Бібліотечна універсалка: Територія особистості

пʼятниця, 24 січня 2025 р.

Територія особистості

Богдана Матіяш:
«Ніжність. Про неї хочеться не говорити, а проживати її»
(продовження)

Перша збірка віршів, за власним зізнанням, дозволила їй «побачити світ». «Для мене письмо – це, передусім, робота над собою. Моя перша книжка була в прямому сенсі збіркою: були розрізнені тексти, яких я не писала як книжку, бо ще не вміла цього робити. Просто зібрала найкращі тексти, які мала на той час, подала рукопис на конкурс видавництва «Смолоскип», він переміг і вийшов друком. Слідом за юнацькими «Непроявленими знімками» вийшла книжка «розмови з Богом». Для мене самої це був колосальний відрив – і за поетикою, і за концепцією, і за світоглядом. Помічаю, що чим далі – тим менше мені цікаво писати сюжетні твори. Вибудував сюжет, попересував персонажів, наче шахи на шахівниці… Це не те. Не та література, якої я прагну».
«Внутрішній світ її поезій – глибокий та прозорий, наче кришталеве озеро, в якому на десятки метрів проглядаються найменші камінчики на дні, – зазначала в своєму блоговому матеріалі для Ukrainian people Олена Карпенко. – Суцільний потік її текстів – без великих літер і розділових знаків – творить магію, лишаючи свідомість наодинці з суттю. Прибираючи все зайве. Доводячи мову, образ та думку до стану дистильованої довершеності».
Щоб цілковито поринути в сутність цієї довершеності, можна прочитати її есе (говори мені). В ньому в декількох абзацах про головні ознаки життя, людини, кохання. В ньому беззаперечне розуміння, що довершеність ця похідна не від «дистильованої» реальності, а від того дитячого безпосереднього молитовного сприйняття світу, який сповнює серце мудрістю, коли «спинишся і глибоко дихаєш», «в пелюстках, що опадають і на них бачиться блідо-рожевий теплий м’який дощ», «у вченні любити», «в серці, як сніг безтривожному і чистому», «в білих та глибоких слідах». В тому післясмаку, що лишає по собі її зігріте талантом слово. Бо ти, як і вона, слухатимеш дитиною. «Щоб прозоро стояти перед кимось. Без болю й тривоги. Без смутку і недовіри, зате з повнотою радості. І все поза цим відступається…».
Богдана Матіяш в продовженні «Території особистості».

Олена Ємельянова

«Ми в дитинстві дуже багато читали, вміли самі читати десь із чотирьох років. Грошей не було аж надто багато, але кошти найчастіше витрачалися саме на книжки, причому в нас була суто україномовна бібліотека. Ми теж дуже багато текстів вчили напам’ять».

«Може, на одного хорошого критика треба більше хороших письменників, більше цікавих книжок.. Це ж теж виклик: коли маєш перед собою цікаву книжку, хочеш написати про неї бодай же наполовину так гарно, як написана вона. Зрештою, я думаю, що все це колись зміниться. Тобто буде і більше цікавих творів, і сформується справді фахове поле критичних рефлексій на них».

«Напевно, кожен має якісь страхи, але не всі в них зізнаються навіть самим собі. Чим більше внутрішньої свободи в людині, тим менше вона має в собі страхів. Десь читала чи чула, що один із найпоширеніших страхів сьогодення – страх самотності або просто перебування на самоті. Люди бояться бути нелюбленими і нікому не потрібними. Це якась така величезна рана для світу – стільки людей, яким бракує любові і які відчувають страх так ніколи її й не отримати. Я теж маю різні страхи, і моя зустріч із ними для мене самої не була надто приємною. Знаю, що деякі з них долаю завдяки письму. Коли пишу, стаю внутрішньо тією собою, якою я покликана бути».

«Насправді складність побуту не залежить від того, творча людина чи ні. Думаю, що всі шукають компромісів, і розумні люди знають, що в побуті треба бути партнерами. Підтримувати одне одного й розділяти побут. Я щаслива, що мій чоловік (Костянтин Москалець – поет, перекладач, автор легендарної пісні «Вона» – пр. авт.) разом зі мною прибирає, любить мити посуд, тому з побутом загалом усе гаразд (усміхається)».

«Ніжність. Про неї хочеться не говорити, а проживати її. З ніжністю дивитися на того, кого любиш, прокинувшись зранку, поки він іще спить. І тим самим ніжним поглядом дивитися на нього, коли він прокинеться. Вчитися ніжної мови. Дивуватися, скільки її в тобі і як легко вона в тобі тече, коли любиш. Дякувати, що маєш із ким бути ніжним».

«Недавно я вчилась кататися на конях, і це було справді чудесно. Зрештою, я так само в цей час трохи з ними говорила, а не просто на них їздила. Останнім часом багато перекладала, причому не тільки «дорослі» книжки, але й одну дуже гарну казку з польської, на яку тепер шукаю видавця. Здійснила свою давню мрію – побувала в музеї Никифора Дровняка в Криниці. Час від часу саджу дерева. Це все дуже прості речі. Але, направду, мені подобається, коли можна займатися ними. Коли література перетікає в них, а вони в літературу…».

«Не хотіла б емігрувати з України. Дуже люблю свою землю. І хоч люблю мандрувати, до інших країн волію приїздити як гостя. І – обов’язково повертатися додому».

Фото https://www.facebook.com/photo.php?fbid=685068301623408&id=236552619808314&set=a.236711929792383&locale=uk_UA

Замовити літературу можна за посиланням