сереном Кьеркегором – Петер Хьог.
Кохання... Тема, яка наріжним каменем прошивала кожну публікацію та знайшла своє окреме віддзеркалення в обличчі кохання століття двадцятого, уособлене в історії Ромі Шнайдер і Алена Делона,  який назавжди разом із власною «здертою шкірою» залишив найпотаємніше та найневимовніше виключно для своєї єдиної Puppelе.
Поруч із коханням, звичайно музика і сцена та їхні легенди – Луї Армстронг і Майкл Джексон. Всупереч їхнім драмам, болю, втратам, ми до мурах усвідомлювали – what a wonderful world. Вмикаючи записи, гортаючи їхні сторінки життя, відчували, що в нас щось вивільняється, посміхались і сумували, відкриваючись собі та світові на повну.
Наші літературні художні подорожі віддзеркалила рубрика відділу документів з питань мистецтв, де цього року йшлося про стиль архітектури, мистецтво вогню та металу, музичний фільм «Пісня завжди з нами», про одну з головних мистецьких подій року на здобуття найвищої театральної премії Придніпров’я – фестиваль-конкурс «Січеславна», про світ маленьких шедеврів мініатюри та про авторські права відомих особистостей, зокрема художника Миколи Корниловича Пимоненка.
Щира дяка багаторічним партнерам бібліотеки Музею «Літературне Придніпров'я» та рубриці, на яку ви завжди чекаєте «Літературний музей: пряма мова». В ракурсі досліджень 2025 – професор Олександр Потебня, Валер'ян Підмогильний у літературній і мемуарній спадщині Бориса Антоненка-Давидовича, письменник-гуморист Микола Кучер, освітянка, громадський і культурний діяч Софія Русова, ліричне я Михайла Дубовика, просвітянка публіцистка,  літературознавиця Любов Біднова.
Так, ми – частина всього, що зустрічаємо у дорозі. І читач, насправді, створює книгу разом із класними авторами, а книги так само, як щирі талановиті люди, неодмінно спонукають перечитати наші душі та рухають почуття.
Блог «Бібліотечна універсалка», віддзеркалюючи ці істини, за 12 років став співрозмовником для понад 600 тисяч читачів з 20 країн світу. 400 до нашого віртуального діалогу доєднались – за три попередніх роки, з них більше 200  тисяч – за 2025.
Дякуємо за співпричетність, за те, що позначені «Універсалкою» маркери думок і емоцій виявилися для нас спільно-маяковими.
З Прийдешнім. Огортайте себе любов'ю та ніжністю близьких і коханих, вірте у Дива, що неодмінно трапляються, цінуйте кожну мить життя, витрачайте ці жменьки щастя лише на тих, хто насправді вартий ваших безцінних часу та таланту.
Побачимось 🤗❤️

 

Олена Ємельянова,

завідувачка сектору соціокультурних проєктів та зовнішніх зв'язків ДОУНБ

         Більше про бібліотеку тут

         Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

Територія особистості

Юрій Іздрик: «Для соціалізації іноді достатньо й одного співрозмовника»

(продовження)

Він вважає, що в прозі історія є важливішою та за обсягом передбачає напакування в ту історію дуже багато емоційних станів і змін настрою.
Вірш, на його думку, ближчий до літератури ніж до музики, оскільки фонетика та ритміка найважливіші ніж семантика, яка більш індивідуальна.
«Створити певний настрій, що називається торгувати емоціями – цим займається поезія і мірилом вправності в поезії є здатність відтворювати складні відчуття, або комплекси відчуттів. Натиснути на кнопку «жалість» або «мімішність» – просто, а ось створити, наприклад, «світлу печаль» можна лише поєднуючи пари мало поєднювальних почуттів, вгромадити їх більшими групами.
Можна взагалі створювати відчуття, які неможливо описати одним словом і для цього потрібен вірш. Ти не можеш сказати просто, що я радію, радієш і до побачення. Але якщо тебе гризе щось таке, що ти й сам не можеш зрозуміти і ти не маєш якогось конкретного значення, тоді ти римуєш..».
Про музику він може говорити нескінченно, бо саме вона надає його стану конструктивізму, здатність перебувати на максимумі можливостей «емоційних, фізичних, інтелектуальних, творчих, бо мусиш бути красень. …Бог добрий і я полюбив дівчину, не жінку, я полюбив музику в стилі trap, яка робиться вже з готових звучань. … почав слухати лекції по діджеїнгу, бо не міг зрозуміти, як видобувається звук. До того найбільшим враженням було Portishead і я гадав, що більшого вже не буде. Як треба мислити, щоб так грати!».
Людина, яка більш за все цінує та потребує свободи, в продовженні «Території особистості».

Олена Ємельянова

«Сутність літератури, як такої – це комбінаторна робота мозку, біологічна особливість організму, є люди, які мають такий надмір. Це абсолютно непрактична неужиткова здатність, гра зі словами, але є люди, які мають до цього здібності, так само, як є люди, котрі вміють компанувати звуки та робити з цього музику».

«Тернопіль – це завше, як повернення додому. Я тут такий собі Одисей, бо щойно повернувся – одразу інтерв'ю. Стосовно подарунків собі на шістдесятиріччя… напередодні на ювілеї мого франківського приятеля я провтикав свою камізельку з документами, кредитками, мобільним телефоном, люлькою та табакеркою. Опам'ятався в таксі, дорогою додому, але вирішив не робити зайвих рухів. Наступного дня довідався, що все знайшлося. Цілий ювілейний день провів із сином та колишньою дружиною в садочку над вогнищем з ковбасками на грилі, з пташками, на беграунді. Кращого дня народження уявити неможливо…».

«Торгівля страхом один з найбільших інструментаріїв політики».

«– Ти маєш музичну освіту, клас віолончелі. Це було в шкільний період?

– Так. А ще, як і всі струнники, паралельно я закінчив клас фортепіано. Закінчив теж на відмінно, навіть хотів іти вчитися далі, але батьки сказали: чувак, в музучилище треба йти з 8 класу, ти спочатку закінчи школу, а там будеш собі вибирати. Зрозуміло, що за 2 роки навички гри на віолончелі було втрачено. А от грою на клавішах я ж до цього часу промишляю». 

«– Ти колись казав, що «Воццека», «Подвійного Леона» і «Острів КРК» писав, щоб позбутися комплексів, спогадів, страхів, і називав це психотерапією. Ти зараз не публікуєш ніякої прози, і я можу припустити, що й не пишеш. Не маєш потреби в самотерапії? Чи означає це, що ти в тій стадії, коли досконало себе розумієш?

– Я не маю потреби в психотерапії, тому що з початку мого третього (тепер вже зруйнованого) життя я досяг такого стану порозуміння з самим собою, що зрозумів: я не просто входжу у так званий «золотий мільярд», а в сотню: мені нічого не потрібно, я живу сам, від мене ніхто не залежить, я ні від кого не залежу, особливо фінансово (як в будь-якого примата, в мене так само магічна свідомість, тож усі свої фінансові клопоти я списав на Боженьку)».

«– Що ти зафіксував у пам’яті про той час, коли все починалося? Кінець вісімдесятих, початок дев’яностих: письменство, «Четвер», «Імпреза»?

– Постфактум можу сказати, що це був доволі травматичний період, бо ми, діти совка (я маю на увазі своє покоління), були виховані в абсолютно бінарному світі, де все було білим або чорним, в нашому випадку чорне – це совок, а біле – це уявний вільний світ, до якого нам нібито ніколи не судилося потрапити. І раптом – опа! І ми абсолютно не відрефлексували цю зміну, бо займалися іншим: треба було пристосовуватися. З одного боку, ми мали ейфорію і свободу робити що завгодно: поетичні фестивалі, виставки візуального мистецтва, всілякі концерти. З іншого боку, все це було неусвідомленим: таке броунівське ворушіння, ферментація нових ідей, нових способів комунікації, невмілої конкуренції, шарпанини. Було багато тваринного.

Почалися якісь поїздки за кордон, і цей контакт з абсолютно іншим світом теж інколи був травматичним. Світ виявився набагато складнішим, ніж нам уявлялось: ніякого чорного і білого, а сто п’ятсот відтінків сірого. Це треба було прийняти, що виявилось нелегко, треба було навчитися жити у цьому і фільтрувати ці сто п’ятсот відтінків, акцептувати, розбиратися в них і все-таки вирішувати, куди рухатися на білий, куди рухатися на чорний. Тільки вектор, у принципі, й має значення, адже немає повністю білого чи чорного. І виявилося, що й в кожному з нас багато такого міжвідтінкового, у чому навіть собі ми не хочемо зізнатися.

Попри те, з того бродіння, тієї ферментації, народилося багато справді нового і цікавого: поява «Рекреацій» Андруховича – історична подія. І те, що постало в той час, – єдине, чим я в житті пишаюсь.

У кожному разі це був період, коли наші спроби щось робити поєднувалися з необхідністю вчитися жити по-новому, думати по-новому, акцептувати світ. Було багато всього...».

Далі буде.

 

Фото https://lukl.kyiv.ua/izdryk-nekanonichnyy-do-yuvileyu-poeta/

 

Джерела:

Іздрик, Юрій. Воццек. Острів КРК. АМтм: худ. проза / Ю. Іздрик. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2024. – 462 с. – (Новітня класика).
Іздрик, Юрій. Календар любові / Ю. Іздрик; гол. ред. М. Савка. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2016. – 425 с.
Іздрик, Юрій. Колекція / Ю. Іздрик. – Чернівці: Померанцев С., 2023. – 154 с.: мал.
Іздрик, Юрій. Ліниві і ніжні: нові та вибрані вірші / Ю. Іздрик. – 2-ге вид. – Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018. – 349 с. – (Українська Поетична Антологія).
Іздрик, Юрій. Меланхолії: [поезія] / Ю. Іздрик; худож. М. Савка. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2019. – 312 с.: кольор. іл.
Іздрик, Юрій. Номінація (Книги і твори) / Ю. Іздрик. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2016. – 856 с.
Іздрик, Юрій. Після прози / Ю. Іздрик. – Чернівці: Книги-ХХІ, 2013. – 232 с.
Іздрик, Юрій. Summa / Ю. Іздрик, Є. Нестерович. – Чернівці: Померанцев Святослав, 2022. – 144 с.
***
https://theukrainians.org/iurij-izdryk/
https://craftmagazine.net/yuri-izdryk/
https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=14857
***
https://www.youtube.com/watch?v=9YhNJe5_zt4
https://www.youtube.com/watch?v=nhUXkvUwDlU
https://www.youtube.com/watch?v=bkdUYHKC6kI
 

Юрій Іздрик в циклі подкастів ДОУНБ «Крила поезії»:

https://www.youtube.com/watch?v=pQBm527HAvs
https://www.youtube.com/watch?v=P9sYTD_QJO4 
https://www.youtube.com/watch?v=nE4KKRFMsn0
https://www.youtube.com/watch?v=j5WTmcj_1Og
https://www.youtube.com/watch?v=veyJPX8yzos
https://www.youtube.com/watch?v=3qYUNQjQJMs

 

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Неймовірно, але правда. Факти з історії бібліотеки

Штати Бібліотеки 100 років тому

    Штати Бібліотеки, з текстів  «Відчиту Катеринославської державної публічної книгозбірні ім. «Жовтневої революції» за 1924–1925 бюджетний рік» були дуже не великі. У минулому бюджетному році всього працювало 12 осіб, а у звітному – 11. За посадами це:
завідуючий – 1;  бібліотекарі – 6 (у минулому році – 8); техпрацівники – 2; прибиральщикі – 2 (у минулому році – 1) (тут і далі назви й орфографія «Відчиту …» збережені).
Бачимо, що, незважаючи на великий обсяг роботи, було скорочено на дві штатні одиниці бібліотечних працівників. Розповідають, що помилково керівні органи не прийняли до уваги існування у Бібліотеці окремого дитячого відділу!... Звичайно, директор змушений був із загального штату одного бібліотекаря призначити відповідальним за обслуговування дітей. Решта – п’ять бібліотечних працівників розподілилися наступним чином: відповідальний класифікатор, він же заступник завідуючого – 1; керівник по обробці  книжок – 1; керівник пересувного фонду – 1; завідуючий читальнею – 1; інвентаризатор – 1. Як бачимо, бракувало  постійного відповідального працівника по абонементу.
«Не було можливості регулярно обробляти літературу, що поступала до Книгозбірні, не було можливості систематично проводити систематичну обробку архіву, відокремлення нацвідділів, затримувалась робота пересувного фонду».
Технічне опрацювання книг здійснювалась переважно силами так званого бібліотечного активу. Але укладачі звіту висказують думку, що це  явище «ненормальне, тому що принижує якість бібліотечної техніки». Тобто бібліотечні технології стають низької якості.
Позаштатного розкладу, за рахунок спецкоштів «утримувались бухгалтер-рахівник – 15 крб., та техробітник дитячого відділу – 24 крб.». Чому така різниця в коштах, поки  незрозуміло, якщо проясниться, обов’язково пояснимо.

Джерело:
Відчит Катеринославської державної публічної книгозбірні ім. «Жовтневої революції» за 1924–1925 бюджетний рік. [машинопис.].– [Катеринослав: [1925].– 39 с.: табл.– Режим доступу: DOKUM.– ДОУНБ.– видання бібліотеки (дата звернення: 23.12.2025).– Загол. з екрану.
 

Фото: Колектив бібліотеки 20-х років , з  архіву ДОУНБ

            Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

 

 

Винахідники, віват!

Павербанк Ігоря Кочета

 

Інженер-винахідник із Дніпропетровщини Ігор Кочет власноруч створює різні прилади, які допомагають заживлювати техніку у будинку.
Ігор Кочет розповів, як самому зібрати павербанк та скільки це коштуватиме.
За словами винахідника, найпростіший варіант аварійної зарядки можна зробити з двох звичайних акумуляторів, які часто є вдома, наприклад, у ліхтариках. Він розповідає: «Маємо два акумулятори, які в побуті знайшли, десь з ліхтарика витягнули, і хочемо зарядити телефон. Треба поєднати два послідовно – отримуємо вісім вольт. Якщо є три акумулятори, то це ще краще, але вистачить і двох. У систему можна додавати акумулятори, аби збільшити кількість заряду. Зручно це зробити за допомогою двох магнітиків». За словами Ігоря, аби зарядити телефон, потрібно придбати перехідник для прикурювача авто, і сам дріт зі щипцями та прикурювачем.
Ціна одного акумулятора, зазначає Ігор, від 150 до 200 грн. Перехідник для прикурювача із зажимами коштує від 90 до 140 грн. Ціна адаптера для зарядки телефону – від 150 до 300 грн, в залежності від виробника.

Винахідник зазначає: «Якщо ви поставили на зарядку, забули, акумулятори «висадили» в нуль, то все, потім його тільки утилізувати. Тобто 300 грн, за які ви купили акумулятори, просто викинули». Саморобні зарядні пристрої потрібно використовувати лише тоді, коли немає звичайних. Крім того, винахідник застерігає, що подібні прилади можуть бути вогненебезпечними, тож їх слід застосовувати лише в екстрених випадках.
 

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут