Сторінки

понеділок, 27 січня 2025 р.

Неймовірно, але правда

Шлях історичних випробувань

 

Випробування для Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія почалися з перших років її відкриття – 9 (22 травня) 1834 року. Вже через п’ять років (1839) у будинку дворянського зібрання, де вона тоді була розташована, виникла пожежа, від якої постраждав бібліотечний фонд. У 1842 році Бібліотека почала відновлюватись після пожежі, а у 1843 – відновила роботу.
Але відновлена після пожежі Бібліотека обслуговувала читачів лише 8 років – у 1851 році, за розпорядженням губернатора, Бібліотека, фонд якої на той час становив 2 870 томів, була закрита майже на 8 років з огляду на небезпеку поширення з європейських країн визвольних ідей. До 1859 року фонди Бібліотеки перебували в законсервованому стані й читачам не видавались. А з 1859 до 1887 рік – довгих двадцять вісім років Бібліотека функціонує при книжковому магазині Василя Ульмана, який був її бібліотекарем.



Отчет Екатеринославской городской общественной библиотеки за 1899 год. Екатеринослав: Тип. Братства Св. Владимира: Типо-Литогр. Губерн. Правления: Тип. А. І. Цеткіна и М. А. Синайского. 1899. – С. 3–10.


Сім’ї братів Рейнгольда і Василя Ульманів  

Малюнок 1840-х років Потьомкінський палац, з 1840 по 1917 рр. -                    будинок  дворянських зборів






 

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут




пʼятниця, 24 січня 2025 р.

Територія особистості

Богдана Матіяш: 
«Ніжність. Про неї хочеться не говорити, а проживати її»
(продовження)

 

Перша збірка віршів, за власним зізнанням, дозволила їй «побачити світ». «Для мене письмо – це, передусім, робота над собою. Моя перша книжка була в прямому сенсі збіркою: були розрізнені тексти, яких я не писала як книжку, бо ще не вміла цього робити. Просто зібрала найкращі тексти, які мала на той час, подала рукопис на конкурс видавництва «Смолоскип», він переміг і вийшов друком. Слідом за юнацькими «Непроявленими знімками» вийшла книжка «розмови з Богом». Для мене самої це був колосальний відрив – і за поетикою, і за концепцією, і за світоглядом. Помічаю, що чим далі – тим менше мені цікаво писати сюжетні твори. Вибудував сюжет, попересував персонажів, наче шахи на шахівниці… Це не те. Не та література, якої я прагну».
«Внутрішній світ її поезій – глибокий та прозорий, наче кришталеве озеро, в якому на десятки метрів проглядаються найменші камінчики на дні, – зазначала в своєму блоговому матеріалі для Ukrainian people Олена Карпенко. – Суцільний потік її текстів – без великих літер і розділових знаків – творить магію, лишаючи свідомість наодинці з суттю. Прибираючи все зайве. Доводячи мову, образ та думку до стану дистильованої довершеності».
Щоб цілковито поринути в сутність цієї довершеності, можна прочитати її есе (говори мені). В ньому в декількох абзацах про головні ознаки життя, людини, кохання. В ньому беззаперечне  розуміння, що довершеність ця похідна не від «дистильованої» реальності, а від того дитячого безпосереднього молитовного сприйняття світу, який сповнює серце мудрістю, коли «спинишся і глибоко дихаєш», «в пелюстках, що  опадають і  на них бачиться блідо-рожевий теплий м’який дощ», «у вченні любити», «в серці, як сніг безтривожному і чистому», «в білих та глибоких слідах». В тому післясмаку, що лишає по собі її зігріте талантом слово. Бо ти, як і вона, слухатимеш дитиною. «Щоб прозоро стояти перед кимось. Без болю й тривоги. Без смутку і недовіри, зате з повнотою радості. І все поза цим відступається…».
Богдана Матіяш в продовженні «Території особистості».


Олена Ємельянова
 

«Ми в дитинстві дуже багато читали, вміли самі читати десь із чотирьох років. Грошей не було аж надто багато, але кошти найчастіше витрачалися саме на книжки, причому в нас була суто україномовна бібліотека. Ми теж дуже багато текстів вчили напам’ять».
 
«Може, на одного хорошого критика треба більше хороших письменників, більше цікавих книжок.. Це ж теж виклик: коли маєш перед собою цікаву книжку, хочеш написати про неї бодай же наполовину так гарно, як написана вона. Зрештою, я думаю, що все це колись зміниться. Тобто буде і більше цікавих творів, і сформується справді фахове поле критичних рефлексій на них».
 
«Напевно, кожен має якісь страхи, але не всі в них зізнаються навіть самим собі. Чим більше внутрішньої свободи в людині, тим менше вона має в собі страхів. Десь читала чи чула, що один із найпоширеніших страхів сьогодення – страх самотності або просто перебування на самоті. Люди бояться бути нелюбленими і нікому не потрібними. Це якась така величезна рана для світу – стільки людей, яким бракує любові і які відчувають страх так ніколи її й не отримати. Я теж маю різні страхи, і моя зустріч із ними для мене самої не була надто приємною. Знаю, що деякі з них долаю завдяки письму. Коли пишу, стаю внутрішньо тією собою, якою я покликана бути».
 
«Насправді складність побуту не залежить від того, творча людина чи ні. Думаю, що всі шукають компромісів, і розумні люди знають, що в побуті треба бути партнерами. Підтримувати одне одного й розділяти побут. Я щаслива, що мій чоловік (Костянтин Москалець – поет, перекладач, автор легендарної пісні «Вона» – пр. авт.) разом зі мною прибирає, любить мити посуд, тому з побутом загалом усе гаразд (усміхається)».
 
«Ніжність. Про неї хочеться не говорити, а проживати її. З ніжністю дивитися на того, кого любиш, прокинувшись зранку, поки він іще спить. І тим самим ніжним поглядом дивитися на нього, коли він прокинеться. Вчитися ніжної мови. Дивуватися, скільки її в тобі і як легко вона в тобі тече, коли любиш. Дякувати, що маєш із ким бути ніжним».
 
«Недавно я вчилась кататися на конях, і це було справді чудесно. Зрештою, я так само в цей час трохи з ними говорила, а не просто на них їздила. Останнім часом багато перекладала, причому не тільки «дорослі» книжки, але й одну дуже гарну казку з польської, на яку тепер шукаю видавця. Здійснила свою давню мрію – побувала в музеї Никифора Дровняка в Криниці. Час від часу саджу дерева. Це все дуже прості речі. Але, направду, мені подобається, коли можна займатися ними. Коли література перетікає в них, а вони в літературу…».
 
«Не хотіла б емігрувати з України. Дуже люблю свою землю. І хоч люблю мандрувати, до інших країн волію приїздити як гостя. І – обов’язково повертатися додому».
 

Фото https://www.facebook.com/photo.php?fbid=685068301623408&id=236552619808314&set=a.236711929792383&locale=uk_UA
 
Замовити літературу можна   за посиланням

Джерела:
Матіяш, Богдана. Казки Різдва [Шрифт Брайля] / Б. Матіяш. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 22 с. – (Книга Брайлем).
Матіяш, Богдана. Непроявлені знімки: поезії / Б. Матіяш. – Київ: Смолоскип, 2005. – 120 с.
Матіяш, Богдана. Пісня Пісень / Б. Матіяш ; худож. Б. Бондар. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2018.– 140 с.: іл.
***
Розмови про Україну. Ярослав Грицак – Іза Хруслінська / інтерв'юер І. Хруслінська ; респондент Я. Грицак ; пер. з пол. Б. Матіяш ; авториз. пер. Я. Грицак. – Київ : Дух і літера, 2018. – 359 с. – Бібліогр. у виносках.
Капусцінський, Ришард. Автопортрет репортера / Р. Капусцінський ; пер. Б. Матіяш. – Київ: Темпора, 2011. – 133 с. – Бібліогр. : с. 129–133.
***
https://litgazeta.com.ua/interviews/bogdana-matiyash-chasom-poeziya-staye-molytvoyu/
https://www.unian.ua/culture/393037-bogdana-matiyash-meni-hotilosya-napisati-pro-svit-u-yakomu-z-tvarinami-mojna-bulo-b-govoriti.html
https://litgazeta.com.ua/interviews/bohdana-matiiash-pro-kompleks-menshovartosti-knyhy-pid-chas-vijny-i-nevydymu-problemu-rosijskomovnykh/
https://news.obozrevatel.com/ukr/show/people/zachem-vyi-kalechite-rebenka-ukrainska-pismennitsya-rozpovila-yak-ii-mami-v-srsr-pogrozhuvali-pozbavlennyam-batkivskih-prav-cherez-movu.htm
https://starylev.com.ua/blogs/govory-meni-bogdana-matiyash?srsltid=AfmBOor9HZjYv9DI68aFgFQc_1dIY599scHa4YgGxSY-mKg24rzFTrco
https://espreso.tv/bogdana-matiyash-pro-sekreti-uspikhu
https://center.ucu.edu.ua/blog/stypendiaty-sheptytskogo-pysmennytsya-bogdana-matiyash/
https://bookopt.com.ua/blog/bohdana-matiiash-vid-a-do-ya.html
https://news.obozrevatel.com/ukr/show/people/bogdana-matiyash-pro-festival-zemlya-poetiv-sprvzhnogo-kostyantina-moskaltsya-ta-knigi-yaki-radit-prochitati-ukraintsyam.htm
https://ukrainianpeople.us/%D0%B1%D0%BE%D0%B3%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%B0-%D0%BC%D0%B0%D1%82%D1%96%D1%8F%D1%88-%D0%BA%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D0%BD-%D1%82%D0%B2%D1%96%D1%80-%D1%86%D0%B5-%D0%BB%D0%B0%D0%BA%D0%BC%D1%83/




Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

середа, 22 січня 2025 р.

Винахідники, віват!


Унікальна агротехнологія Кирила Благодарова

Шістнадцятирічний Кирило Благодаров із Дніпра, учень Дніпропетровського обласного ліцею-інтернату фізико-математичного профілю, створив унікальну агротехнологію швидкого вирощування рослин на підземних фермах. За це відкриття він взяв 3-тє місце на Всеукраїнському конкурсі молодіжних науково-технічних проєктів серед 44 учасників у номінації «стійкий життєвий простір». Його ідея привернула увагу журі.
Юний винахідник винайшов спосіб, як комбінацією певних кольорів у світлових спектрах вирощувати базилік в умовах «підземних» ферм лише за 40 днів. Це може дати економію електроенергії та інших ресурсів до 20%.
Про юного «чарівника» підземної агрономії розповіла керівниця дніпровської агенції PRoector Влада Миколюк: «У свої 16 він винайшов, як комбінацією певних кольорів у світлових спектрах вирощувати базилік в умовах «підземних» ферм лише за 40 днів. Це в рази швидше, а головне – якісніше, ніж усі відомі технології контрольованого середовища в світі»!
Свої експерименти юний вчений проводив вдома та на вертикальній фермі Віктора Шулешка «Green Future», підприємеця, який вирощує зелень у підвалі. Туди теплиці переїхали після того, як їх знищив російський ракетний удар.
Дослідження Кирило проводив разом зі своєю науковою керівницею Тетяною Буланою, кандидатом технічних наук, доцентом кафедри «Інформаційних технологій та комп'ютерної інженерії» Національного технічного університету «Дніпровська політехніка», директоркою Регіонального Інноваційного Хабу.

Кирилові вдалося досягти разючого результату – зниження собівартості базиліка на 10–15%. Це стало можливим завдяки: зменшенню тривалості освітлення з 12 до 10 годин за добу, скороченню терміну вирощування з 50 до 37–40 днів, зменшенню витрати електроенергії на 15–20%.
Його технологія має потенціал для вирощування не лише базиліку, а й інших культур, що відкриває нові можливості для сільського господарства, особливо в умовах обмеженого доступу до орних земель. Впровадження таких підземних ферм може стати вирішенням проблеми дефіциту сільськогосподарських угідь та забезпечити стабільне постачання свіжої зелені протягом усього року. Тож винахід Кирила може допомогти у розвитку міського фермерства, при якому зелень вирощують у теплицях.
Професію city-фермера, який може вирощувати зелень в умовах мегаполіса, в ООН називають однією з найпотрібніших у найближчі кілька десятиліть.
Однак для Кирила це лише початок. Його амбіції – представити свій винахід на міжнародному рівні.
Кирило не просто молодий талант, а справжній новатор, внесок якого може змінити світ!

 

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу 




Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут



 

вівторок, 21 січня 2025 р.

Територія особистості

Богдана Матіяш: 
«У молитви немає іншого слухача, крім Бога»
(продовження)

 

Подією в житті родини було знайомство зі священником Севастьяном Дмитрухом зі Львова. «З кінця 80-х він почав приїжджати до Києва і підпільно правити в нашій хаті Літургію. Ми повідомляли знайомим, яким можна було довіряти, … в неділю до нас з різних куточків Києва приїжджали десь зо три десятки людей на Службу Божу. Після неї ми влаштовували спільний обід.
За нашою сім’єю у той час ще велися стеження… У нас удома почалося і відродження Пласту. Сергій Прудко (який згодом теж став священником) після Літургії проводив для дітей пластові сходини... Коли в школі моїх однокласників приймали в піонери, я відмовилася вступати…».
Дитинство є дитинством, тому сповнене воно було для сестер Матіяш  різноманіттям ігор. Полюбляли вони перетворюватися на козаків і на дерев’яних палицях ніби на конях їздили навколо хати. «Тоді я собі думала, що коли виросту, обов’язково поїду на Хортицю – це було щось таке дуже важливе для мене… Ми грали в хованки, в квача, в вибивного, в бадмінтон і в класики. Взимку багато часу проводилось надворі – серед снігу, і тепер теж його дуже чекаю – хочу зіграти в сніжки, як колись. Було дуже багато настільних ігор – зокрема й тих, що розвивають логічне мислення – головоломки, шахи, шашки, реверсі, «ерудит», рендзю. Часто грали в різні словесні ігри. Навіть тепер ми часом в щось граємо: цього року з Дитячого форуму видавців Дзвінка привезла гру «Пентаго», і нам терміново довелось їй вчитися».
Хроніка кінця 90-х початку 2000-х в її житті має такий вигляд: в 1998–2004 навчання в Національному університеті «Києво-Могилянська академія»; 2004 року закінчила магістерську програму «Філологія. Історія, теорія літератури та компаративістика»; тема її магістерського диплому «Мовчання як текст: від герметичності до діалогу»; 2004–2008 Богдана – аспірантка кафедри філології Києво-Могилянської академії.
Вона вважає за щастя, що ніколи не вчилася на філфаці, а фахово дорослішала саме на факультеті гуманітарних і суспільних наук, де було п’ять різних спеціальностей.
Богдана Матіяш, для якої мовчання, як текст,  навіть більше за нього – в продовженні «Території особистості».

Олена Ємельянова

 

«Звичайно, є ті, хто закидає письменникам, що під час війни не варто влаштовувати публічні виступи, тим більше фестивалі. Мені написав якийсь незнайомий чоловік, мовляв, яке треба мати черстве серце, щоб під час війни читати хай там які прекрасні вірші. Я нічого не відписала, бо сама не один раз думала про це від часу повномасштабного вторгнення. Але пізніше прийшло розуміння, що багато наших письменників гине на полі бою. Хтось гине, як Володимир Вакуленко, цивільна людина, в окупації під Ізюмом чи як Вікторія Амеліна від російської ракети в Краматорську. Пізніше ми влаштовуємо вечори їхньої пам’яті, читаємо їхні тексти, тому що в нас під час війни з’являється додаткова місія берегти їхню пам’ять і їхню спадщину. Але якщо ми будемо виступати тільки тоді, коли хтось загинув, і лише тоді публічно читатимемо чиїсь тексти, це буде катастрофа. Ігор Мітров, який є військовослужбовцем, влучно написав: «Там, де затихає українська поезія, затихають гармати, і туди скоро прийде русскій мір».».
 
«…інколи відчуваю, що потребую дистанції не лише від інших видів мистецтва, а часом і від самої себе».
 
«Кожна література має таку кількість і якість жанрів, які вона здатна мати. …не маю чогось, чого мені в українській літературі бракує. Мені в ній вистачає всього. А жанрів, яких ми не маємо, маю вдосталь на читання в текстах інших літератур».
 
«Країна мрії... Навіть не знаю, чи є така. Хотілося б об’їхати Середземномор’я. І дуже хотілось би бодай зо два тижні провести на Святій Землі. А взагалі дуже люблю мандрувати, тому радо подорожувала б світом. Дуже люблю країни, в яких на вулицях немає сміття – там мені нарешті стає затишно. Хотіла би, щоб країною мрії врешті стала Україна…».
 
«Кожен твір – це лакмусовий папірець того, як я живу».
 
«Люблю фразу одного доброго священника про письмо: «Хто як дихає, той так пише». Думаю, вона дуже правдива, бо хоч би що і як ми писали, з наших книжок буде видно, які ми є всередині. Що нам важливо, що потрібно, а що, може, складно…».
 
«Мами немає майже 16 років. Знаю речі, яких я від неї навчилась, але як багато не встигла навчитися.. Зараз несподівано для себе почала плести, хоча раніше плетіння мене зовсім не цікавило. А тепер плету спицями і згадую, як багато плела мама. Пам’ятаю її рухи, її настрій, коли вона плела. Багато про неї говорити не хочеться – це розмова про найінтимніше. Його хочеться залишити собі і найближчим».
 
«Мені здається, що нам дуже потрібні книжки, які дають надію».
 
«Ми маємо відчути, що ми для себе цікаві».

 

Фото https://bookopt.com.ua/blog/bohdana-matiiash-vid-a-do-ya.html

Замовити літературу можна   за посиланням 

Джерела:

Матіяш, Богдана. Казки Різдва [Шрифт Брайля] / Б. Матіяш. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. – 22 с. – (Книга Брайлем).
Матіяш, Богдана. Непроявлені знімки: поезії / Б. Матіяш. – Київ: Смолоскип, 2005. – 120 с.
Матіяш, Богдана. Пісня Пісень / Б. Матіяш ; худож. Б. Бондар. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2018.– 140 с.: іл.
***
Розмови про Україну. Ярослав Грицак – Іза Хруслінська / інтерв'юер І. Хруслінська ; респондент Я. Грицак ; пер. з пол. Б. Матіяш ; авториз. пер. Я. Грицак. – Київ : Дух і літера, 2018. – 359 с. – Бібліогр. у виносках.
Капусцінський, Ришард. Автопортрет репортера / Р. Капусцінський ; пер. Б. Матіяш. – Київ: Темпора, 2011. – 133 с. – Бібліогр. : с. 129–133.
***